Провадження № 22-ц/803/2221/25 Справа № 182/2972/24 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
12 березня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 182/2972/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Онищенко Семен Валерійович, на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О.у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 жовтня 2024 року, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання.
Позовна заява мотивована тим, що сторони мають спільну доньку повнолітню ОСОБА_3 , 2006 року народження. Шлюб між нею та відповідачем було розірвано. До повноліття дитини аліменти з відповідача стягувались за рішенням суду, однак, з 2009 року відповідач аліменти жодного разу не сплачував, за що притягався до кримінальної відповідальності. На даний час, дитина є повнолітньою, однак, продовжує навчання в Університеті імені Адама Міцкевича в Познані. Усі витрати, пов'язані з утриманням дитини, позивачка несе самостійно, відповідач участі в утриманні дитини не приймає. Сплачувати аліменти на утримання їх доньки добровільно не бажає. Вважає, що відповідач також повинен надавати кошти на утримання дитини. Їй відомо, що відповідач зараз проходить службу в лавах ЗСУ та має можливість сплачувати аліменти.
Посилаючись на викладене, просила суд: стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1/4 частини його доходів, але не менше, ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання доньки ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Онищенко С.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм прцоесуального права та невідповідність виснвоків суду обстаивнам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції єдиною підставою відмови в позові зазначається нібито відсутність доказів того, що спільна дитина сторін, донька ОСОБА_3 , дійсно навчається у вищевказаному Університеті ім.Адама Міцкевича в Познані або будь-де в іншому навчальному закладі. Разом з тим, разом з позовною заявою, до матеріалів справи, в якості поіменованих додатків було долучено: копію довідки про навчання дитини за кордоном (Університет ім. Адама Міцкевича) та копію нотаріально завіреного перекладу вказаної довідки. Крім того, вказані документи містяться в описі додатків до позовної заяви, копія якої направлялась Відповідачеві, перед пред'явленням позовної заяви до суду. На момент подачі апеляційної скарги електронні копії вказаних документів відображаються, як додатки до позовної заяви з абсолютною змогою їх прочитання та відтворення, а тому висновки суду щодо відсутності таких доказів є помилковими.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що батьками повнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період її навчання Університеті ім.Адама Міцкевича в Познані.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, згідно ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу, однак, жодних доказів того факту, що донька навчається у вищевказаному Університеті або будь-де в іншому навчальному закладі до суду надано не було.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 (справа № 346/103/17) вказав наступне.
Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Отже, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено, що повнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в Університеті ім.Адама Міцкевича в Познані за напрямом політологія, з 01 жовтня 2023 року, з прогнозованим терміном навчання до 30 вересня 2026 року (а.с. 36), докази чого було долучено до позовної заяви, однак, не враховано судом першої інстанції.
Отже, повнолітня ОСОБА_4 продовжує навчатися та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги.
Разом з тим, як уже зазначалося вище, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Тобто, наявність у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дитини є обов'язковою умовою для покладення на нього обов'язку зі сплати аліментів.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є працездатним та не надав суду доказів щодо відсутності у нього можливості у тримувати свою повнолітню доньку, що продовжує навчання.
З огляду на ту обставину, що повнолітня ОСОБА_4 продовжує навчання на денній формі, колегія суддів зазначає, що остання потребує у зв'язку з цим матеріальної допомоги з боку батьків не тільки на оплату навчання та проживання у гуртожитку, але і на витрати, пов'язані з проїздом до навчального закладу, із навчанням (канцелярські товари), харчуванням, одягом та взуттям, тощо.
При цьому, колегія суддів зазначає, що витрати повнолітньої дитини ОСОБА_4 на продукти харчування та інші додаткові витрати для життя є беззаперечними, оскільки для власного існування та навчання, будь-яка людина повинна повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни та миючі засоби, а це потребує певних коштів.
За таких обставин, з огляду на право повнолітньої ОСОБА_4 на утримання від обох батьків, достатнім та обгрунтованим буде визначення аліментів у розмірі 1/6 частина від заробітку (доходу) відповідача ОСОБА_2 щомісячно, що забезпечить їй необхідну матеріальну підтримку на період навчання.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі 1/4 частини його доходів, щомісячно, на утримання доньки ОСОБА_3 , на період її навчання, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років, починаючи стягнення з 31 травня 2024 року.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилом пункту 3 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на час подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною-особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позовну заяву подано до суду 08 серпня 2024 року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу складає 3 028,00 грн., тобто за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір не може бути меншим 1 211,20 грн та не може перевищувати 15 140,00 грн.
Позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в даній справі.
Відповідно частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, судові витрати у цій справі, пов?язані із сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн, тобто у мінімальному розмірі визначеному Законом України «Про судовий збір» для даної категорії справ, підлягають відшкодуванню на користь держави відповідачем у справі.
Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Онищенко Семен Валерійович,- задовольнити частково.
Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити новее рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/6 частина всіх його доходів (заробітку) щомісячно, на користь матері дитини ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період її навчання Університеті ім.Адама Міцкевича в Познані, до закінчення нею навчання, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років, починаючи стягнення з 31 травня 2024 року.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень (00) нуль копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне рішення суду складено 12 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: