Справа № 369/9899/24
Провадження № 2/369/2569/25
(про повернення позовної заяви)
13.03.2025 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Фінагеєва І.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. від 19 червня 2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
З метою забезпечення повного захисту прав та інтересів позивача, судом було запропоновано останній усунути недоліки позовної заяви, а саме: визначити відповідну ціну позову з урахуванням дійсної вартості майна, та сплатити судовий збір відповідно до здійсненої оцінки.
10 вересня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Перепелюк Олег Вікторович надав суду додаткові пояснення у справі. Зазначив, що замовити звіт про дійсну вартість спірного майна не має можливості у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих та технічного характеру документів, оскільки вони знаходяться у відповідача. Таким чином, зважаючи на те, що визначити ціну позову на теперішній час неможливо, позивач зазначає ціну позову, яка є орієнтовною і під час розгляду справи буде заявляти клопотання про призначення відповідних експертиз.
Згідно розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 228 від 17 січня 2025 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2025 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Фінагеєвій І.О.
Перевіривши подану заяву на виконання ухвали суду від 19 червня 2024 року, дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що станом на час постановлення цієї ухвали позивач не усунула недоліків позовної заяви належним чином у повному обсязі.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» передбачено, що «розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки такий обов'язок покладається на позивача».
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.
Відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» належним доказом підтвердження вартості майна є звіт про оцінку майна (акт оцінки майна).
Так, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та у рішенні від 30 травня 2013 року «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тому, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити дотримання позивачем вимог, передбачених ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно вимог Закону України «Про судовий збір» позивач повинна була сплатити судовий збір за вимоги майнового характеру.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.
В даній справі було заявлено майнову вимогу про визнання права власності, щодо якої позивач повинна була спочатку визначити ціну позову та сплатити судовий збір у відповідному розмірі.
Отже, позивач повинна була зазначити ціну позову, виходячи із дійсної ринкової вартості майна, та надати квитанцію про сплату судового збору на загальну суму, що відповідало заздалегідь встановленій оцінці майна, на яке позивач просила визнати право власності.
При цьому суд зазначає, що позивачу надавався достатній час для усунення встановлених суддею недоліків. Об'єктивних перешкод для визначення ціни позову позивачем не наведено.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Згідно п. а ч. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Пунктами 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі - Постанова КМУ № 1440) визначенні поняття дійсної та ринкової вартості, принципу попиту та пропонування при оцінці майна. Так, дійсна вартість майна визначена лише для цілей страхування та характеризується, як вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.
За приписами п. 16 Постанови КМУ № 1440, визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
У відповідності до п. 38 Постанови КМУ № 1440, для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.
Згідно із п. 47 Постанови КМУ № 1440, порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.
Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених п. 3 Постанова КМУ № 1440, можна дійти висновку, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем.
Позивач в своїй заяві зазначає про неможливість проведення оцінки спірного майна, оскільки у неї відсутні правовстановлюючі та технічні документи.
Дані твердження позивача суд вважає безпідставними, оскільки для визначення ринкової вартості об'єкту нерухомого майна такі не є необхідними.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).
Відповідно до пунктів 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до ч. 6 ст. 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.
Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовну заяву необхідно вважати неподаною та повернути позивачу.
Керуючись ст. ст.185, 187, 353 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - вважати неподаною та повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви, в загальному порядку, передбаченому законом.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА