номер провадження справи 21/2/21-16/1/23
10.03.2025 Справа № 908/864/21 (908/3252/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ніколаєнка Романа Анатолійовича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 908/864/21(908/3252/24)
за позовною заявою
позивача-1 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
позивача-2 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
до відповідача-1 - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )
до відповідача-2 - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 )
до відповідача-3 - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 )
до відповідача-4 - ОСОБА_6 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 )
до відповідача-5 - ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_7 )
до відповідача-6 - Громадської організації «Добровільне товариство судноводіїв-любителів «Вимпел» (49000, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 5к, причал №5, ЄДРПОУ 19305771)
за участі третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів -
1) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Тетяни Сергіївни (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 53, прим. 3)
2) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарити Миколаївни (49101, м.Дніпро, пр.Пушкіна, буд. 43, прим. 2)
про визнання договорів недійсними та відновлення становища, що існувало до укладення недійсних правочинів, - повернення відповідачу-1 прав власності та скасування рішень державного реєстратора
в межах справи № 908/864/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 )
керуючий реалізацією - арбітражний керуючий Шонія Мака Вячеславівна (69001, м.Запоріжжя, а/с 7978)
В провадженні Господарського суду Запорізької області у складі судді Ніколаєнка Р.А. перебуває справа №908/864/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ).
У справі триває процедура реалізації майна, повноваження керуючого реалізацією виконує арбітражний керуючий Шонія М.В. на підставі ухвали суду від 15.02.2023.
До суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відповідачів - 1) ОСОБА_3 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_5 , 4) ОСОБА_6 , 5) ОСОБА_7 та 6) Громадської організації «Добровільне товариство судноводіїв-любителів «Вимпел» про визнання договорів недійсними та відновлення становища, що існувало до укладення недійсних правочинів, - повернення відповідачу-1 прав власності та скасування рішень державного реєстратора.
Відповідно до ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику….
За результатами автоматизованого розподілу розгляд справи за зазначеним позовом (єдиний унікальний номер справи 908/3252/24) визначено судді Ніколаєнку Р.А., в провадженні якого перебуває справа №908/864/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 .
За загальним правилом, визначеним у ч.2 (абз.4) ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 13.01.2025, після усунення заявниками первинно допущених недоліків, суд прийняв позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до розгляду в межах справи №908/864/21 про неплатоспроможність ОСОБА_3 , відкрив провадження у справі №908/864/21(908/3252/24) за позовом, ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства, залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батову Тетяну Сергіївну та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргариту Миколаївну, розгляд справи по суті визначив розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Цією ж ухвалою суд встановив учасникам строки для надання заяв по суті справи, від третіх осіб - приватних нотаріусів витребував копії нотаріальних справ стосовно предмета спору.
Зазначається, що ОСОБА_6 (Відповідач-4) подав клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (б/н від 27.01.2025). В обґрунтування зазначив, що підстави позову охоплюють значний обсяг обставин, які відбувались протягом тривалого проміжку часу, і з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування даних обставин доцільно проведення розгляду справи в судовому засіданні за участі сторін та інших учасників, що забезпечить для сторін та учасників можливість бути почутими та концентровано, в ході надання пояснень, висловити свої позиції перед судом стосовно фактичних обставин спірних правовідносин та їх правового регулювання. Розгляд справи в судовому засіданні за участі сторін також уможливить дійсне, а не формальне втілення засади змагальності сторін, створить умови для доведення перед судом переконливості власних доводів. Звернув увагу на те, що для нього дана справа має виняткове значення, оскільки предметом позову є повернення у власність ОСОБА_3 єдиного належного Відповідачу-4 нерухомого майна - однокімнатної квартири АДРЕСА_7 .
Також ОСОБА_6 одночасно подав заяву про розгляд справи у порядку загального позовного провадження (б/н від 27.01.2025). В обґрунтування цієї заяви Відповідач-4 навів аналогічні, як і у попередньому клопотанні, аргументи, а також зазначив, що зважаючи на велику кількість учасників справи, яких стосуються спірні правовідносини, а також те, що предметом позову є повернення цінного нерухомого майна, розгляд справи складає значний суспільний інтерес.
У ч.5 ст.252 ГПК України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч.6 ст.252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
У ч.4 ст.250 ГПК України передбачено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням
Суд зазначає, що з матеріалів та пояснень, наданих з позовом, а також з відзивами відповідних учасників, а також з матеріалів, наявних безпосередньо у справі про неплатоспроможність ОСОБА_3 , предмет позову та предмет доказування, обставини по спірних відносинах, які підлягають встановленню, позиції сторін є однозначно зрозумілими, що виключає об'єктивну необхідність у проведенні судового засідання з викликом сторін з метою заслуховування останніх, поставлення додаткових питань тощо.
З аналогічних мотивів розгляд справи в даному випадку не потребує проведення підготовчого засідання задля виконання його завдань (ст.177 ГПК України), переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, справа не складає значний суспільний інтерес, як про те помилково веде мову Відповідач-4.
За таких обставин, суд відмовив в задоволенні клопотання Відповідача-4 про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також залишив без задоволення заяву Відповідача-4 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Крім того, Відповідач-4 подав зустрічну позовну заяву (б/н від 27.01.2025) до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачів за первісним позовом) про визнання права власності ОСОБА_6 на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_8 .
Ухвалою від 31.01.2025 суд зустрічну позовну заяву (б/н від 27.01.2025) ОСОБА_6 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернув заявнику, через невідповідність її подання положенням ст.180 ГПК України.
У статті 47 ГПК України передбачено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
З пред'явленням позову позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник - адвокат Колошин А.П. заявили такі позовні вимоги:
« 1. Визнати недійсними:
- договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_9 , укладений 30.01.2014 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (серія та номер 469, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Тетяною Сергіївною);
- договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 , укладений 30.01.2014 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (серія та номер 437, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Тетяною Сергіївною);
- договір дарування №174 житлової будівлі літ. Г-1, елінг літ. Ч, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , укладений ОСОБА_3 із ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М.;
- договір дарування №173 житлової будівлі літ. Г-1, елінг літ. Ч, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , укладений ОСОБА_3 із ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М.М.;
2. Відновити становище, що існувало до укладення недійсних правочинів, а саме - повернути ОСОБА_3 право власності на:
- 1/2 частку квартири АДРЕСА_9 ;
- квартиру АДРЕСА_7 ;
- житлову будівлю літ. Г-1, елінг літ. Ч, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , шляхом скасування рішення державного реєстратора про закриття розділу Державного реєстру прав на об'єкт нерухомого майна № 39109247, та відкриття нових розділів та формування нових реєстраційних справ;
- житлову будівлю літ.Д-1, елінг літ.Ц, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , шляхом скасування рішення державного реєстратора про закриття розділу Державного реєстру прав на об'єкт нерухомого майна №39109247 та відкриття нових розділів та формування нових реєстраційних справ.
Отже, позивачами заявлені основні (про визнання правочинів недійсними) та похідні вимоги.
Позивачі (представник позивачів) просять визнати оспорювані ними правочини недійсними внаслідок їх фраудаторності, а також невідповідності ч.1, 5 ст.203 ЦК України.
Відступаючи, зазначається, що приватний нотаріус Дніпровського МНО Батова Т.С. на виконання ухвали від 13.01.2025 направила суду завірені копії документів, які стали підставою для укладення договору дарування 1/2 частки квартири від 30.01.2014 (реєстр.№469) між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також договору купівлі-продажу квартири від 30.01.2014 (реєстр.№437) між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Приватний нотаріус Дніпровського МНО Ярмолюк М.М. ухвалу від 13.01.2025 в частині витребування доказів не виконала, однак це не слугує перешкодою для встановлення необхідних обставин та для розгляду справи по суті, оскільки матеріали, надані іншими учасниками є для того достатніми.
В обґрунтування позову в частині позовних вимог ОСОБА_2 - Позивача-2 представник позивачів навів обставини про те, що 25.06.2013 заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у справі №200/2518/13-ц було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 60 903 грн, у виконавчому провадженні з виконання цього рішення був накладений арешт на майно ОСОБА_3 , з метою скасування якого ОСОБА_3 подав заяву про перегляд вказаного заочного рішення, заочне рішення було скасовано, у зв'язку з чим 30.01.2014 був скасований арешт на майно ОСОБА_3 , після чого ОСОБА_3 , маючи борги та бажаючи уникнути їх повернення, здійснив відчуження належного йому майна на користь третіх осіб. Надалі борг в сумі 60 903 грн був стягнутий рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.03.2014 у справі №200/2518/13-ц, з 2014 року це рішення перебувало на примусовому виконанні, заборгованість була фактично погашена 01.03.2019, тобто після відчуження нерухомого майна, однак у зв'язку з невиконанням рішення більш як п'ять років, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26.06.2019 у справі № 200/4322/19 було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 % річних в розмірі 5 481, 00 грн, інфляційні в сумі 25 344, 35 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, судовий збір 768, 40 грн, а всього 36 593,75 грн, відкрите виконавче провадження з виконання цього рішення було зупинене з підстави відкриття у відношенні ОСОБА_3 справи про неплатоспроможність.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 - Позивача-1 представник позивачів повідомив, що 02.09.2014 Господарським судом Дніпропетровської області було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «БТ-Груп» (код ЄДРПОУ 32576394), повноваження директора в якому виконував ОСОБА_3 з 08.07.2012 по 26.11.2014 (дата постанови про визнання ТОВ «БТ-Груп» банкрутом). 30.10.2017 було відкрито провадження у справі №904/9262/17 за позовом ТОВ «БТ-Груп» до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, повноваження якої припинені, і рішенням у цій справі від 15.05.2018 з ОСОБА_3 на користь «БТ-Груп» стягнуто збитки в сумі 2 834 914,02 грн. Надалі, ухвалою від 07.03.2019 у справі №904/9262/17 замінено стягувача - ТОВ «БТ-Груп» на ОСОБА_1 , як правонаступника, у наказі від 15.06.2018 про примусове виконання рішення суду від 15.05.2018 у справі №904/9262/17.
Представник зазначив, що у період з 08.07.2012 по 26.11.2014 (перебування на посаді директора) у ОСОБА_3 виник намір відчужити все нерухоме майно на користь третіх осіб з метою ухилення від погашення зобов'язань перед кредиторами, що ним і було зроблено.
Обґрунтовуючи підстави для визнання недійсними договорів представник позивачів наголошує на обставинах їх укладення в день скасування арешту на майно Відповідача-1 - ОСОБА_3 та в період перебування на посаді директора ТОВ «БТ-Груп» з розумінням розміру спричиненого збитку цьому Товариству, що стало причиною відкриття провадження у справі про його банкрутство. Стверджує, що такі дії були вчинені з метою перешкоджання у виконанні судових рішень про стягнення заборгованості.
Відповідач-1 (представник - адвокат Маруфенко О.Є.) подав відзив, згідно з яким заперечує позовні вимоги, підкресливши, що борг перед ОСОБА_2 у сумі 60 903,00 грн за виконавчим листом № 200/2518/13-ц від 02.12.2014 разом із виконавчим збором погашений повністю, а рішення суду від 26.06.2019 у справі № 200/4322/19 про стягнення коштів у сумі 36 593,75 грн прийнято більше ніж через п'ять років після відчуження майна ОСОБА_3 . Щодо іншого позивача зазначено, що ОСОБА_3 не знав та не міг знати, що ОСОБА_1 у 2019 році вирішить придбати його борг у ТОВ «БТ-Груп», що виникне у 2018 році, маючи при цьому можливість перевірити майновий стан боржника. Відповідач-1 вважає твердження позивачів про фраудаторність укладених ним 30.01.2014 угод безпідставними та при цьому ж звертає увагу, що звернення позивачів до суду відбулось через понад десять років після укладення угод, а отже за спливом позовної давності, що слід врахувати. Відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідач-4 - ОСОБА_6 (представник - адвокат Потапов К.О.) подав відзив, у якому пояснив, що 25.04.2019 за відплатним, нотаріально посвідченим договором придбав за допомогою послуг ріелтора квартиру АДРЕСА_7 у ОСОБА_5 - Відповідача-3, якій квартира належала більш як п'ять років, і при цьому він не має жодного стосунку до тих відносин, на які посилаються позивачі, та є добросовісним набувачем квартири. До відзиву, крім іншого, Відповідач-4 додав заяву свідка. Крім того, Відповідач-4 подав окрему заяву про застосування позовної давності. В задоволенні позову просить відмовити.
Відповідач-6 - Громадська організація «Добровільне товариство судноводіїв-любителів «Вимпел» подав відзив, у якому зазначив, що 06.10.2017 за договором дарування набув у власність об'єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_11 ( ОСОБА_7 ) і жодних юридичних обтяжень, які б перешкоджали укладенню договору, не існувало, Відповідач-6 є добросовісним набувачем та не повинен зазнавати негативних наслідків. Також Відповідач-6 подав заяву про застосування строків позовної давності, в задоволенні позову просить відмовити.
Відповідач-2 - ОСОБА_4 (представник - адвокат Стадніченко Я.М.) подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши про відсутність на цей час юридичних підстав для визнання недійсними угод, які були укладені 30.01.2014.
Керуючий реалізацією у справі по неплатоспроможність ОСОБА_3 - арбітражний керуючий Шонія М.В. надала письмову позицію по суті спору, згідно з якою не вбачає підстав для визнання оспорюваних правочинів фраудаторними за відсутністю ознак фраудаторності, оскільки ОСОБА_3 не став внаслідок їх вчинення неплатоспроможним, сплатив борг в розмірі 60903,00 грн ОСОБА_2 , внаслідок чого, подаючи позов у 2024 році, позивачі не можуть обґрунтовувати фраудаторність обставинами, яких не існує на момент подачі. Також арбітражний керуючий зазначила, що оскільки відчуження майна за оспорюваними угодами відбулось задовго до виникнення боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 (07.03.2019) і навіть до виникнення боргу перед ТОВ «БТ-Груп» на підставі рішення суду про стягнення збитків (15.05.2018), то також є відсутніми підстави для визнання угод недійсними внаслідок їх фраудаторності.
Представник позивачів подав відповідь на відзив Відповідача-6, у якому зазначив, що «добросовісний» набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента та під час укладання правочинів набувач має користуватись розумною обачністю; Відповідач-6 міг перевірити відомості у відношенні ОСОБА_3 з ДРРП та дізнатися про зареєстровані щодо його майна обтяження, з ЄДРСР, у якому було наявне судове рішення у справі № 200/2518/13-ц про стягнення з ОСОБА_3 коштів, з АСВП, яка містила відомості про виконавчі провадження у відношенні боржника ОСОБА_3 тощо.
У відповіді на відзив представник позивачів також зазначив, що позов подано в межах строку позовної давності (з урахуванням продовження таких строків у зв'язку з обставинами воєнного стану), оскільки позивачам стало відомо про правочини, що оскаржуються, 18.03.2021 після отримання інформаційних довідок з ДРРП.
Вивченням матеріалів справи, суд встановив такі обставини стосовно спірних відносин, укладених спірних правочинів та набутих наступних прав на об'єкти цих правочинів.
Згідно з матеріалами отриманих у справу нотаріальних справ (засвідчені копії) приватного нотаріуса Батової Т.С. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перебуваючи у шлюбі, за укладеним 28.10.2003 з продавцем ОСОБА_8 договором купівлі-продажу квартири реєстр.№ 4711 придбали жилу квартиру АДРЕСА_9 ), отримали витяг КП «Дніпропетровське МБТІ» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.11.2003, згідно з яким кожним з подружжя отримано у власність 1/2 частки квартири.
30.01.2014 між ОСОБА_3 , як дарувальником, та ОСОБА_4 - обдаровуваною укладено Договір дарування 1/2 частки квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Батовою Т.С. та зареєстрований у реєстрі за №469, згідно з яким дарувальник передав безоплатно у власність, а обдаровувана прийняла безоплатно у власність 1/2 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_9 , яка належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченому 28.10.2003 приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Чернишовим С.О. за реєстр.№ 4711.
Крім вказаного нерухомого майна у спільній частковій власності, Відповідачу-1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_7 , яка була ним придбана 15.05.2010 за нотаріально посвідченим державним нотаріусом Сьомої державної нотаріальної контори Куликовим С.В. договором купівлі-продажу (реєстр.№ 1-9069) з продавцем ОСОБА_9 , на посвідчення права власності отримано витяг КП «Дніпропетровське МБТІ» від 29.06.2010.
30.01.2014 Відповідачем-1 ОСОБА_3 , як продавцем, з Відповідчем-3 ОСОБА_5 - покупцем був укладений Договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Батовою Т.С. та зареєстрований у реєстрі за № 437, відповідно до умов якого продавець передав у приватну власність, а покупець прийняла у приватну власність квартиру АДРЕСА_7 , за ціною, обумовленою в цьому Договорі.
Згідно з представленою представником позивачів Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 18.03.2021 та станом на 18.01.2024 (далі - Інформація з реєстрів прав) щодо суб'єкта - фізичної особи з РНОКПП НОМЕР_3 , що належить Відповідачу-1, а також щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_10 Відповідач-1 на підставі посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Ричка Ю.Ю. договорів купівлі-продажу реєстр.№ 3088 та № 3089 від 16.10.2009 мав у власності такі об'єкти за вказаною адресою: житлову будівлю літ.Д-1, елінг літ.Ц (загальна площа 64,3 кв.м, житлова площа 24,6 кв.м) та житлову будівлю літ. Г-1, елінг літ. Ч (загальна площа 65 кв.м, житлова площа 24,7 кв.м).
З вказаної Інформації з реєстру прав також слідує, що на підставі нотаріально посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського МНО Ярмолюк М.М. Договору дарування реєстр.№173 від 30.01.2014 та Договору дарування реєстр.№ 174 від 30.01.2014 право власності на належні ОСОБА_3 об'єкти нерухомості по АДРЕСА_10 перейшло від нього до ОСОБА_7 - Відповідача-5.
Інформацією з реєстрів прав, наданими Відповідачем-4 ОСОБА_6 матеріалами, поясненнями у відзиві Відповідача-6 ГО «ДТСЛ «Вимпел» підтверджується, що згодом послідували наступні правочини щодо переходу прав власності на відчужене Відповідачем-1 нерухоме майно, за винятком частки майна, відчуженого за договором дарування дружині ОСОБА_4 .
Так, за нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського МНО Райською Т.М. Договором купівлі-продажу квартири від 25.04.2019 реєстр.№ 3435 між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_7 відплатно набув Відповідач-4 - ОСОБА_6 , який є власником цієї кварти й на цей час.
За нотаріально посвідченими приватним нотаріусом Дніпровського МНО Меньшиковою К.О. договорами дарування реєстр.№2241 від 05.10.2017 та реєстр.№ 2242 від 05.10.2017 право власності на житлову будівлю літ. Г-1, елінг літ. Ч та житлову будівлю літ.Д-1, елінг літ.Ц за адресою: АДРЕСА_10 від Відповідача-5 - Винокурової К.Є. набуто Відповідачем-6 - ГО «ДТСЛ «Вимпел».
Таким чином, 30.01.2014 ОСОБА_3 вчинив чотири правочини з відчуження (шляхом дарування та продажу) належного йому на праві власності нерухомого майна і з підстав, достатньо докладно відображених в описовій частині даного рішення, ці правочини просять визнати недійсними позивачі, зазначаючи про недодержання під час їх укладення ч.1, 5 ст.203 ЦК України, їх фраудаторність, вчинення за наявності несплаченої заборгованості з метою унеможливлення звернення стягнення на це майно та з метою перешкоджання у виконанні судових рішень про стягнення заборгованості.
Доцільно зазначити, що відповідачі, які надали відзиви, крім згаданих в описовій частині доводів, також зазначають про неправомірність подання позову через недотримання позивачами положень спеціальної норми - ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, яка передбачає можливість оспорення та визнання недійсними лише тих правочинів боржника, які вчинені протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, однак такі заперечення не є ґрунтовними, оскільки кредитор вправі оспорювати правочини боржника й на загальних підставах, визначених Цивільним кодексом України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та, наряду з іншим, встановлено:
Частина 1: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
Частина 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ч.1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За визначенням ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При цьому у ст.319 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (абз.2 ч.2, ч.5 цієї статті).
Стаття 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед інших, визначає справедливість, добросовісність та розумність (п.6).
За вимогами ч.2, 3, 4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У відповідності до ч.6 ст.13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Суд зазначає, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам - фраудаторним договором може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (п.38, 39 постанови Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
У п.70 -72 постанови від 29.11.2019 у справі № 910/8357/18 Верховний Суд висновує: Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
З наведеного слідують висновки, що ознаками фраудаторного правочину є:
- вчинення правочину боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором або після виникнення такого зобов'язання;
- вчинення правочину на шкоду кредитору з метою унеможливлення погашення боргу перед ним;
- внаслідок вчинення правочину боржник перестає бути платоспроможним.
Конструкція «фраудаторності» проявляється у обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться момент укладення договору, стан платоспроможності, події, що опосередковують укладення договору.
Надавши оцінку обставинам, які покладені позивачами у підставу позову, суд дійшов висновку, що оспорюваним правочинам не притаманні ознаки фраудаторності, а також відсутні докази їх укладення поза дотримання ч.1, 5 ст.203 ЦК України.
Укладенню спірних правочинів передували та їх опосередковували такі події та обставини, про які зазначають позивачі та які знаходять своє підтвердження матеріалами справи, відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, Інформацією з реєстрів прав.
Заочним рішенням від 25.06.2013 у справі № 200/2518/13-ц Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнув на його користь з ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60 300,00 грн та понесені ним витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 603 грн 00 коп, а всього 60 903,00 грн.
З аналізу Інформації з реєстрів прав слідує, що Бабушкінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду та постановою державного виконавця про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.11.2013 ВП № 4084231 був накладений арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 ; особа, в інтересах якої встановлено обтяження - ОСОБА_2 .
Водночас, ОСОБА_3 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення, ухваленого у цивільній справі № 200/2518/13-ц.
Ухвалою від 28.01.2014 у справі № 200/2518/13-ц Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення - задовольнив, заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25.06.2013, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів, - скасував та призначив цивільну справу до судового розгляду в загальному порядку.
Як наслідок, згідно з постановою державного виконавця Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 29.01.2014 про закінчення виконавчого провадження № 4084231 був скасований арешт на майно боржника; 30.01.2014 до державного реєстру обтяжень внесений запис про припинення обтяження.
В свою чергу, за наслідками розгляду цивільної справи №200/2518/13-ц в загальному порядку, рішенням від 27.03.2014 Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив та стягнув на його користь з ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60 300,00 грн та понесені ним витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 603 грн 00 коп, а всього 60 903,00 грн.
За твердженням представника позивачів, ОСОБА_3 оскаржив заочне рішення у справі №200/2518/13-ц з метою скасування арешту, акцентуючи, що в день внесення до державного реєстру обтяжень запису про припинення обтяження (30.01.2014) Відповідач-1 відчужив своє нерухоме майно з метою уникнення повернення боргу перед ОСОБА_2 та неможливості звернути стягнення на майно у разі виконання судового рішення.
Однак такі твердження слід визнати лише власними переконаннями позивачів, не підтверджені будь-якими доказами, які б свідчили що мета спірних договорів є інакшою, ніж та, що в них передбачена, однак у спірних правовідносинах не це має вагоме чи вирішальне значення.
Будь-як не заперечується, що правочин не може використовуватися учасниками правовідносин для уникнення від виконання зобов'язань, від сплати боргу (при чому незалежно від наявності судового рішення) або від виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.
Однак в даному випадку не можна не залишити поза увагою, що ОСОБА_3 заперечував в суді виникнення та існування боргу перед ОСОБА_2 . В обґрунтування вимог заяви про перегляд заочного рішення у справі №200/2518/13-ц, крім зазначення про те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, ОСОБА_3 також зазначав, що справа розглянута без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, які мають значення у справі, він ніколи не звертався до позивача з проханням надати грошову позику, не мав наміру укладати договір позики, він перебував у тривалих робочих відносинах з позивачем, грошові кошти в сумі 60300 грн, перераховані на рахунок відповідача, є його власністю, ця сума була передана ним позивачу для покупки обладнання, про що була усна домовленість, яка не була виконана і він попросив позивача перерахувати ці кошти на його особистий рахунок (це відображено в ухвалі від 28.01.2014 у справі № 200/2518/13-ц, а також в рішенні від 27.03.2014 у цій справі).
Тобто прямих договірних відносин між сторонами не існувало і з виникненням грошового зобов'язання ОСОБА_3 не погоджувався, а використання інституту оскарження заочного рішення є його процесуальним правом, наданим законом.
На момент вчинення спірних правочинів майно ОСОБА_3 (об'єкти договорів) було вільним від обтяжень, а отже останній був вправі розпорядитися майном на власний розсуд.
Судового рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_2 на момент вчинення правочинів не існувало, оскільки скасоване судове рішення (в даному випадку - заочне рішення від 25.06.2013 у справі № 200/2518/13-ц) не тягне юридичних наслідків.
Той факт, що майно Відповідач-1 відчужив одразу після звільнення майна від обтяження та розуміючи, що на розгляді суду перебуває справа №200/2518/13-ц про стягнення з нього грошових коштів, саме собою не означає, що оспорювані правочини вчинялись задля завдання шкоди ОСОБА_2 .
Тут доцільно звернутися до постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі 524/5846/17, у якій Верховний Суд зазначив: «Суди правильно виходили з того, що сам по собі момент вчинення оспорюваних правочинів (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочини як такі, що вчинені на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.».
Однак у будь-якому разі вирішальне значення в розрізі позовних вимог ОСОБА_10 має той факт, що під час тривання в провадженні Шевченківського ВДВС у місті Дніпрі виконавчого провадження № 45767341 з примусового виконання рішення від 27.03.2014 у цивільній справі № 200/2518/13-ц ОСОБА_3 01.03.2019 сплатив на користь ОСОБА_2 стягнуті за цим рішенням кошти повністю - в сумі 60 903,00 грн, а також сплатив виконавчий збір, внаслідок чого виконавче провадження № 45767341 було закінчене. Ці обставини встановив суд при розгляді грошових вимог ОСОБА_2 до боржника ОСОБА_3 в рамках справи №908/864/21 про неплатоспроможність останнього (ухвала від 04.04.2024 у справі № 908/864/21), і це не заперечується Позивачем-2.
Таким чином, сплативши ОСОБА_11 стягнуті за судовим рішенням у справі № 200/2518/13-ц грошові кошти, ОСОБА_3 самостійно відновив належні йому права, що усуває підстави для ведення після того мови про вчинення правочинів на шкоду кредитору, настання внаслідок відчуження майна стану неспроможності виконати грошові зобов'язання, ухилення від виконання зобов'язання та застосування після того конструкції фраудаторного правочину.
В постанові від 14.08.2024 у справі № 504/112/22 Верховний Суд висновує, що мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.
У підґрунтя заявлених позовних вимог ОСОБА_2 також послався на інше судове рішення - рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26.06.2019 по справі № 200/4322/19, яким суд позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних» задовольнив та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 % річних в сумі 5 481,00 грн, інфляційні - 25 344,35 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, судовий збір - 768,40 грн, а всього 36 593,75 грн.
Це рішення не виконане ні в добровільному, ні у примусовому порядку у виконавчому провадженні, що не оспорюється Відповідачем-1.
Однак виникнення боргу за цим рішенням та його невиконання ніяк не можна враховувати при кваліфікації спірних правочинів на предмет їх фраудаторності.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу конструкції ч.2 ст.625 ЦК України слідує, що момент виникнення зобов'язання зі сплати 3% річних та втрат від інфляції пов'язується з вимогою кредитора.
З матеріалів справи та змісту рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26.06.2019 по справі № 200/4322/19 слідує, що ОСОБА_2 пред'явив ОСОБА_3 вимогу (шляхом пред'явлення позову до суду) про сплату 3% річних та втрат від інфляції за період з 01.03.2016 по 01.03.2019 у зв'язку з невиконанням рішення цього суду від 27.03.2014 у справі № 200/2518/13-ц (про стягнення загальної суми суми 60 903,00 грн) у квітні 2019 року, після сплати ОСОБА_3 стягнутих за цим рішенням.
Слід визнати, що стягнута за судовим рішенням заборгованість, яка виникла у періоді з 01.03.2016 по 01.03.2019, та вимогу щодо сплати якої ОСОБА_2 пред'явив за спливом цього періоду, не може бути покладена у підставу недійсності спірних правочинів через їх фраудаторність, зважаючи на момент їх вчинення - 30.01.2014. Вимога пред'явлена за спливом п'яти років після вчинення угод.
За таких обставин, з розрізі позовних вимог Позивача-2 - ОСОБА_2 суд не встановив ознак фраудаторності оспорених ним правочинів.
Стосовно позовних вимог Позивача-1 - ОСОБА_1 , з урахуванням обставин, на які він спирається, суд зазначає наступне.
Свого часу - з 02.08.2010 ОСОБА_3 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп» (м.Дніпро) та обіймав посаду директора по розвитку бізнесу, що слідує з відомостей трудової книжки ОСОБА_3 (копія наявна в матеріалах справи про неплатоспроможність), згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2018 у справі № 904/9262/17 (про яке буде згадано нижче) з 08.07.2012 по 26.11.2014, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 виконував повноваження директора ТОВ «БТ-Груп».
Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02.09.2014 порушив провадження у справі № 904/5844/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп», ініційоване кредитором останнього, а постановою від 26.11.2014 у цій справі суд визнав ТОВ «БТ-Груп» банкрутом (що мало наслідком припинення повноважень керівника) та відкрив відносно цього Товариства ліквідаційну процедуру, за результатами якої ухвалою від 17.04.2019 ліквідовано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «БТ-Груп».
В межах цієї справи про банкрутство суд розглянув заяву ліквідатора про визнання недійсним правочинів боржника та ухвалою від 28.07.2015 у справі № 904/5844/14 визнав недійсними договори купівлі-продажу № 2 від 07.07.2014, № 3 від 09.07.2014, № 4 від 11.07.2014, № 5 від 15.07.2014, № 6 від 17.07.2014, укладені між ТОВ «БТ-Груп» та ТОВ «Дюна», за якими останньому було відчужено обладнання у загальній кількості 463 одиниці на загальну суму 426 294,61 грн.
Ухвалою від 30.10.2017 Господарський суд Дніпропетровської області відкрив провадження у справі № 904/9262/17 за позовом ТОВ «БТ-Груп», від імені якого діяв ліквідатор, до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, повноваження якої припинені.
Рішенням від 15.05.2018 у справі № 904/9262/17, спираючись на обставини, які встановлені ухвалою від 28.07.2015 у справі № 904/5844/14 та які послугували підставами для визнання недійсними зазначених договорів купівлі-продажу, а також на безрезультатність подальших заходів до повернення майна чи його грошового еквіваленту від ТОВ «Дюна», суд позов задовольнив та стягнув з ОСОБА_3 , що виконував повноваження директора ТОВ «БТ-Груп» на користь ТОВ «БТ-Груп» збитки в сумі 2 834 914 грн 02 коп.
У вказаному рішенні наведені встановлені судом обставини про те, що відчуження майна (його фактичне передання) за правочинами - договорами купівлі-продажу відбулося у період з 21.11.2014 по 25.11.2014 в процедурі розпорядження майном після винесення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5844/14 від 02.09.2014 про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «БТ-Груп», якою було заборонено власнику майна (органу уповноваженому управляти майном) ТОВ «БТ-Груп» відчужувати основні засоби та предмети застави, та за декілька днів до винесення постанови про визнання ТОВ «БТ-Груп» банкрутом та припинення повноважень ОСОБА_3 як керівника боржника. Матеріали справи № 904/5844/14 свідчать про те, що ОСОБА_3 , який займав посаду директора ТОВ «БТ-Груп» під час здійснення процедури розпорядження майном боржника, не погоджував відчуження майна ТОВ «БТ-Груп» з розпорядником майна Палкіним А.Ю., а відтак здійснив відчуження майна боржника з перевищенням повноважень та всупереч вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Факт відчуження майна за заниженою ціною в процедурі розпорядження майном без погодження з розпорядником підтверджується кримінальним провадження № 12015040640000654 у відношенні керівника ТОВ «БТ-Груп» ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
15.06.2018 на примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2018 у справі № 904/9262/17 видано наказ.
Згодом, ухвалою від 07.03.2019 у справі № 904/9262/17 Господарський суд Дніпропетровської області, задовольнивши відповідну заяву про заміну сторони (стягувача), змінив стягувача - ТОВ «БТ-Груп» на ОСОБА_1 у виконавчому листі, а саме: наказі від 15.06.2018 про примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2018 у справі №904/9262/17.
В ухвалі від 07.03.2019 у справі № 904/9262/17 відображено, що 28.01.2019 на аукціоні з продажу майна банкрута було реалізовано право вимоги ТОВ «БТ-Груп» на стягнення збитків у сумі 2 834 914,02 грн до ОСОБА_3 ; 30.01.2019 ліквідатором ТОВ «БТ-Груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги підприємства по лоту №1 від 30.01.2019, відповідно до умов якого первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2018 у справі №904/9262/17 та за наказом від 15.06.2018, виданим на примусове виконання цього рішення. Ціна продажу, визначена Договором, складає 18143,43 грн без ПДВ і цю грошову суму у розмірі 18143,43 грн новий кредитор ( ОСОБА_1 ) в повному обсязі перерахував на банківський рахунок ТОВ «БТ-Груп».
Не заперечується, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п.1 ч.1 ст.512 ЦК України); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Але ж, як слідує з аналізу згаданих судових рішень, стягнення з ОСОБА_3 суми збитків, права вимагати отримання яких набув ОСОБА_1 , а також й всі обставини та події, які потягли присудження до стягнення з ОСОБА_3 , як колишнього керівника ТОВ «БТ-Груп», збитків, в тому числі й укладення ТОВ «БТ-Груп» під керівництвом ОСОБА_3 визнаних судом неправомірними договорів купівлі-продажу, фактичне відчуження майна мали місце після вчинення ОСОБА_3 , як фізичної особою, правочинів з відчуження свого власного майна (30.01.2014), що виключає підстави для застосування ОСОБА_1 конструкції фраудаторності до оспорюваних ним правочинів в цілому.
Вчиняючи 30.01.2014 правочини з відчуження власного майна, ОСОБА_3 ніяким чином не міг порушувати прав ОСОБА_1 та діяти йому на шкоду.
Щодо правопопередника ОСОБА_1 - ТОВ «БТ-Груп», то зобов'язання перед цим Товариством зі сплати присудженої до відшкодування шкоди виникло у ОСОБА_3 за судовим рішенням від 15.05.2018, яким встановлено неправомірність дій колишнього керівника та визначено розмір збитків.
Наведений в позовній заяві висновок про те, що «…у період з 08.07.2012р. по 26.11.2014р. (перебування Боржника на посаді директора ТОВ «БТ-Груп») у Боржника виник намір відчужити все нерухоме майно на користь третіх осіб з метою ухилення від погашення зобов'язань перед кредиторами, що і було зроблено…» є не більш чим, ніж голослівними домислами. Відповідний вирок суду у справі відсутній.
Натомість, в розрізі заявлення Позивачем-1 - ОСОБА_1 позовних вимог викликають сумніви у добросовісності самого ОСОБА_1 , який, не перебуваючи у прямих (договірних) зобов'язувальних правовідносинах з ОСОБА_3 та не будучи управненою стороною у таких відносинах, отримавши у 2019 році з аукціону (що є власним ризиком ОСОБА_1 ) за 18143,43 грн права вимагати сплати від ОСОБА_3 збитків, які він винен іншій особі, у сумі 2 834 914 грн, згодом, у грудні місяці 2024 року звертається до суду з позовом про визнання недійсними внаслідок фраудаторності правочинів, вчинених ОСОБА_3 у січні 2014 року і цей позов фактично спрямований на позбавлення прав власності на майно інших осіб.
Те ж саме стосується й поведінки Позивача-2, який отримавши від ОСОБА_3 задоволення своїх вимог за сумою коштів основного боргу, стягнутого за рішенням районного суду від 25.06.2013 у справі № 200/2518/13-ц (60 903 грн), у грудні 2024 року звертається спільно з ОСОБА_1 з таким позовом до суду, ведучи мову про отримання у 2019 році (рішення від 26.06.2019 у справі № 200/4322/19) права вимагати сум нарахувань на цю суму боргу та відшкодування понесених судових витрат у загальному розмірі 36 593,75 грн, який вочевидь не можна визнати справедливо співмірним з вартістю нерухомого майна, яке тривалий час перебуває у власності інших осіб.
При цьому підстав для висновку про недобросовісність набувачів - нинішніх володільців майна суд не вбачає.
У відповіді на відзив представник позивачів, заперечуючи проти наявності підстав для застосування правил позовної давності та пояснюючи момент звернення з позовом до суду, вказує, що позивачам стало відомо про відчуження Відповідачем-1 майна 18.03.2021, - після отримання інформаційних довідок з державних реєстрів прав на майно, на що суд, хоча це й не впливає на вирішення спору, вважає за необхідне зазначити, що представник сам собі суперечить, оскільки у цій же відповіді на відзив, не погоджуючись з аргументами відзиву Відповідача-6 (ГО «ДТСЛ «Вимпел»), наводить про необхідність користування розумною обачністю та можливістю дізнатись та отримати відомості про відповідну особу з доступних державних реєстрів, АСВП тощо, але ж теж саме стосується й позивачів.
За таких викладених обставин та мотивувань, суд не встановив ознак фраудаторності оспорених правочинів з відчуження нерухомого майна, вчинених Відповідачем-1 30.01.2014, ні в розрізі вимог Позивача-1, ні в розрізі вимог Позивача-2, та як наслідок - відсутні підстави для визнання договорів недійсними та підстави для задоволення позову в цій частині.
У ч.1 ст.173 ГПК України унормовано, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Позовні вимоги про відновлення становища, яке існувало до укладення спірних правочинів, та повернення ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, що було відчужено за цими правочинами, є похідними, внаслідок чого, в зв'язку з відсутністю підстав для задоволення основних вимог, підстави для задоволення цих похідних вимог також є відсутніми.
В зв'язку з заявленням відповідачами 1, 2, 4, 6 про застосування наслідків спливу позовної давності зазначається таке.
Ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За положеннями ч.3 - 5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, правила позовної давності підлягають застосуванню за заявою сторони у випадку визнання правомірності позовних вимог та наявності підстав для задоволення позову. Якщо право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість.
В даному випадку в позові відмовлено по суті, внаслідок чого позовна давність не застосовується.
У відповідності до ст.129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачами.
Доцільно привести, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи. Водночас, вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Оцінку аргументам та доводам учасників, матеріалам справи, які мають значення та впливають на вирішення спору, судом надано.
Керуючись ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 3, 12, 20, 232, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити повністю.
Копії рішення надіслати сторонам спору, представникам, третім особам, арбітражному керуючому Шонія М.В. (за наявності - до електронних кабінетів підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС / на повідомлені адреси електронної пошти з КЕП судді).
Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту за правилами, визначеними ст. 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 14.03.2025.
Суддя Р.А.Ніколаєнко