справа № 753/17661/23
головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К.
провадження № 22-ц/824/1211/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
13 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Старшинського Владлена Артуровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 105 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 20 373 грн 68 коп., 3 % річних у розмірі 4 228 грн 77 коп.
Позов обґрунтовано тим, що між сторонами укладений усний договір-доручення, відповідно до умов якого ОСОБА_2 доручив, а ОСОБА_1 зобов'язався вчинити усі дії для відчуження належного на праві власності позивачу транспортного засобу, а саме: автомобіля марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 .
На підставі домовленостей позивач надав відповідачу, як представнику довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсюк З.Ю. від 28 березня 2022 року, відповідно до якої позивач надав відповідачу право укладати від імені позивача договір купівлі-продажу транспортного засобу, одержувати належні позивачу за цим договором грошові кошти та виконувати інші дії згідно з наданим дорученням.
02 травня 2022 року відповідач від імені позивача уклав договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2022/3157662, відповідно до якого належний позивачу транспортний засіб продано за 105 000 грн. Проте, всупереч домовленості сторін та доручення укладеного на вчинення таких дій, відповідач отримані кошти за автомобіль, що належить позивачу на праві власності не передав та став уникати зустрічей з позивачем.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 105 000 грн, інфляційних втрат у розмірі 20 373 грн 68 коп., 3% річних у розмірі 4 228 грн 77 коп. та судовий збір у розмірі 1 296 грн 03 коп., а всього стягнуто 130 898 грн 48 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим що відповідач у добровільному порядку умови домовленостей не виконав, отримані кошти від продажу транспортного засобу належного позивачу не передав, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Старшинський В.А. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у березні 2022 року позивач, будучі обізнаним про рід діяльності відповідача, який займається купівлею-продажем вживаних автомобілів, їх відновленням та передпродажним ремонтом, звернувся до відповідача та повідомив, що на території міста Ірпінь, який перебував на той час під тимчасовою окупацією рф, знаходиться належний йому на праві власності автомобіль марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 . Позивач повідомив, що указаний автомобіль має пробіг приблизно 280 000 км та пошкоджений внаслідок бойових дій, але вважає, що оскільки автомобіль не знищено повністю, пошкодження в цілому можна відновити, а автомобіль він бажає продати.
З урахуванням того, що у позивача відсутні фінансові та організаційні можливості вивезти автомобіль з окупованої території міста Ірпінь та провести його відновлювальний ремонт, останній запропонував відповідачу самостійно евакуювати належний позивачу автомобіль з міста Ірпінь, здійснити за власні кошти відповідача ремонт указаного автомобіля, його передпродажну підготовку та продати його третій особі.
Щодо фінансової частини домовленостей, позивач запропонував відповідачу, що після продажу автомобіля останній має передати позивачу гривневий еквівалент 1 000 доларів США за автомобіль, а решту суми від ціни продажу автомобіля відповідач залишить у себе у якості компенсації своїх витрат на евакуацію автомобіля з міста Ірпінь, його ремонт, передпродажну підготовку та у якості винагороди відповідача за виконання такого доручення.
Таким чином, між сторонами спору було усно укладено відповідний договір доручення.
З метою виконання вищевказаних домовленостей, позивачем на ім'я відповідача видано довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом КМНО Мойсюк З.Ю. від 28 березня 2022 року та наявна в матеріалах справи.
У квітні 2022 року відповідач здійснив евакуацію автомобіля з міста Ірпінь та за власний кошт провів його відновлювальний ремонт на загальну суму 28 545 грн, що підтверджується видатковою накладною № АА-0000053 від 22 квітня 2022 року та квитанцією до прибуткового касового ордера № 9809 від 22 квітня 2022 року, що видані ФОП ОСОБА_3 .
До складу наведених витрат входять витрати на запасні частини на автомобіль та витрати на виконання відновлювальних робіт по ремонту автомобіля. Окрім цього, за рахунок відповідача в автомобілі проведено повну хімчистку салону вартістю 3 500 грн.
02 травня 2022 року відповідач здійснив продаж автомобіля на користь ОСОБА_4 за ціною 105 000 грн та цього ж дня, на виконання домовленостей з позивачем, відповідач перерахував на картковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 33 100 грн, що за комерційним курсом валют становило гривневий еквівалент 1 000 доларів США, з урахуванням банківської комісії, яку позивач сплатить при знятті грошових коштів та з урахуванням курсу купівлі іноземної валюти в комерційних банківських установах.
18 серпня 2022 року позивач зателефонував відповідачу та повідомив, що витратив всі кошти отримані за проданий автомобіль та вважає, що коштів було не достатньо і він тепер хоче, щоб відповідач перерахував йому ще якісь кошти за автомобіль. Після відмови відповідача виконати безпідставні вимоги позивача, останній став просити відповідача скину йому на картку якісь кошти, бо останній перебуває у вкрай скрутному матеріальному становищі та йому не вистачає коштів на життя, харчування тощо, почав вибачатися за озвучену позицію.
18 серпня 2022 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача 6 000 грн.
У подальшому позивач систематично телефонував та погрожував відповідачу, вимагаючи від нього сплати грошових коштів у розмірі 105 000 грн, за які продано автомобіль, а якщо відповідач не погодиться, то позивач звернеться до поліції.
Апелянт вказує, що позивач фактично ввів в оману суд першої інстанції, не повідомивши про дійсні домовленості сторін спору, про факт сплати відповідачем обумовленої суми грошових коштів на користь позивача у день продажу автомобіля, про відомі позивачу витрати відповідача на евакуацію автомобіля з міста Ірпінь, його ремонт та відновлення.
Зазначає, що суд першої інстанції визнав встановленою обставину про домовленість сторін спору щодо повернення відповідачем на користь позивача всієї суми продажу автомобіля, не врахувавши, що такі обставини позивачем не доведені.
Одночасно представником ОСОБА_1 - адвокатом Старшинським В.А. заявлене клопотання про долучення доказів, яке обґрунтоване тим, що відповідач не був обізнаний про судовий розгляд справи, у зв'язку із чим не мав можливості реалізувати свої процесуальні права на подання відзиву та доказів на спростування доводів позивача.
Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що така розглядалася у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, поштове відправлення суду першої інстанції ОСОБА_1 отримане не було та повернулося із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 51).
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття доказів, поданих відповідачем.
Позивач у визначений ухвалою суду строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла таких висновків.
Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що із тексту довіреності від 28 березня 2022 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсюк З.Ю. та зареєстрованої в реєстрі за № 229, вбачається, що ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 бути його представником перед фізичним та юридичними особами з питань розпорядження (продажу) та експлуатації належного ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого Центр 5346, транспортним засобом марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_3 , 2006 року випуску, дата реєстрації 05 березня 2020 року (а.с. 12-13).
Відповідно до видаткової накладної від 22 квітня 2022 року № АА-0000053 автомобілю марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 , проведено ремонт порогу, заміну дверей, заміну кришки багажника, заміну лобового скла, що разом із ціною замінених деталей становить 28 545 грн. Постачальник послуг - ОСОБА_3 , одержувач - ОСОБА_1 .
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 22 квітня 2022 року № 9809 ОСОБА_1 сплатив на користь ОСОБА_3 28 545 грн на підставі видаткової накладної від 22 квітня 2022 року № АА-0000053.
Вартість повної хімчистки автомобіля марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 , становила 3 500 грн, що підтверджується товарним чеком від 16 квітня 2022 року.
Діючи на підставі довіреності, 02 травня 2022 року ОСОБА_1 продав від імені ОСОБА_2 належний йому транспортний засіб марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 , за 105 000 грн (а.с. 10-11).
ОСОБА_1 перерахував на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 39 100 грн, що підтверджується:
дублікатом чека від 02 травня 2022 року про перерахування 33 100 грн;
дублікатом чека від 18 серпня 2022 року про перерахування 6 000 грн.
Відповідно до частина 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з частинами 1, 3 статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Частиною 1 статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Відповідно до статті 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина 1 статті 1007 ЦК України).
Пунктом 2 частини 2 статті 1007 ЦК України визначено, що довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (частина 4 статті 1007 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається зі змісту статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє.
Зміст указаних норм права дає підстави для таких висновків:
традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення (глава 68 ЦК України);
довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (стаття 1003 ЦК України), при чому це робиться обов'язково (частина перша статті 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво;
глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість у статті 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов'язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання;
з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов'язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем);
конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;
видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення і на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини 1 статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною 2 статті 530 ЦК України.
У своєму позові, посилаючись на наявність між сторонами правовідносин на підставі договору доручення, укладеного в усній формі, ОСОБА_2 просив стягнути ОСОБА_1 на його користь суму основного боргу у розмірі 105 000 грн, що відповідає ціні, за яку ОСОБА_1 , діючи в інтересах позивача, продав належний позивачу автомобіль марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі підтвердив факт укладення ним усного договору доручення з ОСОБА_2 та зазначив, що умовами цього договору визначено його обов'язок передати позивачу гривневий еквівалент 1 000 доларів США, який ним виконано у день укладення договору купівлі-продажу автомобіля позивача.
У довіреності від 28 березня 2022 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсюк З.Ю., зазначено, що ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 на вчинення дій, визначених у тексті цієї довіреності, на виконання статей 244, 1007 ЦК України на підставі укладеного з повіреним усного договору доручення.
Таким чином, хоча письмовий договір доручення між сторонами не укладався, виходячи з правової природи правовідносин, які фактично склалися між ними, та позиції сторін, які визнають факт його укладення, вони повинні регулюватися нормами, які стосуються договору доручення.
Відповідач не набув жодних цивільних прав чи обов'язків за правочином, який він вчинив на підставі довіреності, тому повинен повернути позивачу кошти, отримані за реалізацію майна позивача, з вирахуванням витрат, пов'язаних з виконанням доручення, які відповідно до вимог пункту 2 частини 2 статті 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, відшкодувати повіреному.
Доказів того, що умовами усного договору доручення, укладеного між сторонами, визначено, що витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з виконанням доручення не підлягають відшкодуванню - матеріали справи не містять.
З наданих ОСОБА_1 фотографій автомобіля марки «Renault Megane Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 , вбачається, що такий мав пошкодження зокрема водійського скла, заднього скла, кришки багажника, дверей.
Відомості щодо наданих послуг з ремонту цього автомобіля та заміни пошкоджених деталей, викладені у видатковій накладній від 22 квітня 2022 року № АА-0000053, повністю відповідають пошкодженням, які вбачаються із наданих фотографій транспортного засобу.
Позивачем не заперечується те, що указаний транспортний засіб мав такі пошкодження.
Очевидно, що пошкодження транспортного засобу знижують його товарний вигляд та відповідно ціну, тому ОСОБА_1 здійснено за власні кошти ремонт указаного автомобіля та його передпродажну підготовку, у тому числі хімчистку салону, а всього витрачено 32 045 грн (28 545 грн + 3 500 грн).
Враховуючи викладене, оскільки транспортний засіб продано за 105 000 грн, відповідачем добровільно сплачено позивачу 39 100 грн та відповідачем витрачено 32 045 грн на ремонт та передпродажну підготовку транспортного засобу, тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення різниця у розмірі 33 855 грн.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів ОСОБА_1 про те, що сторони погодили, що після продажу автомобіля ОСОБА_1 має передати ОСОБА_2 гривневий еквівалент 1 000 доларів США за автомобіль, а решту суми від ціни продажу автомобіля відповідач залишить у себе у якості компенсації своїх витрат на евакуацію автомобіля з міста Ірпінь, його ремонт, передпродажну підготовку та у якості винагороди за виконання такого доручення.
Доказів на підтвердження вартості евакуацію автомобіля з міста Ірпінь суду також не надано.
З урахуванням основної суми, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, апеляційний судом самостійно розраховано суму інфляційних втрат за період з 03 травня 2022 року по 04 вересня 2023 року (за який здійснювався позивачем такий розрахунок (а.с. 25, 26), що становить 5 763 грн 97 коп. та суму 3 % річних, що становить 1 363 грн 48 коп.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що з урахуванням наданих відповідачем доказів на підтвердження перерахування грошових коштів на рахунок позивача та доказів понесення відповідачем витрат, пов'язаних з виконанням доручення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року підлягає зміні в частині сум, які підлягають до стягнення.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У пункті 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи, що позов задоволено частково (враховуючи розмір задоволених позовних вимог 32,24 %), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 346 грн 12 коп. (32,24 % х 1 073 грн 60 коп. : 100% = 346 грн 12 коп.).
З позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено - у розмірі 1 091 грн 20 коп. (67,76 % х 1 610 грн 40 коп. : 100% = 1 091 грн 20 коп.).
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи викладене, з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення різниця судових витрат у розмірі 745 грн 08 коп.
Також з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судові витрати на правову допомогу у суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 418 грн (7 500 х 32,24 % : 100% = 2418).
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Старшинського Владлена Артуровича задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:
Задовольнити частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 33 855 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 763 грн 97 коп. та 3 % річних у розмірі 1 363 грн 48 коп.
В іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 745 грн 08 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2 418 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська