14 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/5503/24
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-2472-51 в частині визначення суми заборгованості в розмірі 15839,78 грн;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Житомирській області зменшити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 на суму 15839,78 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-2472-51 має бути скасована, оскільки оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що прийнята всупереч приписів чинного законодавства України, так як позивач вказала, що в період з травня 2019 року по грудень 2020 року працювала по найму в ТОВ "Вест Петрол Маркет", ПП "Укрпалетсистем" та ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат", з огляду на вказане відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" звільняється від сплати єдиного внеску, оскільки сплату єдиного внеску у такому випадку проводять його роботодавці.
Після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
08.05.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №26049/24 в якому відповідач проти позовних вимог заперечує, з підстав необґрунтованості позовної заяви, просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що згідно з реєстраційних даних картки особового рахунку автоматизованих інформаційних систем ОСОБА_1 04.03.2015 було взято на облік в контролюючих органах, як фізичну особу - підприємця на загальній системі оподаткування.
Відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість, яка виникла за рахунок нарахувань: станом на 01.01.2018 обліковується переплата в сумі 4,36 грн; 19.10.2013 нарахування єдиного внеску за І та II квартал 2013 року по терміну 09.02.2018 нарахування єдиного внеску за січень - грудень 2017 року на суму 8448,00 грн по терміну сплати 09.02.2018, недоїмка становить 8443,64 грн; 19.04.2018 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.04.2018, недоїмка становить 10900,82 грн; 19.07.2018 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.07.2018, недоїмка становить 13358,00 грн; 19.10.2018 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 19.10.2018, недоїмка становить 15815,18 грн; 21.01.2019 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2018 року на суму 2457,18 грн по терміну сплати 21.01.2019, недоїмка становить 18272,36 грн; 19.04.2019 нарахування єдиного внеску за січень - березень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 19.04.2019, недоїмка становить 21026,54 грн; 19.07.2019 нарахування єдиного внеску за квітень - червень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 19.07.2019, недоїмка становить 23780,72 грн; 21.10.2019 нарахування єдиного внеску за липень - вересень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 21.10.2019, недоїмка становить 26534,90 грн; 20.01.2020 нарахування єдиного внеску за жовтень - грудень 2019 року на суму 2754,18 грн по терміну сплати 21.10.2020, недоїмка становить 29289,08 грн.
Враховуючи зміни до Закону №2464-VI, внесені Законами України від 17.03.2020 №533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)», від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» та від 13.05.2020 №591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України га інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)», в частині звільнення від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за березень, квітень та травень 2020 року, було централізовано нараховано єдиного внеску:
- 21.04.2020 нарахування єдиного внеску за січень - лютий 2020 року на суму 2078,12 грн по терміну сплати 21.04.2020, недоїмка становить 31367,20 грн;
- 20.07.2020 нарахування єдиного внеску за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020, недоїмка становить 32406,26 грн;
- 19.10.2020 нарахування єдиного внеску за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020, недоїмка становить 35584,38 грн;
- 19.01.2021 нарахування єдиного внеску за жовтень-листопад 2020 року на суму 3300,00 грн по терміну сплати 19.01.2021, недоїмка становить 37784,38 грн.
Нарахований ЄСВ було частково стягнуто в межах виконавчого провадження і зараховано у порядку календарної черговості виникнення заборгованості відповідно до частини 6 ст.25 Закону №2464 на підставі платіжних доручень, зокрема: від 12.09.2022 №6661 на суму 753,87 грн, від 13.11.2023 №39086 на суму 978,97 грн.
Отже, недоїмка становить 36051,54 грн.
Крім того, відповідачем зазначено, що ФОП ОСОБА_1 подано звітність з єдиного внеску, зокрема Додаток 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Додаток 5), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 із змінами і доповненнями. Отже, ФОП ОСОБА_2 було подано Додаток 5, зокрема за період з 2015 по 2016 роки; 02.02.2016 за реєстраційним номером 1603329889 за 2015 рік, в якому було самостійно нараховано єдиного внеску за 2015 року 0,00 грн; 31.01.2017 за реєстраційним номером 9268649447 за 2016 рік, в якому було самостійно нараховано єдиного внеску за січень-грудень 2016 року на загальну суму 3797,64 грн.
Також відповідачем зазначено, що на законодавчому рівні було надано право платникам на списання нарахованого, але не сплаченого єдиного внеску за період 2017 - 2020 років. Проте, заява на списання заборгованості за період перебування на загальній системі оподаткування за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 від ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Житомирській області не надходила.
Таким чином, за ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальну суму 37784,38 грн. Тому відповідно до наявної заборгованості їй була правомірно сформована і надіслана вимога про сплату боргу.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору - задоволено. Відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 грн до ухвалення судом рішення суду за результатами розгляду справи №240/5503/24.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 13.11.2023 позивачу стало відомо, що з її банківської картки були списані кошти в розмірі 978,97 грн.
У відповіді на адвокатський запит від 13.02.2024 Головне управління ДПС у Житомирській області повідомило, що станом на 01.02.2021 відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 «Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» за ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з ЄСВ на суму 37784,38 грн.
ГУ ДПС у Житомирській області в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-2472-51 на суму 37784,38 грн та направлена боржнику за адресою, зазначеною у вимозі (реєстраційні дані): АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку, який повернувся до ГУ ДПС з відміткою «вручено, розписка про одержання 20.09.2021».
Однак, позивачем зазначено, що даної вимоги вона не отримувала, чий підпис стоїть у повідомленні про вручення позивачу також не відомо.
Вважаючи податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 цього Закону недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу третього частини 8 статті 9 Закону №2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9, яка діє з 1 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в незалежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно частини 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частини 14 статті 25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо необґрунтованості прийняття спірної вимоги з огляду на те, що у період травень 2019 року - грудень 2020 року ОСОБА_1 працювала по найму:
- з 23.05.2019 по 28.05.2020 в ТОВ «Вест Петрол Маркет» на посаді оператора заправних станцій;
- з 29.05.2020 по 13.08.2020 в ПП «Укрпалетсистем» на посаді оператора заправних станцій;
- з 25.09.2020 по 30.10.2023 у ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат» на посаді формувальник ковбасних виробів, які сплачували за неї, як роботодавці єдиний соціальний внесок, суд вважає за необхідне зазначити таке.
04.03.2015 ОСОБА_1 зареєструвалась в органах державної влади як фізична особа - підприємець, та перебувала на загальній системі оподаткування.
У період травень 2019 року - грудень 2020 року ОСОБА_1 працювала по найму в ТОВ «Вест Петрол Маркет», ПП «Укрпалетсистем» та ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат».
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) вбачається, що ОСОБА_1 є застрахованою особою, а страхувальниками є зокрема ТОВ «Вест Петрол Маркет», ПП «Укрпалетсистем» та ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат» (а.с.25-30).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, положеннями Закону №2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи - підприємця.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції у згаданій постанові сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах Державної податкової служби і зареєстровані як фізичні особи підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 за період з 23.05.2019 по 28.05.2020 отримувала виплати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет", з 29.05.2020 по 13.08.2020 отримувала виплати від Приватного підприємства "Укрпалетсистем" та з 25.09.2020 по 30.10.2023 отримувала виплати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат" (а.с.25-30).
Отже, позивач отримувала дохід, з якого сплачено єдиний внесок та зазначені періоди зараховано до страхового стажу (а.с.25-30).
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога прийнята податковим органом всупереч положень чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення обов'язку у позивача з подвійної сплати єдиного внеску в частині періоду травень 2019 року - грудень 2020 року на суму 15839,78 грн, оскільки у вказаний період позивач була найманим працівником та обов'язок сплати ЄСВ за вказаний період покладено було на її роботодавців.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Водночас, у позові було заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Розглянувши зазначену вимогу позивача, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22.11.2019 (справа №810/1502/18).
Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи з перелічених вище доказів не надано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також акта виконаних робіт з переліком наданих послуг правничої допомоги.
Отже, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати послуг правничої допомоги пов'язаної з розглядом справи №240/5503/24, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Згідно з положеннями частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору в сумі 968,96 грн до ухвалення судового рішення у даній справі, яке ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 задоволено, судом відстрочено позивачу сплату судового збору у сумі 968,96 грн до ухвалення судового рішення у даній справі.
Отже позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн, однак враховуючи те, що судове рішення ухвалюється на користь позивача, суд стягує судовий збір з відповідача на користь Державного бюджету України, а саме у сумі 968,96 грн.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 44096781) про визнання протиправною, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-2472-51 в частині визначення суми заборгованості в розмірі 15839,78 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Житомирській області зменшити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 на суму 15839,78 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін
14.03.25