Справа № 464/5153/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/80/25 Доповідач: ОСОБА_2
11 березня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 11.12.2024 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Авдіївка Покровського району Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 153 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з моменту затримання 26.07.2024.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до вступу вироку у законну силу залишено у виді тримання під вартою.
Визначено скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м.Львова від 26.07.2024.
Включено інформацію відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він 22 липня 2024 року у період часу з 20.00 до 21.00 год., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , на 6 поверсі в блоці №16, нехтуючи правом малолітнього на статеву свободу та статеву недоторканість, використовуючи безпорадний стан малолітньої дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зумовлений його дитячим віком, усвідомлюючи, що він є малолітнім, вчинив відносно нього насильницькі дії сексуального характеру, задовольнивши при цьому свою статеву пристрасть неприродним способом.
Так, ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , на 6 поверсі в блоці №16, користуючись довірою малолітнього ОСОБА_9 , надавши обіцянку останньому про надання грошових коштів, вмовив його пройти в туалет загального користування, який знаходився на 5 поверсі в блоці №25 будинку АДРЕСА_2 . В подальшому, перебуваючи у вказаному туалеті та використовуючи вік потерпілого, який внаслідок малолітства не міг усвідомлювати сутність та значення вчинюваних щодо нього дій та не міг чинити опору, застосовуючи психологічне насильство щодо малолітнього, зняв з малолітнього потерпілого ОСОБА_9 одяг, а саме: шорти та спідню білизну, оголивши нижню частину тіла малолітнього потерпілого. В подальшому, ОСОБА_6 взяв до рук статевий член малолітнього ОСОБА_9 , після чого, задовольняючи свою статеву пристрасть неприроднім способом, помістив статевий член малолітнього до своєї ротової порожнини та почав задовільняти свою статеву пристрасть неприродним шляхом: оральною стимуляцією геніталій малолітнього потерпілого з метою досягнення збудження та подальшого задоволення.
Обвинувачений у апеляційній скарзі просить вирок суду змінити, пом'якшити призначене покарання та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
В мотивах апеляційної скарги обвинувачений, не оспорюючи фактичні обставини справи, покликається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі врахував дані про його особу, який повністю визнав свою вину, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, нормально ставиться до дітей, не вчиняв зґвалтування, не застосовував фізичної сили, а його дівчина перебуває у стані вагітності. Враховуючи наведене, вважає, що його виправлення можливе без реального відбування покарання, а оскаржуваний вирок є надто суворим відносно останнього.
Законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає про неприпустимість пом'якшення покарання, оскільки обвинувачений вчинив насильницькі дії сексуального характеру відносно малолітньої дитини, внаслідок яких остання зазнала важкої психологічної травми. Враховуючи наведене, просить вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим, що в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.
Водночас, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_6 , фактично, змінив вимоги апеляційної скарги, просив скасувати вирок суду, направити матеріали справи на новий судовий розгляд та направити його на медичне обстеження, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за згодою учасників судового провадження судом першої інстанції визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно до цих вимог закону суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, судом було встановлено, що обвинувачений та інші учасники судового процесу правильно розуміли зміст цих обставин, а також те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини справи. Суд не мав сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.
Окрім того, в судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому злочині та надав пояснення, аналогічні фабулі обвинувачення.
Відтак, апелянт позбавлений можливості оскарження вироку суду з вказаних підстав відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Щодо твердження ОСОБА_6 про необхідність направлення його на медичне обстеження, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Так, обвинувачений на обліку у лікаря - психіатра та у лікаря - нарколога не перебуває, а, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №1397, у останнього не простежується жодних ознак, характерних для розладів психічної діяльності, як і відсутні будь-які відомості, які б вказували на розлади психічної діяльності у нього. При цьому, ОСОБА_6 при бесіді зі спеціалістом зазначив, що вважає себе повністю психічно здоровою людиною.
Як вбачається з досудової доповіді, підготовленої Галицьким районним відділом філії ДУ «Цетр пробації» у Львівській області, останній при співбесіді, також, жодних скарг про стан свого здоров'я не заявляв, поводив себе адекватно.
Таким чином, суд апеляційної інстанції оцінює доводи апелянта як спосіб захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене, оскільки такі не підтверджуються жодними доказами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, неодружений, не працює, негативно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря - психіатра та у лікаря - нарколога не перебуває, його вік, сімейний стан, обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів вважає за неможливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений вчинив тяжкий умисний злочин, який є насильницьким, відносно малолітньої особи, нехтуючи правом малолітнього на статеву свободу та статеву недоторканість, використовуючи її безпорадний стан, зумовлений дитячим віком, що суттєво підвищує ступінь його суспільної небезпечності та свідчить про високий ризик вчинення повторного злочину в умовах без ізоляції від суспільства.
Даних про те, що ОСОБА_6 має на утриманні дівчину, яка перебуває у стані вагітності, у матеріалах справи немає.
Доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений не застосовував фізичне насильство, а потерпілий міг вибігти з туалету, оскільки двері такого були відкриті, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про призначення покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, враховуючи обставини вчинення злочину та використання обвинуваченим безпорадного стану потерпілого, зумовленого його дитячим віком (8 років).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що покарання обвинуваченому призначено у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, тобто близько до мінімальної межі покарання, визначеної у санкції ч.4 ст.153 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Щодо посилання апелянта на досудову доповідь, підготовлену Галицьким районним відділом філії ДУ «Центр пробації» у Львівській області, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що висновки такої не є обов'язковими для суду, визначення міри покарання належить до дискреційних повноважень суду, а призначення покарання у виді позбавлення волі в даному випадку не суперечить вимогам закону.
Крім того, згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише у випадку призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців, що унеможливлює застосування ст. 75 КК України відносно обвинуваченого.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що покарання обвинуваченому призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України у межах встановлених у санкції статті, та є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому підстав для зміни вироку Сихівського районного суду м. Львова від 11.12.2024 року із звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України немає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Сихівського районного суду м. Львова від 11.12.2024 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, та на неї може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - протягом трьох місяців з моменту отримання її копії.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4