ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.03.2025Справа № 910/11579/24
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Норс Бізнес Груп" (Україна, 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7; ідентифікаційний код: 39426383)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експіойл" (Україна, 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 21, оф. 804 Б; ідентифікаційний код: 41151048)
про стягнення 310 604,52 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Норс Бізнес Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експіойл" (далі - відповідач) про стягнення 310604,52 грн, з яких 163093,92 грн заборгованості, 119094,44 грн пені, 19189,76 грн інфляційних втрат та 9226,40 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором оренди залізничного рухомого складу № 17/08-2021 від 17.08.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
07.10.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
28.10.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експіойл" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Hopс Бізнес Груп" (далі - орендар) було укладено Договір оренди залізничного рухомого складу № 17/08-2021 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад (далі по тексту - PC, вагони або рухомий склад), технічно придатний до перевезень. Номери РС, кількість, модель, рік будови і вид РС вказуються в Актах прийому-передачі до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що передача рухомого складу в оренду відбувається в місці(ях), визначених за угодою сторін цього договору і оформляється актом прийому-передачі, який підписується на залізничній станції України, погодженій сторонами. Датою початку оренди вважається дата підписання актів прийому-передачі.
Відповідно до п. 4.1 Договору орендна плата нараховується за кожну добу оренди рухомого складу. Сума договору в цілому складається з орендної плати за усі одиниці рухомого складу, які були передані в оренду відповідно до п. 1.1 цього договору.
Згідно з п. 4.2 Договору вартість оренди одного вагону за кожну добу визначається Протоколом узгодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього договору. Розмір орендної плати може бути змінений тільки по взаємній згоді сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, проект якої направляється стороною, що ініціює зміни, іншій стороні. У випадку, якщо сторона, яка отримала проект додаткової угоди із запропонованими змінами орендної плати, не здійснить підписання та направлення цієї додаткової угоди ініціюючій стороні впродовж 10 (десяти) календарних днів з дати отримання такої додаткової угоди, договір вважається розірваним, а вагони мають бути повернені орендодавцю впродовж 30 (тридцяти) календарних днів після спливу 10-денного терміну для погодження таких змін. Якщо протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів після письмового звернення орендаря з вимогою надати інструкцію для повернення рухомого складу з оренди - орендодавець не надав інструкцію, то орендар має право повернути вагони на станцію приписки за рахунок орендодавця. До дати підписання Акту прийому-передачі вагонів з оренди діє остання погоджена сторонами орендна ставка.
Орендна плата розраховується виходячи з фактичного часу роботи кожного вагону впродовж звітного періоду (п. 4.4 Договору).
Відповідно до п. 4.5 Договору орендодавець направляє Акт наданих послуг орендареві до 5-го числа місяця, що йде за звітним місяцем оренди. Орендар впродовж 5-ти робочих днів з дати отримання оригіналу акту наданих послуг, повинен затвердити і завірити його зі свого боку печаткою та направити його орендодавцеві.
Згідно з п. 8.1 Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх погашення.
Відповідно до п. 8.2 Договору після закінчення терміну оренди цей договір може бути пролонгований на будь-який термін по взаємній згоді сторін з обов'язковим укладенням додаткової угоди. За відсутності такої угоди PC повертається орендодавцеві в терміни і на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п. 8.2.1 Договору його дія припиняється у випадку: закінчення терміну, на який він був укладений; достроково, у разі розірвання на підставах, передбачених цим договором і чинним законодавством України.
17.08.2021 сторонами укладено Додаткову угоду №1, якою затверджено Протокол узгодження договірної ціни: до 31.08.2021 вартість оренди однієї одиниці рухомого складу за одну добу становить 680,00 грн; з 01.09.2021 по 30.09.2021 - 650,00 грн.
07.12.2021 укладено Додаткову угоду №4, якою внесено зміни до п. 8.1 Договору шляхом продовження строку його дії до 31.12.2022.
25.01.2022 сторонами укладено Додаткову угоду №6, якою затверджено Протокол узгодження договірної ціни: з 01.02.2022 по 28.02.2022 вартість оренди однієї одиниці рухомого складу за одну добу становить 1550,04 грн.
На виконання умов Договору, 31.01.2022 позивачем було сплачено відповідачу попередню оплату в розмірі 1 066 101,24 грн.
