Справа № 607/7848/24Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/237/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
13 березня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №607/7848/24 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2024 року (ухвалене суддею Дзюбичем В.Л., дати складання повного тексту не зазначено) у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
У квітні 2024 року Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ, позивач, апелянт) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позов обґрунтовано тим, що 28 серпня 2021 року об 11 год. 33 хв. на дорозі М-06-Київ-Чоп, поблизу с.Підберізці, Львівської області, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки HONDA, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля іншого учасника ОСОБА_3 , відповідальність якого застрахована в ПРАТ «СК «УНІКА», і ряду інших транспортних засобів, спричинивши масштабну дорожньо-транспортну подію, в результаті якої, серед інших наслідків, загинула малолітня ОСОБА_4 .
Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з метою відшкодування збитків та на виконання вимог ст.35, п.41 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 01 лютого 2022 року та 26 травня 2022 року потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 через представника звернулися до позивача із відповідними заявами про відшкодування витрат на поховання, встановлення пам'ятника та про відшкодування шкоди, завданої в зв'язку з стійкою втратою працездатності, стягнення витрат на лікування потерпілого ОСОБА_5 .
За результатами розгляду звернень потерпілих позивачем було відкрито регресні справи №83115 та №83118 та повністю відшкодована їм шкода, завдана ОСОБА_1 за вказаними підставами у розмірі 80558.93 грн.
У зв'язку з наведеним, позивач просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу виплачені в порядку відшкод ування шкоди кошти у розмірі 80558.93 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2024 року в задоволенні позову МТСБУ відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, МТСБУ подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у силу настання передбачених законом підстав у позивача виник обов'язок відшкодувати потерпілим заподіяну відповідачем шкоду. Позивач, виконуючи вимоги статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі Довідки №1 від 29 квітня 2022 року та Наказу №3/2901 від 29 квітня 2022 року; Довідки №2 від 08 червня 2022 року та Наказу 3/4470 від 08 червня 2022 року; Довідки №1 від 29 квітня 2022 року та Наказу №3/2898 від 29 квітня 2022 року про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, прийняв рішення про відшкодування шкоди потерпілим в загальному розмірі 80558.93 грн. Вказує, що розрахунок та виплата страхового відшкодування проводилась на основі наказів про відшкодування шкоди, відповідно до яких МТСБУ здійснило регламентну виплату та повністю відшкодувало потерпілим завдану відповідачем шкоду.
У зв'язку з наведеним апелянт просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
28 січня 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивовано тим, що докази на підтвердження виплат потерпілим грошових коштів не були надані до суду першої інстанції.
Крім того, вказує, що на даний час в Пустомитівському районному суді Львівської області перебуває на розгляді кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та в межах цього кримінального провадження потерпілим заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої в результаті ДТП, в тому числі і до МТСБУ, та в матеріалах кримінального провадження відсутня інформація від МТСБУ про здійснення відповідних виплат або відмови потерпілого від зазначеного позову.
Виходячи з наведеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
28 серпня 2021 року об 11 год. 33 хв. на дорозі М-06-Київ-Чоп, поблизу с.Підберізці, Львівської області. відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки HONDA, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля іншого учасника ОСОБА_3 , відповідальність якого застрахована в ПРАТ «СК «УНІКА», і ряду інших транспортних засобів, спричинивши масштабну дорожньо-транспортну подію, в результаті якої, серед інших наслідків, загинула малолітня ОСОБА_4 , в результаті чого її матір ОСОБА_6 отримала право на відшкодування. Окрім цього, ОСОБА_5 отримав 3 групу інвалідності та право на відшкодування.
За даним фактом було розпочате кримінальне провадження №12021140000000789 від 28 серпня 2021 року за частиною 2 статті 286 КК України.
На даний час Пустомитівський районний суд Львівської області за фактом ДТП, яке мало місце 28 серпня 2021 року, розглядає справу за №450/2551/21, номер судового провадження №1-кп/450/28/24.
На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
01 лютого 2022 року потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , з метою відшкодування збитків та на виконання вимог ст.35, п.41 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» через представника, звернулися до МТСБУ із відповідними заявами про відшкодування витрат на поховання та про відшкодування шкоди, завданої в зв'язку з стійкою втратою працездатності потерпілого ОСОБА_5 .
В своїй заяві представник ОСОБА_6 надав підтвердження витрат на поховання на загальну суму 26950.00 грн, з яких МТСБУ просять сплатити 13475.00 грн, а представник ОСОБА_5 надав підтвердження стійкої втрати працездатності потерпілим, витрат на лікування та розрахунок шкоди, пов'язаної зі стійкою втратою працездатності на загальну суму 89365.36 грн, з яких МТСБУ просять сплатити 44682.68 грн.
Також, 26 травня 2022 року ОСОБА_5 через представника звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування витрат на встановлення пам'ятника на загальну суму 49995.00 грн, з яких МТСБУ просить відшкодувати 24997.50 грн.
Оскільки ДТП спричинено спільними діями двох винуватців, відповідальність одного з яких застрахована, потерпілі просили позивача відповідно до ст.36.3 Закону виплатити половину вказаної суми, а саме 13475.00 грн, 24997.50 грн та 44682.68 грн.
За результатами звернення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та розгляду їхньої заяви МТСБУ було відкрито регресні справи №83115 та №83118.
Як вбачається із матеріалів справи, МТСБУ погодило потерпілим три документально підтверджені виплати, а саме:
- на суму 13475.00 грн, про що свідчить Довідка №1 від 29 квітня 2022 року та Наказ №3/2901 від 29 квітня 2022 року;
- на суму 22525.00 грн, про що свідчить Довідка №2 від 08 червня 2022 року та Наказ 3/4470 від 08 червня 2022 року;
- на суму 44558.93 грн, про що свідчить Довідка №1 від 29 квітня 2022 року та Наказ №3/2898 від 29 квітня 2022 року.
При цьому, відповідні платіжні документи щодо фактичної сплати зазначених коштів, які просить стягнути позивач, у справі при розгляді її судом першої інстанції були відсутні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з приписами частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з статтею 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п.«г» частини 1 статті 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також статті 1191 ЦК України, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Водночас, за змістом статті 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо цивільно-правова відповідальність власника автомобіля на момент ДТП не була застрахована згідно відповідного поліса обов'язкового страхування виплату страхового відшкодування потерпілому забезпечує Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. При цьому п.27.3 Закону передбачає, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відповідно до п.27.4 Закону, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. (п.36.3 ЗУ «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Відповідно до вимог статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, отже в силу приписів підп. а) п.41.1 статті 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих зобов'язаний відшкодувати шкоду, оскільки її заподіяно транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, за заявою потерпілих.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б доводили факт виплати потерпілим зазначеної суми.
Зокрема, не надано платіжних інструкцій про виплату вказаних коштів. Натомість довідка та наказ не свідчать про здійснення фактичної виплати коштів страхового відшкодування потерпілим. Такі доводи позивача підтверджують лише прийняті рішення про здійснення виплати і не є доказами про фактичний перерахунок чи видачу коштів.
Таким чином, cудом першої інстанції вірно встановлено, що доказів виплати позивачем потерпілим понесених ними витрат представником позивача не надано і в ході розгляду справи не здобуто.
Разом з апеляційною скаргою МТСБУ звернулось до апеляційного суду з клопотанням про долучення доказів до справи на підтвердження факту відшкодування шкоди потерпілим, а саме: платіжних інструкцій №819338 від 02 травня 2022 року, №819340 від 02 травня 2022 року та №883719 від 08 червня 2022 року. Представник МТСБУ - ОСОБА_8 просить визнати обґрунтованими причини неподання вказаних доказів до суду першої інстанції посилаючись на те, що вказані документи на момент розгляду справи в суді першої інстанції знаходились в позивача і для їх отримання представником позивача 28 жовтня 2024 року було направлено запит, однак через затримки в обробці запиту та внутрішні процедури, отримання платіжних інструкцій відбулось 12 листопада 2024 року та 13 листопада 2024 року вони були направлені в суд першої інстанції через ЕСІТС, однак, на момент подання доказів 13 листопада 2024 року судом першої інстанції уже було ухвалене рішення. Вважає, що сторона позивача діяла добросовісно та доклала усіх зусиль для подання доказів.
Щодо долучення доказів на стадії апеляційного розгляд колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до вимог пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Згідно з частинами 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17.
Згідно наданої довіреності №6-01/254 Лисенко М.П. представляє інтереси МТСБУ з 31 січня 2024 року, а саме за 2 місяці до подання позову, однак, до позову докази, які представник позивача просить долучити на стадії апеляційного розгляду, він не долучив, при тому, що апелянт у справі - МТСБУ, є платником за вказаними платіжними інструкціями та оплати за ними здійснені 02 травня 2022 року та 08 червня 2022 року.
Більше того, представник позивача зазначає, що 28 жовтня 2024 року зробив запит щодо надання позивачем платіжних інструкцій. Водночас, в матеріалах справи міститься заява від 31 жовтня 2024 року представника позивача - Лисенка М.П. про розгляд справи за його відсутності, що свідчить про те, що він мав можливість повідомити суд про здійснений запит та намір долучити докази, однак такої інформації вказана заява не містить.
Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи представника позивача про те, що сторона доклала усіх зусиль для подання доказів, однак через внутрішні процедури та затримки в обробці запиту не встигли вчасно їх долучити, оскільки представник позивача сам вказує, що здійснив запит лише 28 жовтня 2024 року, в той час коли позов поданий 08 квітня 2024 року та немає ніяких доказів, що існували обставини, які заважали здійснити цей запит раніше та долучити докази при розгляді справи судом першої інстанції.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що апелянтом не доведено поважність неподання доказів та не обґрунтовано неможливість їх подання з причин, що не залежали від них на стадії розгляду справи судом першої інстанції.
Таким чином, згідно вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості провести дослідження доказів, які долучаються до апеляційної скарги та які не надавались суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2024 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 13 березня 2025 року.
Головуючий
Судді