вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/3402/24
Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення заборгованості,
без виклику учасників справи
17 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 73 388,33 грн.
В обгрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем зобов?язання щодо поставки товару.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.12.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 23.01.2025 року надати суду заяву із запереченнями протии розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред'явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 1 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Частиною 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.
Так, відповідно до довідки про доставку електронного листа, долученої до матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.12.2024 року доставлена відповідачу до її електронного кабінету 23 грудня 2024 року.
Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 23.12.2024 року внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 23 грудня 2024 року.
Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - відповідач) за допомогою VoIP-застосунку для дзвінків і обміну повідомленнями viber домовились про поставку гігієнічних наповнювачів (далі - товар), який відповідач зобов?язувалась поставити позивачу, а позивач зобов?язувався товар прийняти та оплатити.
17 жовтня 2023 року відповідач надала для оплати товару позивачу рахунок-фактуру №ОТ-11 на суму 91 932,00 грн.
20 жовтня 2023 року позивач здійснив попередню оплату товару в сумі 71 932,00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №326, долученою до матеріалів справи.
Оскільки відповідач товар позивачу не поставила, позивач за допомогою VoIP-застосунку для дзвінків і обміну повідомленнями viber звернувся до відповідача та просив повернути сплачені грошові кошти.
Відповідач товар позивачу не передала та попередню оплату за нього позивачу не повернула.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 71 932,00 грн.
Судом встановлено, що за допомогою VoIP-застосунку для дзвінків і обміну повідомленнями viber позивач та відповідач домовились про поставку товару, що підтверджується відповідними скріншотами, долученими до матеріалів справи.
Після надання відповідачем позивачу рахунку фактури №ОТ-11 від 17.10.2023 року позивач здійснив попередню оплату товару в сумі 71 932,00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції №326, долученою до матеріалів справи.
За твердженнями представника позивача, відповідач не поставила товар позивачу, тому він звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 71 932,00 грн. боргу.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 71 932,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідач документів, що підтверджували б поставку товару позивачу, повернення сплачених позивачем грошових коштів або спростовували б доводи представника позивача, суду не надала, тому вимога про стягнення з відповідача 71 932,00 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також позивач просив стягнути з відповідача 1 456,33 грн. трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 цієї ж статті).
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
За твердженнями представника позивача, 11 квітня 2024 року позивач вимагав у відповідача повернути грошові кошти, що, на думку представника позивача, підтверджується долученими до матеріалів справи скріншотами.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 цієї ж статті, зокрема, ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно ч. 1 до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно з ч. 1 ст. 7 цього ж Закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах (ця позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №916/3027/21 (провадження №12-8гс23) від 21 червня 2023 року.
Так, із наданих представником позивача скріншотів неможливо встановити ані сторін, які 11 квітня 2024 року обмінювались повідомленнями за допомогою VoIP-застосунку для дзвінків і обміну повідомленнями viber, ані щодо яких саме домовленостей учасники обмінювались текстовими повідомленнями.
Так, оскільки представником позивача не долучені документи, які б підтверджували звернення позивача до відповідача із вимогою та неможливістю встановлення виникнення прострочення виконання зобов?язання відповідачем, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних є необгрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну допомогу відбувається в наступній послідовності:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну допомогу, що підлягають розподілу (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України);
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, при визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір, - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представник позивача подав суду копії: договору про надання професійної правничої допомоги №13/12 від 13 грудня 2024 року; ордеру на надання правничої допомоги, серії АМ, №1110288, виданого 16.12.2024 року ОСОБА_4 ; акту приймання-передачі послуг №13/12 до договору про надання професійної правничої допомоги №13/12 від 13.12.2024, а також детального опису наданих послуг правничої допомоги згідно договору про надання професійної правничої допомоги №13/12 від 13.12.2024.
Судом встановлено, що 13 грудня 2024 року між позивачем та адвокатським бюро «Микола Жмуцький та партнери» (далі - бюро) був укладений договір про надання професійної правничої допомоги №13/12 (далі - договір).
Згідно з п. 1.1. pдоговору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, бюро зобов'язується надати позивачу правничу допомогу щодо стягнення грошових коштів з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача, а позивач зобов?язується прийняти та оплатити послуги бюро.
Відповідно до п. 2.3.1. договору, обов?язки бюро: своєчасно та якісно надавати правничу допомогу у справі, зазначеній в. п. 1.1. договору, в тому числі: - надавати усні та письмові консультації, що стосуються виконання п. 1.1. договору; - підготовка позовних заяв, заперечення на відповідь на відзив, відзив, інших процесуальних документів, заяв та клопотань; - підготовка листів, заяв, запитів, претензій та інших необхідних документів; - представляти інтереси позивача в судах усіх юрисдикцій та інстанцій, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, органах виконавчої влади, прокуратурі, правоохоронних органах, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності; - вчиняти інші дії необхідні для виконання п. 1.1. даного договору.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що сторони домовились, що вартість винагороди (гонорару) за правничу допомогу за цим договором визначається у акті приймання-передачі послуг.
Сторони домовились, що позивач сплачує винагороду (гонорар) за правничу допомогу протягом 15 днів з дня прийняття судового рішення по справі про стягнення грошових коштів (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2025 року.
13 грудня 2024 року сторонами підписаний акт приймання-передачі послуг №13/12 до договору про надання професійної правничої допомоги від 13.12.2024 (далі - акт), згідно з яким, бюро надало позивачу правничу допомогу, а позивач прийняв та зобов?язується сплатити гонорар (п. 1. акту).
Детальний опис наданих правових послуг:
№Опис послуги
1.Аналіз документів щодо стягнення коштів, сплачених ФОП ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 згідно рахунку фактури №ОТ-11 від 17.10.2023 року.
2.Формування правової позиції позивача у справі, правовий аналіз актуальної судової практики Верховного Суду щодо спірних правовідносин.
3.Написання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 .
4.Подання позовної заяви через підсистему Електронний суд ЄСІТС
Відповідно до п. 4 акту, сторони погодили фіксований розмір гонорару бюро у сумі 10 000 (десять тисяч) гривень, які сплачуються позивачем у порядку п. 3.2 договору про надання професійної правничої допомоги від 13.12.2024 №13/12.
При цьому, метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 року в справі №640/8316/20, від 21.10.2021 року в справі №420/4820/19). Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
У пункті 3.2. рішення Конституційного Суду України №23-рп/2009 від 30.09.2009 року встановлено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (п. 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в справі №910/9714/22 від 02 лютого 2024 року).
Судом встановлено, що в цій справі представником позивача підготовлена та подана до суду позовна заява, тому, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, складність справи, а також ціну позову, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 59, 124 Конституції України, ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні довірчі послуги», ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 626, ст. 629, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ст. 599, ч. ч. 1, 2 ст. 712, ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692, ч. ч. 1, 2 ст. 530, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", п. 12 ч. 3 ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 6, ч. 4 ст. 11, ст. 16, ч. ч. 1, 2 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 96, ст. 123, ст. 126, ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. 5 ст. 252, ч. 1 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 73 388,33 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 71 932, 00 грн. (сімдесят одну тисячу дев?ятсот тридцять дві грн. 00 коп.) боргу, 2 374,33 грн. (дві тисячі триста сімдесят чотири грн. 33 коп.) витрат на сплату судового збору та 4 900,78 грн. (чотири тисячі дев'ятсот грн. 78 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 14.03.2025 року.
Суддя С. Грабець