Справа № 420/28690/24
14 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Аракелян М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт» (код ЄДРПОУ 31760612; адреса: вул. Степна, буд.1, м.Одеса, 65098) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області (код ЄДРПОУ 39816845; адреса: адреса: вул. Фізкультури, буд. 9, м. Київ, Київська область, 03150) про визнання протиправною та скасування постанови, -
13 вересня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт» (сформована в системі «Електронний суд» 12.09.2024 року) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області, у якій представник позивача просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 02.09.2024 №ПШ 062306;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області на користь ТОВ «КРАФТ» судовий збір в сумі 3028грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 18.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (ст. 262 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.07.24 року старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області під час проведення рейдової перевірки здійснено перевірку транспортного засобу марки DAF державний реєстраційний номер № НОМЕР_1 та причіп NARKO S3MP21A11 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Під час перевірки даного транспортного засобу встановлено, що водій здійснював внутрішні вантажні перевезення згідно ТТН № 18-07-01 від 18.07.24 по вул. Зелена - Ів Франківськ 1 км + 54 у м. Львів. Транспортний засіб був обладнаний аналоговим тахографом. Разом з тим, встановлено, що на момент проведення перевірки водій не використовував тахокарту за 18.07.24. Позивач зазначає, що за результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 18.07.24 № 045114. На розгляд справи представник позивача з'явився, надав пояснення та документи, але всі надані документи, на думку позивача, були залишені поза увагою та 02.09.24 в.о. начальником Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 062306 згідно з якою ТОВ «КРАФТ» притягнуто до відповідальності згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. Позивач вважає, що Постанова № ПШ 062306 від 02.09.2024 є необґрунтованою та протиправною, оскільки, позивач не є суб'єктом господарювання, який відповідно до законодавства надає послуги з перевезення вантажів на комерційної основі, не здійснює підприємницької діяльності з перевезення вантажів, а є лише користувачем транспортного засобу для власних потреб. У зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
03.10.2024 року до суду надійшов відзив від Державної служби України з безпеки на транспорті в якому зазначено, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів фактично не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності в тому числі інших документів, передбачених законодавством. Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів. Також, відповідачем зазначено, що Положення № 340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку. Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Так, згідно п. 6.1. Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення. формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія під час перевірки, тобто саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини. Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами. У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортних засобів матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, відсутність тахокарти водія ОСОБА_1 за 18.07.2024.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи вбачається, що старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, про що складено акт №045114 від 18.07.2024 року, відповідно до якого місце проведення перевірки: а/д Н-09 м. Львів, кінець вул. Зелена-Ів. Франківськ 1 км+ 54 у м. Львів.
Перевірка здійснена щодо транспортного засобу марки DAF державний реєстраційний номер № НОМЕР_1 та причіп NARKO S3MP21A11 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 . Водій - ОСОБА_1 . Під час перевірки виявлено порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ - здійснення перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, а саме: тахокарти за 18.07.2024 року.
На підставі акту №045114 від 18.07.2024 року Відділом державного нагляду (контролю) в Одеській області 06.05.2024 року прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ062306 до ТОВ «Крафт» за порушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у розмірі 17000,00 грн.
Позивач не погоджується із вказаною постановою відповідача, вважає її протиправною.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з приписами статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктами 26, 27 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу спірною постановою слугував акт інспектора про вчинення порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно приписів статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є:
для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг;
для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Згідно з приписами ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюються Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340).
Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються па автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинен бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція № 385).
Згідно із пунктом 1.4 розділу І Інструкції №385 у цій Інструкції терміни вживаються у такому значенні:
картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;
контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 3.5. Інструкції № 385 перевізники:
забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);
зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;
аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому. Згідно пункту 3.6. Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
правильності роботи тахографа та відповідності його гину згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); - наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;
дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;
дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;
строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Позивач здійснює вантажні перевезення, а п.3.3 Інструкції встановлено, що водій використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
Тобто, тахокарти повинні бути лише в ті дні, протягом яких водій керував транспортним засобом.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що у водія ОСОБА_1 відсутня тахокарта за 18.07.2024 року.
Суд не приймає доводи позивача про відсутність тахокарти у зв'язку із її пошкодженням, оскільки в день керування транспортним засобом водій повинен пересвідчитися у наявності і справності усіх документів та приладдя. В іншому випадку прийняти міри щодо усунення порушень.
Суд наголошує на тому, що з буквального трактування положень абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-III вбачається, що підставою для відповідальності автомобільного перевізника є відсутність документів, про які мовить відповідач, саме під час (рейдової) перевірки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі № 160/11816/22.
Щодо доводів позивача про те, що він не є перевізником, а відтак не є суб'єктом відповідальності з огляду на положення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд зазначає наступне.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
Відтак, законодавство України розмежовує поняття власника транспортного засобу та автомобільного перевізника.
Згідно з положеннями ст.ст. 908-909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363), згідно з якими товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов'язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника.
Таким чином, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки; під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
Як встановлено судом, позивач дійсно є власником автомобільного транспорту марки DAF державний реєстраційний номер № НОМЕР_1 та причіп NARKO S3MP21A11.
В матеріалах справи наявний трудовий договір укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт» (Роботодавець) та ОСОБА_1 , за умовами якого останній приймається на роботу водієм автотранспортних засобів та Наказ (Розпорядження) № 6-0000000195 про прийняття на роботу від 12.08.2021 року ОСОБА_1 .
При цьому, в товарно-транспортній накладній № 18-07-02 від 18.07.2024 року автомобільним перевізником зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Крафт» (код ЄДРПОУ 31760612), водієм ОСОБА_1 .
Відтак, на думку суду, зазначення позивача в графі «автомобільний перевізник» товарно-транспортної накладної, на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу у спірних правовідносинах, спростовує доводи позивача про те, що він не є перевізник, а тому і суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільні перевезення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані сторонами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Витрати зі сплати судового збору 3028грн. суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян
.