Справа № 420/7538/25
14 березня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши заяву представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) за вхід. №23776/25 від 14.03.2025 року про забезпечення позову,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в якій заявник просить суд:
- зупинити дію постанови Відповідача-1 Державної служби України з безпеки на транспорті та Відповідача-2 Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ: 39816845) про застосування адміністративно-господарського штрафу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
- заборонити Відповідачу-1 Державної служби України з безпеки на транспорті та Відповідачу-2 Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ: 39816845) вживати заходів щодо стягнення штрафу у примусовому порядку за постановою № ПШ 116170 від 04 березня 2025 року щодо ФОП ОСОБА_1 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) до набрання рішення суду у даній справі законної сили
В обґрунтування поданої заяви представник позивача вказав, що Оскільки постанова № ПШ 116170 від 04 березня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення є виконавчим документом на цей час існує реальна можливість пред'явлення її до виконання, відкриття виконавчого провадження та здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання постанови.
Пред'явлення до виконання оскаржуваної постанови до органів виконавчої служби, накладає надмірний фінансовий тягар на ФОП в умовах воєнного стану на території України, дійсно існує небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді блокування рахунків, внесення до Єдиного реєстру боржників.
З огляду на те, що правомірність постанови № ПШ 116170 від 04 березня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ФОП ОСОБА_1 підлягає дослідженню під час судового розгляду адміністративної справи, заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо звернення її до виконання відповідають предмету адміністративного позову та водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до ухвалення остаточного рішення у справі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя виходить з наступного.
Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено що, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
З огляду на приписи наведеної статті небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Також, при розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- імовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суддя зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Згідно з абзацом другим пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Обґрунтовуючи у заяві про забезпечення позову можливість настання негативних наслідків для позивача у майбутньому позивач не посилається на конкретні обставини, що свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, до ухвалення рішення по адміністративній справі, або що захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суддя звертає увагу на те, що обставини, на які посилається заявник у заяві про забезпечення позову, можуть бути встановлені судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.
У разі забезпечення позову, суд фактично надасть правову оцінку правомірності винесення постанові Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від № ПШ 116170 від 04 березня 2025 року, до розгляду справи по суті, що у свою чергу, не відповідає завданням адміністративного судочинства та інституту забезпечення позову.
На переконання суду, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
До того ж, забезпечивши позов у зазначений заявником спосіб, судом фактично вирішується спір без проведення правового аналізу та розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Таким чином, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені доказами.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
Суд, згідно частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд оцінює з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог.
Суд має переконатися в тому, чи існує реальна загроза невиконання, чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Дослідивши вказані обставини, суддя встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить заявник є неспівмірними. Окрім того, суддя наголошує на тому, що порушене право заявника буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.
З урахуванням зазначеного, суддя приходить до висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам останнього до ухвалення рішення суду в цій справі, тому, заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
При цьому, суд роз'яснює, що позивач не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі виникнення відповідних підстав для цього.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У задоволенні заяви представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) за вхід. №23776/25 від 14.03.2025 року про забезпечення позову - відмовити повністю.
Згідно із частиною другою статті 256 КАС України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Нінель ПОТОЦЬКА