ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5552/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2024, прийняте суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст складено 11.11.2024,
у справі №916/5552/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс"
до відповідачів:
-Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс";
- ОСОБА_2 ;
- ОСОБА_1
про стягнення 185 105,90 грн
У грудні 2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог б/н від 25.04.2024 (вх.№17083/24 від 25.04.2024) просило стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 185105,90 грн, з яких: 27225,32 грн - заборгованість по сплаті лізингових платежів з комісії; 10728,17 грн - штраф 10% станом на 22.02.2023; 22713,69 грн - пеня станом на 22.02.2023; 1466,10 грн - 3% річних станом на 22.02.2023; 6435,04 грн - інфляційні втрати станом на 22.02.2023; 12463,08 грн - пеня станом на 10.04.2024; 925,79 грн - 3% річних станом на 10.04.2024; 1299,27 грн - інфляційні втрати станом на 10.04.2024; 101849,44 грн - збитки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" умов укладеного з позивачем договору фінансового лізингу №6467/03/20-Г від 05.03.2020 в частині своєчасної сплати лізингових платежів, а також вилученням у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" предмету лізингу у стані, який не відповідає за ступенем зношеності нормальному зносу за час використання за нормальних умов його експлуатації, у зв'язку з чим останній знаходиться у незадовільному технічному стані та потребує відновлювального ремонту. При цьому, посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 поручились перед позивачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" вказаного договору лізингу, уклавши відповідні договори поруки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" також заявило вимоги про стягнення заборгованості з вказаних фізичних осіб як з солідарних боржників.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 20.12.2023 відкрито провадження у справі №916/5552/23.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2024 у справі №916/5552/23 (суддя Бездоля Д.О.) частково задоволено позов; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" борг у сумі 27225,32 грн, штраф у сумі 5364,09 грн, пеню у сумі 17431,59 грн, інфляційні втрати у сумі 7724,60 грн, 3% річних у сумі 2359,41 грн та збитки у сумі 101849,44 грн; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" судовий збір у сумі 923,75 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" судовий збір у сумі 923,75 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" судовий збір у сумі 923,75 грн.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту правомірності нарахування та заявлення до солідарного стягнення з відповідачів нарахованих в межах строку дії договору лізингових платежів, що включають лише комісію, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" мало сплачувати до 20.02.2023, у зв'язку з чим наявні обґрунтовані підстави для солідарного стягнення відповідної основної заборгованості, штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Між тим при здійсненні перевірки розрахунку компенсаційних нарахувань (3% річних та інфляційних втрат) та пені місцевий господарський суд встановив їх часткову невірність, внаслідок чого здійснив власний перерахунок в межах заявленого позивачем періоду, а також дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення суми штрафних санкцій (штрафу та пені) на 50%. Крім того, з огляду на спричинення позивачеві, як власнику об'єкта лізингу, збитків у зв'язку з незадовільним технічним станом цього об'єкту, який потребує відновлювального ремонту, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заявленої суми збитків, яка до того ж підтверджена належними доказами.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2024 у справі №916/5552/23 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що договір фінансового лізингу №6467/03/20-Г від 05.03.2020 було розірвано, а предмет лізингу - вилучено, у зв'язку з чим у лізингодавця відсутній обов'язок надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувачу та, відповідно, відсутнє право вимагати його оплати, що зумовлює необґрунтованість позовних вимог про стягнення основної заборгованості. Скаржник також зазначає про те, що предмет лізингу був вилучений позивачем без відома відповідачів та за відсутності акту приймання-передачі, тобто стан предмету лізингу на момент його вилучення сторонами договору фінансового лізингу не був визначений, а відтак у матеріалах справи відсутні належні докази причинно-наслідкового зв'язку між погіршенням стану предмету лізингу та діями відповідачів відсутні.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (185105,90 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 13.01.2025 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 28.01.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" та ОСОБА_2 своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
05.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" ("Лізингодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" ("Лізингоодержувач") укладено договір фінансового лізингу №6467/03/20-Г (далі - договір №6467/03/20-Г від 05.03.2020).
За умовами пунктів 3.1, 3.3, 3.5 договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 предметом лізингу є автомобіль Renault Logan, 2020 р.в., вартістю 291215,38 грн.
Пунктом 5 договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 встановлено строк лізингу - 36 місяців з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 поручителями виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Загальна сума лізингових платежів складає 483078,33 грн на дату укладення договору і може змінюватись відповідно до умов цього договору (пункт 9.1 договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020).
У пункті 10 договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 наведено графік внесення лізингових платежів, яким передбачено, що перший лізинговий платіж мав бути здійснений 06.03.2020, другий - 16.03.2020, а решта чергових лізингових платежів - 13-го числа кожного наступного календарного місяця протягом всього строку лізингу (з 06.03.2020 по 13.03.2023). При цьому лізинговий платіж включає в себе платіж по відшкодуванню вартості предмета лізингу та суму винагороди (комісії) Лізингодавця.
Згідно з пунктом 13 договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 цей договір фінансового лізингу укладений відповідно до вимог чинного законодавства України та внутрішніх правил надання фінансових послуг, затверджених Лізингодавцем, складений українською мовою у 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін.
В силу пунктів 14, 15 договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами (в тому числі обов'язковим до виконання стає додаток "Загальні умови до договору фінансового лізингу", згоду на погодження та дотримання умов якого Лізингоодержувач надає своїм підписом у цьому документі) і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором фінансового лізингу. Додаток "Загальні умови до договору фінансового лізингу" (та будь-які посилання на нього в договорі) розміщений на офіційному веб-сайті Лізингодавця за відповідним посилання у редакції, чинній на дату укладання цього договору, та є невід'ємною складовою частиною договору. Своїм підписом в цьому документі Лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть змінюватися відповідно до договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкцій, щодо зміни, припинення договору, порядку та суми дострокового викупу предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього договору (включаючи Загальні умови) та зобов'язується дотримуватися усіх його умов.
Крім того, у договорі №6467/03/20-Г від 05.03.2020 зазначено, що своїм підписом Лізингоодержувач підтверджує факт отримання договору фінансового лізингу в дату його укладення та запевняє, що має доступ до додатку "Загальні умови до договору фінансового лізингу", що розміщені на офіційному веб-сайті Лізингодавця.
У матеріалах справи наявні "Загальні умови до договору фінансового лізингу", затверджені наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" №13 від 04.05.2018, які містять, зокрема, наступні положення:
-Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене Лізингоодержувачем майно (далі - предмет лізингу), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна постачальника, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у договорі, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов договору, а в кінці строку дії договору має право придбати предмет лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у договорі. Під викупною вартістю слід розуміти останній лізинговий платіж в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу, розмір якого визначений у договорі (пункт 1.1);
-Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний у договорі (далі - строк лізингу). Строк лізингу починається з дати підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року (пункт 1.2);
-сторони погоджуються, що будь-які несправності, технічні або інші дефекти предмета лізингу, виявлені після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, є ризиком Лізингоодержувача. Лізингодавець не несе жодних витрат у зв'язку з вищевказаними несправностями. Такі несправності або дефекти не звільняють Лізингоодержувача від належного виконання ним своїх зобов'язань за договором, включаючи оплату лізингових платежів. Зобов'язання Лізингодавця з придбання предмета лізингу виникають після оплати Лізингоодержувачем першого лізингового платежу згідно з умовами договору (пункт 1.4);
-всі платежі за користування предметом лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця не пізніше за дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до графіка внесення лізингових платежів (далі - графік платежів). Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем на електронну пошту Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу, комісію Лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу та інші платежі, передбачені договором (пункт 2.1);
-датою здійснення лізингового платежу вважається дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок Лізингодавця. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або інший) день, то датою оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день (пункт 2.3);
-Лізингоодержувач не має права вимагати від Лізингодавця якогось відшкодування, відстрочки оплати або зменшенні суми лізингових платежів за договором у разі перерви в експлуатації (в тому числі пошкодження) предмета лізингу, що виникла після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви, у тому числі внаслідок дій (бездіяльності) державних (інших компетентних) органів (пункт 2.7);
-у разі виникнення у Лізингодавця будь-яких додаткових витрат, пов'язаних з доставкою, передачею, реєстрацією, проведенням обов'язкових технічних оглядів/контролів предмета лізингу тощо, у тому числі зі сплатою Лізингодавцем транспортного податку відповідно до статті 267 Податкового кодексу України, а також будь-яких штрафних санкцій за неналежне використання предмета лізингу чи порушення Лізингоодержувачем правил дорожнього руху тощо, та які не підпадають під дію пункту 3.5.1 та/або пункту 9.4 договору (і, як правило, носять одноразовий характер), Лізингоодержувач зобов'язаний компенсувати Лізингодавцю такі витрати протягом 3-х банківських днів з моменту висування Лізингодавцем письмової вимоги та надання копій документів, що підтверджують такі витрати (пункт 2.8);
-приймання Лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу, що підтверджує, зокрема: належну якість, комплектність предмета лізингу; ознайомлення і прийняття до виконання Лізингоодержувачем гарантійних умов, технічних умов та інших регламент експлуатації предмета лізингу (пункт 3.4);
-з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі, але не обмежуючись, відповідальність за збереження, ризик випадкового знищення, втрати, загибелі або випадкового пошкодження предмета лізингу, ризик допущення помилки при експлуатації). Лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі збитки третім особам, заподіяні внаслідок експлуатації предмета лізингу, в частині, не передбаченій договором(-ами) страхування. Лізингоодержувач покриває всі витрати (включаючи штрафні санкції), пов'язані з використанням предмета лізингу, відповідно до чинного законодавства, у тому числі пов'язані з використанням предмета лізингу як таксі чи для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримана прибутку (пункт 3.6);
-протягом всього строку лізингу, зазначеному у договорі, Лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема: використовувати предмет лізингу за його призначенням та відповідно до умов договору; тримати предмет лізингу в справному стані, дотримуватися відповідних стандартів, технічних умов, правил експлуатації, інструкцій, гарантійних умов продавця (виробника) предмета лізингу, умов страхування, передбачених договорами страхування; самостійно і за свій кошт здійснювати ремонт (у тому числі капітальний) предмета лізингу, проводити технічне обслуговування, у тому числі необхідне для збереження гарантійного обслуговування предмета лізингу на умовах, установлених виробником та/або продавцем, на станціях технічного обслуговування (сервісах), авторизованих виробником та/або продавцем предмета лізингу, самостійно звертатися до продавця з вимогами щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, заміни, виконання гарантійних зобов'язань щодо предмета лізингу, встановлених виробником та/або продавцем предмета лізингу (цим Лізингоодержувач відмовляється від будь-яких претензій до Лізингодавця щодо обслуговування та будь-якого ремонту предмета лізингу, а також пов'язаних з цим витрат і судових позовів); у разі, якщо через невиконання Лізингоодержувачем умов гарантійного обслуговування Лізингодавець втратить право на гарантійне обслуговування предмета лізингу, то Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю (на вимогу і при здійсненні ремонту самостійно Лізингодавцем) повну вартість усіх ремонтів предмета лізингу, на які втрачено праві гарантійного обслуговування предмета лізингу (така оплата повинна бути здійснена Лізингоодержувачем протягом 3-х банківських днів з моменту висування Лізингодавцем письмової вимоги та надання копій документів, що підтверджують такі витрати) (пункт 4.1);
-за невиконання або неналежне виконання умов договору Лізингодавець має право стягнути шляхом направлення відповідної вимоги/рахунку (в тому числі на електронну адресу Лізингоодержувача) наступні штрафні санкції, а саме: за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення; у разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за договором понад 30 календарних днів, крім пені, передбаченої пунктом 7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% від суми простроченої заборгованості; у разі, якщо на дату розірвання договору предмет лізингу залишається неповернутим Лізингодавцю, як це передбачено пунктом 11.4 Загальних умов, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку у розмірі 0,3% від вартості предмета лізингу за кожен день прострочення повернення предмета лізингу. При нарахуванні штрафних санкцій та неустойки положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення виконання зобов'язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність три роки (пункт 7.1);
-у разі, якщо Лізингоодержувачем буде допущено прострочення по оплаті одного лізингового платежу терміном на 20 і більше календарних днів, а також, якщо Лізингоодержувач своїми діями/бездіяльністю порушує умови договорів страхування, сторони дійшли згоди про те, що в якості оперативно-господарських санкцій згідно зі статтями 235-237 Господарського кодексу України Лізингодавець має право в будь-який момент (в тому числі без згоди Лізингоодержувача) тимчасово обмежити право користування (володіння) предметом лізингу до моменту повного погашення Лізингоодержувачем заборгованості, що утворилася за договором, або усунення порушення договорів страхування шляхом: вилучення у Лізингоодержувача комплекту ключів від предмета лізингу, реєстраційних документів, державних реєстраційних номерів; блокування коліс предмета лізингу (або використання інших технічних засобів, які унеможливлюють експлуатацію предмета лізингу); використання електронних засобів, які унеможливлюють рух предмета лізингу (системи моніторингу, контролю, стеження на основі систем супутникової GPS-навігацїї тощо); вилучення предмета лізингу (в тому числі для відповідального зберігання). Лізингодавець має право самостійно без згоди Лізингоодержувача вступити у володіння предметом лізингу, перевезти за допомогою спеціальних технічних засобів, евакуатора або будь-якого іншого технічного пристрою предмет лізингу в будь-яке зручне для Лізингодавця місце і (або) утримувати предмет лізингу до моменту повного погашення заборгованості Лізингоодержувачем за договором та/або усунення порушення умов договорів страхування. Застосування оперативно-господарських санкцій згідно з даним пунктом здійснюється шляхом підписання акта при застосуванні певного виду оперативно-господарської санкції, який підписується Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, а у разі відсутності згоди Лізингоодержувача - комісією, склад якої затверджується Лізингодавцем. Зазначені оперативно-господарські санкції підлягають припиненню, якщо Лізингоодержувач надасть Лізингодавцю доказ погашення заборгованості за договором чи усунення порушень умов договорів страхування. Сторони узгодили, що у разі, коли відносно предмета лізингу застосовано оперативно-господарські санкції та Лізингодавець на підставах, передбачених статтею 11 Загальних умов, приймає рішення про відмову від договору (його розірвання), договір вважатиметься розірваним, а предмет лізингу - таким, що повернутий з дати направлення повідомлення про відмову від договору. Витрати, що виникають у зв'язку з застосуванням оперативно-господарськи санкцій, здійснюються за рахунок Лізингоодержувача (пункт 7.2);
-Лізингоодержувач зобов'язується відшкодувати будь-які збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за договором, в тому числі реальні збитки у вигляді неотриманих лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу у разі, якщо на дату розірвання договору предмет лізингу залишається неповернутим Лізингодавцю, а також упущену вигоду у разі дострокового повернення/вилучення предмету лізингу у вигляді різниці між вартістю предмета лізингу (тобто сумою, яку було фактично отримано Лізингодавцем в результаті продажу предмету лізингу або, якщо предмет лізингу залишився у власності Лізингодавця, визначеною ринковою вартістю предмета лізингу) та сумою лізингових платежів, що залишилися не сплаченими згідно з графіком платежів, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем згідно з договором. Відшкодування збитків не звільняє сторону від виконання умов договору, в тому числі, але не обмежуючись, не звільняє від сплати штрафних санкцій за договором (пункт 7.3);
-сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала свої зобов'язання за договором, не відповідає перед іншою стороною, якщо доведе, що належне виконання зобов'язань стало неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за конкретних умов конкретного періоду часу. До обставин непереборної сил сторони віднесли явища стихійного характеру: землетруси, повені, удари блискавки, природні катаклізми, які не дають можливість використовувати предмет лізингу відповідно до технічних умов. Сторони погодилися, що достатнім підтвердженням існування обставин непереборної сили є довідка Торгово-промислової палати України. Сторони зобов'язані письмово у термін не пізніше 5-ти робочих днів з моменту настання обставин непереборної сили повідомити іншу сторону про їх настання, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору (пункти 9.1, 9.2);
-Лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір (відмовитися від договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли Лізингоодержувач, зокрема, не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу (пункт 11.2);
-у разі виникнення будь-якої з підстав, передбачених пунктами 11.2.1-11.2.4 Загальних умов, Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення (пункт 11.3);
-у разі, якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення Лізингоодержувачу повідомлення згідно з пунктами 11.3 Загальних умов Лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення, а також при настанні обставин, передбачених пунктами 11.2.5-11.2.6 Загальних умов, Лізингодавець направляє на юридичну адресу Лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) із зазначенням дати розірвання договору та дати і місця повернення предмета лізингу Лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу Лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні. При цьому, у разі відмови Лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу Лізингодавцю, Лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів Лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на Лізингоодержувача понесених витрат. Повернення/вилучення предмета лізингу оформляється підписанням сторонами акту повернення предмета лізингу або підписанням акту вилучення предмета лізингу комісією у складі уповноважених осіб Лізингодавця, в якому зазначаються фактичні показники пробігу предмета лізингу та всі дефекти. Лізингодавець не несе відповідальності за особисті речі, які знаходяться в предметі лізингу на момент вилучення/повернення (пункт 11.4);
-Лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншим приладдям, у тому числі отриманим згідно з актом прийому-передачі. Предмет лізингу має буті повернений у справному стані, а за ступенем зношеності повинен відповідати його нормальному зносу за час використання за нормальних умов його експлуатації. При поверненні (вилученні) предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю стан, в якому предмет лізингу повертається (вилучається), повинен бути документально зафіксований представниками сторін в акті повернення (вилучення), враховуючи умови зносу предмета лізингу. При цьому при достроковому поверненні/вилученні предмета лізингу Лізингодавець має право протягом 5 робочих днів провести діагностику предмету лізингу на станції технічного обслуговування (СТО), яка авторизована Лізингодавцем, для можливості проведення оцінки його ринкової вартості (пункт 11.5);
-датою розірвання договору є дата, вказана у відповідному повідомленні про відмову (розірвання) від договору, що направляється рекомендованим/цінним листом чи кур'єрською доставкою на адресу, вказану у договорі чи іншу повідомлену Лізингоодержувачем згідно з пунктом 6.1.4 Загальних умов. У випадку неотримання Лізингоодержувачем повідомлення про відмову (розірвання) від договору з будь-яких причин, Лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений про відмову (розірвання) від договору та її наслідки відповідно до пункту 13.1 Загальних умов (пункт 11.6);
-вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з договором. Сторони досягли згоди, що, у разі односторонньої відмови Лізингодавця від договору (розірвання договору), Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів, а також витрати, понесені Лізингодавцем у зв'язку з виконанням договору (у тому числі у зв'язку з вилученням, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса тощо), а також передбачені договором або чинним законодавством України штрафні санкції та збитки згідно з пунктом 7.3 Загальних умов (пункт 11.8);
-у разі вилучення предмета лізингу, розірвання договору з причин, зазначених у договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу за договором (пункт 11.9);
-всі повідомлення, вимоги або інша кореспонденція направляються стороні поштою рекомендованим або цінним листом або кур'єрською доставкою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням (місцем реєстрації/проживання) сторони. У разі, якщо сторона змінить місцезнаходження/місце реєстрації та/або фактичну адресу/місце проживання, які вказані у відповідному договорі, та не повідомить про це письмово іншу сторону, всі повідомлення та інша кореспонденція направлена стороною на адресу іншої сторони, зазначену у договорі чи змінену шляхом письмового повідомлення вважаються належним чином відправленими стороною та отриманими іншою стороною. При цьому достатнім доказом направлення сторонами одна одній повідомлень, вимог та іншої кореспонденції є поштова квитанція (чек) про направленню рекомендованого листа, опис вкладення у цінний лист чи повідомлення про вручення (у разі відправки кур'єром). При цьому всі повідомлення, що направлені поштою на адресу Лізингоодержувача, вважаються доставленими через п'ять робочих днів з дати відправки (пункт 13.1).
Додатковою угодою №2 від 20.03.2020 до договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 викладено пункт 10 даного договору (графік лізингових платежів) у новій редакції, яка передбачає внесення Лізингоодержувачем першого платежу 06.03.2020, другого - 23.03.2020, а решти чергових лізингових платежів - 20-го числа кожного наступного календарного місяця протягом всього строку лізингу (з 06.03.2020 по 20.03.2023).
20.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" підписано акт (видаткову накладну) прийому-передачі предмету лізингу до договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020, на підставі якого Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв в якості предмету лізингу автомобіль Renault Logan, 2020 р.в., вартість якого становить 291215,38 грн (з ПДВ). У вказаному акті Лізингоодержувач підтвердив, що під час прийому предмету лізингу та документів він повністю ознайомився з усіма технічними умовами експлуатації предмета лізингу, гарантійними умовами, договорами страхування та іншими актами і регламентами, необхідними для експлуатації предмета лізингу. Крім того, в момент передачі та підписання цього акту (видаткової накладної) проведено спільний огляд майна за участю уповноважених представників сторін, перевірено якість, комплектність і відповідність переданого майна специфікації до договору, і за результатами огляду Лізингоодержувач підтвердив, що предмет лізингу технічно справний, у працездатному стані, зовнішніх пошкоджень немає, зауваження по комплектності, якості та відповідності специфікації відсутні.
З матеріалів справи також вбачається, що 05.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" ("Кредитор"), ОСОБА_2 ("Поручитель") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" ("Боржник") укладено договір поруки б/н, за умовами пункту 1.1 якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" усіх його грошових зобов'язань перед Кредитором у повному обсязі, в тому числі і в частині компенсації можливих збитків та сплати можливих штрафних санкцій, комісій (винагород), додаткових платежів, що виникли або виникнуть в майбутньому із договору/-ів фінансового лізингу, включаючи всі додатки, зміни та доповнення до нього/них, в тому числі ті, що можуть бути укладені сторонами в майбутньому, зокрема, за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020, яким погоджені умови щодо строку лізингу - 36 місяців, загальна сума лізингових платежів - 483078,33 грн, яка може змінюватись протягом строку лізингу згідно умов договору фінансового лізингу.
У пункті 1.2 договору поруки б/н від 05.03.2020 Поручитель підтверджує, що йому відомі усі умови договору лізингу, у тому числі умови, передбачені додатком "Загальні умови до договору фінансового лізингу", що розміщені на офіційному веб-сайті Кредитора за відповідним посиланням та є невід'ємною частиною договору лізингу, а саме: розмір та порядок сплати лізингових платежів передбачено договором/рами лізингу у пункті 9 (9.1-9.4) та пункті 10 (графік внесення лізингових платежів); відповідальність сторін, передбачена статтею 7 Загальних умов до договору/рів лізингу, умови про дострокове розірвання договору та повернення предмету лізингу, передбачені статтею 11 Загальних умов до договору фінансового лізингу. Всі умови щодо розміру та порядку сплати грошових коштів Боржником Кредитору визначаються згідно з договорами лізингу, а також додатковими угодами до договору лізингу, які будуть укладені між Кредитором і Боржником та будуть невід'ємною частиною договору/ів лізингу. Сторони домовились, що зобов'язання, встановлені цим договором, залишаються дійсними та незмінними для Поручителя і у разі внесення будь-яких змін чи доповнень до договору/ів лізингу. Поручитель зобов'язується виконати зобов'язання за цим договором у разі настання випадків зміни (в тому числі збільшення) розміру грошових зобов'язань згідно з умовами договору/ів лізингу, у зв'язку з чим змінюється (збільшується) обсяг його відповідальності за договором.
В силу пунктів 1.3-1.5 договору поруки б/н від 05.03.2020 Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що й Боржник, в тому числі за відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, що обумовлені у Загальних умовах до договору/ів лізингу та передбачені законодавством України. Відповідальність Поручителя та Боржника є солідарною. Причини невиконання Боржником своїх зобов'язань за лізинговим договором в жодному разі не можуть впливати на виконання Поручителем зобов'язань за цим договором.
Відповідно до пункту 2.2 договору поруки б/н від 05.03.2020 Поручитель повинен виконати свої зобов'язання на користь Кредитора протягом 5-ти банківських днів з моменту пред'явлення Кредитором вимог, забезпечених порукою згідно з цим договором, шляхом перерахування суми заборгованості Боржника, вказаної у вимозі, на поточний рахунок Кредитора, зазначений у розділі 5 цього договору, або інший рахунок, реквізити якого Кредитор надасть Поручителю. Під пред'явленням вимоги розуміється надсилання Кредитором рекомендованим листом на адресу Поручителя, вказану у розділі 5 даного договору, письмової вимоги (заяви) про невиконання Боржником своїх зобов'язань, передбачених договором/рами лізингу.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору поруки б/н від 05.03.2020 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Сторони, керуючись умовами частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є 6 місяців з дати виконання зобов'язань за договором/ами лізингу, передбаченого договором, а у випадку наявності простроченої заборгованості Боржника відповідно до договору/ів лізингу, строком припинення поруки є 3 роки з дати розірвання (відмови) Кредитором від договору/ів лізингу в порядку та на умовах, визначених Загальними умовами до договору/ів лізингу.
Аналогічний за змістом договір поруки б/н від 05.03.2020 був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" ("Кредитор"), ОСОБА_1 ("Поручитель") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" ("Боржник"), у зв'язку з чим ОСОБА_1 також поручився перед позивачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" своїх зобов'язань за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020.
02.12.2022 комісією у складі працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс", а саме: начальника відділу економічної безпеки Південного регіону та менеджера (управителя) систем з інформаційної безпеки Південного регіону, складено акт тимчасового вилучення майна (в межах застосування оперативно-господарських санкцій) у зв'язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020 та утворенням заборгованості.
Відповідно до вищенаведеного акту були вилучені: автомобіль марки Renault Logan №шасі (рами, кузова) НОМЕР_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; комплект ключів. Комісією підтверджено, що на момент передачі та підписання цього акту о 15 год 40 хв проведено спільний огляд автомобіля, який знаходиться у працездатному стані, показники пробігу - 138332 км, при цьому наявні пошкодження по всьому кузову та салону, акт огляду ТЗ на наявність пошкоджень буде складено додатково. Як вказано в акті, у разі не усунення порушення з боку Лізингоодержувача у вигляді сплати заборгованості у повному обсязі протягом 20 днів з дати вилучення, застосування оперативно-господарських санкцій призведе до припинення дії договору, а об'єкт лізингу буде вважатися таким, що повернутий з фінансового лізингу.
23.01.2023 позивач направив відповідачам досудову вимогу №УФ-51994, в якій просив останніх негайно погасити заборгованість за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020 у розмірі 125576,11 грн, а також попередив про те, що, у разі несплати заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" має право розірвати вказаний договір фінансового лізингу.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" надіслало на адреси відповідачів повідомлення №УФ-52573 від 13.02.2023 про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу №6467/03/20-Г від 05.03.2020 та з посиланням на положення пункту 11.6 Загальних умов повідомив, що датою розірвання цього договору є 22.02.2023.
31.03.2023 за заявою позивача від 21.02.2023 був складений висновок експерта №23-987 транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу Renault Logan, р/н НОМЕР_2 , в якому вказано, що експертний (технічний) огляд досліджуваного транспортного засобу експертом проводився 07.03.2023 за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 15, в світлий час доби при природньому та штучному освітленні в умовах офіційного сервісу Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоГруп+", офіційного дилера Renault в Одеській області; огляд проводився у присутності представника власника колісного транспортного засобу - представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" Олександра Добровольського, представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоГруп+" Андрія Вінського, представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" Сергія Мевшия, у той час як представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" Вікторія Пірта та Олександр Деремешко прибули в зазначений час на місце огляду, проте під час огляду участі не приймали.
За результатом проведеного дослідження судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз був зроблений висновок про те, що вартість відновлювального ремонту, необхідного для відновлення колісного транспортного засобу Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , до стану згідно з вимогами заводу-виробника, складає 101849,44 грн.
Даний висновок експерта №23-987 від 31.03.2023 містить відомості про те, що його підготовлено для подання до суду, а також щодо обізнаності експерта про кримінальну відповідальність згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України.
Одним з додатків до зазначеного висновку експерта є акт дефектування технічного стану вищевказаного транспортного засобу, який перебував у лізинговому користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс", в якому зафіксовано перелік встановлених пошкоджень транспортного засобу та який, зокрема, містить підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" - Сергія Мевшия.
06.11.2023 засобами поштового зв'язку позивач направив на адреси Пірти Івана Євгеновича та Мевшия Сергія Володимировича, як поручителів за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" по договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020, відповідні письмові вимоги, в яких просив протягом 5 банківських днів погасити заборгованість за цим договором.
Предметом спору у даній справі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог б/н від 25.04.2024 (вх.№17083/24 від 25.04.2024), є вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів у загальному розмірі 185105,90 грн, з яких: 27225,32 грн - заборгованість по сплаті лізингових платежів з комісії; 10728,17 грн - штраф 10% станом на 22.02.2023; 22713,69 грн - пеня станом на 22.02.2023; 1466,10 грн - 3% річних станом на 22.02.2023; 6435,04 грн - інфляційні втрати станом на 22.02.2023; 12463,08 грн - пеня станом на 10.04.2024; 925,79 грн - 3% річних станом на 10.04.2024; 1299,27 грн - інфляційні втрати станом на 10.04.2024; 101849,44 грн - збитки.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції послався на доведеність позивачем факту правомірності нарахування та заявлення до солідарного стягнення з відповідачів нарахованих в межах строку дії договору лізингових платежів, що включають лише комісію, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" мало сплачувати до 20.02.2023, у зв'язку з чим наявні обґрунтовані підстави для солідарного стягнення відповідної основної заборгованості, штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Проте, при здійсненні перевірки розрахунку компенсаційних нарахувань (3% річних та інфляційних втрат) та пені Господарський суд Одеської області встановив їх часткову невірність, внаслідок чого здійснив власний перерахунок в межах заявленого позивачем періоду, а також дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення суми штрафних санкцій (штрафу та пені) на 50%. Крім того, з огляду на спричинення позивачеві, як власнику об'єкта лізингу, збитків у зв'язку з незадовільним технічним станом цього об'єкту, який потребує відновлювального ремонту, місцевий господарський суд зазначив про необхідність задоволення позовної вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів заявленої суми збитків, яка до того ж підтверджена належними доказами.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №6467/03/20-Г від 05.03.2020 є договором фінансового лізингу.
Згідно з частинами першою, другою статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
В силу частин третьої, п'ятої статті 292 Господарського кодексу України об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також єдині майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.
Частиною сьомою статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Статтею 806 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні регламентовані Законом України "Про фінансовий лізинг" №1201-IX від 04.02.2021, який набрав чинності 13.06.2021 (далі - Закон України "Про фінансовий лізинг").
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про фінансовий лізинг" №1201-IX від 04.02.2021 цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відтак до спірних правовідносин підлягають застосування приписи Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997, який був чинним станом на момент укладення договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020.
Положеннями статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина перша статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997).
Отже, договір №6467/03/20-Г від 05.03.2020 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3 частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 унормовано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Застосована законодавцем у вищенаведеній статті конструкція "можуть включати", а не "можуть лише включати" чи "можуть включати виключно", як і зазначення в пункті "г" даної норми загальної фрази "інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу", свідчить, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. В свою чергу, повний та чіткий склад лізингових платежів, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі.
Саме така стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 26.09.2019 у справі №917/885/18, від 10.05.2018 у справі №910/14406/17, від 13.06.2018 у справі №910/19197/17.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частин першої, другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначеною нормою встановлено правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону, при цьому припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частинами першою, третьою статті 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
За умовами частини першої статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, а також вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Колегія суддів враховує, що право достроково в односторонньому порядку розірвати договір (відмовитися від договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли Лізингоодержувач, зокрема, не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, надане позивачеві пунктом 11.2 Загальних умов до договору фінансового лізингу.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів та не спростовано відповідачами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" допустило порушення умов договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020, а саме: припинило сплачувати на користь позивача лізингові платежі після 14.02.2022, у зв'язку з чим 02.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" застосувало передбачену вказаним договором оперативно-господарську санкцію у вигляді вилучення об'єкту лізингу, після чого направило відповідачам досудову вимогу про погашення заборгованості зі сплати лізингових платежів та в подальшому, беручи до уваги те, що останні не погасили заборгованість за договором лізингу у визначений в Загальних умовах та досудовій вимозі строк, позивач скористався своїм правом на розірвання договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 в односторонньому порядку, що підтверджується адресованим відповідачам повідомленням №УФ-52573 від 13.02.2023, в якому вказав дату розірвання - 22.02.2023.
Суд першої інстанції правомірно врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 та відповідно до якої для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
Проаналізувавши умови договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020, колегія суддів зазначає, що у пункті 11.8 Загальних умов конкретно зазначено, що вилучення предмета лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно з договором. Сторони досягли згоди, що, у разі односторонньої відмови Лізингодавця від договору (розірвання договору), Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Лізингодавцю всі належні до сплати та несплачені лізингові платежі згідно з графіком платежів, а також витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з виконанням договору (у тому числі у зв'язку з вилученням, транспортуванням, зберіганням, витрати на здійснення виконавчого напису нотаріуса, тощо), а також передбачені договором або чинним законодавством України штрафні санкції та збитки згідно з пунктом 7.3 Загальних умов. Крім того, в силу пункту 11.9 Загальних умов у разі вилучення предмета лізингу, розірвання договору з причин, зазначених у договорі та/або законодавстві України, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, оскільки є платою за володіння і користування предметом лізингу.
З огляду на викладене, апеляційним господарським судом критично оцінюються доводи скаржника про те, що розірвання договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 та вилучення предмета лізингу зумовлюють втрату лізингодавцем права вимагати погашення заборгованості з нарахованих згідно з графіком, але несплачених лізингових платежів.
Колегія суддів вбачає, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення 27225,32 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, до складу яких включено лише комісію, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" мало сплачувати під час дії вищенаведеного договору до 20.02.2023, у той час як компенсацію вартості об'єкту лізингу до зазначеної суми включено не було.
Докази сплати відповідачами лізингових платежів (комісії) у сумі 27225,32 грн за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020 у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені умови договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати лізингових платежів (комісії), нарахованих згідно з графіком за період до 20.02.2023 на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" 27225,32 грн вказаної основної заборгованості.
Поряд з цим, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" визначено такими, що прострочило виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткову помилковість такого розрахунку, яка виразилась у тому, що, по-перше, Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" не врахувало при визначені дати початку прострочення зобов'язання положення статті 253 Цивільного кодексу України та частини п'ятої статті 254 Цивільного кодексу України; по-друге, при здійснені нарахування на заборгованість, яка зменшувалась у зв'язку з проведенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" погашень, позивач не зменшував період нарахування, що безпідставно призвело до подвійного нарахування на частину боргу.
Відтак місцевий господарський суд здійснив перерахунок компенсаційних нарахувань в межах спірного періоду, за результатом якого встановив, що сума 3% річних становить 2359,41 грн, а інфляційних втрат - 7724,60 грн.
Перевіривши виконаний судом першої інстанції розрахунок компенсаційних нарахувань, апеляційний господарський суд зазначає про його арифметичну та методологічну правильність, тому внаслідок неналежного виконання лізингоодержувачем прийнятих на себе зобов'язань в частині здійснення повної та своєчасної сплати лізингових платежів за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020 стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" підлягають 2359,41 грн 3% річних та 7724,60 грн інфляційних втрат.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов'язання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, до боржника, який порушив господарське зобов'язання, можливе застосування штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань.
Судом апеляційної інстанції враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.1 Загальних умов передбачено, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за договором понад 30 календарних днів, крім пені, передбаченої пунктом 7.1.1. Загальних умов, Лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% від суми простроченої заборгованості. При нарахуванні штрафних санкцій та неустойки положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до договору не застосовуються. Неустойка та інші штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення виконання зобов'язань.
Враховуючи те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" під час дії договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 систематично допускалось порушення строків внесення лізингових платежів згідно з погодженим сторонами графіком, у тому числі і понад 30 календарних днів, суд першої інстанції дійшов правильно висновку про правомірність заявлення позивачем до стягнення нарахованих на суму боргу (зобов'язання за яким мало місце під час дії договору та продовжує існувати, незважаючи на припинення договору) штрафу та пені.
Поряд з цим, при здійсненні перевірки проведеного позивачем розрахунку суми пені, Господарський суд Одеської області обґрунтовано встановив його часткову помилковість з тих самих підстав, що і при перевірці розрахунку компенсаційних нарахувань, внаслідок чого місцевий господарський суд здійснив перерахунок пені в межах спірного періоду, за результатом якого встановив, що сума пені становить 34863,18 грн.
Перевіривши виконаний судом першої інстанції розрахунок пені та проведений позивачем розрахунок штрафу, апеляційний господарський суд зазначає про їх арифметичну та методологічну правильність, відтак у зв'язку з неналежним виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині здійснення повної та своєчасної сплати лізингових платежів за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020 стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" підлягають 34863,18 грн пені та 10728,17 грн штрафу.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність вимог щодо стягнення штрафних санкцій, місцевий господарський суд зменшив їх розмір на 50% (штрафу - з 10728,17 грн до 5364,09 грн та пені - з 34863,18 грн до 17431,59 грн).
Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення суми неустойки з розміром основної заборгованості з лізингових платежів та наслідками порушення зобов'язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання відповідачем зобов'язань та необхідність дотримання балансу інтересів сторін з огляду на стимулюючий, а не каральний характер неустойки.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" своїх зобов'язань за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020 (зокрема, вчинення дій щодо часткового погашення заборгованості з лізингових платежів) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, а також те, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій перевищує суму основної заборгованості, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належних до сплати пені та штрафу на 50% (штрафу - з 10728,17 грн до 5364,09 грн та пені - з 34863,18 грн до 17431,59 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржників, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідачів уникнути відповідальності.
Лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані. Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 14 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997).
За умовами частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані, а також у разі закінчення строку лізингу або у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
В силу частини першої статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997 лізингодавець має право, зокрема, вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
Згідно з частинами першою, третьою статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відповідно до акту тимчасового вилучення майна, складеного комісією, сформованою в порядку, передбаченому пунктом 7.2 Загальних умов, об'єкт лізингу на момент його вилучення мав пошкодження по всьому кузову та салону, у зв'язку з чим з метою встановлення обсягу пошкоджень та вартості відновлювального ремонту автомобіля Товариством з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" після ухилення відповідачів від виконання зобов'язань та відмови позивача від договору було залучено експерта для проведення транспортно-товарознавчого дослідження, при цьому відповідачі були повідомлені про дату здійснення огляду автотранспортного засобу та запрошені для участі у проведенні огляду.
Колегія суддів наголошує на тому, що об'єкт лізингу був вилучений позивачем в межах застосування оперативно-господарської санкції з наданням Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" можливості усунути допущене порушення шляхом погашення заборгованості з лізингових платежів, а не як наслідок відмови від договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020, у зв'язку з чим звернення позивача до експерта з метою визначення суми відновлювального ремонту транспортного засобу лише після відмови від вказаного договору є цілком логічним та не суперечить ні умовам цього договору, ні Загальним умовам.
Таким чином, враховуючи те, що відповідно до приписів законодавства, положень договору №6467/03/20-Г від 05.03.2020 та Загальних умов саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" було покладено обов'язок зі збереження технічного стану автомобіля у задовільному стані з урахуванням нормального зносу, апеляційний господарський суд, беручи до уваги виявлені експертом дефекти автотранспортного засобу та встановлену вартість відновлювального ремонту, погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем обставини спричинення йому збитків, як власнику об'єкта лізингу, а також того, що ці збитки завдані внаслідок недбалого використання вказаного транспортного засобу лізингоодержувачем, у користуванні якого він перебував до моменту його вилучення.
Поряд з цим, відповідачами не спростовано вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" у завданні вищевказаних збитків, враховуючи, що відповідачі не подали до місцевого господарського суду жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження того, що транспортний засіб не мав тих пошкоджень, які зафіксовані в акті вилучення та у висновку експерта (зокрема, але не виключно: доказів щодо технічного стану автомобіля на момент проведення його останнього технічного огляду чи тимчасового вилучення тощо), або такі пошкодження виникли внаслідок обставин непереборної сили.
Більше того, апелянт, як представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс", був присутнім при складанні судовим експертом акту дефектування технічного стану об'єкту лізингу та підписав цей акт без жодних зауважень/заперечень, у тому числі і щодо давності пошкоджень (їх виникнення не до вилучення об'єкта лізингу, а вже після цього).
За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем існування всіх елементів складу правопорушення, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" збитків у розмірі, встановленому висновком експерта, а саме: 101849,44 грн.
Посилання скаржника на те, що предмет лізингу був вилучений позивачем без відома відповідачів та за відсутності акту приймання-передачі, тобто стан предмету лізингу на момент його вилучення не був визначений, колегією суддів оцінюються критично, оскільки, по-перше, факт вилучення зафіксований у відповідному акті тимчасового вилучення майна (в межах застосування оперативно-господарських санкцій), копія якого наявна у матеріалах справи та в якому відображено стан автотранспорту (зокрема, наявність численних пошкоджень); по-друге, можливість складання відповідного акту комісією, сформованою лізингодавцем, передбачена Загальними умовами, з якими відповідачі були ознайомлені, що підтверджується змістом відповідних договорів фінансового лізингу та поруки, а тому одностороннє оформлення цього акту не позбавляє його доказового значення при вирішенні спору про стягнення збитків, тим більше, що достовірність відображеної у ньому інформації відповідачами не спростована; по-третє, разом з автомобілем також були вилучені свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та комплект ключів, тобто документ та річ, які об'єктивно неможливо вилучити без відома їх володільця - лізингоодержувача.
Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що виявлені експертом пошкодження транспортного засобу могли бути наслідком його експлуатації позивачем після вилучення об'єкта лізингу, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки пробіг автомобіля, зафіксований в акті тимчасового вилучення майна (в межах застосування оперативно-господарських санкцій), є ідентичним пробігу, вказаному у висновку експерта, при цьому жодного доказу на підтвердження того, що після вилучення автомобіля Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" користувалося ним, відповідачами до місцевого господарського суду не подано.
Твердження апелянта про те, що акт тимчасового вилучення майна (в межах застосування оперативно-господарських санкцій) не був доданий до позову, а наданий позивачем до суду першої інстанції лише з відповіддю на відзив, у зв'язку з чим вказаний доказ не повинен був враховуватися Господарським судом Одеської області, є необґрунтованими, оскільки зазначений акт був поданий позивачем у межах підготовчого провадження на спростування доводів ОСОБА_1 , які вперше викладені у відзиві на позов, а тому, враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" не було завчасно ознайомлене з правовою позицією зазначеного відповідача і з наявних у матеріалах справи не вбачалося, що останній під час розгляду справи заперечуватиме факт вилучення об'єкта лізингу на підставі відповідного акта, вищенаведений доказ не був доданий до позовної заяви з об'єктивних причин, між тим, з огляду на зміст заперечень відповідача, останній підтверджує обставини, які входять до предмета доказування, внаслідок чого приєднання місцевим господарським судом цього доказу до матеріалів справи і подальше надання йому оцінки в оскаржуваному рішенні не зумовили порушення норм процесуального права, натомість сприяли виконанню завдань господарського судочинства.
Щодо позовних вимог, заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Улф-Фінанс" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
В силу узгоджених сторонами положень договорів поруки б/н від 05.03.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як поручителі, відповідають перед позивачем, як кредитором, у тому ж обсязі, що й боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс".
Згідно з частинами першою, другою статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Отже, з огляду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договорів поруки б/н від 05.03.2020 є солідарними боржниками по виконанню Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмеж Транс" зобов'язань за договором №6467/03/20-Г від 05.03.2020, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 27225,32 грн основної заборгованості з лізингових платежів (комісії), 5364,09 грн штрафу, 17431,59 грн пені, 7724,60 грн інфляційних втрат, 2359,41 грн 3% річних та 101849,44 грн збитків підлягають стягненню з усіх відповідачів в порядку солідарної відповідальності.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 01.11.2024 у справі №916/5552/23 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2024 у справі №916/5552/23 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.03.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук