Справа № 127/4526/25
Провадження 2/127/732/25
14 березня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі головуючого судді Горбатюка В.В.,
за уастю секретаря Милого Д.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача,
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживача шляхом стягнення матеріальної шкоди у розмірі 10904 грн, з яких: 2900 грн - вартість гілкоріза, 8004 грн - сума неустойки та 10000 грн завданої моральної шкоди. Позовна заява обґрунтована тим, що 16.04.2024 в магазині власником якого є відповідач, «Світ інструменту», що розташований на території центрального ринку в м. Вінниці по проспекту Коцюбинського, позивач придбала гілкоріз АЛЬФ 12 FLCCS -12 OYBL, вартістю 2900 гривень.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2025 відкрито провадження у справі та постановлено провести її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позовні вимоги мотивовані таким. Після доставки гілкоріза за місцем проживання позивача вона виявила його несправність, а саме: неможливість зафіксувати ланцюг і зліт цепу з місця фіксації. 17.04.2024 позивач звернулась до продавця, що продав товар із проханням замінити гілкоріз на справний або повернути сплачені кошти за проданий товар, але отримала відмову. Упродовж кількох місяців позивач продовжувала звертатись до продавця магазину із цими ж вимогами та продавець намагався самостійно полагодити проданий гілкоріз. Оскільки самостійно полагодити не вдалось, 07.08.2024 продавець забрав у позивача гілкоріз та направив у сервісний центр для проведення ремонту. Подальші звернення позивача із метою врегулювання конфлікту мирним шляхом залишились марними та не мали успіху. Відповідач та продавець магазину а ні на письмові, а ні на усні звернення позивача не реагували, що і зумовило звернення із позовної заявою до суду. Також зазначає, що викладені обставини, окрім матеріальної шкоди, завдали й моральну шкоду позивачу. Зважаючи, що позивач є людиною поважного віку, отримує невелику пенсію, для неї втрачені кошти є значною сумою.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Просила суд задовольнити їх у повному обсязі. На підтвердження завданої їй моральної шкоди надала довідку про звернення до лікаря.
Відповідач у судове засідання не з'явилась. Надала суду відзив на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, подала клопотання про розгляд справи у її відсутність.
Відзив мотивовано тим, що відповідач, будучи суб'єктом господарювання, здійснює реалізацію товарів широкого вжитку необмеженому колу споживачів, через що факт продажу товару позивачу підтвердити не має можливості та вважає, що відповідачем зазначений факт також не підтверджено жодним доказом. Також відповідач зазначила, що у матеріалах справи відсутні, передбачені законом докази (фіскальний чи товарний чек, видаткова чи товарна накладна), що підтверджують придбання товару у відповідача, а, наявний у матеріалах справи лист, на якому стоїть набірний штамп, що наче б то належить ОСОБА_2 , написи та копія візитки «Магазин Світ Інструменту» є неналежним і недопустимим доказом по справі. На думку відповідача, цей лист не свідчать про факт придбання товару у відповідачки, передачі його на ремонт та не підтверджує правомірність заявлених вимог. Разом із цим відповідач, зазначає, що розрахунок розміру неустойки, заявленої позивачем є необґрунтованим та визначений на власний розсуд, зважаючи, що матеріали справи не містять документів, що підтверджують вартість проданого товару. Відповідач, вказує, що оскільки між нею та позивачем не існувало цивільних правовідносин, вона не вчиняла жодних протиправних дій відносно ОСОБА_1 , то вимога про стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягає.
Позивач правом на надання відповіді на відзив не скористалась.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов такого висновку.
Частиною третьою статті 42 Конституції України закріплено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).
Відповідно до частин першої і третьої статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування.
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Положення щодо прав покупців на отримання товару належної якості, яка гарантується продавцем закріплено також у статтях 673 та 675 ЦК України.
Згідно частини 1 статті 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає вимогам договору купівлі продажу.
Частиною 1 статті 675 ЦК України передбачено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі продажу, а частина 2 цієї статті встановлює, що договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
Подібні зобов'язання виробника (виконавця) прописані і в частині 1 статті 7 Закону України «Про захист прав споживачів».
Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості визначені статтями 708 ЦК України та статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Частиною першою статті восьмої Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару на такий же товар або аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред'являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону, гарантійний строк - це строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця) або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; заміни товару на такий же товар або аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Істотним недоліком Закон називає такий недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з таких ознак, а саме: він взагалі не може бути усунутий, його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів, він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором (пункт 12 частини першої статті 1 Закону).
У випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації) існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Постанова від 30 вересня 2020 року у справі № 927/787/19.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.
Дослідивши матеріали справи, суд не встановив факту укладення між сторонами договору купівлі продажу письмовим чи усним способом в розумінні діючого законодавства.
Як вже зазначалось вище, підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими розрахунковими документами.
Оскільки матеріали справи не містять жодного доказу оплати товару (квитанції, товарного чи касового чеку), суд не може встановити факт вчинення правочину між сторонами.
За змістом ст. 12 ч. 3 Закону України “Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.
Відповідно, дату придбання спірного товару та строки у які його позивачем повернуто для заміни чи ремонту також ОСОБА_1 не підтверджує належними доказами.
Оскільки, відповідач заперечує у відзиві про наявність договірних відносин із позивачем, відсутність зазначених вище доказів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Разом із цим, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо підтвердження самої вартості товару та способу його оплати.
Згідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Зважаючи на вказану норму, розрахунок неустойки, що міститься у позовній заяві, суд не може вважати обґрунтованим, з огляду на відсутність доказу, що підтверджує вартість придбаного товару.
До позовної заяви додано заяву позивача від 05.10.2024 та претензію від 02.12.2024, які адресовані ОСОБА_2 . Відповідно до цих документів, позивач зверталась до відповідача із вимогою про врегулювання спору, надавала розрахунки сум, які підлягають поверненню. Однак у матеріалах справи відсутні докази направлення цих вимог відповідачу, а тому твердження позивача, що вона зверталась до відповідача з приводу наявності спору та його врегулювання, суд вважає недоведеними та не бере їх до уваги.
Як доказ позивач надала лист із записами найменування гілкоріза. Лист містить дату 07.08.2024 та причину несправності. Також у ньому проставлено набірний штамп із реквізитами відповідача та прикріплена візитівка магазину «Світ інструменту». Зазначений документ, із пояснень позивача, додано як доказ того, що продавець магазину оформив направлення товару до сервісного центру для ремонту. Однак вказаний документ не являється актом прийому-передачі товару, який відповідно до вимог закону мав би складатись при поверненні придбаного товару неналежної якості для його направлення для ремонту. Зазначений документ не містить жодних реквізитів, таких як найменування товару, хто його приймає, з якою ціллю, дата повернення, строки виконання тощо, а тому не підтверджує заявлених позивачем доводів щодо повернення нею товару для ремонту. Цей доказ також вважається судом неналежним.
У матеріалах справи також міститься заява ОСОБА_1 від 06.12.2024 про надання витягу з ЄДР фізичних осіб підприємців щодо здійснення господарської діяльності ОСОБА_3 та, отриманий відповідно до цієї заяви Витяг. Однак факт здійснення відповідачем господарської діяльності під час розгляду справи не оспорювався відповідачем та не потребує доказуванню.
Також суд звертає увагу, що позивач у позові не ставить вимог ані про розірвання договору купівлі-продажу в судовому порядку, ані про визнання його недійсним з підстав, визначених Законом України «Про захист прав споживачів», на які вона посилається в позовній заяві.
Отже, за матеріалами справи судом не встановлено жодного доказу в розумінні ст. 76-80 ЦПК України на підтвердження наведених у позові обставин щодо здійснення відповідачем дій, які могли б бути розцінені як прояв нечесної підприємницької практики та порушували б права позивача як споживача.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення вартості гілкоріза та неустойки.
Оскільки судом не встановлено порушення права позивача, за захистом якого подано позов, вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними, тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.
На підставі зазначеного та керуючись ст. 23, 655, 656, 691, 692 ЦК України, ст. 9, 12, 13 Закону України “Про захист прав споживачів», ст. 13, 77-79, 81, 89, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 : РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Суддя: В. В. Горбатюк