Справа № 369/2386/25
Провадження № 2/369/5754/25
(про відмову у відкритті провадження)
10.03.2025 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши позовну заяву ОСББ «Фізкультурний» в особі виконуючого обов'язки голови Правління ОСББ «Фізкультурний» Людмили СТРЄЛКОВОЇ та члена Правління ОСББ «Фізкультурний» Валерія НЕТЕЧІ до Аліни ЗАПОРОЖЕЦЬ, про зобов'язання вчинити дію, -
У лютому 2025 року позивач ОСББ «Фізкультурний» в особі виконуючого обов'язки голови Правління ОСББ «Фізкультурний» Людмили СТРЄЛКОВОЇ та члена Правління ОСББ «Фізкультурний» Валерія НЕТЕЧІ звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , про зобов'язання вчинити дію.
Перевіривши матеріали справи, вважаю, що у відкритті провадження у цивільній справі слід відмовити з наступних підстав.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3 ст. 3 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у ст. 2 та ч. 1 ст. 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року № 2866-ІІІ.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання
Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ч. 1 ст. 98, ч. 1 ст. 99 ЦК України).
Частиною 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку із цим, припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Отже, зміст ч. 3 ст. 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово- правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-УІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні відносини це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки щодо розмежування спорів, що мають розглядатися за правилами цивільної та господарської юрисдикції, в тому числі, що стосуються спорів про оскарження рішень органів управління юридичної особи.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду (від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 922/80/18 та інших).
У відповідності з п. 8.29. постанови від 01 лютого 2022 року по справі № 910/5179/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку про наявність підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц про розгляд за правилами цивільного судочинства спору, ініційованого співвласником багатоквартирного будинку, щодо затвердження кошторису ОСББ, переліку та розміру внесків на утримання будинку як такого, що зроблений без застосування до правовідносин у цій справі положень п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України про підвідомчість господарським судам спорів про створення, діяльність, управління або припинення юридичної особи. Спір про дійсність рішення установчих (загальних) зборів ОСББ, зокрема про затвердження кошторису ОСББ та розміру внесків його членів, що виник між членом ОСББ та самим ОСББ, охоплюється поняттям «управління юридичною особою» як такий, що є спором про компетенцію найвищого органу управління ОСББ приймати рішення, віднесені до його виключної компетенції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц, провадження № 14-273цс18, зазначено, що до юрисдикції господарського суду відносяться справи, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством, та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.
Відповідно до висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц, провадження № 14-472цс19, до компетенції господарських судів віднесено спори у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, незалежно від суб'єктного складу такого спору.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив суд, у зв'язку з тим, що Аліна ЗАПОРОЖЕЦЬ була одноосібною керівницею ОСББ «Фізкультурний» з 2016 року по 25 травня 2024 року, мала юридичні підстави вести господарсько-фінансову діяльність та була зобов'язана надавати звіти та всю наявну документацію і звітність обраному Правлінню, згідно р. III Статуту ОСББ «Фізкультурний», зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати:
1. Звіт по використанню коштів ОСББ "Фізкультурний" за період 2016 - 01 травня 2024 року.
2. Технічну документацію по майну Об'єднання (у разі відсутності документації на багатоквартирні будинки ОСББ «Фізкультурний» відновити її за власний рахунок та передати Правлінню ОСББ «Фізкультурний»).
3. Технічну документацію по земельній ділянці, на якій зареєстроване ОСББ «Фізкультурний» (у разі відсутності документації на земельну ділянку, на якій зареєстроване ОСББ «Фізкультурний» відновити її за власний рахунок та передати Правлінню ОСББ «Фізкультурний»).
4. Документацію по стану особових рахунків по кожній квартирі до 01 травня 2024 року (фактичні сплати та заборгованості з розбивкою помісячно);
5. Протоколи та первинні документи по Загальних зборах ОСББ «Фізкультурний» за період з 2016 року до 01 травня 2024 року.
6. Акти виконаних робіт по всіх договорах, в тому числі по обслуговуванню свердловин ОСББ «Фізкультурний» за період її керування.
7. Печатку ОСББ «Фізкультурний» (діючу до 27 травня 2024 pоку).
8. Зобов'язати Аліну ЗАПОРОЖЕЦЬ відшкодувати витрати в розмірі 8 000,00 тисяч гривень, витрачені на відкриття замків у свердловинах.
9. Зобов'язати Аліну ЗАПОРОЖЕЦЬ відшкодувати судові витрати, понесені ОСББ «Фізкультурний».
Таким чином, оскільки спір по даній справі пов'язаний з реалізацією загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентними органами рішень щодо управління майном співвласників багатоквартирного будинку, суд приходить до висновку, що вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 1 ст. 186 ЦПК України).
Керуючись ст. 2, 4, 5,186, 260-262, 355 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСББ «Фізкультурний» в особі виконуючого обов'язки голови Правління ОСББ «Фізкультурний» Людмили СТРЄЛКОВОЇ та члена Правління ОСББ «Фізкультурний» Валерія НЕТЕЧІ до ОСОБА_1 , про зобов'язання вчинити дію.
Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Суддя Інна ФІНАГЕЄВА