Справа № 128/3421/24
Провадження №2-а/930/3/25
18.02.2025 року м.Немирів
Немирівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Войницької Т.Є.,
за участі секретаря судового засідання Загребельного С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення, мотивуючи його тим, що 22.07.2024р. начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_2 розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , а саме, протокол про адміністративне правопорушення за вх. №259 від 16.07.2024 р., згідно якого ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 6 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», абз. 2 підпункту 1 пункту 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних згідно додатку 2 до «Порядку організації та військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022р., а саме в січні 2024 року забов'язаний був стати на військовий облік військовозобов'язваних та не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є порушенням правил військового обліку.
Таким чином, на думку позивача, відповідач виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення № 259 від 22.07.2024, згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.
В обгрунтування підстав для притягнення до відповідальності відповідачем викладено такі обставини.
ОСОБА_1 в січні 2024 року забов'язаний був стати на військовий облік військовозобов'язваних та не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є порушенням правил військового обліку.
В оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_1 вину свою в порушенні правил військового обліку визнав та пояснив, що не став на військовий облік у зв'язку необізнаністю. Документів, що підтверджують надані пояснення не надано.
Так відповідач дійшов висновку, що з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» та до цього часу в Україні діє особливий період, тому адміністративна відповідальність настає за ч.3 ст. 210 КУпАП.
Позивач вважає постанову про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення № 259 від 22.07.2024 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, передумовою постановки на військовий облік військовозобов'язваних та прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 є наявність протоколу засідань призовної комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка стосувалась би ОСОБА_1 . Проте ні протокол, ні оскаржувана постанова таких відомостей не містять. Крім того, в протоколі не обгрунтовано спосіб вчинення ним правопорушення, оскільки докази вручення йому протоколу засідань призовної комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 та повістки про обов'язок прибуття в ТЦК - відсутні.
Також, позивач вважає,що в його діях відсутній склад правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП, оскільки в оскаржуваній постанові уповноважена посадова особа відповідача вказує на порушення ОСОБА_1 військового обліку з посиланням на Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в особливий період в редакції від 19.05.2024 року.
Також, позивач звертає увагу на те, що Закон України. "Про військовий, обов'язок і військову службу" до 19.05.2024 не визначав строку виконання громадянами України військового обов'язку, зокрема і щодо виконання правил військового обліку.
19.05.2024 набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 21.0 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період. Після оприлюднення Указу Президента України від 24.02.2024 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», тому особливий період.
Отже, до 19.05.2024 норми ч.3 ст. 210 КУпАП не існувало.
Тобто, з 19.05.2024 встановлено 60-денний строк уточнити громадянам України свої дані щодо виконання військового обов'язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму, яка передбачає сувору адміністративну відповідальність за невиконання цих правил в умовах особливого періоду.
Так, відповідний обов'язок позивач виконав у встановленому законодавством порядку, оскільки з'явився у 60-денний строк до ТЦК та СП та уточнив свої персональні дані, як того вимагають перехідні та прикінцеві положення закону.
16.07.2024 ОСОБА_1 видано військово-обліковий документ.
Позивач вважає, що відповідач діяв не на підставі закону, оскаржувана постанова незаконна і має бути скасована, а провадження закрите.
Ухвалою судді від 14.10.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 22.10.2024 року поновлено позивачу процесуальний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, відкрито провадження у справі та визначено, що справа буде розглянута у порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою судді від 28.10.2024 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Швець А.В. про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи без її участі, позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, зазначених у ньому.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, щодо задоволення позову заперечував.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 № 259 від 22.07.2024 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. за ч. 3 ст. 210 КУпАП, за те, що ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 6 ч. 10 ст. 1 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу» та абз. 2 підпункту 1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів згідно додатку 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року, а саме в січні 2024 року зобов'язаний був стати на військовий облік військовозобов'язаних та не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для взяття його на військовий облік військовозобов'язаних, що є порушенням правил військового обліку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст. 235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП.
Приписами ч. 1 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною 3 статті 210 КУпАП (в редакції, чинній на момент складення оскаржуваної постанови) передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час. Отже, станом на 22.07.2024 року (дата розгляду справи про адміністративне правопорушення) діяв особливий період.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженим постановами Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016 року та від 30.12.2022 року № 1487.
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
Згідно абз.2 підп.1 п.1 додатку 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників та військовозобов'язаних» (затвердженого Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022) «Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних» призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Відповідно до п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
З аналізу викладених норм убачається, що обов'язок прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки мав виконуватися виключно на підставі виклику, попередньо доведеного до відома військовозобов'язаного.
Однак стороною відповідача не надано суду жодних доказів вручення позивачу виклику (або викликів) до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" до 19.05.2024 не визначав строку виконання громадянами України військового обов'язку, зокрема і щодо виконання правил військового обліку. Проте з 19.05.2024 в Законі №2232-ХІІ частина 10 статті 1 викладена в новій редакції та визначає, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Позивач з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 11.07.2024, тобто у визначений Законом строк.
Також, 19.05.2024 року з набранням чинності Закону №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтю 210 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме встановлено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, тобто було посилено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Отже, до 19.05.2024 року норми ч.3 ст. 210 КУпАП не існувало, а з 19.05.2024 року встановлено 60-денний строк уточнити громадянам України свої дані щодо виконання військового обов'язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму, яка передбачає сувору адміністративну відповідальність за невиконання цих правил в умовах особливого періоду.
Згідно зі ст.8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Згідно ч.1 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). За ч.7 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У своєму рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Окрім того, Конституційний суд України в рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Так, 22.07.2024 року адміністративне стягнення накладено на позивача за порушення правил військового обліку в зв'язку з тим, позивач в порушення абз.6 ч. 10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» та абз.2 підп.1 п.1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних згідно додатку 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого Постановою KM України №1487 від 30.12.2022 року, а саме в січні 2024 року зобов'язаний був стати на військовий облік військовозобов'язаних та не прибув до РТЦК та СП для взяття його на військовий облік військовозобов'язаних, що є порушенням правил військового обліку.
Таким чином, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у липні 2024 року, відповідачем фактично застосовано норму закону, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на приписи ст. 58 Конституції України та ст. 8 КУпАП.
Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП неможливе, оскільки закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії. Крім того, згідно ст. 62 Конституції України всі сумніви тлумачаться на користь особи, яка притягається до відповідальності.
Крім того, у рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності. Чинним законодавством заборонено притягнення особи до адміністративної відповідальності, якщо на момент подій адміністративна відповідальність не була передбачена певною нормою КУпАП, адже закони, що встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Отже, ОСОБА_1 не міг вчинити адміністративне правопорушення, яке передбачене за ч.3 ст. 210 КУпАП у січні 2024 року, бо норма ч.3 ст.210 КУпАП введена в дію лише 19.05.2024 року, одночасно із вказівкою на 60-денний строк для уточнення своїх даних щодо військового обліку. Тому суд дійшов висновку, про відсутність події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП, за яке ОСОБА_1 піддано стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень. Притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП неможливе, бо закон, який погіршує становище, не має зворотної дії у часі.
Крім того, згідно ст. 62 Конституції України всі сумніви тлумачаться на користь особи, яка притягається до відповідальності.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 не могло бути розпочато, а розпочате підлягало закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги встановлені обставини, зокрема те, що правомірність прийнятого рішення, а також підстави притягнення позивача до відповідальності за ч.3ст.210 КУпАП відповідачем не доведено, суд дійшов висновку про задоволення позову, скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалене на користь позивача та дотримуючись вимог ст.139 КАС України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору в сумі 605,60 гривень за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією №0.0.3847074820.1 від 26.08.2024 та судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 605,60 гривень, що підтверджується квитанцією №0252-1848-6833-3056 від 25.10.2024.
Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 гривень.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Пунктом 4 частини 1ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Відповідно до ч. 7ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представник позивача на підтвердження понесених позивачем судових витрат надала: копію Договору про надання правничої допомоги №62 від 26.08.2024, укладеного між ОСОБА_3 , яка діє на підставі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ОСОБА_1 , копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000121, квитанцію 0.0.3847073907.2 від 26.08.2024 про сплату ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 000 грн. за надання правничої допомоги згідно договору №62 від 26.08.2024.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, позивачем понесені судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., у зв'язку з чим за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 9, 10, 77, 90, 132, 139, 241-246, 251, 268, 286 КАС України, ст.ст. 7, 8, 9, 38, 139, 210, 235, 245, 247, 280КУпАП, 19, 58, 62 Конституції України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення №259 від 22.07.2024, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Суддя Т. Є. Войницька