Провадження № 22-ц/803/2582/25 Справа № 175/3373/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Ребров С. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
12 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та встановленого індексу інфляції за невиконання грошового зобов'язання
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року, -
25 серпня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та встановленого індексу інфляції за невиконання грошового зобов'язання. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання за період часу починаючи з 08 липня року до дня ухвалення судом остаточного рішення; суму встановленого індексу інфляції за час прострочення, починаючи з 17 серпня 2014 року до дня ухвалення судом остаточного рішення та судові витрати по справі (а.с.3-5).
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та встановленого індексу інфляції за невиконання грошового зобов'язання - задоволенні.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання за період часу починаючи 08.07.2015 року по 07.02.2017 року у сумі - 124135 грн. 89 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму встановленого індексу інфляції за час прострочення, починаючи з 17.08.2014 року по 07.02.2017 року у сумі 1975119 грн. 54 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем при подачі позову судовий збір у сумі 6890,00 грн. (а.с.37-40).
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2017 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та встановленого індексу інфляції за невиконання грошового зобов'язання - відмовлено (а.с.85).
Не погодившись з таким рішенням суду, 17 грудня 2024 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати заочне рішення, ухвали нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши 3% річних у сумі 1 232 508,30 грн. (а.с.118-124).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою, осіб, що не брали участь у справі.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (діл - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
Судом встановлено, що 25 серпня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та встановленого індексу інфляції за невиконання грошового зобов'язання.
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року позовні вимоги задоволенні в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2017 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення - відмовлено
Звертаючи з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 зазначила, що копію ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2017 року не отримувала, про те, що заочне рішення набрало чинності та знаходить на виконанні їй стало відомо з дзвінка державного виконавця, а 29.11.2024 року її представник ознайомився з матеріалами справи та отримав копію ухвали від 23.10.2017 року.
Позивачем по справі було надано відзив, в якому останній зазначає, що відповідачка була обізнаною, щодо перебування на виконанні рішення суду по справі №175/3373/16, яке набрало законної сили, оскільки представник ОСОБА_2 звертався до виконавчої служби 26.07.2016 року про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, ОСОБА_2 15.11.2019 року отримала копію постанови про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення по справі №175/3373/16. Крім, того зазначає, що щомісячно з відповідачки стягуються кошти в рахунок погашення заборгованості на підставі виконавчих проваджень та станом на 21.01.2025 року вже стягнуто 49428,15 грн. На підтвердження зазначеного, було додано відповідні докази.
Як вбачається із матеріалів справи, дійсно 15.11.2019 року відповідачка ОСОБА_2 отримала копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.09.2019 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа №175/3373/16 від 21.12.2017 року, що підтверджується особистим підписом на супровідному листі Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
Відповідно до довідки начальника Слобожанського відділу ДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) б/н від 21.01.2025 року про наявність виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 , вбачається, що зокрема на виконанні в Слобожанському відділі ДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного МРУМЮ (м. Одеса) перебуває виконавче провадження №60121549 з примусового виконання виконавчого листа №175/3373/16 від 21.12.2017 року, що видав Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 2106144,89 грн. З моменту відкриття виконавчого провадження з боржника стягнуто 49 428,15 грн., залишок боргу на 21.01.2025 року складає 2056716,74 грн.
Колегією суддів встановлено, що відповідачка була обізнана про заочне рішення, яке вона просила переглянути ще у 2017 році. Крім того, вона була достеменно обізнана про те, що рішення набрало законної сили та перебуває на примусовому виконання, про що на свою заяву 15.11.2019 року отримала ухвалу про відкриття виконавчого провадження. При цьому, протягом часу знаходження оскаржуваного рішення на виконанні, воно частково виконувалось, шляхом часткового погашення заборгованості.
Також, ОСОБА_2 у своїй відповіді на відзив, не заперечує факт обізнаності про наявність виконавчих проваджень.
Отже, фактично вказаними обставинами нівелюється твердження ОСОБА_2 про те, що їй не було відомо, що заочне рішення набрало чинності та знаходить на виконанні.
У постанові від 04 вересня 2020 року Верховний Суд у справі № 311/2145/19-ц зазначив: «Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов'язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.
Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з урахуванням правового висновку, викладеного Верховним Судом у справі № 311/2145/19-ц та обставин, установлених у дослідженому апеляційним судом рішенні у даній справі, визнано доведеним, про обізнаність про розгляд справи заявницею.
Зазначене дає підстави для висновку про помилковість висновків апеляційного суду про поважність причин пропуску ОСОБА_2 строку апеляційного оскарження заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року, у зв'язку з чим апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , як помилково відкрите, підлягає закриттю.
Керуючись ст. 362, 383 ЦПК України, суд, -
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та встановленого індексу інфляції за невиконання грошового зобов'язання.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 12 березня 2025 року.
Повний текст ухвали складено 13 березня 2025 року.
Судді: