справа № 757/38861/20-ц
провадження № 22-ц/824/316/2025
13 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2023 року в складі судді Бусик О. Л.,
встановив:
08.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» (далі - ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Посилалось на ті підстави, що предметом діяльності ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 .
Квартира АДРЕСА_1 загальною площею 77,80 кв. м., на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 29 травня 2007 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), на підставі Наказу від 16 травня 2007 р. №842-С/КІ.
02.01.2008 між ТОВ "ЖЕП "Щорса,32" та ОСОБА_1 укладено Договір №302а-Б «Про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території».
Незважаючи на те, що ТОВ "ЖЕП "Щорса,32" свої обов'язки, направлені на здійснення обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, приміщень будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій відповідно до технічних вимог законодавства, відповідних підзаконних актів, забезпечення надання належної якості комунальних послуг та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку, в тому числі й ОСОБА_1 , виконувало та виконує своєчасно та в повному обсязі, ОСОБА_1 свої обов'язки щодо не пізніше 15 числа наступного місяця вносити оплату не виконує в повному обсязі.
Станом на 01.07.2020 ОСОБА_1 має загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 44 858,24 грн.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ЖЕП "Щорса, 32" 44 858,24 грн основного боргу, 7 316,25 грн втрат від інфляційних процесів, 5 204,18 грн - 3% річних, а всього 57 378,68 грн. Також просив відшкодувати суму судового збору.
Заочним рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року позов задоволено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено. Скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» заборгованість у розмірі 44 858,24 грн, 7 316,25 грн - інфляційних втрат, 5 204,18 грн - 3% річних, а всього - 57 378,68 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
23.10.2023 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні з нього заборгованості за житлово-комунальні послуги в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.
Посилається на те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить посилань на докази, за якими суд першої інстанції встановив, що позивач здійснює обслуговування та поточний ремонт житлового будинку АДРЕСА_1 , приміщень цього будинку, забезпечує роботу технічного обладнання та інженерних споруд.
При цьому судом не враховано аргументи відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів: здійснення позивачем господарської діяльності з утримання будинків та прибудинкової території у період з 01.07.2014 по 31.07.2020 року; здійснення позивачем обслуговування та поточного ремонту житлового будинку АДРЕСА_1 у період з 01.07.2014 по 31.07.2020 року; понесення позивачем витрат на обслуговування та поточний ремонт житлового будинку АДРЕСА_1 у період з 01.07.2014 по 31.07.2020 року; здійснення позивачем у період з 01.07.2014 по 31.07.2020 року діяльності з управління багатоквартирним будинком.
Згідно даних ЄДР, господарська діяльність позивача не пов'язана з наданням послуг з управління багатоквартирним будинком, адже така діяльність класифікується за кодом економічної діяльності 81.10. Комплексне обслуговування об'єктів або 68.21. Управління нерухомим майном за винагороду або на підставі контракту. Основним видом діяльності позивача є код 81.29.
Судом першої інстанції встановлено, що нарахування за послуги з утримання будинку та прибудинкової території проводяться за тарифами, затвердженими розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) від 29 грудня 2010 року №1221 та від 30 квітня 2015 року №442.
Вказані розпорядження не були предметом дослідження, оскільки позивач не обґрунтовував ними свій позов.
Крім цього, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) від 29 грудня 2010 року №1221 постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.04.2014 (справа №2-а118/11 (2-а/761/4/14) визнано незаконним і нечинним з моменту його прийняття.
Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації) від 30 квітня 2015 року №442 не встановлює тарифи та структуру тарифів на послуги з утримання будинку АДРЕСА_1 .
Тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території встановлювалися органом місцевого самоврядування до 10.06.2018, тоді як позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги до 31 липня 2020 року. Зазначене виключає можливість застосування тарифів, які встановлювалися будь-якими розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації).
Мотивувальна частина рішення не містить мотивованої оцінки умов договору, зокрема, статті 3 договору, яка визначає порядок розрахунків, ціни та тарифи.
Вважає, що умова пункту 3.2 статті 3 договору є такою, що позивач має право на оплату фактично наданих ним житлово-комунальних послуг за тарифами, зазначеними у Додатку №1 до договору.
