справа № 756/8763/17
провадження № 22-ц/824/461/2025
13 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Белінського Віктора Анатолійовича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року в складі судді Диби О.В.,
встановив:
29.06.2017 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт ( далі- Генеральна угода) б/н від 21.06.2016 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 459 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості.
Станом на 13.06.2017 відповідач має заборгованість в розмірі 26 232,81 грн, яка складається з:
18 119,34 грн - заборгованість за кредитом;
2 736,94 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом;
3 623,85 грн - заборгованість за пенею та комісією;
1 752,68 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 26 232,81 грн за кредитним договором №б/н від 21.06.2016, та відшкодувати судові витрати по справі.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 серпня 2017 року позов задоволено.
01.05.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Белінський В. А. подав заяву про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 серпня 2017 року.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Белінського В. А. задоволено. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 серпня 2017 року скасовано та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 26 232, 81 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 18 119,34 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2 736,94 грн; заборгованості за пенею у розмірі 3 623,85 грн; штраф - 1 752,68 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав всі умови договору належним чином, а відповідач ухиляється від виконання взятих на себе договором зобов'язань, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов вказаного договору.
Умови кредитування позичальник розуміла та погодила, інформацію стосовно наданих кредитних послуг отримала, про що свідчить її підпис у заяві щодо надання банківських послуг та Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 21.06.2016.
18.12.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Белінський В. А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Здійснити поворот виконання рішення суду першої інстанції шляхом повернення коштів, стягнутих з ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження №55746205. Судові витрати покласти на позивача.
Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що позивачем не надано будь-яких первинних документів, які прямо підтверджували б розмір та факт видання відповідачу кредитних коштів.
Витяг з Умов та правил надання продукту кредитних карт, що долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, підписів відповідача не містить, підстави для застосування саме цих положень Умов не доведено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Белінського В. А. на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року. Встановлено п'ятиденний строк для подання відзиву учасниками справи.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі та апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» отримало 01.02.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.54 т.2).
22.02.2024 представник АТ КБ «ПриватБанк» на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду з використанням електронного цифрового підпису надіслав відзив на подану апеляційну скаргу.
Поданий відзив підлягає залишенню без розгляду, оскільки його подано з пропуском встановленого судом строку, зазначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Крім цього, відзив не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету та надісланий не за допомогою підсистеми «Електронний суд», а електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису, що дає підстави стверджувати, що заявник використав спосіб звернення до суду не передбачений чинним процесуальним законодавством.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд враховує, що було прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», який набрав чинності 19.07.2024.
Згідно з вказаним Законом частину першу статті 369 ЦПК України викладено в новій редакції: «Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи».
Прикінцевими положеннями цього Закону установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що апеляційну скаргу подано до набрання чинності вказаним вище Законом, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення генеральної угоди) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтями 610, 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до генеральної угоди від 21 червня 2016 року про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 459,01 грн у вигляді встановленого кредитної лінії на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком на 36 місяців з 21.06.2016 по 30.06.2019 року (а. с. 8 т.1).
З тексту генеральної угоди вбачається, що ця угода укладена з метою створення умов для виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань по кредитному договору №SAMDN50ОТС001308506 від 25.09.2008.
Згідно пункту 2.1 генеральної угоди від 21.06.2016 року погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти у сумі 802,67 грн для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентів та інших витрат у відповідності з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості не пізніше 30.06.2019 р.
Згідно пункту 2.2 генеральної угоди відповідно до статей 212, 611, 651 ЦК України за порушення позичальником строків погашення заборгованості, зазначеної у цій генеральній угоді, умовах та правилах, більш ніж на 31 день, за зобов'язаннями, строк яких не настав, сторони дійшли згоди, що строк повернення кредиту рахується 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, розпочинаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. У такому випадку позичальник виплачує банку штраф у розмірі 1 752,68 грн.
Оскільки позичальник припинив виконувати зобов'язання за укладеною з банком генеральною угодою від 21 червня 2016 року і має непогашену заборгованість за кредитом, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 18 119,34 грн; а також несплачений штраф - 1 752,68 грн відповідно до положень генеральної угоди (пункт 2.2), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача вказаних сум.
Разом із цим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з позичальниці заборгованості за пенею у розмірі 3 623,85 грн, не звернув уваги, що умови генеральної угоди від 21 червня 2016 року не передбачали такої санкції.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, однак матеріали справи не містять підписаних позичальником Умов та правил надання банківських послуг.
Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на умови кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджено, що саме з такими Умовами був ознайомлений позичальник і погодився з ними, підписуючи генеральну угоду про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати комісії та пені.
Вказані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані (не визнаються позичальником), а також, якщо ці умови прямо не передбачені у основному договорі.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада
1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.
Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
За таких обставин, судове рішення у частині стягнення з відповідача 3 623,85 грн заборгованості за пенею підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем не надано доказів на підтвердження отримання коштів за генеральною угодою, оскільки на підтвердження вказаної обставини суду першої інстанції було надано виписку за договором, з якої вбачається, що після підписання генеральної угоди відповідачка здійснювала погашення заборгованості за вказаним договором, чим підтверджувала та розуміла свої зобов'язання перед банком (а. с. 217-218 т.1).
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 кредитний договір №SAMDN50ОТС001308506 від 25.09.2008 не підписувала, а постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року (справа №756/2051/16-ц) в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено є необґрунтованими.
Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення, 25 вересня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просила відкрити рахунок та надати їй банківські послуги , остання факт виникнення кредитних правовідносин не оспорює. Підставою для відмови в позові слугувало те, що банк не довів факт використання відповідачкою кредитного ліміту та визначений ним розмір заборгованості.
Разом з тим, ухвалення вказаного судового рішення не впливає на можливість банку захистити порушені права невиконанням ОСОБА_1 умов генеральної угоди, яка є самостійним зобов'язанням, хоч і похідним від кредитного договору №SAMDN50ОТС001308506 від 25.09.2008, направленим на реструктуризацію фіксованої суми заборгованості за вказаним кредитним договором, виконання якого передбачено статтями 526, 1049 ЦК України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, а тому ухвалене судове рішення підлягає частковому скасуванню.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції частково скасовує рішення, то відповідно й змінюється розподіл судових витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 26 232,81 грн кредитної заборгованості.
Апеляційний суд відмовив у стягненні з відповідача пені за неналежне виконання умов кредитного договору у розмірі 3 623,85 грн.
Отже, позов задоволено на 86,19%.
З матеріалів справи відомо, що позивач оплатив позовну заяву судовим збором у розмірі 1 600,00 грн, тому має право на відшкодування 1 379,04 судового збору.
Сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає відшкодуванню з ПАТ КБ «ПриватБанк» у сумі 331,44 грн ( 13,81 %).
Після здійснення зарахування, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 047,60 грн.
За відсутності доказів на підтвердження того, що суму за раніше прийнятим рішенням, було списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем, підстави для задоволення заяви про поворот виконання судового рішення відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Белінського Віктора Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» 3 623,85 грн заборгованості за пенею скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
У позові Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь банку 3 623,85 грн заборгованості за пенею - відмовити.
Рішенні Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року в частині стягнення судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 1 047,60 гривень.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук