Справа № 758/5076/24 Головуючий у 1 інстанції Захарчук С.С.
Провадження №22-ц/824/5202/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
13 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Подільськогорайонного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води,
У квітня 2024 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним в обґрунтування якого зазначав, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено Договір 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенрго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Надання послуг відповідачам здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, який був опублікований в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 № 34 (5085).
Відповідно до умов зазначеного договору будинок за адресою: АДРЕСА_1 під'єднаний до мереж тепло та водопостачання. Як наслідок, квартира за зазначеною адресою під'єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло та водопостачання, відповідач є споживачем зазначених послуг.
Відповідно до Додатку №1 та/або Додатку № 2 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 8 750 грн за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між КМДА та АЕК «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 KП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго», яке є постачальником таких послуг після ПАТ «Київенерго».
КП «Київтеплоенерго» опубліковало договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг КП «Київтеплоенерго».
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , яка є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Проте, відповідач своєчасно не сплачувала спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого у неї утворилась заборгованість за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8 750 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 по 31 жовтня 2021 рок послуги з централізованого опалення у розмірі 26 657,67 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 33 072,49 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води, заборгованість з плати за абонентське обслуговання у розмірі 46,42 грн, а також витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 43 грн та судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8 750,00 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 26 657,67 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 33 072,49 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 7,84 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговання у розмірі 46,42 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 3028,00 грн судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в квартирі АДРЕСА_1 відповідач не проживає з жовтня місяця 2006 року, у даній квартирі постійно проживала покійна мати відпоідача ОСОБА_2 .
З лютого місяця 2022 року відповідач перебувала під тимчасовим захистом поза межами України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , відповідач повернулася в Україну і проживає у вищезазначеній квартирі. Прийняла спадщину після своєї матері у березні 2024 року. З часу проживання (квітень 2023 року) належним чином і в повному обсязі сплачує всі комунальні платежі.
В апеляційній скарзі звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не надав можливості заявити клопотання про застосуваня строку позовної давності.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує на те, що розрахунки заборгованості Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» не відображають обставин визнання відповідачем боргу, позивачем не було надано доказів, а саме квитанцій про сплату боргу із зазначенням призначення платежів, платників, період оплат, що було б підставою, передбаченою ч. 1 ст. 264 ЦК України, для переривання перебігу позовної давності.
Таким чином, відповідач не вчиняла дій по визнанню боргу', заборгованість в повному обсязі чи її частини не сплачувала.
В розрахунках доданих до позовної заяви позивачем вказано заборгованість відповідача до 29 лютого 2024 року, але це не відповідає дійсності, оскільки відповідач з квітня 2023 року сплачує рахунки у повному обсязі.
31 грудня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду від КП «Київтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останні просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.
На спростування доводів апеляційної скарги посилається на п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього строку, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в силу пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину.
Відзив обґрунтований тим, що КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих з вересня 2015 року по травень 2021 року.
В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, за надані послуги КП «Київтеплоенерго» до 01 травня 2018 року, який вказує довідково на наявність оплат послуг споживачем після отримання права вимоги КП «Київтеплоенерго».
Для підтвердження нарахувань помісячно за увесь період боргу що переданий за договором цесії було надано розгорнутий розрахунок заборгованості переданої за Договором №602- 18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київтеплоенерго» та КП «Київтеплоенерго».
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що КП «Київтеплоенерго» звернулося за захистом своїх інтересів до суду у межах позовної давності.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_1 свої зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не виконує належним чином, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 від 11 жовтня 2018 рокуПАТ «Київенерго» відступає, а КП «Київтеплоенерго» набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобовязань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання на загальну суму 1 818 662 617,96 грн станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів (а.с. 58).
Відповідно до Додатку №1 до договору про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 від 11 жовтня 2018 року до КП «Київтеплоенерго» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 (а.с. 15).
Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, був опублікований в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085) (а.с.60).
Як установлено судом першої інстанції, в квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 , яка є споживачами послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго» за вказаною адресою (а.с. 16).
ОСОБА_1 свої зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води виконує неналежним чином, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 8 750 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 26 657,67 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 33 072,49 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води, заборгованість з плати за абонентське обслуговання у розмірі 46,42 грн (а.с. 13-14, 17-56).
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила).
Вказані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності з 10 грудня 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Ч. 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Ст. 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За вимогами ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 р. №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат.
Тарифи на комунальну послугу з постачання теплової енергії, що виробляється суб'єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, визначаються та встановлюються органом, що регулює діяльність такого суб'єкта господарювання, окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного такою системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Тарифи на комунальну послугу з постачання гарячої води, що виробляється суб'єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, визначаються та встановлюються органом, що регулює діяльність такого суб'єкта господарювання, окремо для кожного багатоквартирного будинку з урахуванням собівартості надання такої послуги, а також рентабельності суб'єкта господарювання, що провадить таку діяльність.
Сторона позивача посилається на те, що виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
На підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 від 11 жовтня 2018 року позивач прийняв від ПАТ «Київенерго» право вимоги до відповідача заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, яка виникла станом на 01 травня 2018 року та прийняв право вимоги будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати за спожиті послуги.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст. ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Ч. 2 ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.
Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, відповідач зобов'язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, щодо законності рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості за надані та спожиті послуги, колегія суддів вважає правильним висновок Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року про стягнення заборгованості за неналежне виконання своїх зобов'язань.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині застосування до спірних правовідносин позовної давності, колегія суддів вказує про таке.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.
Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі ст. ст. 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за період до березня 2017 року є поза позовною давностю.
У ст. 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Аналіз ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; б) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі №686/23170/19 (провадження №61-13802св21) вказано, що «тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності».
Відповідно до наданого позивачем розрахунку установлено, що відповідачем періодично здійснено оплату за спожиті послуги. Зокрема у квітні 2017 року сплачено 500 грн, у травні 2017 року сплачено 250 грн, у червні 2017 року сплачено 400 грн, у липні 2017 року сплачено 400 грн, у серпні 2017 року сплачено 200 грн, у вересні 2017 року сплачено 150 грн, у жовтні 2017 року сплачено 325 грн, у листопаді 2017 року сплачено 325 грн, у грудні 2017 року сплачено 63 грн, у січні 2018 року сплачено 63 грн, у лютому 2018 року сплачено 63 грн, у березні 2018 року сплачено 63 грн, у квітні 2018 року сплачено 63 грн, у травні 2018 року сплачено 70 грн, у червні 2018 року сплачено 130 грн, у липні 2018 року сплачено 70 грн, у серпні 2018 року сплачено 204 грн, у вересні 2018 року сплачено 100 грн, у листопаді 2018 року сплачено 200 грн, у грудні 2018 року сплачено 10 грн, у січні 2019 року сплачено 10 грн, у лютому 2019 року сплачено 50 грн, у березні 2019 року сплачено 100 грн, у квітні 2019 року сплачено 190,14 грн, у травні 2019 року сплачено 50 грн, у червні 2019 року сплачено 100 грн, у липні 2019 року сплачено 50 грн, у серпні 2019 року сплачено 50 грн.
Колегія суддів вважає, що такими діями (частковою оплатою послуг) відповідач фактично визнала свій обов'язок сплати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач певний період часу не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів відхиляє, особи, які зареєстровані за вказаною адресою зберігають за собою право проживання у житловому приміщенні, а відтак останні зобов'язані сплачувати за надані їм послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Доказів того, що у зазначений період послуги, що надає позивач, відповідачем не споживались, надано не було. Із заявою про те, що відповідач не проживає за вказаною адресою, вона до позивача не зверталася.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрованау зазначеній вище квартирі, а тому є споживачем наданих позивачем послуг у вказаній квартирі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17, провадження № 61-22435св18.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар