Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 березня 2025 року Справа№200/9046/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення викладеного у листі №0500-0220-8/96595 від 01.10.2024 року та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення викладеного у листі №0500-0220-8/96595 від 01.10.2024 року та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) та з 12.01.2006 року отримує пенсію за віком та страхові (регресні) виплати з 2007 року. Позивач зазначив, що є особою, яка отримує страхові виплати та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії ДОН-04 № 043875 виданої 22.11.2007 року Обласною медико соціальною експертною комісією м. Донецька на підставі огляду МСЕК серії ДОН-05 № 032278 позивач має ІІІ групу інвалідності. Позивач зауважив, що у зв'язку з тим, що триває широкомасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, у нього були відсутні можливості повідомити відповідача про себе та ідентифікувати себе для отримання регресних виплат. В свою чергу, 16 вересня 2024 року він через електронний кабінет ПФУ подав заявку про ідентифікацію особи, звернення зареєстровано під № 535277. Фізична ідентифікація по відеоконференції зв'язку пройшла успішно, що підтверджено в електронному кабінеті позивача та свідчить про поновлення пенсійних виплат. 10 вересня 2024 року він, через особистий електронний кабінет, звернувся із заявою щодо поновлення страхових виплат. Своїм листом відповідач від 01.10.2024 року № 0500-0220-8/96595 відмовив позивачу у поновленні страхових виплат, посилаючись на норми п.9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими визначено, що особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідачем вказано, що поновлення страхових виплат можливе лише при особистому зверненні до територіальних органів Пенсійного фонду України, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем фактичного проживання/перебування. Позивач вважає, що невиплата належних йому страхових виплат з 2016 року є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
Відповідач надав на адресу суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивач перебував на постійному обліку в Донецькому міському відділенні у Будьонівському районному управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Великоновосілківському відділенні УВД ФСС України в Донецькій області по 30.06.2016 року. За даними АС «Реєстр потерпілих» виплати припинені з 01.07.2016 року та зазначена причина припинення закінчення терміну дії довідки ВПО. Згідно актів приймання-передачі паперова справа позивача або окремі постанови з неї не передавалися. Відповідач зауважив, що на заяву позивача від 10.09.2024, яка була подана через вебпортал Пенсійного Фонду України, йому було відмовлено у поновлені (продовженні) страхових виплат. Пунктом 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 21 Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 4-1 від 26.01.2024 визначено, що страхові виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія зареєстрованого місця проживання позивача належить до тимчасово окупованих територій України. Позивачу необхідно особисто звернутись до найближчого сервісного центру Пенсійного фонду України із документом, що посвідчує особу, для проходження фізичної ідентифікації відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за №991/27436. Матеріали справи не містять доказів звернення позивачем до пенсійного органу належним чином. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у відповідача наступні докази: копію страхової справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; відомості/рішення про підстави припинення щомісячних страхових виплат позивачу у 2016 році, а також документи, що слугували підставою для прийняття такого рішення. Ухвалено, питання строку звернення до суду вирішити під час судового провадження та з'ясування всіх обставин у справі після надходження до суду відповідних доказів у цій справі, їх дослідження судом.
Про відкриття провадження у справі, учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, про що свідчить наявність реєстрації кабінету електронного суду у представника позивача - адвоката Ромашкіної О.О. та відповідача, про що свідчить відповідна відмітка де в графі «доставлено» зазначено - 06.01.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Позивач є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , який виданий Червоногвардійським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області від 14.01.1998 року.
Позивач є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 11.08.2017 №0000066723 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування адреса зазначене: АДРЕСА_2 .
Позивачу встановлена третя група інвалідності, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки Серії ДОН-05 №032278 від 22.11.2007 року виданою Обласною медико-соціальною експертною комісією №4, відповідно до якої інвалідність встановлена безстроково.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії ДОН-04 №043875 виданої Обласною медико-соціальною експертною комісією №4 від 22.11.2007 року, в якій зазначена ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках складає 40%.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:13486010), є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинено.
Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, отже, є належним відповідачем у даній справі, що також не заперечується сторонами по справі.
Як встановлено судом та зазначається відповідачем у його відзиві на позовну заяву: - « ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на постійному обліку в Донецькому міському відділенні у Будьонівському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Великоновосілківському відділенні УВД ФСС України в Донецькій області по 30.06.2016 року. За даними АС «Реєстр потерпілих» виплати припинені з 01.07.2016 року та зазначена причина припинення закінчення терміну дії довідки ВПО. Згідно актів приймання-передачі паперова справа ОСОБА_1 або окремі постанови з неї не передавалася.».
Слід зазначити, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року у відповідача були витребувані наступні докази: копію страхової справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; відомості/рішення про підстави припинення щомісячних страхових виплат позивачу у 2016 році, а також документи, що слугували підставою для прийняття такого рішення.
Станом на час винесення рішення по суті справи від відповідача витребуваних доказів надано не було.
З урахуванням наведеного суд дійшов до висновку, що позивачу були припинені щомісячні страхові виплати з 01.07.2016 року у зв'язку із закінченням терміну дії довідки ВПО.
Як встановлено судом, позивачем через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області була надіслана заява про призначення/перерахування/продовження страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) від 10.09.2024 року, в даній заяві були зазначені дані позивача - ОСОБА_1 , паспортні дані, РНОКПП, зареєстроване місце проживання та фактичне місце проживання та зазначено - страхову виплату прошу виплачувати № рахунку НОМЕР_3 , в НОМЕР_4 - АТ «ОЩАДБАНК» - 05715. До заяви були додані наступні документи: паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідка ВПО, довідки МСЕК, Акт Н-1 (акт розслідування нещасного випадку).
З наданої позивачем в якості доказів скринкопії з електронного кабінету ПФУ позивача, в якій зазначено в графі «Результат обробки звернення» - відмовлено, дата відповіді 12.09.2024 року.
Також позивачем, в якості доказів на адресу суду була надана копія відповіді відповідача від 01.10.2024 року №0500-0220-8/96595 наступного змісту: - «Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відділ обслуговування громадян №17 (сервісний центр) управління обслуговування громадян на Вашу заяву від 10.09.2024, яка була подана через вебпортал Пенсійного Фонду України, повідомляє, що Вам відмовлено у поновлені (продовженні) страхових виплат. Пунктом 9 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 21 Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 визначено, що страхові виплати внутрішньо перемішеним особам здійснюються відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія Вашого зареєстрованого місця проживання належить до тимчасово окупованих територій України. Враховуючи вищевикладене, Вам необхідно особисто звернутись до найближчого до Вашого місця проживання сервісного центру Пенсійного фонду України із документом, що посвідчує особу, для проходження фізичної ідентифікації відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за №991/27436.».
Не погодившись з відмовою відповідача стосовно поновлення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV, страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції чинній станом на час винкинення спірних правовідносин) визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній на момент припинення виплат) регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що Законом 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат на підставі «припинення закінчення терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи» так і те, що «Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія зареєстрованого місця проживання позивача належить до тимчасово окупованих територій України.».
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що страхові виплати позивачу призначено безстроково.
Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (за даними відповідача зазначеними у позовній заяві - позивач перебував на обліку в Донецькому міському відділенні у Будьонівському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Великоновосілківському відділенні УВД ФСС України в Донецькій області по 30.06.2016 року) страхові виплати позивачу було припинено з 01.07.2016 року, проте постанова про припинення страхової виплати відповідачем суду не надана, як і не надано інших витребуваних судом доказів.
У постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 Верховний Суд виснував, що у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У справі, що наразі розглядається також слід урахувати практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Усталеною також є правова позиція Верховного Суду про те, що невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень є достатньою за визначених обставин справи підставою для визнання такого рішення протиправним, викладено, зокрема у постановах від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 16 березня 2023 року у справі № 160/18668/2та від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22.
Відтак, перелік підстав для припинення страхових виплат визначений ст. 46 Закону № 1105-XIV є вичерпним.
Також слід урахувати, що за пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України Про Рахункову палату Верховної Ради України від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).
У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти КМУ належать до категорії підзаконних.
З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.
Проте, на час виникнення спірних правовідносин будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо розширення підстав для припинення страхових виплат не вносились, а іншими законами їх не встановлено.
Виходячи з абзаців 4-6 п/п 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019, юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 виснувано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Поряд з цим, кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
З огляду на викладене, відповідачем всупереч приписам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, наявність станом на 01.07.2016 року підстав для припинення страхових виплат позивачу, визначених ст. 46 Закону № 1105-XIV, не доведено.
Поряд з цим, суд ураховує, що страхові виплати позивачу припинено територіальним відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, а не відповідачем, який є його правонаступником з 01.01.2023 року, що у свою чергу виключає протиправність дій саме відповідача щодо припинення страхових виплат позивачу з 01.07.2016 року.
Посилання відповідача у його відзиві на позовну заяву на те, що: - «Позивачу необхідно особисто звернутись до найближчого сервісного центру Пенсійного фонду України із документом, що посвідчує особу, для проходження фізичної ідентифікації відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 №13- 1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за №991/27436.», судом не приймаються з огляду на наступне.
Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
В даному випадку, позивач навпаки звернувся особисто через веб-портал, кабінет електронних послуг ПФУ та надав до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідну заяву від 10.09.2024 року про поновлення йому виплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
Водночас Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 року у справі Рисовський проти України (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також Європейський суд з прав людини у справі Лелас проти Хорватії зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, Ґаші проти Хорватії, Трґо проти Хорватії).
У постанові від 26 серпня 2021 року по справі № 440/4434/18, Верховний Суд звернув увагу, що «у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 ("Von Maltzan and Others v. Germany").
Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Отже, припинення страхових виплат за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання страхових виплат.
В абз.2-4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 7 жовтня 2009 року№ 25-рп/2009, Конституційний суд зазначив, що зазначені конституційні положення розвинуті в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В абз. 1 підпункту 5.3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року№ 5-рп/2005, Конституційний суд України зазначив, Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (стаття 1, частина друга статті 3, статті 21, 22, 64 Конституції України).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення страхових виплат позивачу та не заявлено доводів на обґрунтування цього.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовної заявою, суд зазначає, що страхову виплату призначено позивачу безстроково, тож позивач мав обґрунтовані правомірні очікування на отримання страхових виплат протягом всього строку, на який вони були призначені, тобто з дати первісного призначення та пожиттєво.
Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Процесуальний закон обмежує лише строк звернення до суду з позовом, та не може обмежувати строк захисту порушеного права, якщо нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлені більші або необмежені строки для такого захисту.
Таким чином, порушене право позивача на отримання страхових виплат за минулий час має бути відновлено без обмеження будь-яким строком.
Щодо позовної вимоги позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області викладеного листом від 01.10.2024 року №0500-0220-8/96595, щодо невиплати щомісячних страхових виплат позивачу, з відповідної дати припинення виплат 2016 року, суд зазначає наступне.
Лист Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.10.2024 року №0500-0220-8/96595 за своєю суттю є інформаційним, а порушення прав позивача відбулось 01.07.2016 року - територіальним відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, яке станом на 01.01.2023 року було припинено, в свою чергу Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке є правонаступником з зазначеної дати, та відповідно, протиправних дій/бездіяльності фактично станом на 01.07.2016 року допустити по відношенню до позивача не могло.
Таким чином, в цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 липня 2016 року по день поновлення такої виплати.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 18.12.2024 позивач за подання адміністративного позову сплатив 968,96 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення викладеного у листі №0500-0220-8/96595 від 01.10.2024 року та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01 липня 2016 року та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 липня 2016 року по день поновлення такої виплати.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ:13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 13 березня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець