04.03.2025м. СумиСправа № 920/1509/24
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1509/24 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петролеум Плюс» (вул. Чумацький шлях, буд. 64в, кімната 2, м. Полтава, Полтавська обл., 36014; код за ЄДРПОУ 43907660),
до відповідача Фермерського господарства «Демяненко І.О.» (вул. Миру, буд. 2, с. Підставки, Роменський р-н, Сумська обл., 42535; код за ЄДРПОУ 39746223),
про стягнення 232018,51 грн
установив:
23.12.2024 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 160875,00 грн (сто шістдесят тисяч вісімсот сімдесят п'ять грн 00 коп.) заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 28.04.2021 №64, 18029,52 грн (вісімнадцять тисяч двадцять дев'ять грн 52 коп.) інфляційних збитків, 5183,73 грн (п'ять тисяч сто вісімдесят три грн 73 коп.) 3% річних, 47930,26 грн (сорок сім тисяч дев'ятсот тридцять грн 26 коп.) пені, а також судові витрати, а саме: 2784,22 грн (дві тисячі сімсот вісімдесят чотири грн 22 коп.) судового збору та 15000,00 грн (п'ятнадцять тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правову допомогу.
Ухвалою від 26.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1509/24; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.
Відповідно до інформації з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» та із системи «Електронний суд» позивач та відповідач мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд».
На виконання абз. 1 ч. 7 ст. 6 ГПК України копія ухвали від 26.12.2024 про відкриття провадження у справі №920/1509/24 надіслана сторонам відповідно до вимог ч.ч. 6-7 ст.6 ГПК України до їх електронних кабінетів.
Згідно з довідками про доставку електронного листа копія зазначеної ухвали доставлена до електронного кабінету позивача та відповідача 26.12.2024, 20:30.
21.01.2025 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким відповідач - Фермерське господарство «Демяненко І.О.», зареєстрований як юридична особа з місцезнаходженням: вул. Миру, буд. 2, с. Підставки, Роменський р-н, Сумська обл., 42535.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами враховуючи норму ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до статті 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами судом ухвалене рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.
28.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Петролеум Плюс» (далі - постачальник, позивач) та Фермерським господарством «Демяненко І.О.» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів №64 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити нафтопродукти, іменовані надалі - товар, відповідно до умов цього договору.
Згідно з п. 3.1 договору товар поставляється покупцеві партіями на підставі погодженої заявки на умовах: EXW- (естакада наливу), DDP - (пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на вивантаження товару).
Пунктом 4.1 договору визначено, що ціна товару встановлюється на умовах передбачених у пункті 3.1 договору й узгоджується сторонами в рахунку-фактурі до цього договору.
Відповідно до п. 4.2 договору покупець зобов'язується здійснити 100% передоплату за товар, або оплачує вартість поставленого товару в перебігу терміну 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання накладних про їх отримання покупцем.
Згідно з п. 4.7 договору сплата пені та штрафу не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за даним договором та відшкодування заподіяних збитків. При цьому сторони домовились про те, що при нарахуванні штрафних санкцій за даним договором не застосовуються норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 6.4 договору у випадку несплати або несвоєчасної оплати вартості товару в строк, обговорений у договорі покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.
Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків до його повного проведення. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити даний договір за 1 (один) місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 9.1 - 9.2 договору).
14.11.2023 на виконання умов договору відповідно до видаткової накладної від 14.11.2023 №1455 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 14.11.2023 №1455 позивач поставив та відповідач прийняв паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО вартістю 160875,00 грн (в т.ч.: ПДВ 26812,50 грн).
У строк, визначений п. 4.2 договору, вартість поставленого товару відповідач не сплатив.
05.09.2024 позивач надіслав відповідачу вимогу від 30.08.2024 №б/н про погашення заборгованості, в якій позивач просив здійснити оплату вартості поставленого товару за договором в розмірі 160875,00 грн, а також 35218,50 грн пені та 8027,21 грн інфляційних збитків, нарахованих станом на 29.08.2024 (докази направлення зазначеної вимоги цінним листом з описом вкладення додані до позову).
Відповідно до матеріалів справи вимогу відповідач отримав 10.10.2024 та залишив без задоволення, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною першою статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Матеріалами справи підтверджена вартість поставленої позивачем відповідачу продукції за договором в розмірі 160875,00 грн з ПДВ доказів оплати вартості зазначеного товару або обґрунтованих заперечень відповідачем не подано. Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 160875,00 грн з ПДВ вартості поставленого товару за договором є правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Щодо нарахування пені суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку, доданого позивачем до позову, позивач просить стягнути з відповідача 47930,26 грн пені, що розрахована на заборгованість 160875,00 грн за період з 22.11.2023 до 18.12.2024.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору в частині несплати вартості поставленого товару в розмір 160875,00 грн, що є порушенням зі сторони відповідача п. 4.2 договору.
Відповідно до п. 6.4 договору у випадку несплати або несвоєчасної оплати вартості товару в строк, обговорений у договорі покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.
Разом з тим, пунктом 4.7 договору сторони узгодили, що при нарахуванні штрафних санкцій за даним договором не застосовуються норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Суд, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару та пункт 4.7. договору, вимоги позивача щодо стягнення пені за період з 22.11.2023 по 18.12.2024 в розмірі 47930,26 грн визнає правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку позивача, позивач просить стягнути з відповідача 5183,73 грн 3% річних та 18029,52 грн інфляційних втрат за період з 22.11.2023 до 31.12.2024.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних збитків за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару, вимоги позивача щодо стягнення 5183,73 грн 3% річних та 18029,52 грн інфляційних втрат визнає правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки: штрафу та/або пені) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Загальновідомим та нормативно врегульованим є питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований.
Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для об'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов'язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд вважає, що зменшення розміру пені та штрафу, не зважаючи на те, що заборгованість відповідача виникла до введення воєнного стану, на даний момент є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
З огляду на викладене, а також встановлені у цій справі обставини, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, враховуючи співмірність негативних наслідків для відповідача з інтересом позивача, зменшує розмір пені з 47930,26 грн до 20000,00 грн.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до матеріалів справи позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову щодо стягнення з відповідача 160875,00 грн заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 28.04.2021 №64, 18029,52 грн інфляційних збитків, 5183,73 грн 3% річних, 47930,26 грн пені. Водночас, з урахуванням наведених вище обставин зі зменшення пені, суд задовольняє позовні вимоги в межах стягнення 160875,00 грн заборгованості, 18029,52 грн інфляційних збитків, 5183,73 грн 3% річних та 20000,00 грн пені. В іншому суд відмовляє.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2784,22 грн судового збору та 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо стягнення судового збору.
Відповідно до матеріалів справи позивачем за платіжною інструкцією від 18.12.2024 №1651 сплачено 2784,22 грн судового збору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2784,22 грн судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких обґрунтовує укладеним договором про надання правової допомоги від 17.12.2024 №01/12-24, рахунком-фактурою від 17.12.2024 №1. На підтвердження повноважень представника позивача, адвокатом ордер серії ВІ №1266197.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватись на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат (правовий висновок викладений у додатковій постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18).
Судом здійснено детальний та ретельний аналіз наданих адвокатом послуг, за договором та встановлено, що вартість даних послуг адвоката є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності.
Суд зауважує, що спір у даній справі є незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню і застосуванню адвокатом, спірні правовідносини не передбачають.
Таким чином, враховуючи, що адвокатом, крім позовної заяви, інших документів по суті справи подано не було, суд вважає заявлений представником позивача до стягнення 15000,00 грн розмір витрат на правничу допомогу необґрунтованим.
Ураховуючи викладене, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності даної справи, а також час, який міг би витратити адвокат на написання позовної заяви та консультацію позивача з правових питань в межах даного спору як кваліфікований фахівець, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. У відшкодуванні понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн суд відмовляє в їх розподілі за необґрунтованістю.
На підставі наведеного, позивачу за рахунок відповідача суд відшкодовує 5784,22 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на правничу допомогу, в іншій частині судових витрат суд відмовляє за недоведеністю та необґрунтованістю.
Керуючись статтями 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Демяненко І.О.» (вул. Миру, буд. 2, с. Підставки, Роменський р-н, Сумська обл., 42535; код за ЄДРПОУ 39746223) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Петролеум Плюс» (вул. Чумацький шлях, буд. 64в, кімната 2, м. Полтава, Полтавська обл., 36014; код за ЄДРПОУ 43907660) 160875,00 грн (сто шістдесят тисяч вісімсот сімдесят п'ять грн 00 коп.) заборгованості за договором поставки нафтопродуктів від 28.04.2021 №64, 18029,52 грн (вісімнадцять тисяч двадцять дев'ять грн 52 коп.) інфляційних збитків, 5183,73 грн (п'ять тисяч сто вісімдесят три грн 73 коп.) 3% річних, 20000,00 грн (двадцять тисяч грн 00 коп.) пені, а також 2784,22 грн (дві тисячі сімсот вісімдесят чотири грн 22 коп.) судового збору та 10000,00 грн (десять тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правову допомогу.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1-2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256, стаття 257 ГПК України).
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повне рішення складено та підписано 14.03.2025.
Суддя В.Л. Котельницька