Зазначив, що суд першої інстанції розмір заборгованості визначив на підставі розрахунку, наданого позивачем. Вказаний розрахунок не містить відомостей про вид, об'єм та вартість житлово-комунальних послуг, а тому він не може виконувати функцію джерела доказів про вартість житлово-комунальних послуг.
Фактичні дані про вартість житлово-комунальних послуг, згідно п. 3.1. договору, мають міститися в місячних рахунках.
Однак місячні рахунки з липня 2014 року по липень 2020 року не стали об'єктом дослідження суду, через їх відсутність в матеріалах справи.
Суд першої інстанції не здійснював перевірку розрахунку заборгованості на предмет його обґрунтованості та не оцінював докази, які містять вихідні дані, зазначені у розрахунку через їх відсутність в матеріалах справи.
В матеріалах справи містяться два документи щодо розміру заборгованості , які не узгоджуються між собою, а саме: розрахунок заборгованості по основному боргу, інфляційних втрат, 3% річних за період з 01.07.2014 по 31.07.2020, де станом на 01.07.2014 заборгованість становить 7287,35 грн, яка станом на 10.08.2020 збільшилась до 44 858,24 грн; довідка про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг за період 01.07.2014 по 31.07.2020, яка розраховує заборгованість з січня 2014 року, станом на січень 2014 року у нього вже наявна заборгованість на суму 13 729,80 грн, але загальна сума заборгованості станом на 31.07.2020 залишається незмінною в сумі 44 858,24 грн.
Суд першої інстанції не усунув розбіжностей у розрахунках заборгованості і не аргументував у мотивувальній частині рішення своїх висновків щодо обґрунтованості розрахунку заборгованості.
Зазначив, що його квартира з часу будівництва ніколи не була підключена до домової системи опалення, оскільки вона була введена забудовником в експлуатацію як об'єкт нерухомості за наслідками реконструкції технічного поверху будинку. Саме тому на нього, як інвестора, було покладено обов'язки самостійно забезпечити квартиру усіма комунікаціями. Оскільки він не забезпечував свою квартиру самостійно опалюванням та не передавав ці роботи по акту генпідрядній організації для підключення до домової системи опалення, відповідно він ніколи не був споживачем послуг з централізованого теплопостачання.
Позивач заявив вимогу про стягнення вартості послуг з постачання теплової енергії не надавши доказів того, що він був споживачем цих послуг у період з 01.07.2014 по 31.07.2020.
Позивачем не доведено, що його квартира на етапі введення будинку в експлуатацію була підключена до домової системи опалення, з тим, щоб у суду були правові підстави вимагати доказів відключення його квартири від домової системи опалення.
Висновки суду про те, що сплата ним у жовтні 2017 року послуг в сумі, що перевищує щомісячний платіж, є намаганням сплатити заборгованість за минулі періоди, що перериває строк позовної давності, спростовується доказами, наявними в матеріалах справи.
В матеріалах справи наявні квитанції №1006-3404-9841-4545 від 03.10.2017 та №1024-3723-2458-9245 від 21.10.2017, призначення платежу яких свідчить про оплату чергових платежів за серпень 2017 року у сумі 392,11 грн та за вересень 2017 року у сумі 520,94 грн, що спростовує висновки суду про намагання сплатити заборгованість за минулі періоди.
Суд першої інстанції, покладаючи на нього зобов'язання по компенсації позивачу судових витрат у вигляді судового збору в сумі 2 197 грн, не обґрунтував нормами права правомірність покладення на нього зобов'язання по сплаті судового збору у сумі, більшій ніж передбачено Законом України «Про судовий збір».
Зазначив, що судом в резолютивній частині рішення було неправильно зазначено його місце проживання, що є додатковим аргументом на користь того, що судове рішення ґрунтується виключно на обставинах, які містяться в процесуальних документах позивача.
26.12.2023 ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» подало відзив на апеляційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані судом, оскільки до відзиву всупереч вимогам ч.4 ст. 360 ЦПК України не додано докази надсилання його копії відповідачу за зареєстрованим місцем проживання відповідача, яке було зазначене в його апеляційній скарзі: АДРЕСА_3 .
28.03.2024 ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» подало заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в Київському апеляційному суді в розмірі 7 200 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу.
16.07.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Дика Т. В. подала заяву, в якій просить включити до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в Київському апеляційному суді, стягнення з ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката Дикої Т. В. у розмірі 10 800 грн.
26.07.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Дика Т. В. подала заяву, в якій просить відмовити у стягненні з ОСОБА_1 витрат ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» на правничу допомогу у сумі 7 200 грн у повному обсязі.
06.08.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Дика Т. В. подала заяву, в якій просить включити до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в Київському апеляційному суді, стягнення з ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката Дикої Т. В. у розмірі 12 400 грн.
25.10.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Дика Т. В. подала клопотання про долучення до справи копії платіжної інструкції від 24.10.2024 про сплату за надану правову допомогу 2 800 грн.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд враховує, що було прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», який набрав чинності 19.07.2024.
Згідно з вказаним Законом частину першу статті 369 ЦПК України викладено в новій редакції: «Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи».
Прикінцевими положеннями цього Закону установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що апеляційну скаргу подано до набрання чинності вказаним вище Законом, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до пункту 1частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Частиною 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», редакція якого діяла до 9 грудня 2017 року, та частиною 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року визначено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Поняття виробника та постачальника комунальних послуг також визначено Положенням про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання, водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року N 55, відповідно до якого виробниками (постачальниками) холодної і гарячої води та теплової енергії є підприємства і організації, які за договорами надають виконавцям та споживачам комунальні послуги; виконавцями послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають комунальні послуги споживачам (житлово-експлуатаційні та інші організації). У деяких випадках виробники (постачальники) послуг можуть бути і виконавцями послуг (наприклад, для власників приватних будинків), а споживач - це фізична або юридична особа, що користується комунальними послугами.
Зазначені норми законодавства чітко визначають, що виконавцями житлово-комунальних послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають житлово-комунальні послуги споживачам.
Відповідно до п.2.1 Статуту ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32», основною метою створення Товариства є експлуатація та розвиток об'єктів житлового фонду на виконання укладених з власником (уповноваженим ним органом) договорів на утримання житлових будинків і прибудинкових територій, включаючи, але не омежуючись, забезпеченням належного утримання будинку (будинків) та прибудинкової території, надання житлово-комунальних послуг та створення мешканцями будинків (житлових комплексів) належних умов проживання, забезпечення мешканців іншими послугами у встановленому законодавством порядку, здійснення господарської діяльності для організації належного використання та експлуатації переданого Товариству для цілей виконання договірних зобов'язань майна та отримання прибутку. Під час реалізації мети Товариство виступає посередником між власниками житлового та нежитлового фонду та комунальними службами міста Києва по наданню останніми різноманітних житлово-комунальних послуг, у тому числі: водо-, теплопостачання та водовідведення, опалення, забезпечення електроенергією, обслуговуванню технічного обладнання та інше.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 29.05.2007, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , складається з 1 кімнати жилою площею 26 кв. м., загальною площею 77, 80 кв.м.
02.01.2008 між ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» (виконавець) та ОСОБА_1 , як власником вищевказаної квартири, укладеного договір №302а-Б про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території.
Предметом вказаного договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання розташованого в АДРЕСА_1 житлового будинку та прибудинкової території, комунальних та інших послуг, а власником своєчасної оплати цих послуг за встановленим тарифом у строки та на умовах передбачених договором.
Згідно наданого суду розрахунку, за період з січня 2014 року по липень 2020 року по квартирі АДРЕСА_1 , рахується заборгованість по утриманню житла та за надані комунальні послуги, в тому числі за послуги централізованого опалення, всього на загальну суму 44 858,24 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині недоведеності того, що обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, ремонт технічного обладнання та інженерних споруд здійснює саме позивач.
Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території відповідачем було укладено саме з ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32», як з виконавцем вказаних послуг.
Крім цього, матеріали справи містять докази, які підтверджують здійснення саме позивачем діяльності з надання житлово-комунальних послуг у вказаному будинку.
