адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
28.01.2025 Справа № 917/2207/23
м. Полтава
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК"Літмашімпекс" вул. Харківської Дивізії. 17, літ.А-1, м. Харків, 61091
до Акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" вул. Зіньківська, 6, м. Полтава, Полтавська область, 36014
про стягнення 3 829 901,40 грн
Суддя Солодюк О.В.
Секретар судового засідання Олефір О.І.
Учасники справи згідно протоколу судового засідання.
Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Літмашімпекс" до Акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" про стягнення грошових коштів в сумі 3 829 901,40 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.12.2023 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.01.2024 на 14:30 год.
Ухвалою суду від 16.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено розгляд справи на 26.03.2024 на 13:00 год.
17.01.2024 (вхід. № 648) від відповідача до матеріалів справи надійшла заява про відкладення розгляду справи.
25.03.2024 (вхід. № 4059) від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому останній повідомив суд про погашення ним заборгованості в сумі 131 948,00 грн. та просить суд надати можливість провести звірку залишку заборгованості.
Ухвалою суду від 26.03.2024 відкладено розгляд справи на 21.05.20247 на 11:30 год.
Судове засідання, призначене на 21.05.2024 на 11:30 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою суду від 07.06.2024 призначено розгляд справи на 30.07.2024 на 11:30 год.
Ухвалою суду від 30.07.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 26.09.2024 на 12:00 год.
Судове засідання, призначене на 26.09.2024 на 12:00 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою суду від 03.10.2024 призначено розгляд справи на 21.11.2024 на 09:30 год.
20.11.2024 (вхід. № 15651) від представника позивача до матеріалів справи надійшли додаткові пояснення у справі. В даних поясненнях представник зазначає, що станом на 19.11.2024 року заборгованість відповідача складає:
- за договором № 26012021 ЛП від 26.01.2021 року - 147 984,40 грн.;
- за договором № 04012022 ЛП від 04.01.2022 року - 3 419 969,00 грн.
Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості та судових витрат підтримує в повному обсязі та просить суд позов задовольнити. Розгляд справи просить проводити за відсутності представника позивача на підставі наявних документів в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 21.11.2024 відкладено розгляд справи на 28.01.2025 на 09:40 год.
26.11.2024 (вхід. № 16013) від відповідача до матеріалів справи надійшло клопотання, в якому останній зазначає, що Акціонерним товариством "Полтавський турбомеханічний завод" відповідно до даних бухгалтерського обліку на погашення заборгованості були здійснені додаткові платежі, які позивач не зазначив. Відповідач вважає, що сума боргу по Договору №04012022 ЛП від 04.01.2022 року становить - 3 178 125,00 грн, що підтверджується:
- платіжною інструкцією №185 від 20.02.2023 року на суму - 32 000,00 грн.;
- платіжною інструкцією № 198 від 20.03.2023 року на суму - 30 000,00 грн.;
- платіжною інструкцією № 14397 від 05.08.2024 року на суму - 10 000,00 грн.;
- платіжною інструкцією № 14398 від 05.08.2024 року на суму - 6 924,00 грн.
Крім того, в даному клопотанні відповідач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату в зв'язку з метою з'ясування залишку заборгованості.
28.01.2025 (вхід. №1076) від представника позивача до матеріалів справи надійшли додаткові пояснення, в яких останній просить суд в задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів відмовити, не приймати надані докази при прийнятті рішення. Справу розглядати за відсутності представника позивача на підставі наявних доказів у справі та просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:
26.01.2021 року між ТОВ "ТПК "Літмашімпекс" (далі - позивач) та АТ "Полтавський Турбомеханічний завод" (далі - відповідач) був укладений договір поставки № 26012021 ЛП.
В межах договору сторони здійснювали господарські правовідносини з постачання продукції.
З січня 2021 року по грудень 2021 року за вказаним договором позивачем на користь відповідача здійснювались поставки товарно - матеріальних цінностей, а саме формальдигідної смоли та затверджувачів, екзотермічні оболонки та інші т.м.ц. (далі - товар) згідно з видатковими накладними.
Позивачем, у вказаний період, було поставлено Товар на користь відповідача на загальну суму 9 120 286,20 грн.
Відповідачем було здійснено часткове погашення поставок за період з січня 2021 року по квітень 2023 року в сумі 8 720 353,80 грн.
Таким чином, станом на 16 листопада 2023 року за договором поставки № 26012021 ЛП непогашеними відповідачем залишились поставки на суму 399 932,40 грн.
Також, між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 04012022 ЛП від 04 січня 2022 року з тим самим предметом договору та асортиментом товарів.
За вказаним договором позивачем у період з січня 2022 року по січень 2023 року було поставлено товару на загальну суму 6 431 409,60 грн. При цьому відповідачем було частково сплачено поставлений товар в сумі 3 001 440,60 грн.
Станом на 16.11.2023 року заборгованість відповідача по договору поставки № 04012022 ЛП від 04 січня 2022 року складає 3 429 969,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач просить суд стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за двома договорами в розмірі 3 829 901,40 грн.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, при цьому врахувавши наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У даному випадку сторонами було укладено Договори про постачання в письмовій формі.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до приписів статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар за договором поставки від 26.01.2021 року № 26012021 ЛП на загальну суму 9 120 286,20 грн., проте на момент звернення позивача з даним позовом, відповідач здійснив часткову оплату поставки у розмірі 8 720 353,80 грн і сума заборгованості відповідача за договором поставки від 26.01.2021 року № 26012021 ЛП становить 399 932,40 грн.
Після відкриття провадження у справі відповідачем погашено заборгованість за договором поставки від 26.01.2021 № 26012021 ЛП в сумі 251 948, 00 грн.
Отже, сума заборгованості становить 147 984,40 грн.
Також за договором поставки від 04.01.2022 № 04012022 ЛП позивач поставив відповідача товар на загальну суму 6 431 409,60 грн. Відповідачем було частково сплачено за товар у сумі 3 001 440,60 грн і сума заборгованості відповідача по договору поставки від 04.01.2022 року № 04012022 ЛП складає 3 429 969,00 грн.
Після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено заборгованість в сумі 10 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 14397 від 05.08.2024 року (т. 2, а.с.230).
Отже, сума заборгованості становить 3 419 969,00 грн.
Твердження відповідача про те, що ним окрім цього, було сплачено суму боргу за договором поставки від 04.01.2022 року № 04012022 ЛП в сумі 69 204,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 185 від 20.02.2023 року, платіжною інструкцією № 198 від 20.02.2023 року, платіжною інструкцією № 14398 від 05.08.2024 року є безпідставним, оскільки дані платіжні документи не містять інформації, за яким саме договором сплачена відповідна сума.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи вищевикладене, суд закриває провадження у справі в частині стягнення суми боргу у розмірі 251 948,00 грн. за договором поставки від 26.01.2021 року № 26012021 ЛП та в частині стягнення суми боргу у розмірі 10 000,00 грн. за договором поставки від 04.01.2022 року № 04012022 ЛП.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 3 567 953, 40 грн.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 3 567 953,40 грн.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
В підтвердження факту понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги від 11 травня 2023р. № 11.05/23, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТПК "Літмашімплекс" та адвокатом Єпіфоновим Ярославом Володимировичем, розрахунок винагороди за Договором № 11.05/23 від 11.05.2023 року.
Право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом Єпіфоновим Ярославом Володимировичем підтверджено свідоцтвом від 4 листопада 2011 року №1103.
Відповідно до п.1 Договору Адвокат надає правову допомогу Клієнтові з приводу представництва його інтересів в органах досудового розслідування, судах, інших правоохоронних органах, органах виконавчої служби, приватних виконавців інших органах, приватних та державних нотаріусів, установах, організаціях та товариствах не залежно від форм власності та підпорядкування.
Згідно додатку до Договору про надання правової допомоги № 11.05/23 від 11.05.2023 року, а саме, розрахунку винагороди, надано правову допомогу на суму 20 000,00 грн, а саме:
- консультація щодо застосування цивільного, господарського, законодавства під час виконання договірних зобов'язань, з аналізом документів - 3500,00 грн.;
- підготовка позовної заяви про стягнення грошових коштів з АТ "Полтавський турбомеханічний завод" - 8000,00 грн.;
- участь у суді першої інстанції з розгляду справи в порядку ГПК України щодо стягнення коштів з АТ "Полтавський турбомеханічний завод" - 8 500,00 грн.
Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок Адвоката.
Даний додаток є невідємною частиною основного Договору № 11.05/23 про надання правової допомоги від 11.05.2023 року.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Серед іншого, аналізуючи розмір заявленої ТОВ "ТПК" Літмашімпекс" до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 119, 120 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, зважаючи на складність справи, кількість підготовлених представником позивача процесуальних документів і судових засідань, в яких представник позивача участі не брав, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірними з виконаною представником роботою у суді першої інстанції.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 11 500, 00 грн покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, п.2 ч.1 ст.231, 232-233, 237-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод», (36029, Полтавська область, м. Полтава, вул. Зіньківська, буд. 6, код ЄДРПОУ 00110792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК" "Літмашімпекс", (61091, м. Харків, вул. Харківський Дивізій, буд. 17, літ. А-1, код ЄДРПОУ 37998823) борг в розмірі 3 567 953,40 грн, 53 519,30 грн судового збору та 11 500,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Видати наказ з набранням чинності цим рішенням.
3. В частині стягнення 261 948,00 грн боргу закрити провадження у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.
Суддя Солодюк О.В.