Справа: № 760/14862/22 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/548/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ч. 4 ст. 185 КК України
11 березня 2025 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку з Державною установою "Київський слідчий ізолятор", де утримується обвинувачений ОСОБА_6 в іншому кримінальному провадженні, апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні № 120 221 000 900 019 27 від 30 серпня 2022 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Керч Автономної Республіки Крим (надалі АРК), громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 , судимий:
- 20.04.2012 Ялтинським міським судом АРК за ч. 2 cm. 185, ч. 3 cm. 185, ч. 3 cm. 186, ч. 1 cm. 70 КК України на 4 роки позбавлення волі;
- 06.05.2015 Солом'янським районним судом міста Києва за ч. 3 cm. 185, cm. 71 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , -
Вироком Солом?янського районного суду міста Києва від 25.10.2022 ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов?язків, передбачених ст. 76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з?являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; працевлаштуватися.
До набрання вироком законної сили змінено ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов?язання, з покладанням на нього обов?язків: прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
ОСОБА_6 роз?яснено, що у разі невиконання перерахованих обов?язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обвинуваченого ОСОБА_6 звільнено з-під варти в залі суду.
Контроль за виконанням особистого зобов?язання покладено на прокурора.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк перебування під вартою з 30.08.2022 по 25.10.2022.
У проваджені вирішена доля речового доказу.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він, будучи раніше неодноразово судимим за вчинення умисних, корисливих злочинів, повторно вчинив нове кримінальне правопорушення проти власності під час запровадження воєнного стану за таких обставин.
З 24.02.2022 згідно Указів Президента України, у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на території України було запроваджено дію воєнного стану.
ОСОБА_6 , 30.08.2022, приблизно о 18 год. 40 хв., перебуваючи у дворі будинку № 80/17 по вулиці Олекси Тихого в м. Києві, побачив на дитячому майданчику мобільний телефон марки "Motorola G30 6/128 GB Pastel", що належить ОСОБА_9 та який залишила ОСОБА_10 , вирішив повторно таємно його викрасти.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, діючи з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, ОСОБА_6 , скориставшись тим, що малолітня ОСОБА_10 гойдається на гойдалці, а мобільний телефон марки "Motorola G30 6/128 GB Pastel", який перебуває в її користуванні та належить її батьку - ОСОБА_9 , залишився без нагляду, наблизившись ближче, взяв мобільний телефон марки "Motorola G30 6/128 GB Pastel" IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 рожевого кольору вартістю 4.962,00 грн., який перебував у чохлі рожевого кольору, який для потерпілого ОСОБА_9 матеріальної цінності не становить, в середині якого знаходились дві сім карти оператора мобільного зв'язку ПрАТ "Київстар", які для потерпілого ОСОБА_9 матеріальної цінності не становлять, та заховав його у задню праву кишеню штанів, в які був одягнений.
Повторно, таємно викравши мобільний телефон, ОСОБА_6 , діючи умисно, передбачаючи можливість настання наслідків у вигляді спричинення майнових збитків та бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, утримуючи при собі викрадене чуже майно, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на свій розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду на суму 4.962,00 грн.
Не погоджуючись з вироком суду, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 25.10.2022 стосовно ОСОБА_6 скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі, а в іншій частині вирок залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 стверджує, що призначаючи обвинуваченому покарання з застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд фактично жодним чином не обґрунтував мотивів такого рішення.
Так, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 вказує, що місцевим судом належним чином не враховано підвищений ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, та конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення проти малолітньої потерпілої в умовах воєнного стану.
Також звертає увагу, що судом не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_6 вже двічі засуджувався за вчинення корисливих злочинів проти власності та у кожному випадку він відбував покарання у виді реального позбавлення волі, тобто, маючи певний життєвий досвід, обвинувачений, викрадаючи майно у малолітньої дитини, розумів наслідки своїх протиправних дій та зухвало зневажав на можливість отримати суворе покарання.
Крім того, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність таких обставин, як щире каяття, а визнання вини обвинуваченим, свідчить про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинений злочин.
На переконання першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 , виправлення ОСОБА_6 неможливе без застосування до нього реального покарання у виді позбавлення волі, а безпідставне застосування до нього положень ст. 75 КК України може викликати відчуття безкарності та спровокувати вчинення нових кримінальних правопорушень. Застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку обвинуваченого з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції від суспільства.
Вказується в апеляційній скарзі і на те, що всі обставини, які місцевий суд вказав у вироку, обґрунтовуючи застосування ст. 75 КК України, суд врахував саме при визначенні винному мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією відповідної правової норми, а повторне врахування тих самих обставин для обґрунтування звільнення від відбування призначеного покарання - є неприпустимим.
Також в апеляційній скарзі міститься прохання про дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 .
Іншими учасниками провадження вирок стосовно ОСОБА_6 не оскаржений.
Захисник ОСОБА_11 та потерпілий ОСОБА_9 про дату, час та місце розгляду провадження повідомлені у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, неявка яких в судове засідання не перешкоджає розгляду провадження за приписами ч. 4 ст. 405 КПК України, ще і за тим, що участь захисника в даному провадженні не є обов'язковою, а обвинувачений, будучи ознайомлений зі своїми правами та апеляційними вимогами прокурора, в суді апеляційної інстанції наполягав на розгляді провадження без участі захисника, взявши захист своїх інтересів на себе.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги у повному обсязі, пояснення обвинуваченого, який фактично не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив призначити покарання не більше 5 років позбавлення волі, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_6 , перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювались.
Порушень вимог закону при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорювалися, колегія суддів не вбачає, не посилається на них і прокурор в апеляційній скарзі, дотримуючись вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, - не перевіряється, відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК України.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та м'якості призначеного ОСОБА_6 покарання, яке, на думку прокурора, не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Як указують приписи ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, встановлених обставин справи і у межах, установлених у санкції відповідної статті кримінального закону.
Призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі, у повній мірі відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, правильність чого першим заступником керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 в апеляційній скарзі фактично не оспорюється, як і прокурором та обвинуваченим у суді апеляційної інстанції.
При цьому, при призначенні ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції були враховані: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який характеризується задовільно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, раніше судимий.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Хоча в апеляційній скарзі прокурора є посилання на обставину вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення щодо малолітньої потерпілої, про те в обвинувальному акті така обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого не зазначена, а тому колегія суддів бере цю обставину до уваги лише як фактичні обставини вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України, судом визнано щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
Обвинувачений ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції пояснив, що збитків він не відшкодував, не має таких даних і в матеріалах кримінального провадження, а тому посилання суду першої інстанції на обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 - добровільне відшкодування завданої шкоди, колегія суддів розцінює як помилкове, водночас не виключає його з вироку суду за відсутності прохання прокурора в цій частині.
Колегія суддів, всупереч доводам першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 ,погоджується з висновком суду першої інстанції про врахування щирого каяття ОСОБА_6 як обставини, що пом'якшує його покарання, оскільки перевіркою матеріалів провадження встановлено, що обвинувачений визнав свою вину і не оспорював встановлені як під час досудового розслідування, так і в суді першої та апеляційної інстанцій, фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Підстав вважати, що визнання вини обвинуваченим, свідчить про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинений злочин, як на те послався прокурор в апеляційній скарзі, - не має.
Водночас слід послатися, що сторона обвинувачення в обвинувальному акті, відповідно до ст. 66 КК України, також визнала обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття ОСОБА_6 , а прокурор в резолютивній частині апеляційної скарги не просив виключити з вироку цю обставину.
Разом із цим, суд першої інстанції у вироку дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства та звільнив його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з визначенням терміну іспитового строку.
Але, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не навів у вироку достатніх мотивів на обґрунтування такого рішення, яке б узгоджувалося з приписами закону, що вказує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначає прокурор в апеляційній скарзі.
Так, згідно зі ст. 75 КК України, суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, враховуючи обставини, передбачені ст. 65 КК України, зокрема, тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, може дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку, про що прийняти відповідне рішення.
Необхідність мотивування таких висновків регламентують положення ст. 374 КПК України.
Між тим, наведене судом обґрунтування висновку щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання є непереконливим, оскільки фактично підставами для такого висновку суду стали ті ж обставини, що враховувались судом при визначенні виду і розміру покарання, з урахуванням яких суд визнав за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання у мінімальних межах ч. 4 ст. 185 КК України - у виді 5 років позбавлення волі, до того ж всі ці обставини в своїй сукупності, на противагу твердженням суду першої інстанції, жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та суспільної небезпеки особи обвинуваченого і не вказують на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
При цьому судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, конкретні обставини вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а також особу обвинуваченого як у загально-соціальному аспекті, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки та залишив поза увагою те, що ОСОБА_6 двічі засуджувався за вчинення корисливих злочинів проти власності, кримінальне правопорушення вчинив щодо малолітньої особи, в умовах воєнного стану.
Також, судом не враховано відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв'язки, оскільки він неодружений, дітей та утриманців не має, офіційно не працював, суспільно-корисною працею не займався, а отже, вчинив корисливий злочин, з метою особистого збагачення, не бажаючи вживати заходів для пошуку законних джерел отримання доходу, тобто наполегливо прагне вести злочинний спосіб життя.
Тому застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить мети кримінального покарання, що передбачає не тільки виправлення засудженого, але й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, на чому акцентував увагу прокурор в апеляційній скарзі, що і підтвердилося у подальших діях ОСОБА_6 , стосовно якого у іншому кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 121 КК України обрано запобіжних захід у виді тримання вартою.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, проти чого фактично не заперечував і сам обвинувачений в суді апеляційної інстанції, а тому вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання підлягає скасуванню, з ухваленням нового вирку.
За наведеним, апеляційна скарга першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 підлягає задоволенню
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні № 120 221 000 900 019 27 від 30 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання - скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 обраховувати з часу приведення вироку до виконання, зарахувавши у строк відбування покарання строк тримання його під вартою з 30 серпня 2022 року по 25 жовтня 2022 року.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4