Так, 01.01.2018 між ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» та ТОВ «Салютсервіс» укладено договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів №18-34-О в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
01.12.2019 між ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» та ТОВ «Сервісліфт Україна» укладено договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів №19-55-О в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
01.10.2014 між ПП «Спецкомунтехніка» та ТОВ «ЖЕП «Щорса 32» (замовник) укладено договір №352/14 про надання послуг в вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) за адресою: АДРЕСА_1 .
02.01.2022 між ПП «Спецкомтехніка» та ТОВ «ЖЕП «Щорса 32» (замовник) укладено договір №352/22 про надання послуг із вивезення, розміщення та знешкодження ТПВ за адресою: АДРЕСА_1 .
27.05.2019 між ТОВ «ЖЕП «Щорса 32» (замовник) та ТОВ «ВФ «Восток» укладено договір №27 на виконання робіт по ремонту гідроізоляції паркінга по вул. Є. Коновальця, 32 Б в м. Києві.
22.09.2021 між ПП «АК «Київводоканал» (виконавець) та ТОВ «ЖЕП «Щорса 32» укладено договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого постачання холодної (питної )води та водовідведення ( з використанням внутрішньобудинкових мереж) з Управителем під час надання послуг з централізованого постачання холодної (питної) води та приймання стічних вод використанням внутрішньобудинкових мереж).
Матеріали справи також містять договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг; договір на технічне обслуговування систем протипожежної автоматики і димовидалення; договір на поточний ремонт дорожніх покриттів прибудинкової території та паркінгу житлового комплексу по АДРЕСА_1 ; договір на виконання послуг по технічному обслуговуванню і поточному ремонту автоматичних систем пожежної сигналізації порошкового пожежогасіння тощо, замовником по яким є позивач.
Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що обслуговування вказаного будинку та надання послуг з утримання здійснює інша особа, якій відповідач сплачує за надані послуги.
Відповідно до умов укладеного між сторонами Договору про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території №302а-Б від 2 січня 2008 року, вартість послуг, надання яких входить до договірних зобов'язань виконавця, розраховується щомісяця згідно даних фактичного споживання, наданих за Договором послуг та діючого кошторису цін (тарифів), розрахункової частки участі власника у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території , які наведені в Додатку №1 до Договору ( п. 3.2.).
Зміни в ціні послуг за Договором, спричинені законодавчим переглядом тарифів та цін підлягають відображенню в Додатку №1 до Договору, що складає невід'ємну частину Договору (п. 3.3.).
Як вбачається з довідки про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг за період липень 2014 року - липень 2020 року, тарифи на надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території змінювались та становили: з 01.03.2010 - 3,64 грн на 1 кв.м.; 01.07.2014 - 3,83 грн на 1 кв.м.; 01.08.2017 - 5,04 грн на 1 кв.м.; 01.09.2017 - 6,696 грн на 1 кв.м.; 01.08.2018 - 6,7 грн на 1 кв.м.
Також збільшувались тарифи на постачання холодної води та водовідведення, постачання гарячої води та водовідведення, централізоване опалення, вивезення ТПВ тощо.
Не відображення в додатку до укладеного договору змін, які відбулися у зв'язку з переглядом тарифів та цін, не може слугувати достатньою правовою підставою для відмови в задоволенні позову, або здійснення перерахунку відповідно до тих тарифів та цін, які існували на дату укладення договору.
Відсутність домовленостей сторін по зміну тарифів, при тому, що такі тарифи змінювались відповідно до рішень органів місцевого самоврядування, не звільняє власника від сплати комунальних послуг, які належним чином надавались позивачем за новими тарифами.
Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги в тій частині, що квартира відповідача з часу введення будинку в експлуатацію не була підключена до домової системи опалення, а тому останній не отримував послуг з централізованого опалення.
Відповідачем не було надано суду доказів того, що в порушення вимог Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 №1243, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку, у якому була розташована квартира відповідача, відбулось без підключення такої квартири до мереж централізованого опалення.
Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції позовної давності до вимог за період з 01 липня 2014 року по липень 2017 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2" на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021.
З урахуванням п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем у жовтні 2017 року сплачено суму, яка перевищує щомісячний платіж, що в свою чергу свідчить про переривання позовної давності, є необґрунтованим.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, останнім нараховано заборгованість: за серпень 2017 в сумі 392,11 грн, за вересень 2017 року - 520, 94 грн, за жовтень 2017 - 520, 94 грн.
Відповідно до наданих відповідачем квитанції: платіж в сумі 392, 11 грн сплачено 03.10.2017 за серпень 2017 року; платіж в сумі 520,94 грн сплачено 21.10.2017 за вересень 2017 року; платіж в сумі 520,94 грн сплачено 07.12.2017 за жовтень 2017 року, що свідчить про сплату відповідачем поточних платежів та спростовує висновок суду першої інстанції про переривання позовної давності.
З огляду на те, що відповідачем була подана заява про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, за період з березня 2017 року по липень 2020 року в сумі 31 918,26 грн, з яких: 28 266, 94 грн - основна сума боргу, 1 397,02 грн - 3% річних, 2 254,30 грн - інфляційні втрати.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню - зміні в частині визначення розміру заборгованості.
Доводи апеляційної скарги, щодо невірного зазначення в резолютивній частині оскаржуваного рішення адреси місця проживання відповідача не є підставою для його скасування.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а фактично зводяться лише до незгоди оцінки доказів, які відповідач тлумачить на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні також в частині розподілу судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ставка судового збору по заявленим позовним вимогам становила 2 102 грн, позивачем сплачено - 2 197 грн.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 3 153 грн (2 102 грн х150%).
Враховуючи викладене, а також те, що розмір задоволених позовних вимог становить 55,63 %, сума стягнутого судового збору підлягає зменшенню з 2 197 грн до 1 169,34 грн.
В решті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.
Враховуючи те, що вимоги апеляційної скарги задоволено на 44,37 %, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 398, 99 грн.
Заява ТОВ « ЖЕД «Щорса, 32» про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.
Як вбачається з наданого суду Акту про обсяг наданої правової допомоги за Договором про надання правової допомоги від 01.05.2023, загальна вартість наданої правничої допомоги в сумі 7 200 грн визначена виходячи з вартості складення відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи те, що відзив на апеляційну скаргу не було надіслано відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, яке було зазначене в його апеляційній скарзі, а тому його не було взято до уваги судом апеляційної інстанції, понесені позивачем витрати на його складення відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
06.08.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Дика Т. В. подала заяву про стягнення з ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 400 грн.
Зазначила, що в рамках договору про надання правової допомоги №46/23-п від 01.05.2023, укладеного між Дикою Т. В. та ОСОБА_1 , останньому в Київському апеляційному суді було надано наступні послуги :
-складання апеляційної скарги - 9 600 грн;
- складання та подання через Електронний суд заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - 800 грн;
- складання детального опису наданих адвокатом відповідачу послуг у зв'язку із розглядом справи в Київському апеляційному суді - 400 грн;
- складання та подання через Електронний суд клопотання про відмову у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 7 200 грн - 1 600 грн.
Розмір судових витрат відповідача підтверджується: копією договору про надання правової допомоги №46/23-п від 01.05.2023; детальним описом наданих послуг від 06.08.2024; копією акту №25 прийому-передачі послуг від 31.10.2023; копією квитанції від 26.02.2024 про оплату в т.ч. рахунку №44 від 01.11.2023; копією акту №51 прийому-передачі послуг від 16.07.2024; копією рахунку №36 від 16.07.2024; копією акту №53 прийому-передачі послуг від 31.07.2024 ; копією рахунку №42 від 01.08.2024; копією свідоцтва про право на надання правової допомоги; копією ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1362108 від 10.10.2023.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
У відповідності до частини першої та другої статті 126 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).
Згідно з вимогами частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 та 6 статті 137 ЦПК України).
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, а також враховуючи розмір задоволених вимог по апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, в сумі 5 500 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376 , 381-384 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2023 року змінити в частині визначення розміру заборгованості та витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» заборгованість у розмірі 31 918,26 грн, з яких: 28 266, 94 грн - основна сума боргу, 1 397,02 грн - 3% річних, 2 254,30 грн - інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 169,34 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 398, 99 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 500 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук