Номер провадження: 22-ц/813/1059/25
Справа № 522/2970/23
Головуючий у першій інстанції Суворова О.В.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 27
27.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» - Луньової Анни Геннадіївни на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2024 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
15 лютого 2023 року Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 665/Ф03.14/75 від 02 квітня 2008 року в порядку ст. 625 ЦК України в розмірі 23 194 (двадцять три тисячі сто дев'яносто чотири) дол. 02 центів США та судові витрати у розмірі 12 722 (дванадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн 59 (п'ятдесят дев'ять) коп. (а.с. 1-42).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором було залишено без задоволення (а.с. 176-179).
26.02.2024 засобами поштового зв'язку, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», в інтересах якого діє представник за довіреністю - Луньова Анна Геннадіївна, звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки розгляд справи відбувся без повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для справи та без надання їм належної оцінки. Таким чином, апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог є хибними, оскільки згідно норм чинного законодавства нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, так як виступають способом захисту майнового права та інтересу. А саме, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора унаслідок знецінення грошових коштів через інфляційні процеси та отримання компенсації від боржника за користування грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (а.с. 185-189).
24.06.2024 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 220-223).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 9, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
В судовому засіданні представник апелянта - Борщенко Костянтин Юрійович просив задовольнити апеляційну скаргу. Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши наявні матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що третейський суд, розглядаючи спір, який йому не підвідомчий, діяв поза межами своєї компетенції, а тому ухвалене третейським судом рішення від 27.06.2014 не підтверджує дійсне існування обов'язку боржника ОСОБА_1 зі сплати боргу кредитору і його безспірність та не надає цьому обов'язку безпосередньо примусового характеру, оскільки у видачі виконавчого листа на його примусове виконання було відмовлено.
Крім того, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 27.06.2014 по справі №151/14 не має преюдиційного значення для розгляду даної справи, оскільки справа, у якій прийнято вказане рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду в силу прямих приписів закону. Преюдиційне значення мають лише рішення судів у справах, які зазначені в ч. 5 ст. 82 ЦПК України, а не рішення третейських судів.
Кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Тому суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції, загальними Зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) Банку на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСОЦБАНК», а з 10 серпня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (скорочено - АТ «Укрсоцбанк»). Згідно рішення №5/2019 від 15 жовтня 2019 року Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» було припинено шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК», де в п.п. 1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» є Акціонерне Товариство «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року. 12.08.2022 Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк». З огляду на вище викладене, Акціонерне Товариство «СЕНС БАНК» є новим найменуванням Акціонерного товариства «Альфа-Банк».
02.04.2008 АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №665/Ф03.14/75, відповідно до якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 149 980,00 дол. США., умови якого кредитор виконав, надавши кошти позичальнику (а.с.11-18).
27 червня 2014 року рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 251 711 доларів США 30 центів США, що згідно курсу НБУ (100 дол. США = 799,3 грн) становить 2 059 886 гривень 42 копійки. Також з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» третейський збір у сумі 20 998,86 грн (а.с.9-10).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26.01.2018 у справі №755/27375/14-ц в задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 - відмовлено. Відмовляючи ПАТ «Укрсоцбанк» у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду Дніпровським районним судом м. Києва в ухвалі від 26.01.2018 встановлено, що рішення третейським судом по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором постановлено 27.06.2014, тобто після доповнення ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейській суди» пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року. Таким чином, третейський суд не мав правових підстав виносити рішення по даній категорії справ (а.с.89).
Отже, третейський суд розглянув спір, який йому не підвідомчий, тобто діяв поза межами своєї компетенції. При цьому, в подальшому було відмовлено у видачі виконавчого листа на його примусове виконання з вказаних підстав. Відтак, зазначеним рішенням третейського суду не була підтверджена та визначена сума заборгованості позичальника за кредитним договором.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що кредитор, звернувшись до третейського суду з позовом, використав своє право на дострокове погашення боргу в порядку ст. 1050 ЦК та такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Вказане узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду в постановах від 31.10.2018 (справа № 202/4494/16), від 04.07.2018 (справа № 310/11534/13), від 28.03.2018 (справа № 444/9519/12).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Вказаний висновок підтриманий в постановах ВП ВС: від 19.07.2023 в справі № 910/16820/21, від 03.10.2023 в справі № 366/203/21 та ін.
Отже, обов'язок, встановлений положеннями ст. 625 ЦК України нерозривно пов'язаний з основним грошовим зобов'язанням та залежить від нього.
Як роз'яснив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 11.07.2013№ 7-рп/2013 «…з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту».
Тобто, в правовому полі споживач за кредитним договором є більш слабшою стороною в порівнянні з кредитором, та відповідно потребує встановлених законом гарантій захисту її прав. Натомість, кредитор повинен дотримуватися встановлених законодавством положень та добросовісно користуватися своїми правами.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20).
Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги ( постанова КЦС ВС від 23.11.2022 в справі № 285/3536/20).
Отже, за обставинами даної справи третейський суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості поза межами своєї компетенції. Рішення третейського суду не підлягає примусовому виконанню. Кредитор не звертався до суду загальної юрисдикції з позовом про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором та доказів на підтвердження цього не надав, отже підстави для задоволення вимог про стягнення 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України відсутні. Тому з врахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору та відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги. Інші доводи апелянта містять посилання на судову практику нерелевантну обставинам даної справи.
Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» - Луньової Анни Геннадіївни - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
Повний текст постанови складений 14 березня 2025 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк