Справа № 343/2204/20
Провадження № 22-ц/4808/323/25
Провадження № 22-ц/4808/274/25
Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.
Суддя-доповідач Максюта
27 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Баркова В.М., Бойчука І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Лицуром І.М. 18 грудня 2024 року в м. Долина Івано-Франківської області, повний текст якого складено 19 грудня 2024 року, та на додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Лицуром І.М. 08 січня 2025 року в м. Долина Івано-Франківської області,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» (далі - ТОВ «Галицька торгова компанія») подано позов до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23.10.2012 року в справі №2-495/2012 задоволено позов ТзОВ «Галицька торгова компанія» до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього 57404,86 грн матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем рішення суду заборгованість становить 49 272,13 грн; сума інфляційних втрат, понесених ТзОВ «Галицька торгова компанія» за період з 01.11.2017 року по 31.10.2020 року, становить 9 644,79 грн; а сума трьох відсотків річних за цей же період становить 4439,00 грн.
З урахуванням заяви про внесення змін до позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» 9 644,79 грн інфляційних втрат та 4 439,00 грн - 3% річних від простроченої суми, а всього 14 083,79 грн (а.с.1-3, 107).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.129-130).
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гаращак В.В., подав заяву про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування зазначив, що у відзиві на позовну заяву стороною відповідача заявлено про майбутні понесені витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких становить 25 000,00 гривень. Вказаний розмір витрат є фіксований та не залежить від обсягу робіт, які виконані адвокатом.
На доказ понесення витрат долучено договір про надання правничої (правової) допомоги №1 від 26.07.2024 року, акт виконаних робіт (надання послуг) від 23.12.2024 року та товарний чек від 23.12.2024 року.
Просив стягнути з ТОВ «Галицька торгова компанія» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 гривень (а.с.134-136).
Короткий зміст оскаржуваного додаткового рішення суду
Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 січня 2025 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» на користь ОСОБА_1 25000,00 грн відшкодування витрат за надання адвокатом Гаращаком В.В. професійної правничої допомоги (а.с.153-154).
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» подано апеляційну скаргу з мотивів його незаконності та необґрунтованості, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм абзацу 2 пункту 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за №489/20802 (в редакції станом на 12.06.2020 року, яка була чинною на момент видачі відповіді на запит Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №21416 від 27.07.2020 року), а також ч.4 ст.82 ЦПК України, ч.2 ст.625 ЦК України, ч.1 ст.81 ЦПК України, ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України.
Зазначає, що позовна заява Товариства про відшкодування шкоди була сформована в системі «Електронний суд» і подана до суду 01.12.2020 року.
Із відповіді на запит Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) №21416 від 27.07.2020 року (а.с.15), яка була підставою для звернення Товариства до суду, вбачається, що у відділу ДВС на виконанні на виконанні на момент надання відповіді від 27.07.2020 року перебував виконавчий лист №2-495 (справа №343/2204/20), виданий 30.11.2012 року Долинським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Галицька торгова компанія» заборгованості в розмірі 49272,13 грн. Ухвалою Долинського районного суду від 27.07.2020 року задоволено подання державного виконавця та обмежено боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Тобто, на момент звернення до суду заборгованість становила 49272,13 грн, що підтверджується зазначеною відповіддю та виконавчим листом, на якому проставлено відповідну відмітку про те, що залишок нестягненої суми становив 49272,13 грн, при тому, що попередній залишок боргу (нестягненої суми) за раніше проставленою відміткою становив 54272,94 грн.
Ухвалою Долинського районного суду від 27.07.2020 року встановлено, що щодо залишку заборгованості згідно виконавчого листа №2-495/2012, виданого судом 30.11.2012 року, який становить 49272,13 грн, не доказуються при розгляді іншої справи, оскільки вони є встановленими.
Тому, на думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку, що наявність виконавчого документа не підтверджує суму заборгованості.
Результат розрахунків від суми заборгованості в розмірі 49272,13 грн (а.с.109-110) суми інфляційних втрат, понесених ТОВ «Галицька торгова компанія», з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення за період невиконання рішення суду з 01.11.2017 року по 01.11.2020 року складає 9644,79 грн, а 3% від простроченої суми за цей період складають 4439,00 грн.
При цьому, відповідач доказів сплати заборгованості за зазначений період не надав.
Враховуючи, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Апелянт також вважає додаткове рішення суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню. З незаконності рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2024 року випливає незаконність додаткового рішення суду. Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 , який не виконував рішення суду, тому суд повинен був за ч.9 ст.141 ЦПК України покласти судові витрати на відповідача, незалежно від результатів вирішення спору. Вимоги відповідача щодо стягнення судових витрат безпідставними, оскільки вони є неспівмірними з розглядом справи.
Так, ціна позову становить 14083,79 грн, а суд додатковим рішенням стягнув з позивача на користь відповідача 25 000,00 гривень, що суперечить (не відповідає) вимогам п.4 ч.4 ст.137 ЦПК України.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачу документів щодо підтвердження сплати послуг за надання правничої допомоги.
Тобто, ухвалюючи додаткове рішення, суд порушив принцип змагальності сторін.
За наведених підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення та відмовити у стягненні судових витрат (162-166, 186-187).
Позиція інших учасників справи
Учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи та ціну позову в цій справі, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи
Вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13.09.2011 року в справі № 1-27/2011 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу в сумі 680,00 гривень (а.с. 4-12).
Із змісту вироку встановлено, що ОСОБА_1 привласнив ввірене йому чуже майно, яке належало ТзОВ «Галицька торгова компанія».
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2012 року в справі № 2-495/2012 року, яке набрало законної сили 05.11.2012 року, з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Галицька торгова компанія» стягнуто 57404,86 грн. відшкодування матеріальної та 1500,00 грн. моральної шкоди, а також 214,60 грн. судового збору (а.с. 13-14).
Із змісту відповіді Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) № 21416 від 27.07.2020 року на запит ТзОВ «Галицька торгова компанія» встановлено, що у відділі ДВС на виконанні перебуває виконавчий лист № 2-495, виданий 30.11.2012 року Долинським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Галицька торгова компанія» заборгованості в розмірі 49272,13 грн. 27.07.2020 року згідно ухвали Долинського районного суду задоволено подання державного виконавця та обмежено боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України (а.с. 15).
Із наданого позивачем результату розрахунків, сума інфляційних втрат, понесених ТзОВ «Галицька торгова компанія» з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення за період невиконання рішення суду з 01.11.2017 року по 01.11.2020 року складає 9644,79 грн, а 3% від простроченої суми за цей період складають 4439,00 грн. Вказаний розрахунок проведено з суми боргу в розмірі 49272,00 грн (а.с. 109-110).
Мотиви, з яких виходив суд першої інстанції при ухваленні рішення
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що жодних доказів на підтвердження того, що сума заборгованості відповідача перед позивачем на час проведення розрахунку становить 49272,00 грн, суду не надано. Єдиним доказом, на який посилається позивач як на підтвердження вказаної суми заборгованості, є лист Долинського районного відділу ДВС. Однак наявність виконавчого документа не підтверджує суму заборгованості, оскільки у вказаному листі зазначено тільки те, що на виконанні в даному відділі станом на 27.07.2020 року перебував виконавчий лист про стягнення заборгованості у розмірі 49272,00 грн, але не зазначено фактичну суму заборгованості відповідача. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження станом на час розгляду спору факту невиконання відповідачем рішення суду, наявності у нього заборгованості перед позивачем саме у такому розмірі. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.
Ухвалюючи додаткове рішення, та стягуючи з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн, суд виходив з положень ст. 137,141 ЦПК України, вважаючи такий розмір витрат співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), значення справи для відповідача ОСОБА_1 , відсутність заперечень позивача щодо розміру цих витрат.
З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, виходячи з такого.
Застосовані норми права і висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги:
За змістом положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Положеннями ст. 611 даного Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За частиною другою статті 625 ЦК України індекс інфляції та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року № 6-282цс17 та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 24-25, 44-45)).
Отже, судовим рішенням від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-495/2012, яке набрало законної сили 05.11.2012 року, підтверджено наявність грошового зобов'язання відповідача перед позивачем на загальну суму 59 119, 46 грн (57 404,86 грн - матеріальна шкода, 1500 грн - моральна шкода, 214,60 - судові витрати), що стягнено з відповідача на користь позивача.
Таким чином, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-495/2012.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Пунктом 3 ч. 2ст. 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів не є обов'язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч.ч. 1,7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Статтею 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Тобто, позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог.
Згідно ч.ч. 1,3ст. 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групу доказів).
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін», який є складовою права на справедливий суд, передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Так, позивач стверджує, що у відповідача перед ним є невиконане зобов'язання в розмірі 49272,13 грн, яке виникло із рішення суду від 23.10.2012 року, що набрало законної сили і звернено до примусового виконання. Тому вважає, що має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання такого зобов'язання на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Представником відповідача після скасування заочного рішення у цій справі подано відзив на позов, у якому зазначено, що позивачем не надано доказів про невиконання рішення суду, зокрема виписки про рух коштів по рахунках та інформації від Державної виконавчої служби. Заявляє про застосування строків позовної давності (а.с.95-97).
З урахуванням позиції відповідача, висловленої у відзиві на позовну заяву, позивачем подана заява про зменшення позовних вимог (а.с.107).
Приймаючи до уваги рівність сторін у наданні доказів і їх спростуванні, апеляційний суд дійшов висновку, що саме відповідач мав подати докази на спростування позиції позивача щодо відсутності невиконаного зобов'язання або його меншої суми, а також докази, коли таке зобов'язання було виконано.
Таких доказів відповідачем подано не було, а також ним не заявлялося клопотання про витребування їх судом, якщо у нього були труднощі у їх поданні.
Оскільки позивачем подані докази щодо наявності грошового зобов'язання перед ним у відповідача в розмірі 49 272,13 грн, що є значно меншим розміром, ніж встановлено рішенням суду про відшкодування шкоди, і такі не спростовані відповідачем, тому саме з цієї суми слід обчислювати інфляційні втрати та три проценти річних, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, тобто з 05.11.2012 року і по день подання позову до суду, тобто 01.12.2020 року:
Сукупний індекс інфляції за цей період складає 2.73287085, а інфляційне нарахування = 49272.13 * 2.73287085 -49272.13 = 85382.24 грн.
Розрахунок 3 % річних: Кількість днів прострочення] = 2948. Сума санкції = 49272.13*3/100/366*57 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/366*366 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/366*335 = 11930.32 грн.
Разом із цим, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 в особі і представника адвоката Гаращака В.В. звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, перебіг позовної давності розпочався з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили, тобто з 06.11.2012 року. Позов поданий до суду 01.12.2020 року.
Оскільки правопорушення є триваючим, тому позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у межах трьохрічного строку позовної давності.
Відповідно частини 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"
Таким чином, період стягнення в межах трьохрічного строку позовної давності з урахуванням його продовження слід обчислювати з 12 березня 2017 року і в межах заявленого періоду у заяві про зменшення позовних вимог з урахуванням доводів апеляційної скарги (01.11.2020 року).
Розрахунок індексу інфляції:
Період прострочення : 12.03.2017 - 01.11.2020.
Сума заборгованості = 49272.13 грн.
Індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення: бер. 2017 = 101.8 квіт. 2017 = 100.9 трав. 2017 = 101.3 черв. 2017 = 101.6 лип. 2017 = 100.2 серп. 2017 = 99.9 вер. 2017 = 102.0 жовт. 2017 = 101.2 лист. 2017 = 100.9 груд. 2017 = 101.0 січ. 2018 = 101.5 лют. 2018 = 100.9 бер. 2018 = 101.1 квіт. 2018 = 100.8 трав. 2018 = 100.0 черв. 2018 = 100.0 лип. 2018 = 99.3 серп. 2018 = 100.0 вер. 2018 = 101.9 жовт. 2018 = 101.7 лист. 2018 = 101.4 груд. 2018 = 100.8 січ. 2019 = 101.0 лют. 2019 = 100.5 бер. 2019 = 100.9 квіт. 2019 = 101.0 трав. 2019 = 100.7 черв. 2019 = 99.5 лип. 2019 = 99.4 серп. 2019 = 99.7 вер. 2019 = 100.7 жовт. 2019 = 100.7 лист. 2019 = 100.1 груд. 2019 = 99.8 січ. 2020 = 100.2 лют. 2020 = 99.7 бер. 2020 = 100.8 квіт. 2020 = 100.8 трав. 2020 = 100.3 черв. 2020 = 100.2 лип. 2020 = 99.4 серп. 2020 = 99.8 вер. 2020 = 100.5 жовт. 2020 = 101.0.
Сукупний індекс інфляції = 101.8:100 (бер. 2017) * 100.9:100 (квіт. 2017) * 101.3:100 (трав. 2017) * 101.6:100 (черв. 2017) * 100.2:100 (лип. 2017) * 99.9:100 (серп. 2017) * 102.0:100 (вер. 2017) * 101.2:100 (жовт. 2017) * 100.9:100 (лист. 2017) * 101.0:100 (груд. 2017) * 101.5:100 (січ. 2018) * 100.9:100 (лют. 2018) * 101.1:100 (бер. 2018) * 100.8:100 (квіт. 2018) * 100.0:100 (трав. 2018) * 100.0:100 (черв. 2018) * 99.3:100 (лип. 2018) * 100.0:100 (серп. 2018) * 101.9:100 (вер. 2018) * 101.7:100 (жовт. 2018) * 101.4:100 (лист. 2018) * 100.8:100 (груд. 2018) * 101.0:100 (січ. 2019) * 100.5:100 (лют. 2019) * 100.9:100 (бер. 2019) * 101.0:100 (квіт. 2019) * 100.7:100 (трав. 2019) * 99.5:100 (черв. 2019) * 99.4:100 (лип. 2019) * 99.7:100 (серп. 2019) * 100.7:100 (вер. 2019) * 100.7:100 (жовт. 2019) * 100.1:100 (лист. 2019) * 99.8:100 (груд. 2019) * 100.2:100 (січ. 2020) * 99.7:100 (лют. 2020) * 100.8:100 (бер. 2020) * 100.8:100 (квіт. 2020) * 100.3:100 (трав. 2020) * 100.2:100 (черв. 2020) * 99.4:100 (лип. 2020) * 99.8:100 (серп. 2020) * 100.5:100 (вер. 2020) * 101.0:100 (жовт. 2020) = 1.30615552.
Інфляційне нарахування = 49272.13 * 1.30615552 -49272.13 = 15084.93 грн.
Розрахунок 3 % річних :
Період прострочення №1: 12.03.2017 - 01.11.2020.
Сума заборгованості = 49272.13 грн.
Кількість днів прострочення = 1330.
Сума санкції = 49272.13*3/100/365*295 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/365*365 + 49272.13*3/100/366*305 = 5382.81 грн.
Підсумок: інфляційні нарахування + сума санкції 3 % річних = 15084.93 грн + 5382.81 грн =20 467,74 грн.
Оскільки позивач просив у заяві про зменшення позовних вимог стягнути меншу суму інфляційних нарахувань та трьох процентів річних (9644,79 грн та 4 439,00 грн відповідно), тому позов має бути задоволений в межах заявлених позовних вимог.
За таких обставин, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, рішення суду від 18 грудня 2024 року підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
У такому випадку підлягає скасуванню і додаткове рішення від 08 січня 2025 року.
З огляду на положення статті 141 ЦПК України, оскільки позов задоволений, тому витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Ч.6 ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи, що позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 2102,00 грн (а.с.24), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у зазначеному розмірі.
Позивача звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, тому відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, із відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 3 153,00 грн (2102,00*150%) у дохід держави.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374,375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» задовольнити.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2024 року та додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 08 січня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» до ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» (ЄДРПОУ 34535868, адреса місцезнаходження: вул. Торгова, 6, м. Долина Івано-Франківської області) за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 12 березня 2017 року по 01 листопада 2020 року три проценти річних в розмірі 4 439,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 9 644,79 грн, а всього 14083,79 грн (чотирнадцять тисяч вісімдесят три гривні сімдесят дев'ять копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька торгова компанія» (ЄДРПОУ 34535868, адреса місцезнаходження: вул. Торгова, 6, м. Долина Івано-Франківської області) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні нуль копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 3153,00 грн (три тисячі сто п'ятдесят три гривні нуль копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: В.М. Барков
І.В. Бойчук
Повний текст постанови складено 14 березня 2025 року.