Справа № 363/661/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5806/2025
Іменем України
13 березня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Котлярової І.Ю. в м. Вишгород у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В лютому 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 11 січня 2022 року по 30 листопада 2023 року в розмірі 36592,17 грн.
Позов мотивувала тим, що 03 жовтня 2009 року уклала шлюб з відповідачем, від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року, цим же рішенням з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання сина в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу). Відповідач, обізнаний про стягнення з нього за рішенням суду аліментів, а отже зобов'язаний сплачувати аліменти від дня набрання рішенням законної сили, тривалий час не виконував рішення суду, аліменти на утримання сина не сплачував, в зв'язку з чим утворилась заборгованість зі сплати аліментів, яка згідно розрахунку, складеного державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, станом на 01 січня 2024 року становить 113 424,09 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 11 січня 2022 року по 30 листопада 2023 року в розмірі 36592,17 грн.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та передчасність рішення, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що разом з відзивом на позовну заяву було подано клопотання про зупинення розгляду справи, підставою чого було перебування ОСОБА_1 на службі у складі Збройних Сил України, що підтверджується довідкою від 16 березня 2024 року № 1815/795, копія якого була надана разом із клопотанням. Сторона відповідача у клопотанні заявила, що для відповідача є принциповим приймати участь в справі, оскільки позивач перебуває за кордоном та позбавляє права відповідача бачитись із сином, навіть шляхом підключення відеозв'язку. Відповідач, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, просив суд зупинити провадження в справі.
08 жовтня 2024 року стороною відповідача перед черговим засіданням було направлено заяву про розгляд без участі, в якому зазначено, що вони підтримують клопотання про зупинення провадження в справі в повному обсязі.
Зазначав, що конструкція п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України чітко вказує на те, що в суду є імперативний обов'язок, а не право зупинити провадження в справі в разі перебування сторони в складі ЗСУ або інших військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО. Аналогічного висновку дійшов у своїх постановах Верховний Суд в постановах від 15 серпня 2023 року в справі № 174/760/21, від 04 липня 2023 року в справі № 359/7297/22, від 29 листопада 2023 року в справі № 466/5393/22, від 14 лютого 2024 року у справі № 466/8799/22.
Посилався на судову практику ЄСПЛ, згідно якої процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.
Тобто, приписи зазначеної статті мають своєю метою захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває в складі ЗСУ або інших військових формувань, що переведені на воєнний стан. Вони покликані забезпечити об'єктивний розгляд справи.
Отже, суд, встановивши, що відповідач є військовослужбовцем та проходить військову службу у складі військової частини ЗСУ, зобов'язаний був зупинити розгляд справи, однак цього не зробив, чим порушив норми процесуального права та позбавив відповідача права участі в судовому процесі та захисту своїх законних прав та інтересів. Оскаржуване рішення не містить інформації, що відповідач клопотав про зупинення провадження в справі, так як перебуває на військовій службі у складі ЗСУ, в якості доказу надавав довідку з військової частини. Тобто по суті процесуальне право відповідача проігнороване та судом не обґрунтовано, чому докази, які надавались відповідачем, не були прийняті судом до уваги.
В день ухвалення 10 жовтня 2024 року оскаржуваного рішення дружина ОСОБА_1 від військової частини НОМЕР_1 отримала сповіщення № 22 від 27 жовтня 2024 року № 1815/3588 про те, що ОСОБА_1 приймав участь в бойових діях та зник безвісти 10 жовтня 2024 року. Крім того, в цей же день 10 жовтня 2024 року також отримала сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_2 № 6671 від 28 жовтня 2024 року № 2/6671 про те, що 10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 приймав участь у бойових діях та зник безвісти біля н.п. Олександрія. Станом на зараз, факт зниклого безвісти відповідача підтверджується витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, витяг з Реєстру від 26 листопада 2024 року надається до цієї апеляційної скарги.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 надано копію сповіщення № 22 від 27 жовтня 2024 року (№ 1815/3588) від військової частини НОМЕР_1 , копію сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_3 № 6671 від 28 жовтня 2024 року, копію витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 26 листопада 2024 року.
Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Наводила положення ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 51, 52 Конституції України, ст. 196 СК України, вказувала, що оскільки відповідач належним чином не виконував свій обов'язок по сплаті аліментів, суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача неустойку (пеню), яка виникла в період з 11 січня 2022 року по 30 листопада 2023 року. За таких обставин рішення суду є законним, обґрунтованим і таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Вважала таким, що не відповідає дійсності, твердження представника відповідача про те, що рішення суду не містять інформації про клопотання відповідача про зупинення провадження в справі, та що процесуальне право відповідача проігноровано судом, оскільки клопотання розглянуто під час судового засідання, про що судом було постановлено відповідну ухвалу, яка міститься в матеріалах справи.
В той же час, інших підстав для скасування судового рішення апеляційна скарга не містить, в ній не вказано, в чому полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а всі доводи, викладені стороною відповідача, зводяться до незгоди з вирішенням судом клопотання про зупинення провадження в справі.
Стороною відповідача в особі представника ОСОБА_2 направлено пояснення на відзив на апеляційну скаргу, що позивач не спростовує вимоги імперативної норми п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний зупинити провадження в справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Позивача не бентежить той факт, що відповідач наразі безвісно відсутній, що не виключає ймовірність перебування його в полоні або смерті. Позивач, перебуваючи за кордоном та отримуючи соціальні виплати, слідує цілі стягнути з відповідача пеню по заборгованості, не очікуючи встановлення долі відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 9).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року в справі № 363/77/22 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 січня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 10 - 14).
Згідно довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_1 дійсно з 07 вересня 2022 року по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 55).
Відповідач є учасником бойових дій, про що йому видане посвідчення серії НОМЕР_2 від 26 квітня 2024 року (а. с. 54).
17 серпня 2022 року державним виконавцем Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 за виконавчим листом, виданим 07 червня 2022 року Вишгородським районним судом Київської області, на примусове виконання рішення в справі № 363/77/22 (а. с. 47).
16 листопада 2022 року державним виконавцем Бучанського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) прийнято виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 за виконавчим листом в справі № 363/77/22, матеріали якого надійшли до відділу (а. с. 43).
26 травня 2023 року державним виконавцем Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) прийнято виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 за виконавчим листом в справі № 363/77/22, матеріали якого надійшли до відділу (а. с. 48).
Згідно розрахунку заборгованості по аліментам, складеного державним виконавцем Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4, заборгованість зі сплати аліментів станом на 31 грудня 2022 року становить 42 571,01 грн., а станом на 01 січня 2024 року - 113 424,09 грн. Боржником сплачено 84 479,40 грн. з 11 січня 2022 року по 31 грудня 2023 року (а. с. 16, 72).
17 січня 2024 року державним виконавцем Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) винесено постанову у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою встановлено, що відповідно до відповіді Пенсійного фонду України боржник перебуває в лавах ЗСУ та отримує дохід у військовій частині НОМЕР_3 (а. с. 17).
Відповідачем надано копії квитанцій від 24 березня 2023 року щодо сплати аліментів в розмірі 34000 грн. та від 08 лютого 2023 року щодо сплати аліментів в розмірі 13000 грн. (а. с. 51).
Згідно виписки з рахунку ОСОБА_3 , 13 грудня 2022 року на її рахунок надійшли грошові кошти в розмірі 37479,40 грн. від Бучанського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) з призначенням: аліменти на користь ОСОБА_3 , справа № 363/77/22, ВП НОМЕР_4.
Позивачем складено розрахунок неустойки (пені) за період з 11 січня 2022 року по 30 листопада 2023 року, виключивши з розрахунку листопад та грудень 2022 року, лютий та березень 2023 року як місяці, в яких аліменти боржником сплачувались (а. с. 18).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 196 СК України, виходив із презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, яка відповідачем не спростована, і оскільки станом на 01 січня 2024 року у відповідача виникла заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 113 424 грн., судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за період з 11 січня 2022 року по 30 листопада 2023 року в розмірі 36592,17 грн.
Апеляційний суд не може погодиться з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин, з яких утворилася заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження 61-16670сво19)).
Аналогічні правові висновки викладено також в постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 707/3423/23 (провадження № 61-15789св24).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року (справа № 363/77/22) має сплачувати на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 11 січня 2022 року й до досягнення ним повноліття.
З розрахунку заборгованості, складеного головним державним виконавцем Ірпінського ВДВС Дороніною В.О., судом встановлено, що станом на 31 грудня 2022 року ОСОБА_1 мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 42571,01 грн., станом на 01 січня 2024 року - 113424,09 грн. (а. с. 16).
Разом із тим, задовольняючи позов про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідач ОСОБА_1 з 07 вересня 2022 року по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини (а. с. 55), приймає участь у бойових діях, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (а. с. 54), в зв'язку з чим об'єктивно був позбавлений можливості самостійно виконувати рішення про стягнення аліментів шляхом здійснення відповідних періодичних платежів, а тому розумно покладався на механізм примусового виконання судових рішень, врегульований спеціальним Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Відповідно до ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Пунктом 2 розділу XVI «Особливості виконання рішень про стягнення аліментів» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, виконавець протягом десяти днів з дня відкриття виконавчого провадження здійснює заходи для отримання інформації про доходи боржника та виносить постанову про звернення стягнення на доходи боржника, оформлену відповідно до пункту 3 розділу Х цієї Інструкції. Стягнення аліментів здійснюється відповідно до вимог статті 70 Закону та пунктів 3-10 розділу Х цієї Інструкції.
З Інформації про виконавче провадження № НОМЕР_4, наявної на а. с. 76 - 80, та наявних в матеріалах справи копій матеріалів виконавчого провадження вбачається, що постановою Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) від 17 серпня 2022 року відкрито виконавче провадження на примусове виконання виконавчого листа, виданого Вишгородським районним судом Київської області 07 червня 2022 року; постановою старшого державного виконавця від 24 жовтня 2022 року виконавчий документ передано до Бучанського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) за місцем фактичного проживання боржника; згідно заяви боржника від 12 грудня 2022 року, боржник проходить службу в військовій частині НОМЕР_1 ; постановою від 14 грудня 2022 року передано виконавче провадження на виконання до підприємства, установи, організації.
Відповідно до відповіді Пенсійного фонду України, боржник перебуває в лавах ЗСУ та отримує дохід у військовій частині НОМЕР_3 , в зв'язку з чим постановою державного виконавця виконавчий документ передано на виконання до підприємства, установи, організації. Дати виконавчих дій - 10 та 17 січня 2024 року.
Таким чином, боржник ОСОБА_1 добросовісно повідомив державного виконавця про проходження ним військової служби та надав інформацію про військову частину, де боржник отримував дохід, забезпечивши можливість примусового виконання рішення в порядку, передбаченому ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, державний виконавець в межах своєї компетенції не був позбавлений можливості самостійно здійснювати запити до державних органів з метою встановлення джерел отримання доходів ОСОБА_1 .
За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, зроблені в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, є передчасними та помилковими.
В зв'язку з вищевикладеним у суду першої інстанції не було підстав для врахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі 234/17961/18 про функцію неустойки як майнової відповідності неналежного боржника при несвоєчасному виконанні ним обов'язку сплачувати аліменти.
Крім того, апеляційний суд враховує та погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що стороною відповідача подавалось клопотання про зупинення провадження в справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, на підтвердження якого надано відповідні докази, яке не було задоволено судом, чим позбавлено відповідача права участі в судовому процесі та захисту своїх прав та інтересів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України мають своєю метою захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Вони покликані забезпечити об'єктивний розгляд справи.
Так, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі ухвалою від 10 жовтня 2024 року, суд першої інстанції виходив із того, що стороною відповідача не надано суду достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, оскільки до клопотання не додано наказ по особовому складу.
Разом із тим, на підтвердження обставин перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України ним надано до суду першої інстанції не тільки копію довідки військової частини НОМЕР_1 про те, що молодший сержант ОСОБА_1 дійсно з 07 вересня 2022 року по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 55), але й копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 26 квітня 2024 року (а. с. 54).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними та помилковими, зроблені в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що відповідачем не заявлялося клопотань про зупинення провадження в справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, а в прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить скасувати рішення Вишгородського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року.
Вирішуючи позов ОСОБА_3 по суті, апеляційний суд виходить із того, що під час апеляційного перегляду доводи позивача про ухилення відповідача ОСОБА_1 від сплати аліментів не знайшли свого підтвердження. ОСОБА_1 спростовано обставини, зазначені в позовній заяві, що ним вчинялись дії або бездіяльність, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з нього на користь стягувача визначеної суми аліментів, та на спростування аргументів позивача відповідачем доведено, що заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Відтак позов є недоведеним та необґрунтованим і задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Вишгородського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.