Справа № 939/3309/23 Головуючий у суді І інстанції Міланіч А.М.
Провадження № 22-ц/824/1838/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
12 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтувало тим, що 18 травня 2021 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Ідея Банк» кредитний договір № Е07.00610.008050078.
07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 07072023, за умовами якого право грошової вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача.
Відповідно до реєстру боржників № 1 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки на загальну суму 55 886,79 грн, з яких: 27 035,39 грн - заборгованість за основним боргом; 4,21 грн - заборгованість за відсотками; 28 847,19 грн - заборгованість за комісією.
Після відступлення права вимоги відповідачка не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ані новому, ані попередньому кредитору, а з моменту отримання права вимоги позивачем не здійснювалося нарахування відповідачці жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № Е07.00610.008050078 від 18 травня 2021 року у розмірі 55 886,79 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із понесеними судовими витратами.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ««ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 886,79 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка порушила умови взятого на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим позивач, який набув право вимоги за цим договором, вправі задовольнити свої вимоги шляхом стягнення непогашеної суми заборгованості, яка складається із сум заборгованості за кредитом, відсотками та комісіями.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачка в особі представника - адвоката Корнєва С.К. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення заборгованості по оплаті комісії за обслуговування кредитної заборгованості з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити та пропорційно зменшити стягнуту суму судового збору, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
На обґрунтування апеляційної скарги відповідачка зазначила, що ізрішенням суду першої інстанції вона погоджується лише частково і визнає, що повинна сплатити позивачу заборгованість за тілом кредиту у розмірі 27 035,39 грн та за відсотками у розмірі 4,21 грн.
Водночас, посилаючись на положення статей 1, 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», відповідачка вказує, що їй встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Вважає, що пункти кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме прострочена плата за обслуговування кредиту у розмірі 28 847,19 грн не підлягає стягненню.
В обґрунтування вказаних доводів відповідачка посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачки є необґрунтованими, оскільки вона усвідомлювала і погодилась з умовами кредитування в частині щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, підписуючи договір.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнитиз таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 травня 2021 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Е07.00610.008050078, за умовами якого відповідачці надано кредит у розмірі 44 999,00 грн зі сплатою 0,01 % річних строком на 12 місяців.
07 липня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 07072023, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати ці кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пуанту 2.2. договору факторингу права вимоги, які АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк» та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладання цього договору та надсилається АТ «Ідея Банк» ТОВ «ФК «ЄАПБ» в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладання цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною цього договору.
Згідно із пунктом 5.1. договору факторингу права вимоги вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язань, передбачених пунктом 4.1. цього договору.
Відповідно до реєстру боржників № 1 до договору факторингу за ОСОБА_1 рахується заборгованість за кредитним договором № Е07.00610.008050078 від 18 травня 2021 рокуу загальному розмірі 55 886,79 грн, з яких: 27 035,39 грн - заборгованість за тілом кредиту; 4,21 грн - заборгованість за відсотками; 28 847,19 грн - заборгованість за комісією.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками відповідачкою не оскаржуються, отже їх правомірність судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Колегією суддів перевіряється правомірність висновків суду першої інстанції лише в частині стягнення комісії.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з положеннями статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зі змісту договору кредиту та страхування № Е07.00610.008050078 від 18 травня 2021 року вбачається, що в пункті 1.7 відповідачці встановлено плату за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості.
Відповідно до паспорту споживчого кредиту передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка складає 3,39 % від початкової суми кредиту згідно графіку в пункті 5 починаючи з 3,94 % в перший місяць із зменшенням щомісячно на 0,100 % до 2,84 %.
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена в графіку платежів. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає з 1 772,96 грн до 1 277,97 грн щомісяця.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Таким чином, включення позивачем до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
Враховуючи те, що пунктом 1.7 договору кредиту та страхування № Е07.00610.008050078 від 18 травня 2021 року встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції вважає, що положення вказаного кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «ЄАПБ», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за комісією у розмірі 28 847,19 грн ґрунтується на правильному застосуванні і тлумаченні норм матеріального права та не відповідають обставинам справи.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 травня 2024 рокув даній справі підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим також підлягає зменшенню сума заборгованості за кредитним договором з 55 886,79 грн до 27 039,60 грн.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 36 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.
На підставі викладеного з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог слід стягнути документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи в суді першої інстанції, а саме 1 298,60 грн сплаченого судового збору.
В той же час, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а сума заборгованості за судовим рішенням - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2 078,11 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, колегія суддів вважає за можливе остаточно стягнути з позивача на користь відповідачки різницю в понесених судових витратах у розмірі 779,51 грн (2 078,11 грн - 1 298,60 грн).
В апеляційній скарзі відповідачка також просила стягнути з позивача витрати по оплаті професійної правничої допомоги в сумі 3 000,00 грн, надавши лише ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1183951 від 13 грудня 2021 року та квитанцію № 11-21-7 від 05 липня 2024 року, проте зазначені докази в розумінні норм статей 137, 141 ЦПК України не є належними та достатніми для покладення на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення, обов'язку відшкодувати судові витрати іншій стороні, тому вимоги апеляційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року в частині задоволених позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року в частині визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості за кредитним договором № Е07.00610.008050078 від 18 травня 2021 року змінити, зменшивши суму заборгованості з 55 886,79 грн до 27 039,60 грн.
Змінити розподіл судових витрат у справі, а саме стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 779,51 грн в якості різниці по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т. А. Слюсар
Д.О. Таргоній