Відповідачем, у свою чергу, було надано в оренду РС, що підтверджується підписаними Актами наданих послуг №6-ОР від 31.01.2022 на суму 485 100,00 грн, №7-ОР від 28.02.2022 на суму 353 409,12 грн, №8-ОР від 01.03.2022 на суму 44 951,16 грн, №9-ОР від 31.03.2022 на суму 86 802,24 грн та Актом №10-ОР від 31.05.2022 на суму 5 545,92 грн, щодо оплати провізних платежів.
При цьому, Акт №9-ОР від 31.03.2022 на суму 86 802,24 грн підписаний позивачем із застереженням щодо ставки за оренду, яка, на його думку, мала б складати 250,02 грн, а відтак орендна плата за Актом сплачена ним у розмірі 14 001,12 грн.
14.04.2022 позивач звернувся до відповідача з листом №14/04-експ, в якому, посилаючись на введення воєнного стану в Україні та виникнення форс-мажорних обставин, запропонував встановити ставку за оренду рухомого складу на рівні 250,00 грн, а також відкоригувати Акти наданих послуг за період з 24.02.2022 по 31.03.2022 з урахуванням ставки 250,00 грн.
Листом №1504/22-1 від 15.04.2022 відповідач відмовив у зменшенні розміру орендної плати.
05.10.2022 позивач звернувся до відповідача з листом № 727/1, в якому зазначив, що приймає Акт наданих послуг № 9-ОР від 31.03.2022 на загальну суму 14 001,12грн, із запереченнями щодо застосованої відповідачем ставки оренди в розмірі 1 550,04 грн.
24.10.2022 позивач звернувся до відповідача з Вимогою №761 про повернення передоплати в розмірі 163 093,92 грн.
Листом №0111/2-1 від 01.11.2022 відповідач повідомив, що сума передоплати за Договором складає 90 292,80 грн та зазначив, що станом на день надання цієї відповіді письмової вимоги щодо повернення передоплати у вказаному розмірі від позивача не надходило.
З огляду на те, що відповідач не повернув позивачеві суму невикористаної передоплати за оренду рухомого складу, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 163 093,92 грн заборгованості, 119 094,44 грн пені, 19 189,76 грн інфляційних втрат та 9 226,40 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
На виконання умов Договору, позивачем було сплачено відповідачеві орендну плату у формі попередньої оплати в розмірі 1 066 101,24 грн за користування рухомим складом.
Суд встановив факт користування позивачем орендованим майном - рухомим складом, що підтверджується підписаними сторонами Актами наданих послуг №6-ОР від 31.01.2022 на суму 485 100,00 грн, №7-ОР від 28.02.2022 на суму 353 409,12 грн, №8-ОР від 01.03.2022 на суму 44 951,16 грн, №9-ОР від 31.03.2022 на суму 86 802,24 грн та Актом №10-ОР від 31.05.2022 на суму 5 545,92 грн, щодо оплати провізних платежів.
У свою чергу, позивач заперечує щодо вартості оренди за Актом №9-ОР від 31.03.2022 та зазначає, що вказана в Акті подобова ставка орендної плати має бути зменшена у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та настанням форс-мажорних обставин, посилаючись при цьому на дані щотижневого бюлетеню "Вантажні перевезення в Україні", в частині визначення ставки оренди напіввагонів в Україні.
Судом встановлено, що підписаний позивачем із застереженням щодо ставки оренди Акт №9-ОР стосується використання вагонів у березні 2022 року.
Так, умовами Договору (з урахуванням Додаткової угоди №6) визначено розмір орендної ставки за добу користування рухомим складом у лютому 2022 року на рівні 1550,04 грн.
Оскільки до дати підписання Акту прийому-передачі вагонів з оренди діє остання погоджена сторонами орендна ставка, суд дійшов висновку про те, що в березні 2022 року діяла ставка в розмірі 1 550,04 грн.
При цьому, позивач як орендар не був позбавлений можливості запропонувати інший розмір ставки орендної плати, в порядку визначеному п. 4.2 Договору. Однак докази своєчасного направлення проекту додаткової угоди з пропозицією встановлення ставки на рівні 250,02 грн в матеріалах справи відсутні.
Відтак позивачем не доведено порушення відповідачем його прав в частині нарахування орендної плати за користування рухомим складом у березні 2022 року в розмірі 1550,04 грн.
З огляду на викладене, за висновком суду, правомірним розміром плати за користування вагонами в березні 2022 року є 86 802,24 грн.
Оскільки належними та допустимими доказами підтверджується користування позивачем орендованим рухомим складом на початку 2022 року, відповідачем обґрунтовано нараховано орендну плату в розмірі 975 808,44? грн.
Отже, позивач має право на повернення невикористаної орендної плати в сумі 90292,80 грн.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі, якщо перерахована орендарем сума передоплати перевищує суму акту наданих послуг, зайва сума відноситься до передоплати за наступний звітний період, або на письмову вимогу орендаря підлягає поверненню орендодавцем впродовж 5-ти банківських днів з дати отримання листа-вимоги орендаря.
Позивач скористався своїм правом та звернувся до відповідача з Вимогою №761 від 24.10.2022, в якій просив повернути передоплату в розмірі 163 093,92 грн.
В матеріалах справи відсутні належні докази направлення такої вимоги (опис вкладення до поштового відправлення) відповідачу та її отримання останнім. За таких обставин суд виходить з того, що днем отримання вимоги вважається дата, зазначена у відповіді на вимогу (лист №0111/22-1 від 01.11.2022) тобто 01.11.2022.
Оскільки Договором встановлено п'ятиденний строк для повернення попередньої оплати, останнім днем строку є 07.11.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення відповідачем суми попередньої оплати.
З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати визнається судом частково обґрунтованою та підлягає задоволенню в розмірі 90 292,80 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних за невиконання зобов'язань за Договором.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Обґрунтовуючи наявність підстав для нарахування пені, позивач посилається на пункт 5.2 Договору.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у разі порушення орендарем термінів перерахування орендної плати, згідно п. 4.3, орендодавець має право нарахувати орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України.
Оскільки даною умовою Договору встановлено право орендодавця на нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань орендарем, суд не вбачає правових підстав для нарахування пені орендарем за прострочення виконання грошових зобов'язань орендодавцем.
Відтак позовна вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 119 094,44 визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних не є арифметично вірними, оскільки останнім невірно визначено суму заборгованості та початок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Оскільки судом встановлено, що відповідач був зобов'язаний повернути попередню оплату в строк до 07.11.2022, то зобов'язання з повернення попередньої оплати в розмірі 90292,80 грн вважається простроченим з 08.11.2022.
Здійснивши перерахунок розмірів інфляційних втрат та 3% річних за період з 08.11.2022 по 19.09.2024, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 12 137,67 грн та 3% річних у розмірі 5 056,01 грн.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість у розмірі 90292,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 12137,67 грн та 3% річних у розмірі 5056,01 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на ціну даного позову, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 4704,49 грн. Таким чином, за наслідками розгляду справи розподілу між сторонами підлягають судові витрати по сплаті судового збору саме у вказаному розмірі.
Отже, судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1628,02 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 3076,47 грн залишається за позивачем.
Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 1295,51? грн може бути йому повернута в порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правничої допомоги № 10/09/24_1 від 10.09.2024 та Додатку №1 від 10.09.2024 до Договору № 10/09/24_1 від 10.09.2024.
Дослідивши умови Договору про надання правничої допомоги № 10/09/24_1 від 10.09.2024 суд встановив, що отримання винагороди адвокатським бюро за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. При цьому, вартість такої послуги узгоджується на підставі додаткової угоди, яка не є обов'язковою та не є невід'ємною частиною даного договору.
Зі змісту Додатку №1 від 10.09.2024 вбачається, що клієнт доручив Адвокатському бюро "Хілінський Анатолій та партнери" надати правничу допомогу, яка полягає у захисті прав та інтересів клієнта по питанню стягнення з ТОВ "Машинобудівна компанія "Стрім" на користь ТОВ "Норс Бізнес Груп" заборгованості на суму 157 999,74 грн.
Отже Додаток №1 не відноситься до спору, який розглядається в межах цієї справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для їх стягнення.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У свою чергу, Договором про надання правничої допомоги № 10/09/24_1 від 10.09.2024 не встановлено ні фіксованого гонорару за надання правничої допомоги, ні розміру погодинної ставки. Окрім того, позивачем не надано жодного доказу понесення ним витрат, пов'язаних з отриманням правничої допомоги.
За таких обставин суд не вбачає підстав для здійснення розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експіойл" (Україна, 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 21, оф. 804 Б; ідентифікаційний код: 41151048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Норс Бізнес Груп" (Україна, 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7; ідентифікаційний код: 39426383) заборгованість у розмірі 90292 (дев'яносто тисяч двісті дев'яносто дві) грн 80 коп., інфляційні втрати в розмірі 12137 (дванадцять тисяч сто тридцять сім) грн 67 коп., 3% річних у розмірі 5056 (п'ять тисяч п'ятдесят шість) грн 01 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) грн 02 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 3076,47 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 14.03.2025
Суддя О.В. Нечай