Провадження № 33/803/895/25 Справа № 199/10922/24 Суддя у 1-й інстанції - ЩЕРБИНА-ПОЧТОВИК І. В. Суддя у 2-й інстанції - Піскун О. П.
13 березня 2025 року м. Дніпро
Суддя Дніпровського апеляційного суду Піскун О. П., ознайомившись з матеріалами провадження за апеляційною скаргою захисника Зоц Анастасії Олексіївни в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративну відповідальність,
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 березня 2025 року надійшли до провадження судді Піскун О. П. матеріали за вищезазначеною апеляційною скаргою.
Ознайомившись з матеріалами справи, суддя доходить висновку про необхідність заявити самовідвід, виходячи з наступного.
Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає поняття «самовідвід судді» та порядку його вирішення.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Аналогічні вимоги щодо гарантування захисту прав, свобод та інтересів кожного у розумні строки незалежним, безстороннім та справедливим судом передбачені і у ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
З положень ст. 80 КПК слідує, що за наявності підстав, передбачених ст. 75-79 цього Кодексу суддя зобов'язаний заявити самовідвід, який повинен бути вмотивованим.
За матеріалами справи, оскаржена постанова винесена суддею Щербиною-Почтовик І. В., яка є моїм близьким родичем і ця обставина може викликати сумнів у стороннього спостерігача в моїй неупередженості щодо об'єктивності розгляду апеляційної скарги на вищезазначене судове рішення.
Враховуючи викладене, а також вимоги ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», відповідно до яких суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права, суддя вважає за необхідне застосувати аналогію закону та розгляд питання про самовідвід судді в рамках справи про адміністративне правопорушення є можливим і таким, що направлений на захист прав особи щодо розгляду його справи безстороннім судом, не дивлячись на прогалину в Кодексі України про адміністративні правопорушення в даному питанні.
Зі змісту статті 6 Конвенції та практики Європейського Суду з питань неупередженості суду вбачається, що правосуддя має не тільки здійснюватись, а повинно також демонструватись.
Як зазначено в пунктах 69-70 рішення ЄСПЛ «Мироненко і Мартенко проти України» від 10.12.2009 року (Заява N 4785/02), застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді Б., певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі «Феррантеллі та Сантанджело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).
У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється» (див. рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі «Кастільо Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).
Оскільки встановлено, що при розгляді цієї справи в суді першої інстанції приймала участь суддя Щербина-Почтовик І. В., яка є родичем судді Піскун О. П., тому з метою запобігання будь-яким сумнівам щодо об'єктивності та неупередженості апеляційного розгляду слід заявити самовідвід і в даному випадку правомірним й доцільним буде передати дану справу про адміністративне правопорушення до канцелярії Дніпровського апеляційного суду для здійснення повторного автоматичного розподілу справи між суддями для її розгляду по суті.
Таким чином, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 9 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ст. ст. 2, 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. ст. 268, 283, 285 КУпАП суддя,
Заявити самовідвід від участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративну відповідальність.
Справу передати до канцелярії Дніпровського апеляційного суду для здійснення повторного автоматизованого розподілу.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя О. П. Піскун