ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.03.2025Справа № 910/11619/24
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (Україна, 03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А; ідентифікаційний код: 30859524)
до Приватного акціонерного товариства Страхової компанії "Інтер-Поліс" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69; ідентифікаційний код: 19350062)
про стягнення 1 811,55 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Страхової компанії "Інтер-Поліс" (далі - відповідач) про стягнення 11 668,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
22.10.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.10.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яка 25.10.2024 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
04.03.2025 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка 04.03.2025 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 було поновлено позивачу строк на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог та прийнято заяву до розгляду, а відтак подальший розгляд справи здійснюється виходячи з ціни позову в розмірі 1 811,55 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
02.05.2024 о 16 год. 24 хв. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Renault Master", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .
За фактом ДТП поліцейським взводу 2 роти 4 батальйону 4 УПП в Львівській області, Шоп'яком В.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серія ААД №570027, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Renault Master", реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед початком руху не переконався, що це буде безпечно, в результаті чого пошкодив заправний пістолет та заправну колонку.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 29.07.2024 у справі №466/5111/24 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказаним судовим рішенням також встановлено, що унаслідок ДТП завдано механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Сокар Петролеум" - АЗК №0415 "Сокар", яке було застраховано у позивача на підставі Договору добровільного страхування майна №10-0197-23-00099 від 27.10.2023.
Згідно з наявним у матеріалах справи Звітом про незалежну оцінку №ДЗ-16351, що складений суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою - підприємцем Ільченко Д.В., розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ "Сокар Петролеум" внаслідок пошкодження колони навісу та заправного пістолета, складає 15 668,00 грн.
На підставі Страхового акту № МН-2850 від 30.05.2024, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, з урахуванням франшизи у розмірі 4 000,00 грн, становить 11 668,00 грн, позивачем було здійснено виплату своєму страхувальнику - ТОВ "Сокар Петролеум" страхового відшкодування у зазначеному розмірі, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 69803 від 30.05.2024.
Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Renault Master", реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на дату ДТП була застрахована відповідачем на підставі полісу ЦПВВНТЗ ЕР №215925725, позивач звернувся до відповідача з претензією №51424 від 03.06.2024 про виплату страхового відшкодування у розмірі 11 668,00 грн, яка була вручена останньому 06.06.2024.
З огляду на те, що відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в розмірі 1811,55 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до положень статті 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Частиною першою статті 92 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик за договором страхування зобов'язаний: у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк; у разі настання страхового випадку відшкодувати витрати, понесені страхувальником для запобігання настанню страхового випадку та зменшення наслідків страхового випадку, якщо це передбачено умовами договору страхування; забезпечувати збереження інформації, що становить таємницю страхування, з урахуванням вимог цього Закону.
Суд встановив факт виконання позивачем умов Договору добровільного страхування майна №10-0197-23-00099 від 27.10.2023 та виплати, на підставі Страхового акту № МН-2850 від 30.05.2024 та Звіту про незалежну оцінку №ДЗ-16351, своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 11 668,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 69803 від 30.05.2024.
Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зазначене узгоджується з положеннями частини 1 статті 108 Закону України "Про страхування".
Пунктом 50 частини першої статті 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою (страховим відшкодуванням) є грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18).
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Централізованої бази даних М(Т)СБУ цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Renault Master", реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/215925725, відтак особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до статті 31 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню спеціальні норми закону, а саме п. 22.1 ст. 22 та статті 28, 31 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Суд враховує наданий позивачем Звіт про незалежну оцінку №ДЗ-16351, що складений суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою - підприємцем Ільченко Д.В., як належний та допустимий доказ, що підтверджує розмір завданої страхувальнику позивача шкоди внаслідок пошкодження колони навісу та заправного пістолета, в сумі 15 668,00 грн.
Відповідачем жодного доказу на спростування розміру завданої матеріальної шкоди суду не надано.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 77 частини 1 статті 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.
Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/215925725 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн, відтак позивачем правомірно розраховано суму страхового відшкодування в розмірі 11 668,00 грн, яка підлягає виплаті відповідачем.
Для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Враховуючи положення пунктів 36.1, 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Разом з тим, у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).
Станом на поточну дату визначений пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк на прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, з огляду на отримання відповідачем копії позовної заяви в цій справі 17.09.2024 (згідно з даними з сайту АТ "Укрпошта" щодо поштового відправлення №0303800009807), сплив.
Водночас відповідачем, на підставі платіжної інструкції №1553 від 03.03.2024 було перераховано на рахунок позивача страхове відшкодування в розмірі 9 856,45 грн, доказів на підтвердження виплати залишку страхового відшкодування в розмірі 1 811,55 грн не надано.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в розмірі 1811,55 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 грн суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правничої допомоги № 2-12/2023-ю від 08.12.2023, Довіреності №0124-13 від 05.01.2024, Акту виконаних робіт від 10.09.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 2-12/2023-ю та платіжної інструкції № 1 від 10.09.2024 на суму 27 000,00 грн.
Дослідивши умови Договору про надання правничої допомоги № 2-12/2023-ю від 08.12.2023, суд встановив, що гонорар адвоката сторони визначили у фіксованому розмірі в сумі 5000,00 грн за справу, в якій ціна позову перевищує 10000,00 грн та не перевищує 50000,00 грн.
Згідно з Актом виконаних робіт від 10.09.2024 адвокатом надано, а позивачем прийнято послуги за 5 страховими справами, зокрема і по страховому акту № МН-2850 щодо страхувальника ТОВ "Сокар Петролеум", ціна позову - 11 668,00 грн.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач вказує, що представник позивача представляє інтереси виключно позивача в інших справах, за якими адвокат подає позови про відшкодування шкоди, внаслідок чого правова позиція щодо даного ДТП давно сформована представником позивача та не потребувала додаткового часу на підготовку.
Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні в справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо представництва позивача адвокатом Гедз Ю.В. в інших справах, оскільки адвокат не позбавлений права представляти інтереси клієнта в межах інших судових справ. Окрім того, суд враховує, що в межах інших справ за участі позивача та його представника є спори щодо інших предметів, з інших підстав та з іншими відповідачами, що вимагає підготовку нових заяв по суті спору та збору доказів щодо спірних правовідносин.
Відтак не є неспростовним твердження відповідача про однотипність підготовлених представником позивача документів.
Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачеві у повному обсязі в розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхової компанії "Інтер-Поліс" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69; ідентифікаційний код: 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (Україна, 03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А; ідентифікаційний код: 30859524) страхове відшкодування в розмірі 1 811 (одна тисяча вісімсот одинадцять) грн 55 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 14.03.2025
Суддя О.В. Нечай