Справа № 346/6598/24
Провадження № 3/346/133/25
13 березня 2025 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Коваленка Д.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ),
До суду надійшов протокол серія ЕПР1 № 188113 від 04 грудня 2024 року про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 за ч.1 статті 130 КУпАП.
Аргументи держави Україна. 03 грудня 2024 року о 23 годині 43 хвилин в м. Коломия, Івано-Франківської області по вулиці Степана Бандери, водій ОСОБА_1 , керувала транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законом порядку за допомогою Алкофор 507, результат 2.16 проміле, тест № 87. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом евакуації транспортного засобу на майданчик тимчасового тримання в м. Коломия, вул. Горбаша, 8. Чим порушила вимоги пункту 2.9а Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП.
Позиція ОСОБА_1 . Подала заяву в якій визнала свою вину в повному обсязі.
Оцінка суду.
Положення п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України гарантують, що виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них.
Зокрема частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, є адміністративним правопорушенням.
Положеннями пп. «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху України (що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306) передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Суд враховує те, що наданими йому доказами, у їх сукупності: протоколом про адміністративне правопорушення від 03 грудня 2024 року (а.с. 1); карткою обліку адміністративного правопорушення (а.с. 2); посвідченням водія (а.с. 3) актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , перебувала в стані алкогольного сп'яніння (2,16 % алкоголю (а.с. 3); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с. 5); роздруківкою з результатами огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатору «Алкофор 507» (а.с.6); а також повним визнанням вини ОСОБА_1 дійсно підтверджується, що 03 грудня 2024 року о 23 годині 43 хвилин в м. Коломия, Івано-Франківської області по вулиці Степана Бандери, водій ОСОБА_1 , керувала транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законом порядку за допомогою Алкофор 507, результат 2.16 проміле, тест № 87. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом евакуації транспортного засобу на майданчик тимчасового тримання в м. Коломия, вул. Горбаша, 8.
А за таких обставин суд погоджується із тим, що 03.12.2024 р., ОСОБА_1 дійсно вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, і вона винна у його вчиненні.
Обставин, які б виключали адміністративну відповідальність, а також обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність ОСОБА_1 , судом не встановлено. А тому, вона підлягає адміністративній відповідальності, на загальних підставах.
На виконання положень ст. 33 КУпАП суд констатує, що за своїм характером, вчинене ОСОБА_1 , адміністративне правопорушення, з огляду на його об'єкт та наслідки, є тяжким; суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 вчиняла у минулому такі ж самі правопорушення, суд має докази її віку, статі, місця проживання.
Адміністративне стягнення, передбачене санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, являє собою тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (що, на підставі п.5 підр.1 Розд. ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України складає 17000 грн.), з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.
Відповідно до положень ч.1 ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Отже, врахувавши усі обставини для вирішення питання про накладення на ОСОБА_1 , стягнення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП суд вважає, що накладення на неї штрафу у розмірі 17000 гривень, разом з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік буде адекватною мірою відповідальності за вчинене нею адміністративне правопорушення.
Разом з цим суд враховує наступне.
Частина 1 статті 61 Конституції України гарантує кожному, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. А частина 1 статті 8 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй.
Надаючи тлумачення верховенству права, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року у справі №15-рп/2004 зазначив, що "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність ... . Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим ... . Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
Також Конституційний Суд України зазначав, що конкретні санкції за адміністративні правопорушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати адміністративні стягнення з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків, які спричинені такими санкціями (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються), тій шкоді, що настає в результаті адміністративного правопорушення“ [абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021].
В іншому рішенні, Конституційний Суд України зазначив, що установлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків (друге, третє, четверте речення абзацу п'ятого підпункту 4.1, третє речення абзацу сьомого, перше речення абзацу восьмого підпункту 4.2 пункту 4; абзац шостий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Разом з цим в рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 щодо індивідуалізації юридичної відповідальності, оцінюючи припис статті 485 Кодексу України про адміністративні правопорушення на конституційність, Конституційний Суд України наголосив, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності; установлення в актах публічного права абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адміністративного стягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність (абзаци другий, третій підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини).
А у рішенні Конституційного Суду України від 05.07.2023 року, цей суд констатував, що неможливість вибору виду та розміру адміністративного стягнення з урахуванням обставин справи, а саме: характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, унеможливлює справедливий розгляд справи судом. Таке законодавче регулювання суперечить засадам демократичного суспільства, базованого на верховенстві права (правовладді) - п.2.10.
Тож застосовуючи статтю 61 Конституції України, у її поєднанні із статтею 8, як норму прямої і найвищої юридичної дії, яка гарантує будь-якій людині юридичну відповідальність індивідуального характеру (і на цій підставі не застосовуючи положення частини 2 статті 33 КУпАП в частині, що забороняє враховувати майновий стан людини при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху), суд вважає за можливе врахувати майновий стан ОСОБА_1 та застосувати аналогію закону (зокрема кримінального, у частині застосування за частиною 4 статті 53 Кримінального кодексу України розстрочки при призначенні такого покарання, як штраф), і тому розстрочити виплату штрафу на 4 місяці, на 4 рівні частини, з виплатою по 4250 гривень кожною частиною.
До висновку про необхідність застосування розстрочки, суд дійшов через те, що сума штрафу, яку необхідно буде сплатити ОСОБА_1 , складає 17000 гривень, а вона зазначила, що в неї скрутне матеріальне становище (має на утриманні двох дітей, які навчаються у навчальних закладах, на платній формі навчання). Тому надання ОСОБА_1 розстрочки, з одного боку, буде сприяти реальному виконанню призначеного судом покарання, і з іншого - кожен місяць сплати штрафу, буде для неї відчутним для того аби мета адміністративного стягнення була досягнута.
Разом з цим, відповідно до положень статті 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. А тому, в силу положень частини 5 статті 4 Закону України «Про судовий збір» та положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з ОСОБА_1 слід стягнути ще й 605 гривень 60 копійок у якості судового збору.
Отже, керуючись статтями 1, 2, 7, 8, 9, 10, 17-24, 26, 27, 33-38, 40-1, 124, 221, 245-253, 254-255, 268, 271, 276, 279, 280, 283-285, 287, 294, 298-300, 304, 305, 306 КУпАП, суд
Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) винуватою у вчиненні нею 03 грудня 2024 року адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Штраф підлягає сплаті шляхом уплати 4 платежами в розмірі по 4250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) гривень кожен, кожного календарного місяця до його закінчення, по одному платежу щомісячно, починаючи з березня 2025 року і по червень 2025 року включно.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок, на користь Держави Україна (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).
Постанову може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом 10 (десяти) днів, з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. А у разі подання апеляційної скарги у вказаний строк, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після залишення апеляційної скарги без задоволення.
Копію постанови направити ОСОБА_1 .
Судовий збір має бути сплачений на наступний робочий день, після набрання цією постановою законної сили.
Постанова може бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох місяців, з наступного дня після набрання нею законної сили, з урахуванням строків для сплати судового збору.
Для недопущення звернення цієї постанови до примусового виконання, слід надати до апарату Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області документи, що підтвердять сплату судового збору у розмірі, за реквізитами та у строки, що передбачені цією постановою.
Суддя: Коваленко Д. С.