14 березня 2025 року Справа № 280/894/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач), у якій він просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 222030031107 від 03.12.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу;
2) зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 15.09.1978 по 18.07.1980, період проходження строкової військової служби з 25.11.1980 по 15.11.1982, періоди роботи з 21.02.1983 по 01.09.1984, з 02.01.1990 по 01.07.1990;
2) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.11.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, просить стягнути судовій збір у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.11.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком та додав документи для підтвердження стажу роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду Україні у Вінницькій області №222030031107 від 03.12.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зауважує, що відповідачем протиправно не були зараховані певні періоди навчання, проходження строкової військової служби, роботи. Вважає, що рішення відповідача прийняте без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.
24.02.2025 судом отримані пояснення, у якому представник третьої особи зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяву позивача про призначення пенсії не розглядали та рішення щодо неї не приймали, отже не вчиняли протиправних дій щодо позивача. По суті спору зауважено, що призначення пенсії на підставі документів, що містять помилки є юридично нікчемним, оскільки такі документи не можуть слугувати достовірним підтвердженням страхового стажу та заробітку, що відповідно до законодавства є обов'язковою умовою для набуття права на пенсійне забезпечення. Вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області правомірними, а позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
25.02.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що до загального страхового стажу позивача не зараховані період навчання з огляду на невідповідність прізвища позивача паспортним даним, період проходження строкової військової служби у зв'язку з наявним у військовому квитку виправлення дати народження позивача без внесення відповідних змін, а також відповідні періоди роботи через відсутність номеру і дати наказу про прийняття. Зауважено, що для зарахування періодів роботи згідно із записами трудової книжки, періоду навчання та періоду проходження строкової військової служби необхідно надати уточнюючі довідки. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 10.02.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 (заява з доданими до неї матеріалами, які подавалися позивачем для вирішення питання про призначення пенсії) та інші докази, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Згідно з довідкою від 15.11.2024 № 6825-5003527550 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичним місцем проживання є АДРЕСА_2 .
27.11.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №222030031107 від 03.12.2024, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 21 року. Зазначено, що страховий стаж особи становить 17 років 1 місяць 16 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не зарахований період навчання з 15.09.1978 р. по 18.07.1980 р., згідно атестату №1780, оскільки прізвище заявника у атестаті - « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним - « ОСОБА_3 »; період проходження строкової військової служби, згідно військового квитка НОМЕР_2 з 25.11.1980 р. по 15.11.1982 р., оскільки наявне виправлення дати народження заявника без внесення відповідних змін; період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 з 21.02.1983 р. по 01.09.1984 р., оскільки відсутня дата наказу на прийняття; - період роботи з 02.01.1990 р. по 01.07.1990 р., оскільки відсутній номер і дата наказу на прийняття.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 27.06.1983 наявні наступні записи щодо спірних періодів:
(запис № 3) 21.02.1983 - зарахований формувальником ковбасних виробів по 3 розряду у Тбіліський м'ясопереробний завод (наказ № 10-л);
(запис № 4) 01.09.1984 - звільнений з роботи за власною заявою (наказ № 50-л від 01.09.84);
(запис № 13) 02.01.1990 - прийнятий у кооператив «Надія» з виробництва товарів народного споживання у якості реалізатора;
(запис № 14) 01.07.1990 - звільнений за власним бажанням (протокол зборів № 11 від 05.07.90).
Відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_2 від 25.02.1983 позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_4 (курсантом) у період з 25.11.1980 по 01.06.1981, та у військовій частині НОМЕР_5 (командиром відділення) у період з 01.06.1981 по 11.1982.
Також у матеріалах пенсійної справи наявна копія атестату № НОМЕР_6 , виданий « ОСОБА_4 » (мовою оригіналу), про те, що він 15.09.1978 вступив до технічного училища № 41 м. Тбілісі та 18.07.1980 закінчив повний курс технічного училища за професією майстер ковбасних виробів.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу.
Як встановлено судом з рішення Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №222030031107 від 03.12.2024, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані:
Період навчання з 15.09.1978 по 18.07.1980 з огляду на невідповідність прізвища заявника в атестаті - « ОСОБА_2 » паспортним даним « ОСОБА_3 »;
період проходження строкової військової служби з 25.11.1980 по 15.11.1982, оскільки у військовому квитку наявне виправлення дати народження заявника без внесення відповідних змін;
період роботи з 21.02.1983 по 01.09.1984 з огляду на відсутність дати наказу про прийнятті у трудовій книжці;
період роботи з 02.01.1990 по 01.07.1990 через відсутність номеру і дати наказу на прийняття.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 21.02.1983 по 01.09.1984 та з 02.01.1990 по 01.07.1990 суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), відповідно до пункту 1.1 якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження)
За пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення здійснюються адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У відповідності до пункту 2.13 Інструкції № 162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменування посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до пункту 2.19 Інструкції № 162 у графі 4 зазначається підстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видання та номер.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Судом встановлено, що сторінки 4-5, 10-11 трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 27.06.1983 містять записи щодо роботи позивача у Тбіліському м'ясопереробному заводі з 21.02.1983 по 01.09.1984, а також записи щодо його роботи у кооперативі «Надія» з 02.01.1990 по 01.07.1990.
Дійсно, у графі 4 на сторінках 5 та 11 не зазначено дату наказу про прийняття на роботу позивача у Тбіліський м'ясопереробний завод та підставу внесення запису про прийняття на роботу в кооператив «Надія» (номер і дата відповідного наказу). Разом з тим, позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником зазначених підприємств, де працював позивач. Особа не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.
Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв'язку з чим спірні періоди роботи позивача були протиправно не зараховані до його страхового стажу.
При цьому судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_3 від 27.06.1983, яка подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії, та автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби відповідно до військового квитка слід зауважити наступне.
Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Пенсійний орган не зарахував період проходження строкової військової служби до страхового стажу, оскільки у військовому квитку наявне виправлення дати народження заявника без внесення відповідних змін.
Під час дослідження військового квитка позивача НОМЕР_2 з 25.11.1980 судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_4 (курсантом) у період з 25.11.1980 по 01.06.1981, та у військовій частині НОМЕР_5 (командиром відділення) у період з 01.06.1981 по 11.1982. При цьому, дійсно, зазначення дати народження позивача у військовому квитку виконано неохайно (виправлено), однак достатньою мірою розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння.
Суд зазначає, що наявність виправлення у даті народження позивача не може бути підставою для виключення періоду військової служби з трудового стажу позивача, оскільки він не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17.
Відтак, відповідачем не враховано, що не всі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту перебування особи на службі, а не правильність записів у військовому квитку.
Отже, період проходження військової служби підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки такі формальні неточності як виправлення дати народження у військовому квитку, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення такого документу покладається не на офіцера, а на уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду.
При цьому суд бере до уваги, що на сторінці 4 військового квитка не зазначений день виключення ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_5 , лише місяць і рік (11.1982), у зв'язку з чим застосуванню підлягають положення пункту 27 Порядку № 637, відповідно до якого у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
За таких обставин зарахуванню до страхового стажу позивача підлягає період з 25.11.1980 по 15.11.1982 як період проходження ним військової служби.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання відповідно до атестату суд зазначає наступне.
Як судом встановлено, у паспорті позивача серії НОМЕР_1 його прізвище, ім'я та по батькові зазначено як « ОСОБА_1 ». Водночас атестат № 1780 про вступ 15.09.1978 до технічного училища № 41 м. Тбілісі та закінчення 18.07.1980 повного курсу технічного училища виданий « ОСОБА_4 » (мовою оригіналу).
Слід відмітити, що у період навчання позивача діяв Закон УРСР «Про народну освіту» від 01 жовтня 1974 року. Відповідно до частини першої статті 47 вказаного Закону для молоді, яка поступає на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи, і для осіб, що працюють у народному господарстві і бажають здобути нову професію або підвищити кваліфікацію, організуються вечірні (змінні) професійно-технічні училища, а також курси, навчально-курсові комбінати та інші форми підготовки і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві.
Частиною другого статті 48 цього Закону передбачалося, що особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою.
Відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за складання атестату. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в атестаті. Зазначений вище атестат чітко посвідчує юридичні факти, не містить виправлень та виданий належним суб'єктом.
За таких обставин суд вважає, що вказані розбіжності є проявом надмірного формалізму, а допущення іншого написання прізвища особи не можуть бути підставою для незарахування періоду навчання відповідно до записів атестату № 1780.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись, маючи відповідні записи у трудовій книжці, атестаті та військовому квитку, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
З урахуванням наведеного суд підсумовує, що відповідачем безпідставно не враховано записи у трудовій книжці щодо періодів роботи з 21.02.1983 по 01.09.1984 та з 02.01.1990 по 01.07.1990, період навчання з 15.09.1978 по 18.07.1980 та період проходження строкової військової служби з 25.11.1980 по 15.11.1982 при зверненні з заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу за спірні періоди роботи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №222030031107 від 03.12.2024 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.
За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тобто, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи, навчання та проходження служби, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 27.11.2024.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Квитанцією від 03.02.2025 № 3008-1658-1605-4530 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №222030031107 від 03.12.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 21.02.1983 по 01.09.1984 та з 02.01.1990 по 01.07.1990 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27.06.1983, період проходження строкової військової служби з 25.11.1980 по 15.11.1982 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 , період навчання з 15.09.1978 по 18.07.1980 відповідно до атестату № 1780, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, місцезнаходження: вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21005; код ЄДРПОУ 13322403.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 14.03.2025.
Суддя К.В.Мінаєва