Справа № 420/38640/24
14 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
13 грудня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області № 156050024421 від 27.11.2024 року про відмову в перерахунку пенсії за віком та незарахування до стажу роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983 р. періоду роботи в Республіці Казахстан з 1992 по 1998 рр.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії за віком, зарахувати до страхового стажу позивача період роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983 р. з 12.08.1992 р. по 05.09.1998 р. на посаді секретаря-машиністки в ТОО «Тал-Лада» на території Республіки Казахстан з моменту звернення до органів пенсійного фонду, тобто з 20.11.2024 року;
стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у справі;
справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 18.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст.262 КАС України; витребувано у ГУПФ України в Одеській області та ГУПФ України в Черкаській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову.
В обґрунтування вимог позову зазначено, що 20.11.2024 року позивач звернулась з заявою № 1850 від 20.11.2024 р. до Відділу обслуговування громадян №17 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУПФ України в Одеській області про перерахунок пенсії за віком, а саме: зарахування до стажу роботи згідно трудової книжки періоду роботи в Республіці Казахстан з 1992 по 1998 рр. Їй було відмовлено Рішенням № 156050024421 від 27.11.2024 р. ГУПФ України в Черкаській області, де було зазначено, що відповідно до пункту 22 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з яким колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладання відповідних двосторонніх угод). Таке рішення відповідача є протиправним на думку позивача, оскільки навіть у разі виходу держав-учасниць з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення її пенсійні права не втрачають своєї сили.
26.12.2024 року ГУПФ України в Черкаській області подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, та, зокрема, зазначає, що позивачка звернулася 20.11.2024 із заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983 з 12.08.1992 по 05.09.1998 на посаді секретаря-машиністки в ТОО «Тал-Лада» на території Республіки Казахстан. Заява Позивача про зарахування стажу була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за принципом екстериторіальності та винесено рішення № 156050024421 від 27.11.2024 про відмову у перерахунку пенсії. При вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України органи Пенсійного фонду мають встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії. На момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з Республікою Казахстан з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території Республіки Казахстан. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла із вказаної Угоди. Зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Грузія, Республікою Молдова. Таким чином, норми права, на підставі яких можливо зарахувати періоди навчання та роботи Позивача на території Республіки Казахстан - відсутні. З огляду на зазначене, позовні вимоги Позивача є не обґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству, а тому не підлягають до задоволення.
Разом з відзивом відповідач подав заяву від 26.12.2024 року, де вказує на неможливість надання матеріалів пенсійної справи, оскільки після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи. Таким чином, ГУПФ України в Черкаській області не має змоги надати копії матеріалів пенсійної справи Позивача, оскільки вказана електронна пенсійна справа після відпрацювання була передана засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання позивача, тобто до ГУПФ України в Одеській області.
02.01.2025 року ГУПФ України в Одеській області подало суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову та зазначило, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії призначеної за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі по тексту Закон № 1058), а саме про зарахування стажу роботи з 1992 по 1998 за період роботи в Республіці Казахстан згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983 року. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію - ГУПФ України в Черкаській області, яким на підставі заяви та наданих документів 27.11.2024року винесено рішення № 156050024421 про відмову в перерахунку пенсії Позивачу та відмову в зарахуванні стажу роботи з 1992 по 1998 за період роботи в Республіці Казахстан згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РСФСР по 31.12.1991 року. 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. З наведеного вбачається, що у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058. Україна, в свою чергу, постановою КМУ від 29.11.2022 №1328, яка набрала чинності 02.12.2022, анонсувала «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». У зв'язку з цим, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом № 1058, при цьому, до страхового стажу зараховується періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991.
Оскільки позивач працювала на території російської федерації після 31.12.1991, в ГУПФ України в Одеській області та ГУПФ України в Черкаській області відсутні законі підстави для зарахування відповідного стажу роботи позивачу. Відповідач зазначає, що позовна вимога щодо зобов'язання провести перерахунок пенсії за віком, зарахувати до стажу позивача період роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983 р. з 12.08.1992 р. по 05.09.1998 р. на посаді секретаря-машиністки в ТОО «Тал-Лада» на території Республіки Казахстан з моменту звернення до органів пенсійного фонду, тобто з 20.11.2024 р., не підлягає задоволенню, адже судом не може прийматись відповідне рішення, оскільки це є втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади та буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства
В додатки до відзиву надано копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Розглянувши наявні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію за віком на підставі ЗУ №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (а.с.11) з 27.06.2024 року.
Згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983 р. з 12.08.1992 р. по 05.09.1998 р. позивач працювала на посаді секретаря-машиністки в ТОО «Тал-Лада» на території Республіки Казахстан (а.с.13 зворот).
При цьому за розрахунком стажу форми РС-право при призначенні пенсії за віком до страхового стажу позивачки не було зараховано період роботи з 12.08.1992 року по 05.09.1998 року (а.с.11).
20.11.2024 року позивач звернулася з заявою №1850 від 20.11.2024 року до Відділу обслуговування громадян №17 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУПФ України в Одеській області про перерахунок пенсії за віком, а саме: зарахування до стажу роботи згідно трудової книжки періоду роботи в Республіці Казахстан з 1992 по 1998 рр.; до заяви були надані: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт, трудова книжка, заява зареєстрована за номером 1850 (а.с.9-10).
Заява була розглянута ГУПФ України в Черкаській області за принципом екстериторіальності та рішенням №156050024421 від 27.11.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
У рішенні №156050024421 від 27.11.2024 року зазначено (а.с.12), що згідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ "При загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу. 19.06.2023 Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москві. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійною забезпечення укладені з Азербайджанською Республікою. Республікою Грузія та Молдова. Результат розгляду документів, доданих до заяви: заявниця звернувся із заявою про зарахування стажу роботи згідно трудової книжки з 1992 по 1998 за період роботи в Республіці Казахстан. Трудова книжка була наявна в електронній пенсійній справі при поданні заяви на призначення пенсії 13.08.2024. Рішення щодо зарахування/ неврахування періодів роботи згідно трудової кни жки мало бути прийнято управліннями, що виносили рішення щодо призначення пенсії заявниці.
Враховуючи вище викладене, прийнято рішення відмовити у перерахунку пенсії.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Щодо правомірності незарахування позивачу спірного періоду роботи, суд враховує наступне.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (дата заповнення трудової книжки 11.05.1983 року) судом встановлено, що позивач, зокрема, у період з 12.08.1992 по 05.09.1998 р.р. працювала на посаді секретаря-машиністки в ТОО «Тал-Лада» на території Республіки Казахстан (а.с.13 зворот).
З цього приводу суд зазначає, що на час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірного періоду роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім страховий стаж позивача за спірний період.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
Згідно з вимогами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла в період виникнення спірних правовідносин та в період роботи позивача на території РФ, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно ст.13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають
Аналіз наведеного вище вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
При прийнятті оскаржуваного рішення ГУПФ України в Черкаській області цей орган мотивував його тим, що зарахування спірного страхового стажу повинно було бути здійснено органом ПФУ, який призначив пенсію, тобто ГУПФ України в Одеській області. Інших підстав неврахування спірних даних трудової книжки та поданих документів у рішенні не наведено, зокрема, не встановлено та не досліджено, чи на момент саме призначення пенсії у червні 2024 року позивачка зберегла право на пенсійне забезпечення після виходу України з Угоди як держави-учасниці з огляду положень ст.13 Угоди.
Саме на це позивачка вказує у своїй позовній заяві.
За критеріями ст.2 КАС України оскаржуване рішення підлягає скасуванню у зв'язку із його необґрунтованістю.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії"» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румуни» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Тому суд вважає, що належним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2024 року за №1850 про перерахунок пенсії та прийняти обґрунтоване рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду у рішенні (матеріали пенсійної справи позивачки в електронному вигляді наявні саме у цього відповідача).
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами законність рішення від 27.11.2024 року не доведена, а їх доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково, із відмовою у вимогах про зобов'язання ГУПФ України в Одеській області провести перерахунок пенсії за віком із зарахуванням спірного періоду роботи до страхового стажу.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20 грн., ці витрати суд покладає на ГУПФ України в Черкаській області згідно ч.1 ст.139 КАС України, оскільки спір в суді виник внаслідок протиправного рішення саме цього відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 156050024421 від 27.11.2024 року про відмову в перерахунку пенсії за віком та незарахування до стажу роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 від 11.05.1983 р. періоду роботи в Республіці Казахстан з 1992 по 1998 рр.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №1850 від 20.11.2024 року про перерахунок призначеної їй пенсії та прийняти рішення відповідно до законодавства з урахуванням висновків суду та правової позиції, викладеної у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул.Канатна, буд.83, м.Одеса, 65012).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538; адреса: вул.Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000).
Суддя М.М. Аракелян