Рішення від 03.03.2025 по справі 902/1057/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" березня 2025 р. м. Вінниця Cправа № 902/1057/24

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючий суддя Міліціанов Р.В.,

при секретарі Московчук Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, вул. Волонтерів, буд. 15А, м. Гайсин, Вінницька область, 23700, код - 02909909

до: Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, вул. Соборна, буд. 77, с. Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область, 24300, код - 04326224

до: Фізичної особи-підприємця Артишка Василя Петровича, АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Вінницької обласної військової державної адміністрації, вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050

про скасування рішення сесії, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації з припиненням права та зобов'язання повернути водний об'єкт

за участю представників:

прокурора: Ярмощук Віталій Павлович

відповідача 1: Білик Олена Василівна

відповідача 2: Дмитрійчук Анжеліка Анатоліївна

третіх осіб: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

03.10.2024 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (№ 51/1-2593вих-24 від 23.09.2024 року) (вх. № 1104/24 від 23.09.2024 року) Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області до Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області та до Фізичної особи-підприємця Артишка Василя Петровича про: визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019 року "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції", згідно з яким вирішено ФОП Артишку Василю Петровичу укласти нову редакцію договору оренди водного об'єкту терміном на 49 років на земельну ділянку водного фонду площею 33,8200 га, кадастровий № 0524182700:02:003:0080, яка розміщена на території Капустянської сільської ради (в межах населеного пункту с. Капустяни), для рибогосподарських потреб, та зареєструвати його у встановленому законом порядку; визнання недійсним Договору оренди водного об'єкта, укладеного 23.12.2019 року укладеного між Капустянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Артишком Василем Петровичем; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права - права оренди Артишка Василя Петровича на земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1978624905241), припинивши право оренди; зобов'язання Фізичної особи-підприємця Артишка Василя Петровича повернути Тростянецькій територіальній громаді в особі Тростянецької селищної ради водний об'єкт для рибогосподарських потреб - ставок площею 27,6600 га, який розташовується в межах населеного пункту на території Капустянської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, водотік - р. Тростянець (Недотека) права притока р. Південний Буг та земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 площею 33,8200 га, які передано йому згідно з Актом приймання-передачі без дати, який є додатком до Договору оренди водного об'єкта, укладеного 23.12.2019 року між Капустянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Артишком Василем Петровичем.

Ухвалою суду від 07.10.2024 року відкрито провадження у справі № 902/1057/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07.11.2024 року.

Також даною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

23.10.2024 року до суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 23.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/10437/24).

28.10.2024 року від представника відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 28.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/10541/24).

30.10.2024 року від Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області до суду надійшла відповідь на відзив відповідача 1 № 02.51/1-2916вих-24 від 28.10.2024 року.

05.11.2024 року від Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області до суду надійшла відповідь на відзив відповідача 1 № 02.51/1-2971вих-24 від 01.11.2024 року.

07.11.2024 року від відповідач 2 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (б/н від 06.11.2024 року) (вх.канц. № 01-34/10944/24).

27.11.2024 року від представника відповідача 2 до суду надійшли письмові пояснення (б/н від 26.11.2024 року) (вх.канц. № 01-34/11680/24).

27.11.2024 року до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення (б/н від 26.11.2024 року) (вх.канц. № 01-34/11685/24).

Також, 27.11.2024 року від Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області до суду надійшли письмові пояснення № 51/1-3178вих.-24 від 27.11.2024 року.

09.12.2024 року від представника відповідача 2 до суду надійшло ряд документів, зокрема: письмові пояснення (б/н від 08.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/12100/24); клопотання (б/н від 08.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/12104/24) про долучення до матеріалів справи доказів; клопотання (б/н від 09.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/12106/24) про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вінницької обласної військової адміністрації; клопотання (б/н від 09.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/2107/24) про витребування доказів від Архівного відділу Гайсинської районної військової адміністрації та Капустянської сільської ради; клопотання (б/н від 08.12.20024 року) (вх.канц. № 01-34/12110/24) про долучення доказів до матеріалів справи. Додатком до якого додано ряд документів.

09.12.2024 року від представника відповідача 1 до суду надійшла заява (б/н від 09.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/12154/24) про проведення судового засідання за відсутності уповноваженого представника.

10.12.2024 року на електронну адресу суду від гайсинської окружної прокуратури Вінницької області надійшло клопотання № 51/1-3262вих.-24 від 09.12.2024 року про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату.

У судовому засіданні 10.12.2024 року задоволено клопотання представника Фізичної особи-підприємця Артишка В.П. (б/н від 09.12.2024 року) (вх.канц. № 01-34/2107/24), постановлено ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/1057/24 на 16.01.2025 року, які занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 12.12.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

16.12.2024 року від Гайсинської окружної прокуратури до суду надійшло клопотання № 5/1-3262вих-24 від 09.12.2024 року про відкладення судового засідання на іншу дату.

23.12.2024 року до суду від Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області надійшов лист № 02-19-2252 від 17.12.2024 року.

10.01.2025 року до суду від представника відповідача 1 на виконання вимог ухвали суду надійшла заява (б/н від 10.01.2025 року) (вх.канц. № 01-34/286/25).

20.01.2025 року до суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання (б/н від 19.01.2025 року) про відкладення судового засідання на іншу дату.

Ухвалою суду від 22.01.2025 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

27.01.2025 року до суду від Гайсинської окружної прокуратури надійшов лист № 51/1-179вих.25 від 24.01.2025 року про долучення до матеріалів справи документів.

28.01.2025 року від представника відповідача 1 до суду надійшла заява (б/н від 28.01.2025 року) (вх.канц. № 01-34/898/25) про проведення судового засідання за його відсутності.

29.01.2025 року на електронну адресу суду від Гайсинської окружної прокуратури надійшло клопотання № 51/1-201вих.25 від 28.01.2025 року про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.01.2025 року постановлено протокольну ухвалу про залучення до участі у розгляді справи Вінницької обласної військової державної адміністрації, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

За результатами проведеного судового засідання постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.02.2025 року.

Ухвалою суду від 29.01.2025 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

03.02.2025 року від Гайсинської окружної прокуратури до суду надійшло клопотання № 51/1-201вих25 від 28.01.2025 року про приєднання до матеріалів справи доказів.

11.02.2025 року прокурором на підставі заяви (б/н від 11.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/1416/25) долучено до матеріалів справи вступне слово.

17.02.2025 року від представника третьої особи (Вінницької обласної військової державної адміністрації) до суду надійшла заява (б/н від 17.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/1632/25) про розгляд справи за його відсутності.

18.02.2025 року до суду від представник відповідача 1 надійшла заява (б/н від 18.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/1690/25) про проведення судового засідання без його участі.

19.02.2025 року прокурором до суду подано промову у судових дебатах № 12-321-25 від 19.02.2025 року.

19.02.2025 року від представника відповідача 2 до суду надійшли додаткові письмові пояснення (б/н від 19.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/1710/25).

24.02.2025 року до суду від представника відповідача 1 надійшла заява (б/н від 24.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/1880/25) про проведення судового засідання без його участі.

25.02.2025 року представником відповідача 2 до суду подано промову у судових дебатах (б/н від 25.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/1908/25).

Також, 25.02.2025 року до суду представником відповідача 2 подано клопотання (б/н від 25.02.2025 року) (вх.канц. № 01-314/1910/25), в якому останній просить суд повернутися до розгляду справи на стадії підготовчого провадження та зупинити провадження у справі № 902/1057/24 до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 917/1476/23 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

27.02.2025 року від представника відповідача 1 до суду надійшло клопотання (б/н від 27.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/2042/25), в якому остання зазначає, що при розгляді клопотання відповідача (б/н від 25.02.2025 року) покладається на розсуд суду.

28.02.2025 року до суду від Вінницької обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання представника відповідача 2 про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі (б/н від 27.02.2025 року) (вх.канц. № 01-34/2069/25).

03.03.2025 року до суду від представник відповідача 1 надійшла заява (б/н від 03.03.2025 року) (вх.канц. № 01-34/2111/25) про проведення судового засідання без його участі.

03.03.2025 року до суду від представника відповідача 2 надійшли письмові пояснення на заперечення прокурора (б/н від 03.03.2025 року) (вх.канц. № 01-34/2116/25).

03.03.2025 року прокурором до суду подано промову у судових дебатах (б/н від 02.03.2025 року) (вх.канц. № 01-34/2126/25).

У судовому засіданні 03.03.2025 року прийняли участь прокурор та представники відповідачів 1, 2. Представники третіх осіб (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та Вінницької обласної військової державної адміністрації) правом участі в судовому засіданні не скористались.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників третіх осіб.

Стислий виклад процесуальних позицій сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що Розпорядженням Тростянецької районної державної адміністрації від 17.05.2002 року № 67 "Про надання в оренду земельних ділянок водного фонду" надано у довгострокову оренду землі водного фонду, зокрема на території Капустянської сільської ради Артишку Василю Петровичу надано в оренду земельну ділянку загальною площею 33,82 га земель водного фонду, у тому числі ставків всього 33,12 (27,66+5,46) га, прибережні смуги (вигону) 0,70 га, терміном на 20 років.

В подальшому між Тростянецькою районною державною адміністрацією та Артишком Василем Петровичем укладено 03.10.2002 року договір оренди земельної ділянки терміном на 20 років.

Рішенням 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради від 20.12.2019 року "Про укладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції". Відповідно до п.1 цього рішення "вирішено припинити дію договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002, зареєстрованого у Тростянецькому районному відділі земельних ресурсів від 03.10.2002 року № 5, у зв'язку із викладенням його в новій редакції".

Пунктом 2 цього рішення вирішено ФОП Артишку В.П. "укласти нову редакцію договору оренди водного об'єкту терміном на 49 років на земельну ділянку водного фонду площею 33,8200 га, кадастровий № 0524182700:02:003:0080, яка розміщена на території Капустянської сільської ради (в межах населеного пункту с. Капустяни), для рибогосподарських потреб, та зареєструвати його у встановленому законом порядку".

23.12.2019 року між Капустняською сільською радою та ФОП Артишком В.П. укладено новий Договір оренди водного об'єкта.

За твердженням прокурора, Капустянською сільською радою в порушення вимог ст. 51 Водного кодексу України та ст. 134, 135 Земельного кодексу України здійснено передачу ФОП Артишку В.П. в оренду водного об'єкта та земельної ділянки з кадастровим номером: 0524182700:02:003:0080 без проведення аукціону (торгів з продажу права оренди) чим порушено інтереси держави (т. 1 а.с. 1-37).

У відзиві на позовну заяву Тростянецька селищна рада не погоджується з заявленими вимогами, вважає необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Договір оренди земельної ділянки водного фонду був укладений 03.10.2002 року терміном на 20 років. Строк договору оренди земельної ділянки мав закінчитись 03.10.2022 року.

В 2019 році представницьким органом, а саме Капустянською сільською радою, було проведено інвентаризацію земель на території села Капустяни та присвоєно кадастровий номер земельній ділянці, яка перебувала в оренді Відповідача 2 згідно з договором оренди від 03.10.2002 року.

На пленарному засіданні 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019 року прийнято рішення "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції", в пункті 1 якого зазначено про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року зареєстрованого у Тростянецькому районному відділі земельних ресурсів від 03.10.2002 року № 5, у зв'язку з викладенням його у новій редакції.

Пунктом 2 цього рішення вирішено, що ФОП Артишку В.П. необхідно укласти нову редакцію договору оренди водного об'єкту терміном на 49 років на земельну ділянку водного фонду площею 33,8200 га., кадастровий номер 0524182700:02:003:0080, яка розміщена на території Капустянської сільської ради ( в межах населеного пункту с. Капустяни), для рибогосподарських потреб, та зареєструвати його у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене ФОП Артишко В.П. не втрачав правомочностей орендаря щодо земельної ділянки водного фонду, яка була йому передана в оренду за договором оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року, так як фактично продовжував нею користуватись.

Тобто дія договору від 03.10.2002 року не припинялась, земельна ділянка не проверталась з володіння і користування ФОП Артишка В.П. у комунальну власність Капустянської сільської ради, а отже і відповідно не може застосовуватися процедура проведення торгів.

07.09.2021 року Тростянецькою селищною радою на виконання листа №02.51/3- 528 вих-21 від 03.09.2021 року Гайсинської окружної прокуратури надано відповідь №02-15/2547, за змістом якої зазначено, що на території Тростянецької селищної територіальної громади згідно проведеної інвентаризації станом на 01.03.2021 року рахується 50 гідроспоруд, в переліку зазначена земельна ділянка, кадастровий номер 0524182700:02:003:0080, яка перебуває в оренді Артишка В.П. та якій розташовані водні об'єкти - ставки.

З урахування чого, прокурор був обізнаний про те, що земельна ділянка з водними об'єктами на той момент перебувала в користуванні (оренді) ФОП Артишка В.П., а отже об'єктивно міг дізнатись про підстави передачі такої земельної ділянки в оренду ФОП Артишка В.П. (т. 1 а.с. 107-110).

У відзиві на позовну заяву ФОП Артишко В.П. просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи про наступне.

Договір оренди землі від 03.10.2002 року № 5 укладався з метою риборозведення, то цільове використання договору для здійснення риборозведення без водного дзеркала взагалі неможливе.

ФОП Артишко В.П відкрито, добросовісно користується ставком, розташованим на земельній ділянці площею 33,82 га на протязі 22 років.

Враховуючи зміни до законодавства, в зв'язку із необхідністю перегляду умов щодо розміру орендної плати, припинено дію договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року № 5 у зв'язку із викладенням його в новій редакції на підставі прийнятого рішення 36 сесії Капустянської сільської ради Тростянецького району 7 скликання від 20.12.2019 року "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції".

Однак дія договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року №5 не припинилася, оскільки не відбулось повернення земельної ділянки за актом приймання-передавання.

23.12.2019 року між Капустянською сільською радою Тростянецького району та ФОП Артишко В.П. укладено договір оренди водного об'єкта, який був погоджений Держводагентством 11.02.2020 року.

Метою укладення договору оренди водного об'єкта від 23.12.2019 року була лише бажанням сторін привести орендні відносини у відповідність до вимог чинного законодавства та збільшити розмір орендної плати (т. 1, а.с. 118-127).

У відповіді на відзив Тростянецької селищної ради прокурор підтримує заявлені позовні вимоги та зазначає, що договір оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року, не погоджений із державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства та не містить відомостей щодо сплати збору за оренду водного об'єкту.

За договором оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року строком на 20 років, предметом якого була земельна ділянка водного фонду площею 33,82 га для риборозведення, відносини щодо користування саме водним об'єктом (ставком) виникнути не могли через відсутність повноважень з передачі в оренду такого об'єкту у Тростянецької районної державної адміністрації.

Договору оренди водного об'єкту (ставка), укладеного з ФОП Артишком В.П. відповідно до ст. 51 ВК України (в редакціях з 2002 року) не існувало. Відтак, внести зміни до правочину, якого не існує, є неможливим.

З огляду вказане, між Капустняською сільською радою та ФОП Аритшком В.П. укладено саме новий договір з іншим предметом (т. 1, а.с. 140-149).

У поданій до суду відповіді на відзив ФОП Артишка В.П. доводи прокурора зводяться до того, що поданий відзив є необґрунтованим, тому прокурор просить суд його відхилити.

Відносини сторін щодо оренди земельної ділянки водного фонду площею 33,82 га, які виникли на підставі Договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 між сторонами договору - Капустянською сільською радою та ФОП Артишко В.П. припинено шляхом розірвання цього договору за взаємною згодою.

Також, прокурор зазначає про помилкове твердження відповідача про тотожність договору, яким врегульовано використання земельної ділянки, з договором, яким надається у користування водний об'єкт (ставок), оскільки договір оренди водного об'єкта підлягав погодженню з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства, та такий договір мав, визначати збір за оренду водних об'єктів (т. 1, а.с. 161-170).

У запереченнях на подану відповідь на відзив ФОП Артишко В.П. зазначає, що у прокурора були всі визначені на той момент повноваження відреагувати на дане порушення Тростянецької районної державної адміністрації та вжити заходів стосовно їх усунення заходів.

Також, є необґрунтованими твердження прокурора про те, що предмет договору оренди від 03.10.2002 року та Договору оренди від 23.12.2019 року різний.

Оскільки, згідно договору від 03.10.2002 року орендодавець передав, а орендар набув право оренди на земельну ділянку водного фонду площею 33,82 га, в тому числі 27,66 га + 5,46 га водного дзеркала, 0,70 га прибережної захисної смуги та гідно договору від 23.12.2019 року: вода 442,6 м3, 27,66 га, земельна ділянка під водним об'єктом 27,66 га, болота 5,4601 га, пасовища 0,6999 га, що дорівнює площі 33,82 га вказаної у договорі від 03.10.2002 року (т. 1, а.с. 205-208).

У поданих до суду письмових поясненнях третя особа Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначає, що при розгляді даної справи покладається на розсуд суду, зазначаючи наступне.

Головним управлінням не проводилися заходи державного контролю за використанням та охороною земель, щодо перевірки на відповідність вимогам законодавства рішення 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019 року.

На момент направлення Гайсинською окружною прокуратурою 07.08.2024 на адресу Головного управління листа № 51/3-2091вих24, в якому було повідомлено про наявність на переконання прокуратури незаконного рішення 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303, у Головного управління були відсутні повноваження здійснювати заходи державного нагляду та контролю за використанням та охороною земель (т. 2, а.с.1-4).

Із наявних матеріалів справи слідує, що Розпорядженням Тростянецької районної державної адміністрації від 17.05.2002 року № 67 "Про надання в оренду земельних ділянок водного фонду" надано у довгострокову оренду землі водного фонду, зокрема на території Капустянської сільської ради Артишку Василю Петровичу надано в оренду земельну ділянку загальною площею 33,82 га земель водного фонду, у тому числі ставків всього 33,12 (27,66+5,46) га, прибережні смуги (вигону) 0,70 га, терміном на 20 років, з орендною платою 50 грн за один гектар водного дзеркала, за інші угіддя в розмірі 1,5 відсотка від грошової оцінки земель (т. 1, а.с. 63-64).

03.10.2002 року між Тростянецькою районною державною адміністрацією Орендодавець) та Артишком Василем Петровичем (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (т. 1, а.с. 54-56).

Відповідно п. 1 Договору Орендодавець передав, згідно розпорядження Тростянецької райдержадміністрації № 67 від 17.05.2002 року в оренду земельну ділянку площею 33,82 га земель в т.ч. водний фонд 33,12 га - (27,66+5,46 га) та прибережна смуга (вигін) - 0,7 га, а Орендар Артишко Василь Петрович набув право на на оренду земельної ділянки водного фонду строком на 20 років площею 33,82 га земель в т.ч. водний фонд 33,12 га - (27,66+5,46 га) та прибережна смуга (вигін) - 0,70 га з 03.10.2002 року, яка знаходиться на території землекористування Капустянської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

В оренду передається земельна ділянка площею 33,82 га, в тому числі: пасовищ 0,7 га, ставків 33,12 га. Грошова оцінка земельної ділянки водного фонду (в т.ч. ставка) складає: на водне дзеркало не визначена, а за пасовище (0,7 га) складає 1473,58 грн.

Земельна ділянка передана в оренду по акту приймання-передачі від 17.05.2002.

Згідно п. 2.1 Договору земельна ділянка водного фонду передається в оренду для риборозведення.

Договір укладено на термін 20 років, починаючи з дати його реєстрації (п. 2.2 Договору).

Орендна плата вноситься Орендарем щорічно у вигляді та у розмірах 1656,50 грн (п. 2.3 Договору).

Відповідно до розділу 4. Умови зміни, припинення і розірвання договору визначено, що сторони домовились, що зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін та договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.

Договір набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації у Тростянецькому районному відділі земельних ресурсів (п. 8 Договору).

03.10.2002 року договір посвідчено приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вірською А.І. та зареєстровано Тростянецькому районному відділі земельних ресурсів про що вчинено запис у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 03.10.2002 року № 5.

15.11.2018 року Рішенням 27 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Тростянецького району "Про укладення угоди про заміну Сторони до договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року" вирішено зобов'язати Орендаря ФОП Артишка В.П. укласти угоду про заміну сторони до договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року, зареєстрованого від 03.10.2002 за № 5, замінивши первісного орендодавця (Тростянецьку райдержадміністрацію) на нового Орендодавця - Капустянську сільську раду та зареєструвати її у встановленому законом порядку (т. 1, а.с.58).

17.01.2019 року Капустянською сільською радою Тростянецького району Вінницької області та ФОП Артишко Василем Петровичем укладено Угоду про заміну сторони до договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року.

Відповідно до цієї Угоди Первісний Орендодавець уступає (передає), а Новий орендодавець набуває всіх прав та приймає на себе виконання всіх зобов'язань Орендодавця за Договором на умовах публічної оферти, укладеним між Первісним Орендодавцем та Орендарем, з моменту набрання чинності цієї угоди. При цьому, у пункті 4 цієї Угоди визначено, що вона набуває чинності з моменті її підписання та державної реєстрації.

Відомості про реєстрацію права оренди з урахуванням угоди про заміну сторони 29.11.2019 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно, про що зроблено запис про інше речове право: 34478944 (т. 1 а.с. 46-48).

20.12.2019 року 36 сесією 7 скликання Капустянської сільської ради прийнято рішення від 20.12.2019 року "Про укладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції" вирішено припинити дію договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року, зареєстрованого у Тростянецькому районному відділі земельних ресурсів від 03.10.2002 року № 5, у зв'язку із викладенням його в новій редакції.

Пунктом 2 цього рішення зобов'язано ФОП Артишка В.П. укласти нову редакцію договору оренди водного об'єкту терміном на 49 років на земельну ділянку водного фонду площею 33,8200 га, кадастровий № 0524182700:02:003:0080, яка розміщена на території Капустянської сільської ради (в межах населеного пункту с. Капустяни), для рибогосподарських потреб, та зареєструвати його у встановленому законом порядку.

Орендну плату за водний об'єкт встановити в розмірі - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік (т. 1, а.с. 57).

23.12.2019 року між Капустянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Артишко В.П. укладено Угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року (т. 1 а.с. 59).

Відповідно п.1 Угоди погоджено, що відповідно до рішення 36 сесії Капустянської сільської ради 7 скликання "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції" сторони уклали цю угоду про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002, номер запису про інше речове право 34478944 від 29.11.2019 року, на ділянку водного фонду площею 33,8200 га, кадастровий номер 0524182700:02:003:0080, яка розміщена на території Капустянської сільської ради (в межах населеного пункту с. Капустяни), для рибогосподарських потреб.

02.03.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано припинення іншого речового права вчинено відповідний запис.

23.12.2019 року між Капустняською сільською радою Тростянецького району Вінницької області (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Артишком Василем Петровичем (Орендар) укладено договір оренди водного об'єкта (т. 1 а.с. 49-52).

Відповідно п. 1 Договору Орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об'єкт для рибогосподарських потреб.

Ставок площею 27,6600 га, розташований в межах населеного пункту Капустянської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, який розташовується на річці Тростянеиь (Недотека), права притока річки Південний Буг в межах с. Капустяни Тростянецького району Вінницької області.

Згідно п. 2 Договору об'єктом оренди за договором є вода (водний простір) водного об'єкта, 442,6 тис.куб.м; 27,6600 га; земельна ділянка під водним об'єктом - 27,6600 га; болота - 5,4601 га; пасовища - 0,6999 га. Кадастровий номер земельної ділянки - 0524182700:02:003:0080. Рибогосподарська технологічна водойма згідно з цим договором надається в оренду з урахування вимог ЗУ "Про аквакультуру".

У межах об'єкта оренди розміщені гідротехнічні споруди: гребля - низьконапірна насипна, масивна глуха матеріал - суглинок; шириною по гребеню 18 м, довжиною 250 м, максимальною висотою 5,0 м, водоскидна споруда - шлюзний водовипуск: матеріал - сталь; вид регулювання - ручне, а також інші об'єкти інфраструктури ґрунтова дорога шириною 5 м (п. 3 Договору).

Об'єкт оренди передається, не передається разом з гідроспорудою (п. 4 Договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки 534 218 грн (п. 5 Договору).

Об'єкт оренди немає таких недоліків, що можуть перешкоджати його ефективному використанню (п. 6 Договору).

За змістом п. 8 договір укладено на 49 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У такому випадку орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.

Орендна плата вноситься Орендарем: за воду у розмірі 10 265 в рік; за земельну ділянку за місцем її розташування у розмірі 16 026,54 грн в рік (п. 9 Договору).

Орендна плата вноситься у строки: за наданий в оренду водний об'єкт: щоквартально пропорційно річній орендній платі не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним; за земельну ділянку водного фонду щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 11 Договору).

Об'єкт оренди передається для рибогосподарських потреб (п. 14 Договору).

Передача об'єкта оренди в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення земельної ділянки (п. 16 Договору).

Відповідно п. 19 Договору від 23.12.2019 року визначено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється протягом 10 днів після державної реєстрації цього договору згідно з актом приймання-передачі.

Договір набуває чинності після його державної реєстрації (п. 45 Договору).

На виконання умов укладеного договору між сторонами підписано акт приймання-передачі , за змістом якого 23.12.2019 року Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування водний об'єкт для рибогосподарських потреб та земельну Ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 площею 33,8200 га, терміном на 49 років.

З моменту фактичної передачі та підписання цього акту право користування на об'єкт оренди переходить від Орендодавця до Орендаря (п. 3 Акту) (т. 1, а.с. 53).

02.03.2020 року державним реєстратором Ободівської сільської ради Тростянецького району проведено державну реєстрацію права оренди Артишка В.П. на земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 площею 33,8200 га , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1978624905241, номер запису про інше речове право 35843542) (т. 1 а.с. 46-48).

Щодо процесуальних повноважень прокурора на звернення до суду з відповідним позовом, судом враховано наступне.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження із здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.

Згідно зі ст. 10 Водного кодексу України, до відання сільських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території серед іншого належить здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу та ін.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб'єктів і кожне порушення закону щодо порядку використання комунальних земель та водних об'єктів є порушенням інтересів держави.

При зверненні із позовом до суду Керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області на обґрунтування підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що, повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності в межах Капстянської селищної територіальної громади наділена саме Тростянецька селищна рада (як правонаступник Капустянської сільської ради), проте вказаним органом допущено порушення, а саме незаконно прийнято рішення про передачу водного об'єкту в обхід проведення процедури торгів.

Наведені обставини виключають можливість здійснення захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб представництва органу місцевого самоврядування, який прийняв оспорюване рішення та допустив протиправну бездіяльність.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - Управління), затвердженого наказом Держгеокадастру № 603 від 23.12.2021, Управління здійснює державний контроль за виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу земельних ділянок).

Крім того, відповідно до п. 7 Порядку користування землями водного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 80 від 3.01.2024) державний контроль за використанням та охороною земель водного фонду здійснюється Держгеокадастром та його територіальними органами, а також виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю у межах повноважень, визначених законом.

Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства саме Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.

Разом з цим, відповідно до Положення Управління подає позови про конфіскацію земельної ділянки, у випадках встановлених законом, звертається до суду з позовом про розірвання договору оренди, про припинення права постійного користування, щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, звільнення самовільно чи тимчасово зайнятої земельної ділянки строк користування якими закінчився.

Відтак Управління не вправі звертатись із позовними вимогами, які визначено у цьому спорі, зокрема про недійсність договорів оренди.

Органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатися з позовом до суду про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, міська рада є відповідачем, а тому статусом позивача має наділятися прокурор.

За обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатися з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятися саме прокурор, що відповідає правовому висновку ВП ВС у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18.

Таким чином, суд доходить висновку, що прокурором наведено підстави для представництва інтересів держави, обґрунтовано, у чому полягає порушення цих інтересів, а також правомірно визначено Тростянецьку селищну раду одним із співвідповідачів у справі, отже прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

З приводу нормативного регулювання спірних відносин по суті предмету позову, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною 1 статті 58 ЗК України регламентовано, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до вимог частин 1, 4, 5 статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Відповідно до приписів статті 51 ВК України, Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Відносно позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про викладення договору оренди водного об'єкту в новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5).

Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

На підставі частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права (Постанова ВП ВС від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Таким чином обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення органу місцевого безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

Відповідно до п. 2 Рішення 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019 року "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції", вирішено ФОП Артишку Василю Петровичу укласти нову редакцію договору оренди водного об'єкту терміном на 49 років на земельну ділянку водного фонду площею 33,8200 га, кадастровий № 0524182700:02:003:0080, яка розміщена на території Капустянської сільської ради (в межах населеного пункту с. Капустяни), для рибогосподарських потреб, та зареєструвати його у встановленому законом порядку.

За своїм змістом оскаржуване рішення є підставою для продовження орендних відносин на 49 років, що додатково відображено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, враховуючи строк реєстрації речового права..

Однак, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», в редакції від 21.10.2019 року, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення).

Тому продовження строку дії договору оренди 03.10.2002 року, який діяв 17 років, додаткового на 49 років виходить за межі визначеного законом граничного строку орендних правовідносин.

Крім того, можливість поновлення договору оренди землі в порядку реалізації орендарем переважного права передбачена ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.ч. 1-3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», в редакції від 21.10.2019 року, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення).

Матеріали справи не містять дотримання відповідачем вимог відповідних норм, за відсутності листа-повідомлення з проєктом додаткової угоди.

Орган місцевого самоврядування не мав достатньо повноважень на прийняття рішення про поновлення строку дії договору оренди за відсутності звернення орендаря.

Чинність оспорюваного рішення може бути використано орендарем для ініціювання нового спору стосовно поновлення строку дії договору оренди, що не сприятиме правовій визначеності та вирішенню спору один раз.

Отже п. 2 рішення 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019 року "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції" суперечить ч. 1 ст. 19, ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у спосіб, визначений п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, шляхом визнання незаконним пункт 2 рішення 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019 року "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції".

Відносно вимог позову про визнання недійсним Договору оренди водного об'єкта, укладеного 23.12.2019 року укладеного між Капустянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Артишком Василем Петровичем, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини 1, 2 статті 202 ЦК).

У статті 204 ЦК передбачено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. При цьому кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).

Згідно з частинами 1, 2 статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.

Категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Об'єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.

Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії стороні (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

Отже, для нікчемного за статтею 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац перший частини першої, частина друга статті 116 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього кодексу (частина друга статті 127 ЗК України у редакції, чинній на час укладення спірного договору купівлі-продажу).

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України у вказаній редакції).

Абзац другий частини другої статті 134 ЗК України передбачає винятки із загальних вимог до конкурентного продажу земельних ділянок: не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

- використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

Матеріали справи не містять доказів стосовно наявності у ФОП Артишка В.П. документів, котрі виключали б необхідність передачі земельної ділянки водного фонду в оренду без застосування конкурентних засад продажу права оренди.

Угода від 23.12.2019 року про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року є дійсною та не оспореним правочином зі сторони відповідачів.

Тому, укладення Договору оренди водного об'єкта від 23.12.2019 року підтверджує передачу у користування ФОП Артишка В.П. земельної ділянки водного фонду поза процедурою проведення земельних торгів.

У такому випадку повинні застосовуватись загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатом яких укладати відповідний договір.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

Оскільки спірний договір оренди водного об'єкта від 23.12.2019 року за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

Близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку її набуття наведені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20.

Позицію стосовно нікчемності подібних договорів також підтримано КГС ВС.

Зокрема, у постанові від 31 травня 2023 року у cправі №924/219/22 зазначено, що Товариство після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, мало право скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, за умови дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі", а також з дотриманням вимог статті 122, частини другої статті 134 Земельного кодексу України, та статті 17 Кодексу України про надра.

Суду не надано доказів, що Додаткова угода, якою фактично поновлено договір оренди землі на новий строк на змінених умовах, укладена з дотриманням встановленого законом порядку, зокрема, з органом виконавчої влади, який відповідно до закону передає земельні ділянки державної власності у користування або з його представником на підставі рішення цього органу, в даному випадку Хмельницької ОДА.

При цьому, виходячи зі змісту такої угоди, якою внесено зміни до вже існуючого договору оренди землі, відбулася зміна строку користування орендованою земельною ділянкою, що свідчить про спрямованість такого правочину на незаконне заволодіння державним майном (земельною ділянкою).

Відповідні висновки є наближеними до правовідносин у господарській справі №902/1057/24, тому враховуються судом при вирішенні спору, з урахуванням правових висновків ВП ВС щодо нікчемності договорів, укладених з порушенням вимог щодо проведення земельних торгів.

Категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Аналогічні за змістом правові висновки наведено як у постановах КГС ВС від 25.03.2021 року у справі № 911/2961/19, від 20 липня 2022 року у справі №911/2961/19.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю (Постанова ВП ВС від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

Таким чином прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав та інтересів держави шляхом пред'явлення вимоги про недійсність Договору оренди водного об'єкта, укладеного 23.12.2019 року укладеного між Капустянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Артишком Василем Петровичем.

Тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині вимог.

Водночас належному способу захисту відповідає вимога про застосування наслідків нікчемності договору, зокрема шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Артишка Василя Петровича повернути Тростянецькій територіальній громаді в особі Тростянецької селищної ради водний об'єкт для рибогосподарських потреб та земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 площею 33,8200 га.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї статті). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя тієї ж статті).

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення statusу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Спеціальні вимоги щодо реституції у випадку встановлення судом нікчемності договору визначено ст. 228 ЦК України.

За частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Положення частини другої статті 228 ЦК України, що визначають нікчемним правочин, який порушує публічний порядок, а також положення речення першого частини третьої статті 228 цього Кодексу, які визначають можливість визнання недійсним правочину в разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, кореспондуються з приписами статті 216 ЦК України щодо загальних правових наслідків недійсності правочину.

Водночас речення друге, третє частини третьої статті 228 ЦК України встановлює особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу на вчинення такого правочину в однієї або обох сторін недійсного правочину. Особливі правові наслідки недійсності такого правочину полягають у стягненні в дохід держави отриманого за правочином однією або обома сторонами за недійсним правочином.

Враховуючи встановлення нікчемності договору оренди до наслідків реституції підлягає застосуванню ст. 216 ЦК України.

На підставі ч. 4 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Тобто суд уповноважений самостійно застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Велика Палата Верховного Суду відступила від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, та виходячи з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України виснувала, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію.

Самостійне застосування судом реституції узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Відтак, відповідає належному способу захисту та підлягає задоволенню у порядку застосування судом реституції нікчемного правочину вимога прокурора про зобов'язання Фізичної особи-підприємця Артишка Василя Петровича повернути Тростянецькій територіальній громаді в особі Тростянецької селищної ради водний об'єкт для рибогосподарських потреб - ставок площею 27,6600 га, який розташовується в межах населеного пункту на території Капустянської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, водотік - р. Тростянець (Недотека) права притока р. Південний Буг та земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 площею 33,8200 га.

Тому позов у цій частині вимог підлягає задоволенню.

З приводу повернення сплачених орендарем грошових коштів за використання орендованого майна, то суд зазначає, що ч. 2 ч. 236 ЦК України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов'язання за цим договором - припинятися на майбутнє.

При цьому невиконані зобов'язання сторін за недійсним договором оренди, що виникли та існували до дати прийняття рішення судом про визнання його недійсним, повинні бути виконані сторонами.

Договір оренди визнається недійсним з моменту його вчинення, тоді як орендні зобов'язання по ньому - на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних відносин.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові КЦС ВС від 10 березня 2020 року у справі №921/96/18.

У випадку визнання недійсним (встановлення нікчемності) договору оренди реституція є односторонньою і полягає у поверненні майна власнику, обов'язок зі сплати орендних платежів припиняється на майбутнє, повернення сплачених раніше орендних платежів не відповідає правовій природі фактичного використання майна та обов'язку володільця сплачувати розумну плату за фактичне утримання та використання майна.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Щодо вимоги прокурора про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Чинна редакція ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

Навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, позовні вимоги в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права - права оренди Артишка Василя Петровича на земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1978624905241), підлягають частковому задоволенню.

Оскільки рішення суду про скасування державної реєстрації права не вимагає його одночасного припинення згідно чинної редакції Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Скасування державної реєстрації речового права оренди сприятиме правовій визначеності, оскільки виключно рішення суду про зобов'язання повернути майно не є підставою для припинення у державному реєстрі відомостей про право оренди, чинність яких змушуватиме власника повторно звертатися до суду з метою усунення перешкод у розпорядженні правами.

Відносно пропорційності втручання у мирне володіння майном відповідача, суд зауважує наступне.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ця стаття містить три окремі норми: перша, виражена у першому реченні першого абзацу, - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном. Друга, закладена у другому реченні того ж абзацу, - охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя, закріплена у другому абзаці, - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Право володіння нерухомим майном (оренди земельної ділянки) прирівнюється по ступеню захисту до охорони права власності.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Суд звертає увагу на те, що можливість втручання у право власності шляхом визнання недійсними правочинів передбачена у ЦК України.

Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

За обставин цієї справи метою відповідача був контроль за користуванням земельною ділянкою через недобросовісне заволодіння нею шляхом минування конкурентних засад набуття права оренди.

У відповідача завідомо не було підстав претендувати на укладення договору поза конкурентними умовами.

Суду відхиляє як неприйнятні доводи відповідача про те, що втручання у його право користування буде непропорційним з огляду на практику застосування приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції у рішеннях ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, заява № 44277/98) та від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04).

Приписи статей 216 і 228 ЦК України забезпечують справедливий баланс між інтересами власника та відповідача, який використовував майно з 2019 року на підставі нікчемного договору та мав можливість здійснення господарської діяльності.

Як наслідок судом не встановлено обставин непропорційного втручання у право користування земельної ділянкою.

З урахуванням наведених вище мотивів позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

На підставі ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн підлягають віднесенню на Тростянецьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області, враховуючи задоволення немайнової вимоги про визнання незаконним рішення.

При цьому, стягненню з Фізичної особи-підприємця Артишка Василя Петровича підлягає 6 056,000 грн судових витрат зі сплати судового забору, з огляду на задоволення двох немайнових вимог про скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки у володіння територіальної громади.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн слід залишити за прокурором, пропорційно відмови у задоволення частини вимог.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним пункт 2 рішення 36 сесії 7 скликання Капустянської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 20.12.2019 року "Про викладення договору оренди земельної ділянки від 03.10.2002 року в новій редакції", згідно з яким вирішено ФОП Артишку Василю Петровичу укласти нову редакцію договору оренди водного об'єкту терміном на 49 років на земельну ділянку водного фонду площею 33,8200 га, кадастровий № 0524182700:02:003:0080, яка розміщена на території Капустянської сільської ради (в межах населеного пункту с. Капустяни), для рибогосподарських потреб, та зареєструвати його у встановленому законом порядку.

3. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права - права оренди Артишка Василя Петровича (код - НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1978624905241).

4. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Артишка Василя Петровича ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) повернути Тростянецькій територіальній громаді в особі Тростянецької селищної ради (вул. Соборна, буд. 77, с. Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область, 24300, код - 04326224) водний об'єкт для рибогосподарських потреб - ставок площею 27,6600 га, який розташовується в межах населеного пункту на території Капустянської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, водотік - р. Тростянець (Недотека) права притока р. Південний Буг та земельну ділянку з кадастровим номером 0524182700:02:003:0080 площею 33,8200 га, які передано йому згідно з Актом приймання-передачі без дати, що є додатком до Договору оренди водного об'єкта, укладеного 23.12.2019 року між Капустянською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Артишком Василем Петровичем.

5. Відмовити у задоволенні позову в іншій частині вимог.

6. Стягнути з Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області (вул. Соборна, буд. 77, с. Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область, 24300, код - 04326224) на користь Вінницької обласної прокуратури ((вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код - 02909909, Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN НОМЕР_2 , МФО 820172, отримувач: Вінницька обласна прокуратура) 3 028,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Артишка Василя Петровича ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури ((вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код - 02909909, Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN НОМЕР_2 , МФО 820172, отримувач: Вінницька обласна прокуратура) 6 056,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

8. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн залишити за прокурором.

9. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

10. Примірник повного судового рішення протягом двох днів з дня складання направити сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованим листом, з повідомлення про вручення поштового відправлення, та за електронними адресами: прокурору - haisyn@vin.gp.gov.ua, відповідачу 1 - ts.rada@ukr.net, відповідачу 2 - sbilyk947@gmail.com, третій особі - vinnytsia@land.gov.ua, Вінницькій обласній прокуратурі - sekretariat@vin.gp.gov.ua, третій особі Вінницькій обласній військовій державній адміністрації - oda@vin.gov.ua.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 13 березня 2025 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - прокурору (вул. Волонтерів, буд. 15А, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

3 - відповідачу 1 (вул. Соборна, буд. 77, с. Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область, 24300)

4 - відповідачу 2 (вул. Горобця, буд. 56, с. Капустяни, Гайсинський район, Вінницька область, 24332)

5 - третій особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027)

6 - третій особі Вінницькій обласній військовій державній адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)