14 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/7828/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, а саме просить:
- визнати протиправною відмову у перерахунку пенсії, викладену у рішенні № 164350004270 від 11.06.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, з урахуванням листа Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24.06.2024 № 12469-11275/К-02/8-1600/24, щодо неврахування довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати № 4/16-31-11-27 від 11.01.2024, № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 при переході з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХП з 12.01.2024, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% заробітної плати, відображеної у довідках про заробітну плату встановленої форми, виданих Головним управління ДПС у Полтавській області № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не повно та не всебічно розглянуто всі подані позивачем документи, протиправно не прийнято до уваги інформацію про заробітну плату, яка зазначена в довідках про заробітну плату встановленої форми, виданих Головним управління ДПС у Полтавській області № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/7828/24; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до участі у справі №440/7828/24 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
До Полтавського окружного адміністративного суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів позивача.
У відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначено, що довідки, надані позивачкою для перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", не відповідають вимогам Порядку №622 в редакції змін, викладених у Постанові №823.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №440/939/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №164350004270 від 17.01.2024 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням/перерахунком пенсії від 12.01.2024 з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Указане рішення набрало законної сили 23.05.2024.
Відділом перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №440/939/24 повторно розглянуто заяву №55 від 12.01.2024 ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії №164350004270 від 11.06.2024.
Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до зобов'язань Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №440/939/24 до стажу державної служби зараховано період роботи з 01.09.2002 по 01.05.2016 в Головному управлінні ДПС у Полтавській області. Прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з недоцільністю.
Вважаючи рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №440/939/24 встановлено, що згідно з інформацією, яка міститься у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1984 та вкладиші до такої трудової книжки, а також у довідці ГУ ДПС у Полтавській області №4/16-31-11-27 від 11.01.2024, ОСОБА_1 в періоди з 18.11.1986 по 14.08.1989, з 04.04.1994 по 10.01.2024 працювала в органах державної податкової служби, зокрема:
- з 12.08.1997 прийнята на посаду державного податкового інспектора відділу справляння податків фізичних осіб Карлівсько-Машівського міжрайонної державної податкової адміністрації;
- Карлівсько-Машівська міжрайонна державна податкова адміністрація перейменована в Карлівську міжрайонну державну податкову інспекцію згідно Закону України від 05.02.1998 №83/98-ВВ;
- 01.09.1998 присвоєно персональне звання "інспектор податкової служби ІІ рангу";
- з 01.03.2001 переведена на посаду головного державного податкового ревізора - інспектора відділу оподаткування фізичних осіб;
- 01.09.2002 присвоєно спеціальне звання "інспектор податкової служби І рангу";
- з 01.09.2003 переведена на посаду головного державного податкового ревізора- інспектора групи справляння податків з фізичних осіб Машівського відділення Карлівської МДПІ;
- з 10.01.2004 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора групи стягнення податків з фізичних осіб Машівського відділення Карлівської МДПІ;
- 01.10.2005 присвоєно спеціальне звання "радник податкової служби ІІІ рангу";
- з 29.02.2012 звільнена у зв'язку із переведенням на роботу в Карлівську міжрайонну державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби;
- Карлівська міжрайонна державна податкова інспекція реорганізована шляхом перетворення в Карлівську міжрайонну державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби зі збереженням чисельності та штату працівників;
- з 01.03.2012 призначена в порядку переведення на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора Машівського відділення Карлівської МДПІ Полтавської області ДПІ;
- з 26.06.2013 звільнена з посади в порядку переведення в Карлівську об'єднану державну податкову інспекцію ГУ Міндоходів в Полтавській області;
- Карлівську міжрайонну державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби реорганізовано шляхом приєднання до Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області зі скороченням чисельності і штату працівників;
- з 27.06.2013 призначена в порядку переведення на посаду головного державного ревізора- інспектора Машівського відділення Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області;
- 27.06.2013 присвоєний 12 ранг державного службовця;
- 27.12.2013 присвоєно спеціальне звання "радник податкової та митної справи ІІІ рангу";
- з 08.06.2015 звільнена в порядку переведення в Карлівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Полтавській області.
За встановлених обставин та наведеного правового регулювання суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.09.2002 по 01.05.2016 на посадах в податкових органах, у тому числі на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні звання, зараховується до стажу державної служби.
Також у цьому рішенні суду зазначено, що на момент вирішення судом справи спору між сторонами щодо неврахування відповідачем довідок №4/16-31-11-27 від 11.01.2024, №15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та №16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024, виданих Головним управлінням ДПС у Полтавській області, ще не виникло, оскільки оскаржуване рішення було прийнято відповідачем з підстави незарахування позивачу до стажу державної служби періодів її роботи на посадах в органах податкової служби, а не з підстави неврахування відповідачем вказаних довідок.
Оспорюване рішення у цій справі обґрунтоване тим, що відповідно до зобов'язань Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №440/939/24 до стажу державної служби зараховано період роботи з 01.09.2002 по 01.05.2016 в Головному управлінні ДПС у Полтавській області. Прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з недоцільністю.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10.12.2015 (далі-Закон № 889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 19.12.1993 №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Так, відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини восьмої статті 37 Закону №3723-ХІІ визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
У пункті 5 Порядку № 622 встановлено, що довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.
Аналіз наведених норм свідчить, що призначення пенсії державного службовця на умовах пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ здійснюється за заявою особи, до якої долучаються довідки про заробітну плату.
Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 22.05.2024 у справі № 500/1404/23.
Верховний Суд також у постанові від 22.05.2024 у справі № 500/1404/23 зазначив: при призначенні пенсії на підставі пунктів 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII (відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ) після 01.05.2016 необхідно враховувати три критерії: вік особи, страховий стаж та стаж державної служби. При цьому до стажу державної служби може бути враховано лише стаж, набутий на посадах державної служби або прирівняних до них посад до 01.05.2016 та обрахований відповідно до положень Порядку № 283. Водночас стаж, набутий після 01.05.2016 на посадах державної служби зараховується до страхового стажу і відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру відповідно до Закону №1058-IV.
Указаний висновок узгоджується з позицією Конституційного Суду України, що висловлена у Рішенні від 23.12.2022 № 3-р/2022. КСУ у цій справі зазначив, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ не дає можливості враховувати стаж державної служби, набутий після 01.05.2016, як такий, що відповідає вимогам пунктів 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ, та для набуття у зв'язку із цим права на призначення пенсії державного службовця на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
При цьому Суд також зауважує, що наведене правове регулювання зарахування стажу роботи, набутого на посадах державної служби або прирівняних до них посад, враховуючи збережену законодавцем можливість вибору особою на підставі якого закону їй має бути призначена пенсія (тобто збереження права особи на вибір найбільш сприятливого для неї варіанту поведінки), відповідає вимогам частини третьої статті 46 Конституції України (пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом), вимогам стосовно якості та передбачуваності закону, а також має легітимну мету, що спрямована на реформування системи соціального забезпечення в України, яке, серед іншого, включає в себе побудову нової системи соціального захисту, заснованої на принципах соціальної справедливості, доступності та максимального застосування для всіх осіб.
З матеріалів справи вбачається, що період роботи позивача з 01.09.2002 по 01.05.2016 на посадах в податкових органах, у тому числі на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні звання, зараховується до стажу державної служби (рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №440/939/24).
Таким чином, на момент звернення із заявою 12.01.2024 стаж позивача набутий на посадах державної служби або прирівняних до них посад до 01.05.2016; ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (відповідачем не оспорюється); у позивача наявний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Крім того, пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 (далі - Постанова № 1-3) затверджено три форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII:
форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
У матеріалах справи наявні довідки за формою, затвердженою Постановою № 1-3, які видані Головним управління ДПС у Полтавській області на ім'я ОСОБА_1 № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024.
Досліджуючи вказані довідки, суд встановив, що в якості підстави для її видачі зазначено для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу".
Суд зауважує, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено причин неврахування наведених довідок при визначенні розміру пенсії позивача за віком згідно із Законом України "Про державну службу" внаслідок наявності в них недоліків, недостовірних відомостей тощо, що б не дозволило їх врахувати при визначенні такого розміру.
Відповідач у рішенні про відмову послався лише на недоцільність.
Проте цей довід відповідача суд відхиляє як безпідставний, оскільки довідки Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 були додані позивачем до заяви за призначенням/перерахунком пенсії від 12.01.2024, а тому відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення повинен був або їх врахувати при здійсненні обчислення розміру пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу" або надати обґрунтовану відмову у врахуванні цих довідок (із зазначенням причин такого неврахування внаслідок наявності в них недоліків, недостовірних відомостей тощо).
Отже, зазначені довідки мають бути враховані під час обчислення пенсії позивача згідно із Законом України "Про державну службу" .
Оскільки право позивача на переведення з одного виду пенсії на інший виникло з моменту звернення до пенсійного органу із відповідною заявою (12.01.2024), то таке право підлягає відновленню саме з дня звернення.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ГУ Пенсійного фонду в Запорізькій області № 164350004270 від 11.06.2024.
Щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 починаючи з 12.01.2024 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, з обчисленням пенсії на рівні 60 відсотків заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління ДПС у Полтавській області № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Pedersen and Baadsgaard v. Denmark" (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Верховним Судом у постанові від 20.06.2024 у справі №340/2259/23 також зазначено, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
дискреційне повноваження передбачено законом;
дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 826/16911/18, від 26.05.2021 у справі № 824/266/20-а, від 08.07.2021 у справі № 160/1598/20, від 28.07.2021 у справі № 280/160/20, від 21.04.2021 у справі № 480/2675/20, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21, від 26.10.2022 у справі № 640/30483/21, від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21, від 01.05.2023 у справі № 540/913/21 та від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22.
З урахуванням матеріалів справи та встановлених судом обставин, позивач на момент звернення до відповідача забезпечила виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 починаючи з 12.01.2024 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, з обчисленням пенсії на рівні 60 відсотків заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління ДПС у Полтавській області № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стало протиправне рішення відповідача-1, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача саме з відповідача-1.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд.34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 164350004270 від 11.06.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перевести ОСОБА_1 починаючи з 12.01.2024 з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, з обчисленням пенсії на рівні 60 відсотків заробітної плати, зазначеної у довідках Головного управління ДПС у Полтавській області № 15/16-31-10-02-08 від 11.01.2024 та № 16/16-31-10-02-08 від 11.01.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна