Іменем України
13 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 160/31790/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
07 січня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду з Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком - ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування вимог зазначено, що чоловік позивача з 2016 року приймав участь у бойових діях та отримав статус учасника бойових дій. У зв'язку із загибеллю чоловіка позивача виключено із списків військової частини НОМЕР_1 наказом № 19-ОС від 12.01.2023.
У вересні 2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за всі не використанні за час проходження військової служби дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій її чоловіком, який проходив військову службу у відповідача з 2019-2023 роки і загинув під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідачем відмовлено позивачу у виплаті компенсації листом від 30.09.2024 №09/П-1813/1886.
З рішенням відповідача позивач не погоджується та вважає його необґрунтованим, оскільки пунктом 22 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі не використані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16" Закону України "Про відпустки", виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 цього Закону, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Ухалою суду від 13 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення вимог з огляду на таке.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Проте, Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 16-2 Закону України «Про відпустки».
Відповідач зазначає, що ОСОБА_2 , як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпуски, у разі звільнення.
Позивач зверталась із заявою щодо нарахування та виплати компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження служби з 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки. Підставою для нарахування вказаної компенсації на думку позивача є пряма норма Закону викладена в частині 22 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Чоловік позивачки загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023 набрав чинності 05.10.2023. При цьому, жодним із положень вказаного Закону не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошової компенсації до 05.10.2023 (дня набрання чинності Закону).
Отже, зважаючи на відсутність в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у відповідача відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 25.08.2017.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 мав статус учасника бойових дій.
ОСОБА_2 у період з 06.03.2020 по 07.01.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою відповідача від 28.01.2025 № 081467 додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки ОСОБА_2 не надавалася та складає 70 діб.
23.09.024 позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату їй в порядку пункту 22 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошову компенсацію за час проходження військової служби додаткової відпустки як учаснику бойових дій чоловіком ОСОБА_2 , який загинув під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_1
Листом від 30.09.2024 № 09/П-1813/1886 позивачу повідомлено, що на час смерті чоловіка, головного сержанта (посмертно) ОСОБА_2 , законодавством України не визначений механізм (порядок) виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, членам сім'ї та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця.
В Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» внесено зміни, статтю 10-1 доповнено пунктом 22 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» №3379-ІХ від 06 вересня 2023 року, який вступив в законну силу 05 жовтня 2023 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 року №37 «Про затвердження Порядку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті)» виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті) з 05 жовтня 2023 року.
Враховуючи вищезазначене, правових підстав для виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не має. Отже, сторонами визнається той факт, що ОСОБА_2 додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки не використана.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації як комплексу заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження ним військової служби.
Суд зазначає, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2019 у справі № 620/4218/18.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 додаткова відпустка як учасника бойових дій за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки не використана.
Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідач повинен був провести усі необхідні розрахунки в тому числі і щодо нарахування та виплати грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 - 2023 роки.
Стосовно права у дружини померлого ОСОБА_2 на отримання компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки за 2019 - 2023 роки, суд зазначає таке.
Положеннями статті 1-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 2 Закону № 2011-ХІІ встановлено, шо ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Отже, спеціальним законодавством у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а саме Законом № 2011-ХІІ, прямо передбачено застосування інших нормативно-правових актів.
На момент смерті ОСОБА_2 стаття 10-1 Закону № 2011-ХІІ не містила особливостей щодо виплати спірної компенсації позивачу з урахуванням цього Закону, однак, особливості щодо вилати грошової компенсації у разі смерті працівника за не використані ним дні додаткової відпустки членам сім'ї такого працівника прямо передбачені положенням Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).
Отже, враховуючи положення статей 1-1, 1-2 та 2 Закону № 2011-ХІІ застосуванню щодо спірних правовідносин підлягають положення частини шостої статті 24 Закону №504/96-ВР.
Частиною шостою статті 24 Закону №504/96-ВР встановлено, що у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім'ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Отже, оскільки позивач є членом сім'ї загиблого (дружиною), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за всі не використані її чоловіком дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019-2023 роки.
Суд зазначає, що посилання позивача на частину 22 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 06.09.2023 №3379-ІХ, є незмістовними, оскільки вказані зміни набрали чинності 05.10.2023, тобто після смерті чоловіка позивачки, та не можуть розповсюджуватися на спірні правовідосини.
Однак, з урахуванням встановлених обставин справи та положень частини шостою статті 24 Закону №504/96-ВР, позивач має право на отримання спірної компенсації.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 1211,20 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані її чоловіком - ОСОБА_2 , календарнх днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2019 - 2023 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані її чоловіком - ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2019 - 2023 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Борзаниця