Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
03 березня 2025 року Справа №200/1276/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабіч С.І., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнти у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796 для забезпечення індексації пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог частини 2 статті 42 Закону України № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 , в розмірі 7763,17 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 з 01.03.2021 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 року № 127 "Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" та провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2021 року.
Дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про те, що дана позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки вона подана з порушенням вимог статей 122 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернулася до суду з цим позовом засобами підсистеми "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 21.02.2025 року.
У позовній заяві позивач вказує на те, що звертався до відповідача із заявою, в якій просив повідомити інформацію про те, чи проведено йому перерахунок пенсії відповідно до положень частини 2 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням коефіцієнтів збільшення, установлених постановами Кабінету Міністрів України від 22.02.2021 року № 127, від 16.02.2022 року № 118, від 24.02.2023 року № 168, від 23.02.2024 року № 185, та вимагав провести належний перерахунок пенсії позивача з 01.03.2021 року, з 01.03.2022 року, з 01.03.2023 року та з 01.03.2024 року, в тому випадку, якщо зазначений перерахунок проведено не було.
Однак у відповідь на цю заяву відповідач фактично відмовився проводити перерахунок пенсії позивача відповідно до частини 2 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в України, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, повідомивши позивача про встановлення доплат у розмірах 135,00 грн та по 100,00 грн (лист від 27.01.2025 року).
Лише з моменту отриманням листа відповідача від 27.01.2025 року з розпорядженнями про перерахунок пенсії щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії (у відповідь на заяву від 21.01.2025 року), як стверджується позивачем, йому стало відомо про порушення своїх прав, а саме - непроведення індексації із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірах 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796.
Посилаючись на норму частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та судову практику (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 522/2738/17, а також постанови Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі № 646/6250/17, від 30.10.2018 року у справі № 493/1867/17, від 22.01.2019 року у справі № 201/9987/17, від 19.03.2019 року у справі № 806/1952/18), позивач зазначає, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
При цьому, на думку позивача, виплата пенсії у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з точки зору статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про втручання у право власності позивача, яке є незаконним, а тому позивач має право захисти свої права у судовому порядку без обмеження будь-яким процесуальним строком (тобто право позивача на звернення до суду з вимогами щодо перерахунку пенсії, з урахуванням коефіцієнтів індексації пенсії у розмірах 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796 жодним чином не обмежується шестимісячним строком звернення до суду).
Надаючи оцінку наведеним доводам, суд враховує правові висновки, які були викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19.
Так, у вказаній постанові, Верховний Суд зазначив, серед іншого, про те, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент чи факт настання обізнаності особи щодо її порушених прав, свобод та інтересів.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Суд зауважує, що отримання позивачем листа від відповідача на його заяву або на заяву його представника не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти певні дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується із початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла якихось активних дій щодо отримання інформації про правильність чи помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність чи несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації.
У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Отже, враховуючи вищенаведене, позивач, за умови прояву належної зацікавленості та вчинення певних активних дій, мав об'єктивну можливість своєчасно отримати інформацію про складові виплати та про те, як вона обрахована, на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових, тощо та дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Разом із тим, позивач лише у січні 2025 року звернувся до відповідача із заявою з цього приводу, а даний позов подав до суду 21.02.2025 року.
Суд зауважує, що позивачем до позову додано копію заяви від 19.11.2024 року щодо перерахунку пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення, проте доказів звернення із цією заявою до відповідача або відповіді на цю заяву позивачем суду не надано. Натомість, як видно зі змісту листа відповідача від 27.01.2025 року (на який посилається позивач), цей лист був наданий у відповідь на звернення позивача від 21.01.2025 року.
З приводу посилання позивача на положення частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд зазначає, що буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини пенсійного органу.
Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла до висновку щодо того, що норми статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статей 51, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (щодо необмеження строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень стосовно обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності наступних умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
У даному випадку відповідач не проводив індексацію пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірах 1,11, 1,14, 1,197 та 1,0796 (тобто таке нарахування пенсії позивача не здійснювалось відповідачем), що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стосовно посилання позивача на судову практику суд зауважує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 522/2738/17 стосувалася абсолютно інших правовідносин (питання щодо того, які складові частини грошового забезпечення, що виплачувалися під час військової служби, має бути враховано органами Пенсійного фонду України під час визначення розміру пенсії), врегульованих нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв'язку з чим дана постанова не може бути застосована до спірних у цій справі правовідносин, які врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Що ж до постанов Верховного Суду, на які посилається позивач, то вони були прийняті Верховним Судом за правової позиції, яка існувала до прийняття постанови Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19, згаданої вище, у якій Верховний Суд відступив від висновків, викладених деяких своїх попередніх постановах.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила колегія суддів судової палати у справі, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
З огляду на це, наведені позивачем постанови Верховного Суду також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Частиною 1 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строк може і має бути поновленим судом, але лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Водночас, за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує відповідне рішення і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС України.
Інститут строків в адміністративному судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 зауважив, серед іншого, на тому, що обмеження строків звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" вказано, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Perez de Rada Cavanilles c. Espagne, № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (caso Osman contra Reino Unido, № 23452/94; Kreuz v. Poland, № 28249/95).
Таким чином, з огляду на викладене, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження цих строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Строки звернення до суду обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду або здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути дотримано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Поважними причинами визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами або труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій і підтверджені належними доказами.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
Аналогічну правову позицію було викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.09.2019 року у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 року у справі № 140/721/19, тощо.
Разом із тим, позивачем заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом до позовної заяви не додано, клопотань про це позовна заява також не містить.
Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Приймаючи до уваги наведене, позовна заява підлягає залишенню без руху, а позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду:
- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом (із зазначенням причин пропуску строку та підстав, з яких позивач вважає ці причини пропуску строку поважними).
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити позов без руху та надати позивачу строк у 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 248, 256 КАС України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків даної позовної заяви - 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом надання суду:
- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом (із зазначенням причин пропуску строку та підстав, з яких позивач вважає ці причини пропуску строку поважними).
Ухвала складена і підписана 03 березня 2025 року, оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя С.І. Бабіч