«12» березня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023152310000517 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 вересня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бурханівка Снігурівського району Миколаївської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 , військовослужбовця за мобілізацією, в силу ст. 89 КК України не судимого,
-обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 вересня 2024 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Ухвалено строк відбуття основного покарання ОСОБА_7 обчислювати з 21.02.2024 та зарахувати у строк відбуття основного покарання строк попереднього ув'язнення з 16.01.2024 до 18.01.2024 та з 21.02.2024 до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. Строк відбуття додаткового покарання ОСОБА_7 обчислювати відповідно до ч. 3 ст. 55 КК України.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням відмовлено. У задоволенні цивільного позову Приватного підприємства «СМАРТІ УА» до ОСОБА_7 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_8 просить вирок змінити в частині призначеного покарання та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. В іншій частині вирок залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Вважає, що при призначенні покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , формально послався на обставини, що пом'якшують покарання та не дав їм належної оцінки.
Зазначив, що ОСОБА_7 повністю визнав себе винним та щиро розкаявся, має на утриманні неповнолітню дитину, одружений, раніше не судимий, негативної характеристики не має, частково відшкодовував шкоду завдану ДТП, що свідчить про те, що він є морально здоровою людиною і не є небезпечним для суспільства. Враховуючи той факт, що обвинувачений вчинив злочин, який відноситься до тяжких злочинів з необережності, захисник вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
16.01.2024 близько 09.50 години водій ОСОБА_7 , керуючи вантажним автомобілем марки «MAN TGA 26.440», реєстраційний номер НОМЕР_1 у з'єднанні зі спеціалізованим причепом «KOEGEL SN24», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по автодорозі Н-24 «Благовіщенське-Миколаїв» в напрямку від м. Южноукраїнська до м. Первомайська.
В цей же час у зустрічному для нього напрямку рухався автомобіль «Renault Master», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_10 .
На відстані близько 1,7 км від с. Мигія Первомайського району Миколаївської області вищевказаної автодороги водій ОСОБА_7 допустив виїзд керованого ним автопоїзда, а саме причепа «KOEGEL SN24», реєстраційний номер НОМЕР_2 на зустрічну смугу руху транспорту, чим злочинно порушив вимоги п. 2.3 «б», 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, із відповідними змінами та доповненнями (далі - ПДР України), а саме: рухаючись по проїзній частині автодороги «Н-24», проявив неуважність та недбалість до забезпечення вимог безпеки дорожнього руху, а також до дорожньої обстановки та її змін, хоча був зобов'язаний постійно її контролювати і мав таку можливість, не обрав безпечну швидкість, враховуючи дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого ним транспортного засобу, в результаті чого допустив виїзд автопоїзда, а саме причепа «KOEGEL SN24», реєстраційний номер НОМЕР_2 на зустрічну смугу руху транспорту, де відбулось зіткнення із автомобілем «Renault Master», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_10 .
В результаті ДТП водій ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень у вигляді масивної внутрішньої крововтрати, яка стала результатом множинних розривів лівої легені, селезінки, лівої нирки, лівої частки печінки, загинув на місці пригоди.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок злочинного порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. 2.3 «б», 12.1 ПДР України, які знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з наслідками, що настали.
Судом першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу просили її задовольнити.
Прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили вирок залишити без змін.
Потерпіла ОСОБА_11 та її представник - адвокат ОСОБА_12 , до апеляційного суду не з'явилась. Від потерпілої ОСОБА_9 надійшла телефонограма, в якій вона просить розгляд справи проводити без її участі. Їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд встановив таке.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за обставин, встановлених судом, є обґрунтованим.
Наведеним у вироку доказам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, колегія суддів не проводить їх аналіз відповідно до ст. 404 КПК України, та перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги.
Що стосується призначеного обвинуваченому покарання, яке оспорює захисник та просить про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Як передбачено ч. 1 та ч. 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Також мають значення й повинні братися до уваги обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, судом першої інстанції дотримані вимоги ст. ст. 50, 65 КК України.
Суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який хоча і вчинено з необережності, але є тяжким.
Достатньо враховані дані про особу винного, який має постійне місце проживання, за яким позитивно характеризується, офіційно не працює, за колишнім місцем роботи характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, в силу ст. 89 КК України не судимий. ОСОБА_7 має сім'ю, неповнолітню дитину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що не заперечував обвинувачений під час апеляційного розгляду, він був мобілізований до лав ЗСУ, однак рахується таким, що самовільно залишив військову частину.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , є повне визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , судом першої інстанції не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у розмірі, який є мінімальним. Тому відсутні підстави вважати, що призначене покарання є занадто суворим, як вважає захисник.
Суд погоджується з цим висновком, та вважає, що при призначенні покарання судом першої інстанції дотримані вимоги ст. ст. 65-67 КК України, призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Разом з тим, суд вважає, що немає підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України про що просить апелянт, з таких підстав.
В апеляційній скарзі захисник посилається на те, що суд першої інстанції недостатньо врахував наведені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а також часткове відшкодування завданої шкоди.
Разом з тим, доводи захисника про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з цих підстав, не відповідатиме в повній мірі принципу невідворотності покарання, яке має бути співмірним тяжкості вчиненого злочину.
Хоча ОСОБА_7 раніше не судимий, позитивно характеризується, має неповнолітню дитину, працював, проте зазначені дані про особу винного не знижують тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого за обставин, встановлених судом першої інстанції, з огляду на тяжкі та незворотні наслідки, що настали внаслідок злочину - смерті потерпілого.
Суд першої інстанції достатньо врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , що стало підставою для призначення обвинуваченому мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Окрім того, колегія суддів враховує, що під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, але обвинувачений порушив покладені на нього обов'язки (т.1, а.с.50-52).
Окрім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 у травні 2023 році був призваний до лав ЗСУ за мобілізацією під час воєнного стану, проте у вересні 2023 року самовільно залишив військову частину (т.4, а.с.28,29).
Зазначене негативно характеризує обвинуваченого та, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що виправлення ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства.
Хоча у січні 2024 року, тобто безпосередньо після вчиненого злочину, обвинувачений вжив заходи на відшкодування потерпілій майнової шкоди на загальну суму 30000 грн (згідно квитанцій, що є в матеріалах судового провадження т.4, а.с. 30, 41), але ці заходи мали епізодичний характер та розмір відшкодованої шкоди не покриває значної майнової шкоди, заподіяній потерпілій ОСОБА_13 .
Внаслідок ДТП настала смерть потерпілого ОСОБА_10 , який є чоловіком ОСОБА_9 , у якої на утриманні залишилося троє неповнолітніх дітей.
Колегія суддів враховує думку потерпілої, яка у поданій до суду першої інстанції заяви (т.3, а.с. 32 зв.) заперечувала проти застосування вимог ст. 75 КК України при призначенні обвинуваченому покарання.
За наведених обставин, колегія суддів вважає неможливим виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, та не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, як про це просить захисник. Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 424, 425, 532 КПК України, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3