ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.03.2025Справа № 910/376/25
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест-Будекспорт»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 1 035 000,00 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест-Будекспорт» (далі - ТОВ «Форест-Будекспорт») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 1 035 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати отриманого на підставі договору поставки №53-122-01-24-14653 від 09.04.2024 товару, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 1 035 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2024 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
30.01.2025 до Господарського суду міста Києва від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач визнає позов, стверджує про здійснення заходів якнайшвидшого погашення заборгованості, а також вказує на істотні обставини що можуть ускладнити виконання рішення у даній справі, у зв'язку з чим просить суд розстрочити виконання рішення щомісячними рівними частинами протягом 3 місяців.
04.02.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Форест-Будекспорт» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти розстрочення виконання рішення.
17.02.2025 до Господарського суду міста Києва від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд застосувати положення ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, який був сплачений при поданні позовної заяви.
04.03.2025 до Господарського суду міста Києва від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшла заява, в якій відповідач стверджує про часткову сплату заборгованості у розмірі 111 496,48 грн., у зв'язку з чим просить закрити провадження у справі в цій частині, а також врахувати клопотання про застосування положень ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
09.04.2024 між ТОВ «Форест-Будекспорт» (постачальник) та АТ «НАЕК «Енергоатом» (замовник) укладено договір поставки №53-122-01-24-14653 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору).
На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 035 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №130 від 07.05.2024, №131 від 07.05.2024, №143 від 15.05.2024 та товарно-транспортними накладними №144 від 07.05.2024, №145 від 07.05.2024, №160 від 15.05.2024.
Відповідачем частково сплачено позивачу за отриманий на підставі Договору товар суму у розмірі 111 496,48 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2001 від 25.02.2025.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати отриманого на підставі Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 1 035 000,00 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткові накладні №130 від 07.05.2024, №131 від 07.05.2024, №143 від 15.05.2024 та товарно-транспортні накладні №144 від 07.05.2024, №145 від 07.05.2024, №160 від 15.05.2024) підтверджується передача позивачем і прийняття відповідачем товару на підставі Договору на загальну суму 1 035 000,00 грн.
В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу суму у розмірі 111 496,48 грн. за отриманий на підставі Договору товар, що підтверджується платіжною інструкцією №2001 від 25.02.2025.
У п. 6.1 Договору сторонами погоджено, що оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 180 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
Так, ярлик на продукцію, що надійшла за видатковими накладними №130 від 07.05.2024 та №131 від 07.05.2024 був оформлений 13.05.2024, а на продукцію, що надійшла за видатковою накладною №143 від 15.05.2024 - 20.05.2024. Копії ярликів на продукцію №Я-4,5-133 від 13.05.2024 та №Я-4,5-154 від 20.05.2024 додані до позовної заяви.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.1 Договору, у відповідача виникло грошове зобов'язання із оплати отриманого за видатковими накладними №130 від 07.05.2024 та №131 від 07.05.2024 товару у розмірі 690 000,00 грн. в строк до 09.11.2024, а також виникло грошове зобов'язання із оплати отриманого за видатковою накладною №143 від 15.05.2024 товару у розмірі 345 000,00 грн. в строк до 16.11.2024.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд відзначає, що заявлена у дані справі сума заборгованості у розмірі 111 496,48 грн. сплачена відповідачем вже після звернення позивача до суду із даною позовною заявою та відкриття провадження у даній справі.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було сплачено позивачу частину заявленої у даній справі заборгованості у розмірі 111 496,48 грн., то предмет спору в цій частині відсутній.
Таким чином, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 111 496,48 грн. основного боргу підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 923 503,52 грн. за поставлений на підставі Договору товар. Відповідачем вказана заборгованість визнана, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості є правомірною і обґрунтованою у розмірі 923 503,52 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОВ «Форест - Будекспорт» заборгованості у розмірі 923 503,52 грн. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 111 496,48 грн. підлягає закриттю з викладених обставин.
Також, у відзиві на позов відповідачем заявлено про розстрочення виконання рішення щомісячними рівними частинами протягом 3 місяців.
Обґрунтовуючи необхідність розстрочення рішення суду у даній справі відповідач наголошує на складному фінансовому становищі, у якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися на енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей в ході військової агресії. Звертає увагу, що відповідач, виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій відповідно до ст. 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов'язаний першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, відповідач зобов'язаний спрямовувати в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. Також зауважує, що відповідач виконує спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу, а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів. Внаслідок цього у відповідача виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов'язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо. Вказує, що на тепер відповідачем втрачено значні виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, відповідач продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Враховуючи наведене, відповідач не мав можливості здійснити оплату в строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, оскільки така неможливість не пов'язана із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Наведені обставини, які продовжують існувати і на даний час, свідчать про відсутність у відповідача реальної можливості виконати рішення суду у разі задоволення судом повністю або частково позовних вимог позивача, а примусове стягнення такої заборгованості загрожує серйозними ускладненнями для господарської діяльності.
Згідно зі ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто, юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, ст. 617 Цивільного кодексу України, практики Європейського суду з прав людини (справа «Бурдов проти росії» від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року (заява №18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Необхідність розстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною. Однак відповідач не надав до суду належних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності.
Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для розстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст. 73-80 Господарського процесуального кодексу України.
Також, суд зауважує, що Договір було укладено вже після введення воєнного стану в Україні та розстрочення виконання рішення у даній справі порушуватиме інтереси позивача, оскільки надаватиме перевагу боржнику у порівнянні зі стягувачем.
Воєнний стан та військова агресія російської федерації проти України має негативний влив не лише на діяльність відповідача, а й на діяльність позивача, який являється також суб'єктом підприємницької діяльності, тому розстрочення виконання рішення може призвести до значного негативного наслідку в фінансовому становищі позивача.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі «ІммобільяреСаффі» проти Італії», №22774/93).
Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів чи наявність інших обставин. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», у справі «Бурдов проти росії», у справі «Ясюнієне проти Литви»).
З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду у даній справі.
Стосовно клопотання відповідача про вирішення питання про повернення позивачу 50 відсотків судового збору з огляду на визнання позову суд зазначає наступне.
У поданому до суду відзиві на позов відповідачем фактично було визнано заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості, після чого здійснено часткове погашення такої заборгованості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Приписами ч. 6 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).
У ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що відзив (який у своєму змісті фактично містить заяву про визнання позову) підписаний Генеральним директором - Ковтанюком П.І., якому, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №226146770535 від 28.10.2024, надано право на визнання позовних вимог від імені відповідача.
Згідно із ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, оскільки визнання відповідачем позову у даній справі за встановлених судом обставин не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, а також заявлено до початку розгляду справи по суті, то суд вважає за можливе застосування положень ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та дійшов висновку про необхідність повернення позивачу 50 відсотків сплаченого судового збору з державного бюджету. Інша частина судового збору покладається на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 130, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест-Будекспорт» задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 111 496,48 грн. закрити.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест-Будекспорт» (50055, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, Нікопольське шосе, будинок 55; ідентифікаційний код 36876283) заборгованість у розмірі 923 503 (дев'ятсот двадцять три тисячі п'ятсот три) грн. 52 коп. та судовий збір у розмірі 7 762 (сім тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 50 коп. Видати наказ.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Форест-Будекспорт» (50055, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, Нікопольське шосе, будинок 55; ідентифікаційний код 36876283) з Державного бюджету України 7 762 (сім тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 50 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №819 від 06.01.2025. Видати наказ.
5. В задоволенні заяви Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про розстрочення виконання рішення відмовити.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий