Справа № 161/1337/25 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/329/25 Доповідач: Данилюк В. А.
14 березня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ковальчука Василя Сергійовича на ухвалу Луцького міськрайнного суду Волинської області від 27 січня 2025 року,
Ухвалою Луцького міськрайнного суду Волинської області від 27 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини повернуто позивачу.
Роз'яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ковальчук В. С. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати з наступних підстав.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинстває справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннямив судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмеженийу праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушеньі протиправних посягань.
Водночас потрібно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Статтею 50 ЦПК України встановлено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участьу справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертаєтьсяу випадку, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків,в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої та другої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення цивільного спору.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Об'єднаними можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або хоч і різними позивачами, але до одного й тогож відповідача. Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
У розумінні положень частини першої статті 188 ЦПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (неє однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 188 ЦПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах чотири, п'ять вказаної статті.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскільки шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_2 розірваний і у нього на вихованні залишилась їх спільна дитина, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач участі у вихованні доньки не бере, проживає окремо, а отже, вважає що вимоги про стягнення аліментів та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини можуть бути об'єднані, оскільки пов'язані між собою правами та інтересами малолітньої дитини.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, повернувши позовну заяву ОСОБА_1 з підстав порушення останнім правил об'єднання позовних вимог, з покликанням на те, що сумісний розгляд заявлених позовних вимог у цій справі перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору.
Крім того, судом не враховано вимоги норми процесуального закону, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання цивільного судочинства не має обов'язку повернути позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власної ініціативи, надавши доступ до суду та відкривши провадження у справі, самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 188 ЦПК України та розглянути кожну із заявлених вимог окремо.
Таким чином, висновок про повернення позовної заяви з підстав порушення правил об'єднання позовних вимог, не може вважатися законним та обґрунтованим.
Відповідно до пункту 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із порушенням норм чинного процесуального законодавства, а тому згідно положень статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ковальчука Василя Сергійовича задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайнного суду Волинської області від 27 січня 2025 року в даній справі скасувати.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді