Номер провадження: 22-ц/813/1238/25
Справа № 522/6506/23
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 57
20.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою адвоката Михайліна Олександра Євгенійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням,
04.04.2023 ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням (т. 1, а.с. 2-6).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. А саме суд вирішив визнати за ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 та Приморської районної адміністрації Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 1073,60 гривень в рівних частках, а саме по 536,80 гривень з кожного (т. 1, а.с. 242-245).
11.04.2024 не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Михайлін Олександр Євгенійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. А саме, спірна квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Одеси та знаходиться в оперативному управлінні Приморської районної адміністрації м. Одеси, тому належним відповідачем за вимогою про визнання права користування житловим приміщенням, яке перебуває в комунальній власності є Одеська міська рада, тому вказане рішення є незаконним. Крім того, судом проігноровані норми чинного законодавства щодо того, що встановлений факт спільного проживання апелянтки та ОСОБА_3 не є належним та достатнім доказом дотримання встановленого порядку при вселенні ОСОБА_4 до спірної квартири. До того ж, вказує, що позивачка жодних належних доказів на отримання письмової згоди наймача - ОСОБА_3 при його житті та ОСОБА_1 на її вселення та постійне проживання у квартирі, суду не надала, а тому не довела факт набуття нею відповідно до норм Житлового кодексу України права на користування спірним майном (т. 2, а.с. 1-7).
29.05.2024 представник ОСОБА_2 - адвокат Іскра С.Л. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просила залишити без задоволення апеляційну скаргу. При цьому представник звернула увагу, що письмова згода наймача для вселення члена сім'ї не вимагається законом, а наявність у власності позивачки інших квартир та реєстрації місця проживання за іншою адресою жодним чином не спростовує того, що вона була членом сім'ї померлого ОСОБА_3 та тривалий час проживала з ним однією сім'єю, що є умовою набуття прав та обов'язків наймача житла згідно з вимогами законодавства, при тому, що цей факт аніяк не спростовується апелянтом (т. 2, а.с. 52-57).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 9, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Михайлін О.Є. підтримав апеляційну скаргу. Представник позивача - адвокат Іскра С.Л. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги. Третя особа в судове засідання не з'явилась. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач проживала разом з її чоловіком на законних підставах за адресою: АДРЕСА_2 , тому відсутні підстави стверджувати, що позивач ОСОБА_2 самовільно вселилась в квартиру.
Посилання відповідача ОСОБА_1 на наявність рішення Верховного Суду від 16.11.2022 про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (справа № 522/18372/19) не може слугувати безумовною підставою для відмови у визнанні права користування квартирою, оскільки не спростовує факт самого проживання позивача з чоловіком в шлюбі у вказаній квартирі до моменту його смерті. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Тому суд задовольнив частково позовні вимоги та відмовив в задоволенні вимог позивача про скасування розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про переоформлення особового рахунку, оскільки вимога необґрунтована та є недоведеною.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи
Рішенням Центрального районного суду м. Одеси від 05.11.2002 у справі № 2-2647/2002 визнано за ОСОБА_3 право на житлову площу - квартиру АДРЕСА_3 , зобов'язано Центральну райадміністрацію виконавчого комітету Одеської міської ради укласти з ОСОБА_3 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 17-18).
Відповідно до Виписки із розпорядження Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 1320 від 17.12.2002 вирішено укласти договір найму житлового приміщення з громадянином ОСОБА_3 на ізольовану квартиру АДРЕСА_5 та видати йому лицьовий рахунок на склад родини один чоловік, відповідно до рішення Центрального районного суду у справі № 2-2647/2002 від 05.11.2002 (т. 1, а.с. 15).
11.02.2004 ОСОБА_3 зареєстрував місце проживання в зазначеній квартирі (т. 1, а.с. 14), а 09.04.2004 ОСОБА_1 зареєстрував місце проживання в цій квартирі (т. 1, а.с. 14).
07 грудня 2018 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданим Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис 3551 (т. 1, а.с. 21).
03 травня 2019 року між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, як наймодавцем, та ОСОБА_3 , як наймачем, укладено новий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав у користування вищевказану квартиру. Відповідно до п. 1.2. договором членом сім'ї наймача вказаний ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 19-20).
21.05.2019 ОСОБА_2 зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_6 (т. 1, а.с. 23). Разом з тим, 18.07.2019 реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 було скасовано (т. 1, а.с. 24).
В процесі розгляду апеляційним судом цивільної справи з метою перевірки доводів апеляційної скарги та правильного встановлення обставин, що мають значення для справи, була витребувана цивільна справа № 522/18372/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про вселення та виселення.
З матеріалів справи № 522/18372/19 вбачається, що 21.05.2019 ОСОБА_2 звернулась з заявою про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з одночасним зняттям з місця реєстрації за попередньою адресою: АДРЕСА_7 . До заяви був наданий договір оренди від 03.05.2019. Крім того, наймач ОСОБА_3 надав згоду на реєстрацію ОСОБА_2 в зазначеній квартирі (т. 1, а.с. 135 справи № 522/18372/19). Окрім того, під час розгляду справи № 522/18372/19 в судовому засіданні 26.11.2020 ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 247 справи № 522/18372/19).
За результатами розгляду справи № 522/18372/19 позовні вимоги ОСОБА_2 вирішено задовольнити частково та визнати за ОСОБА_2 право на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без отримання згоди власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (т. 2, а.с. 12-16). В подальшому, постановою Одеського апеляційного суду від 16.11.2021 рішення суду першої інстанції в цій частині залишене без змін (т. 1, а.с. 152-153). Однак, постановою КЦС ВС від 16.11.2022 позовні вимоги ОСОБА_2 були залишені без задоволення, оскільки вирішення питання про реєстрацію місця проживання особи відноситься до компетенції відповідного органу реєстрації та суд не є органом, який здійснює реєстрацію місця проживання фізичних осіб (т. 2, а.с. 223-228).
В подальшому, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) зроблено актовий запис про смерть № 6092 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 22).
Нормативно-правове регулювання та оцінка апеляційного суду
Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
За ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до положень ст. 817 ЦК України наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. Особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав володіння та користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні.
При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування конституції України при здійсненні правосуддя»).
В процесі розгляду справи не оспорювалось, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 впродовж тривалого часу проживали разом за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не проживав в зазначеній квартирі з 2009 року. На вказані обставини посилався ОСОБА_1 в зустрічній позовній заяві в справі № 522/18372/19 (т. 1, а.с. 54-57 справи № 522/18372/19). Отже, впродовж періоду часу з 2009 року ОСОБА_1 не проживав в квартирі, відомості щодо того, що ОСОБА_1 звертався з позовом про усунення перешкод в користуванні вказаною квартирою або ж іншим чином намагався встановити своє право користування матеріали справи не містять. З позовом про вселення до квартири ОСОБА_1 звернувся в рамках цивільної справи № 522/18372/19 13.02.2020 після того, як ОСОБА_2 звернулась з позовом про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання.
В судовому засіданні 26.11.2020 під час розгляду справи № 522/18372/19 ОСОБА_1 повідомив, що проживає разом з дитиною та дружиною в іншій квартирі. Тобто, станом на 07.12.2018, 03.05.2019 та 21.05.2019 ОСОБА_1 не проживав разом зі своїм батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно, згода на вселення дружини наймача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відповідно до ст. 65 ЖК України не потребувалась.
Апеляційний суд зауважує, що положення ст. 817 ЦК України не містять вимоги щодо форми згоди наймодавця та інших членів сім'ї наймача на вселення в житлове приміщення.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що наймодавець заперечував щодо вселення дружини наймача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_4 та проживання в цій квартирі впродовж тривалого часу до розгляду цієї справи матеріали справи не містять.
Заперечення члена сім'ї наймача, який був зареєстрований в житловому приміщенні та відповідно зазначений як член сім'ї в новому договорі найму квартири, але який не проживав в квартирі впродовж тривалого часу та має інше місце проживання разом зі своєю сім'єю, щодо вселення іншого члена сім'ї наймача (зокрема дружини), носить характер суперечливої поведінки, при тому, що впродовж тривалого часу він жодним чином не заперечував щодо такого вселення та не заявляв вимог про усунення перешкод в користуванні майном. Це ж стосується й наймодавця.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, а також постанова КЦС ВС від 09.01.2023 в справі № 691/995/21).
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
З врахуванням вище наведеного, оскільки за обставинами даної справи позивач надала достатньо доказів на підтвердження користування майном та вселення в квартиру АДРЕСА_4 на законних підставах як член сім'ї наймача, безпосередньо наймач за свого життя висловив свою згоду на вселення та проживання його дружини разом з ним, син наймача, який був зареєстрований разом із наймачем в 2004 році не заперечував щодо вселення дружини наймача до квартири, впродовж періоду часу з 2009 року не користувався квартирою, не намагався вселитися до цієї квартири, тобто не вчиняв жодних дій щодо реалізації права користування квартирою та разом із своєю сім'єю проживав в іншому місці, наймодавець не заперечував щодо вселення дружини наймача до квартири та лише після того, як позивачка зі згоди наймача (свого чоловіка) зареєструвала місце проживання в квартирі АДРЕСА_4 син наймача відповідач ОСОБА_1 розпочав вчиняти дії щодо заперечення реєстрації дружини батька в квартирі та вселення в неї, то апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання права користування житловим приміщенням. За результатами вище наданої оцінки, апеляційний суд вважає необхідним змінити та доповнити оскаржуване рішення в частині мотивування.
Доводи апелянта щодо належності позивачці нерухомого майна спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач відчужила належне їй нерухоме майно, в тому числі частку квартири АДРЕСА_8 (т. 1, а.с. 171-174). Доказів на підтвердження того, що позивачка до 21.05.2019 зберігала постійне місце проживання за іншою адресою апелянт до суду не надав. Належність особі нерухомого майна безумовно не означає, що вона постійно проживає в ньому.
Договір найму квартири укладався з Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, яка є уповноваженим органом на розпорядження вказаним майном, а також вирішувати питання виселення/вселення в спірне нерухоме майно, а тому відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, враховуючи вище надану оцінку обставинам справи, апеляційний суд дійшов висновку змінити та доповнити оскаржуване рішення в частині мотивування на підставі ч. 4 ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката Михайліна Олександра Євгенійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року - змінити та доповнити в частині мотивування, в іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
Повний текст постанови складений 14 березня 2025 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк