Справа № 626/2365/24
Провадження № 2/626/46/2025
Іменем України
10.03.2025 року м.Берестин
Красноградський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді Рибальченко І.Г.
за участю секретаря Скачко Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" про повернення земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Красноградського районного суду Харківської області з позовом про повернення земельної ділянки площею 5,7212 га з кадастровим номером 6323381200:08:000:0019, яка розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, також просила скасувати запис про державну реєстрацію права оренди Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" (далі ПАОП "Промінь") земельної ділянки площею 5,7212 га з кадастровим номером 6323381200:08:000:0019, яка розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, відповідно до Договору №92 оренди земельної ділянки від 18.08.2004 року.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що за договором оренди земельної ділянки № 92 від 18.08.2004 , укладеного між ПАОП "Промінь" в особі Гулого І.М. та ОСОБА_2 , орендодавець ОСОБА_2 передала в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Договір оренди укладено строком до 31.12.2021. Договір зареєстровано у Красноградському відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.08.2004 за № 90.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В., ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,7212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку перейшло від первісного орендодавця - ОСОБА_2 до її правонаступника - ОСОБА_1 .
Оскільки позивач була впевнена в тому, що строк дії договору оренди закінчився 31.12.2021 року, вона не мала наміру продовжувати оренду надалі з відповідачем після закінчення дії договору, та звернулася до ПАОП "Промінь" і повідомила про небажання продовжувати з ним оренду з вимогою повернути їй земельну ділянку.
У поверненні належної позивачеві земельної ділянки відповідачем було відмовлено, оскільки договір оренди землі №92 з первісним орендодавцем ( ОСОБА_2 ) було укладено не на 17 років, в чому була впевнена позивач, а на 25 років, що підтверджується листом відповіддю від 10.11.2023 року №411.
Ознайомившись з копією спірного договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , позивачем було виявлено, що він містить виправлення в частині терміну його дії та в ньому зазначено, що
він укладається строком до 31.12.2029 року, що не відповідає дійсності.
Така ж інформація щодо строку дії укладеного договору оренди землі міститься і у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, позивачем виявлено, що у договорі оренди міститься підпис, який виконаний не спадкодавцем (орендодавцем) ОСОБА_2 , а іншою особою, оскільки вона, як її донька, може відрізнити дійсний підпис матері від підробленого.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Представник відповідача ПАОП "Промінь" - адвокат Кадун П.В. подав до суду відзив на позовну заяву в якому позов не визнав, вказує на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Укладаючи договір оренди земельної ділянки сторони погодили всі істотні умови договору. Крім того, 10.06.2013, 01.12.2013, 01.12.2015 , 01.12.2016 , 27.12.2019 між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь" підписувались Додаткові угоди до договору оренди земельної ділянки від 18.08.2004. Зокрема ОСОБА_2 в Додаткових угодах підтвердила, що вказаний договір оренди укладений на 25 років. Також, ОСОБА_2 , а згодом і позивачка отримували орендну плату за користування земельною ділянкою відповідно до умов та в розмірах, які визначені в договорі оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 та в додаткових угодах. Враховуючи викладене, і те, що позивачка не оспорює факт підписання ОСОБА_2 додаткових угод до договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 та факт оримання орендної плати за користування земельною ділянкою, позовні вимоги про повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації речового права (права оренди) за ПАОП "Промінь" на спірну земельну ділянку, задоволенню не підлягають.
Від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тимошенка Д.В. надійшла письмова заява в якій просить справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує, на задоволенні позову наполягає.
Від представника відповідача ПАОП "Промінь" Кадуна П.В. до суду надійшла заява, про слухання справи за його відсутності, в задоволенні позову просив відмовити. Заперечував проти задоволення вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розімірі, оскільки вони є неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв'язку із чим просить відмовити в стягненні судових витрат на правничу допомогу.
Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів не здійснюючи фіксування судового процесу.
Суд вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, приходить до наступних висновків.
Матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-ХР № 025684 від 16.01.2003 .
Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2023, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В., ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,7212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області .
Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 проведена 12.07.2023 року цим же нотаріусом, як державним реєстратором, номер запису про право власності 50967330, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1870036063233.
З копії договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 року вбачається, що між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь" укладено договір оренди земельної ділянки, строком до 31 грудня 2029 року, починаючи з дати його реєстрації. Договір зареєстрований 18.08.2004 року за №90 у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" .
Відповідно до акту передачі-прийому земельних ділянок згідно з договором оренди №92 земельна ділянка ОСОБА_2 площею 5,7212 га ріллі із земель Кобзівської сільської ради була передана орендарю ПАОП "Промінь" згідно з планом (схемою) розміщення земельної ділянки на місцевості.
Позивач не заперечує виникнення договірних відносин між померлою ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь" щодо оренди спірної земельної ділянки, в той час зазначає, що в договорі оренди земельної ділянки № 92 від 18.08.2004 року підпис від імені її матері ОСОБА_2 виконано іншою людиною.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19117-24/18546-ПЧ Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23.12.2024 року: підпис у графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" договору №92 оренди земельної ділянки від 18.08.2004 року, який зареєстровано у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 18.08.2004 року №90, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Судом встановлено, що висновок судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19117-24/18546-ПЧ стосується предмета доказування, відповідає положенням статті 102 ЦПК України і підготовлений в рамках даної справи.
Таким чином, судом встановлено, що підписи у спірнному договорі оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 ОСОБА_3 не належить, будь-яких доручень іншій особі з повноваженнями на підписання даного договору оренди від її імені, вона нікому не надавала і відповідачем не надано доказів щодо таких повноважень, але державна реєстрація договору оренди земельної ділянки відбулась.
На підставі ч.6 ст.32 Закону України "Про оренду землі" (чинної на момент розгляду справи) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Згідно з п.1.1 Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку.
Відповідно до п.2.2.1 Договор оренди укладається строком до 31 грудня 2029 року, починаючи з дня його державної реєстрації.
Однак, п.5 Договору оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь", сторони погодили, що спірні питання, які виникають при виконанні сторонами умов укладеного договору мають вирішуватись шляхом переговорів, а у випадку недосягнення згоди - спори розглядаються судом , згідно діючого завконодавства.
Відповідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2022 року(справа № 380/715/19) викладений такий правовий висновок щодо застосування норми у спірних правовідносинах.
"Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Реєстрація права оренди на земельну ділянку, коли договір оренди власник ділянки фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною п'ятою статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19,№ 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19,від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі№ 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня2021 року у справі № 754/8547/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Разом з тим, суд приходе висновку, що оспорюваний позивачем правочин, сторони не укладали, відсутнє його волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, а тому позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішення про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки, належної позивачу.
Отже, зважаючи на предмет і підстави позову, предметом доказування у цій справі є факт укладення або не укладення договору оренди від 18.08.2004 року земельної ділянки з кадастровим номером 6323381200:08:000:0019 площею 5,7212 га.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
У визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. (справа № 129/1033/13-ц), постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. (справа № 910/18036/17), від 23.10.2019р. (справа № 917/1307/18), від 18.11.2019р. (справа № 902/761/18), від 04.12.2019р. (справі № 917/2101/17) наголошується щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування і стверджується, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
З матеріалів справи убачається, що позивачка, стверджуючи про не укладення ОСОБА_2 договору оренди, просила суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, яка була проведена 23.13.2024 року, про що Полтавським НДЕКЦ МВС України складено відповідний висновок №СЕ-19/117-24/18546-ПЧ.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Отже враховуючи вище викладене, спірний договір оренди земельної ділянки є неукладеними, та таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, оскільки ОСОБА_2 , не підписувала договір від 18.08.2004 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області.
Власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв'язку з фактичним використанням земельної ділянки.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки № 92 від 18.08.2004 року, зареєстрованого 18.08.2004 року за № 90 ; земельної ділянки кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 площею 5,7212 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦПК України власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Як вбачається зі спірного договору оренди земельної ділянки № 92 від 18.08.2004 року, він зареєстрований у Красноградському відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.08.2004 року за № 90. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав , державним реєстратором вчинено запис про інше речове право номер 46356864 від 21.01.2022 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 63066757 від 26.01.2022 року.
Разом з тим, реєстрація права оренди (Додаткових угод до договору оренди) щодо неукладеного договору оренди земельної ділянки порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження її власністю - земельною ділянкою, площею 5,7212 га, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019 .
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 97)).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 як власник спірної земельної ділянки, бажає розпорядитися нею на власний розсуд, усунувши перешкоди у користуванні земельною ділянкою та повернути її собі.
Аналізуючи зібрані у справі докази та оцінюючи їх в сукупності, суд дійшов переконливого висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_2 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі строком до 31.12.2029 року, яку ОСОБА_2 з відповідачем не укладала і не підписувала, волевиявлення та наміру на її укладення не мала, інших осіб на вчинення правочину щодо належної їй земельної ділянки не уповноважувала, що зокрема підтверджується висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, а тому вказаний договір оренди земельної ділянки №92 від 18.08.2004 року є неукладеним.
З огляду на викладене суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" на земельну ділянку площею 5,7212 га, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, що розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, зареєстрованого у Красноградському відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.08.2004 року за № 90.
Разом з цим, за встановлених обставин, враховуючи доводи позивача про безпідставне знаходження у фактичному користуванні відповідача належної позивачці земельної ділянки, що позбавляє її, як власника, права володіння на вказану земельну ділянку і обмеження права розпорядитися своїм майном, суд дійшов висновку, що у даному випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку площею 5,7212 га, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, що розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, також підлягають задоволенню.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір сплачений нею при подачі позовної заяви до суду у розмірі 1221 грн. 20 коп..
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Представник позивача адвокат Тимошенко Д.В. просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 22000 грн. 00 коп.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України«Про адвокатуру і адвокатську діяльність»;
- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючисьглавою 52 Цивільного кодексу України;
- як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
- адвокатський гонорар може існувати в двох формах:фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчисленняпри зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України«Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. п. 7, 48 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Так, на підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано копії наступних документів:
1) копію договору про надання правничої допомоги №1 від 15.09.2023 року, укладеної між адвокатом Тимошенком Д.В. та ОСОБА_1 ;
2) копією додатку №1 від 23.10.2023 року та копією додатку №2 від 07.06.2024 року до договору про надання правничої допомоги №1 від 15.09.2023 року;
3) копію акту №1 виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги №1 від 15.09.2023 року на суму 22000 грн.
4) копії квитанцій про сплату
Таким чином, суд вбачає підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у повному обсязі в сумі 22000 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги. Суд враховує, що згідно наданої 10.03.2025 заяви представником ПАОП "Промінь" адвокатом Кадуном П.В., відповідач сплатив 20000 грн за надану адвокатом правову допомогу, згідно квитанції від 15.08.2024, що підтверджує співмірність сум сплачених сторонами під час вирішення спірних правовідносин.
Крім, цього, згідно з п.2 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ч.6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з рахунком Полтавського НДЕКЦ МВС вартість почеркознавчої експертизи склала 9550 грн. 80 коп., які 27.11.2024 року були сплачені ОСОБА_1 про що свідчить квитанція АТ КБ "ПриватБанк" .
Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вартість проведеної судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 9550,80 грн. та документально підтверджені витрати зі сплати судового збору при зверненні до суду
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 259,263-265,268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" про повернення земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки - задовольнити повністю.
Скасувати державну реєстрацію права оренди Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь", код ЄДРПОУ: 30713300, на земельну ділянку площею 5,7212 га, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, що розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області, зареєстрованого у Красноградському відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.08.2004 року за № 90.
Зобов'язати Приватне аграрно-орендне підприємство "Промінь", код ЄДРПОУ: 30713300, повернути ОСОБА_1 належну їй на праві власності земельну ділянку,на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В., площею 5,7212 га, кадастровий номер 6323381200:08:000:0019, що розташована на території Кобзівської сільської ради Берестинського району Харківської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стягнути з Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь", код ЄДРПОУ: 30713300, на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп., 9550 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят) гривень 80 коп. витрат, пов'язаних із проведенням судово-почеркознавчої експертизи, та 22000 (двадцять дві тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього 32762 (тридцять дві тисячі сімсот шістдесят дві ) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківський апеляційний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя