Апеляційне провадження № 22-ц/824/7417/2025
Справа № 755/15866/23
Іменем України
12 березня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Муранової-Лесів І.В. в м. Бориспіль 21 січня 2025 року про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , покласти на відповідача судові витрати. Уточнивши позовні вимоги в грудні 2024 року, просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2025 року провадження в справі зупинено на час перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, зобов'язано командування військової частини НОМЕР_1 , а також відповідача ОСОБА_2 невідкладно повідомити Бориспільський міськрайонний суд Київської області у разі звільнення з військової служби та припинення виконання бойових завдань у зоні бойових дій.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просила скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що 21 січня 2025 року під час судового засідання судом не виконано постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, яка є обов'язковою для виконання, та навмисно вдруге зупинено провадження в справі - повторно, з тих же підстав, з метою затягування справи, що стосується законних прав та інтересів дитини, в якої наразі відсутня реєстрація місця проживання, що порушує права дитини та дозволяє батьку в будь-який час виїхати з дитиною за кордон, вона неодноразово чула від ОСОБА_2 , що він хоче з сином виїхати до брата до Німеччини.
Наводила зміст ст. 55, 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007, ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судову практику ЄСПЛ.
Вказувала, що відповідачем по справі неодноразово надавалися довідки про те, що він є військовослужбовцем, і ці довідки викликають сумнів у сторони позивача.
Наголошувала, що ОСОБА_2 періодично спостерігає за будинком ОСОБА_1 , подав в 2023 - 2024 роках близько 4 заяв до поліції особисто на позивача, з повідомленням про неіснуючий злочин, до опікунського органу Дніпровського району з'являється регулярно, безперешкодно подає через електронний суд заяви з ЕЦП по справі, матеріали справи містять доказів належного повідомлення відповідача про рух справи та додані документи, він подає заяви та клопотання по справі, здійснює протиправні дії проти позивача та її дитини, з чого є зрозумілим, що відповідач може брати участь в справі в режимі відеоконференції, або через представника, або особисто. Крім того, правоохоронними органами при здійсненні слідчих дій за заявами ОСОБА_2 встановлено, що відповідач перебуває за адресою проживання у АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 має представника - адвоката Яворського Я.В., який займається судовими справами на підставі договору та ордеру. Вважала, що відсутні підстави для зупинення провадження в справі, оскільки відсутні обставини, які перешкоджають розгляду даної справи.
Зазначала, що суд першої інстанції порушив забезпечення права апелянта на апеляційний перегляд справи та касаційне оскарження судового рішення, ст. 55, 129 Конституції України, ст. 352 ЦПК України, суд неодноразово постановляв ухвали про зупинення провадження в справі від 27 травня 2024 року, 21 січня 2025 року на підставі необґрунтованих клопотань відповідача.
При цьому судом першої інстанції не витребувано доказів у відповідача на підтвердження місця перебування у ЗСУ, не досліджено оригінали посвідчення учасника бойових дій та довідок про участь у бойових діях. Судом не брався витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни про учасників бойових дій, інформація про отримання посвідчення учасника бойових дій в реєстрі не перевірялась.
Вказувала, що надана відповідачем довідка від 01 червня 2024 року має підпис сумнівного походження, довідки від 08 січня 2025 року та від 25 грудня 2024 року мають підписи однієї особи, однак не схожі між собою взагалі. Оригінали цих довідок судом не досліджено і визнано їх копії достатніми та допустимими доказами.
При цьому навіть згідно інформації, зазначеній в цих довідках, ОСОБА_2 може брати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції з 02 грудня 2024 року.
Наводила правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2024 року в справі № 200/4100/23, вказувала, що матеріали справи не містять доказів наявності участі відповідача ОСОБА_2 у бойових діях, зокрема, під час судового засідання 21 січня 2025 року. Судом першої інстанції не перевірено наявність бойових наказів, журналів бойових дій та рапорти командирів, які мають оцінюватися в їх сукупності для підтвердження інформації, вказаної у довідках відповідача.
Вважала необґрунтованим клопотання про зупинення провадження, подане через систему електронного суду, в якій ОСОБА_2 зареєстрований як адвокат, а також який має представника ОСОБА_4 , який здійснює представництво його інтересів в Бориспільському міськрайонному суді Київської області. Сам відповідач досить активно приймає участь в судових засіданнях, надсилає клопотання та заяви, отримує всі документи, ухвали суду, приймає участь у справі через електронний суд.
Наголошувала, що відповідачем не направлено заперечень по суті справи про визначення місця проживання дитини з матір'ю, що свідчить про його згоду з позовом, а тому клопотання про зупинення провадження є безпідставним. Судом першої інстанції в ухвалі про зупинення провадження не обґрунтовано, яким чином продовження розгляду справи негативно впливатиме на права та обов'язки відповідача, який не заперечує проти позову, а тому його права жодним чином не порушуються.
Зазначала, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Вказувала, що приписи п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України мають на меті захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, та покликані забезпечити об'єктивний розгляд справи. Натомість, відповідачем не надано доказів у клопотанні про зупинення від 13 січня 2025 року, що є об'єктивні обставини у зупиненні справи, що призводить до порушення прав дитини та затягування справи.
Посилалася на те, що законом не допускається зупинення провадження у певних категоріях справ, що стосуються інтересів дитини, або якщо відсутня сторона веде справу через представника (ч. 2, 3 ст. 252 ЦПК України). Дана справа стосується інтересів неповнолітньої дитини та безпосередньо впливає на її майнові та немайнові права, негативні наслідки пов'язані з постійними ракетними обстрілами під час дії військового стану.
Наводила правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 420/4613/19 про обов'язок судів належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, зауважувала, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про зупинення провадження порушено ст. 77 - 79 ЦПК України, оскільки рішення має ґрунтуватися на належних допустимих доказах та не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом в ухвалі зроблено висновок, який не відповідає поданим доказам, зокрема що з 02 грудня 2024 року відповідач не бере участі у заходах захисту Батьківщини, на лінії зіткнення, та може брати участь в судових засіданнях.
Вказувала, що відповідачем до матеріалів справи долучені довідки від 02 листопада 2023 року № 4073, від 02 листопада 2023 року № 4073, від 25 липня 2023 року № 2100, видані командиром в/ч НОМЕР_1 полковником ОСОБА_5 , дані довідки вона вважає підробленими, оскільки вони містять суперечливі дані, а інші довідки, що були долучені ОСОБА_2 до матеріалів інших справ, що знаходяться в провадженні судів, також виникають сумнів в їх дійсності, так як подавалися тільки в копіях з підписом факсиміле, за підписами різних офіцерів.
Повідомляла, що в зв'язку з вищевикладеним правоохоронними органами внесені відомості в ЄРДР від 16 лютого 2024 року за ч. 4 ст. 358 КК України стосовно ОСОБА_2 за фактом підробки документів, які підтверджують його участь в бойових діях.
Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 462/4070/23, зазначала, що у відповіді Міністерства оборони України від 29 квітня 2024 року повідомлено, що ОСОБА_2 проходить службу у в/ч НОМЕР_1 , без зазначення, чи переведена ця військова частина на військовий стан. При цьому в посвідченні учасника бойових дій на ім'я ОСОБА_2 зазначено іншу військову частину НОМЕР_2 , без зазначення звання. Судом не зроблено запит до єдиного реєстру для перевірки, чи дійсно отримане це посвідчення відповідачем з зазначенням іншої частини. Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що дійсно відповідач проходить службу, не вказуючи, яку посаду він займає, та звання, за підписом командира ОСОБА_6 . Сама довідка містить замість підпису факсиміле, як і довідка від 29 лютого 2024 року.
Витяг з наказу, що долучає до свого пояснення ОСОБА_2 від 14 листопада 2023 року, не містить інформацію, що військова частина переведена на військовий стан, а сам витяг з наказу містить різні звання ОСОБА_2 , не підписаний командиром, має різні варіанти з зазначенням різних командирів, що викликає сумнів у сторони позивача. Довідка, долучена ОСОБА_2 від 29 лютого 2024 року, спочатку скопійована і в подальшому поставлено печатку.
Відповідь військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2024 року через електронну пошту не містить печатки, а витяг з наказу № 325, що був долучений відповідачем раніше, містить звання іншого полковника, на відміну від поданого раніше.
Звертала увагу, що наказ № 325 про те, що ОСОБА_2 проходить військову службу, не підписаний та має відмінності при подачі ОСОБА_2 та військовою частиною.
На підставі вищевикладеного вважала, що матеріали справи не містять достовірних доказів на підтвердження того, що відповідач перебуває у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на військовий стан або залучені до проведення АТО, оскільки він не надав наказ по особовому складу, підписаний командиром. Наказ по особовому складу № 325 має декілька варіантів, де вказані різні полковники, з різними підписами, з різними військовими частинами.
Зазначала, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про зупинення провадження порушено п. 11 ч. 2 ст. 2 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки провадження у справі за позовом, що стосується інтересів та захисту прав дитини, зупинено на невизначений термін, порушено ст. 210 ЦПК України, перевищивши розумні строки для розгляду справи, порушено п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, так як в матеріалах справи мають бути докази перебування відповідача у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, а відповідач виконує бойові завдання.
Вказувала, що постанова Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року судом першої інстанції не виконана, чим порушено ст. 124, 129 Конституції України.
Крім того, до апеляційної скарги позивачем подано нові докази, а саме копію ордеру ВО № 1085644, виданого адвокатом Яворським А.В. 02 вересня 2024 року на представництво інтересів ОСОБА_2 у Бориспільському міськрайонному суді Київської області, роздрукований скріншот з сайту Єдиного реєстру адвокатів України від 23 січня 2025 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, апеляційна скарга не містить обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ній не наведено об'єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Таким чином, апеляційний суд не може врахувати нові докази як докази, яким заявник обґрунтовує свої вимоги.
Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ст. 12, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не надала доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги про те, що судом порушено права дитини на реєстрацію та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, а також щодо наміру відповідача вивезти дитину за межі України, щодо можливого позбавлення дитини майна, права спадкування, житла, неможливість зарахування дитини до ліцею; щодо підроблення довідок, які посвідчують перебування ОСОБА_2 на військовій службі, участі у бойових діях, посвідчення УБД; що відповідач має представника в даній справі.
Вказував, що в зв'язку з проходженням військової служби в ЗСУ та виконанням завдань, пов'язаних з захистом Батьківщини, він з об'єктивних причин не може брати участь в розгляді справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, з самою позовною заявою та додатками до неї, клопотаннями, заявами, поясненнями, поданими позивачем, вчасно отримувати поштову кореспонденцію тощо; бути особисто присутнім на судових засіданнях та подавати докази, відзиви, клопотання, заперечення, пояснення та інші процесуальні документи, що мають значення для справи.
Наголошував, що зупинення провадження не призведе до будь-яких негативних наслідків для дитини, яка наразі і так проживає з позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження в справі віднесена до п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року справу передано за підсудністю на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області (а. с. 98 - 99 т. 1).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 06 грудня 2023 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження (а. с. 109 - 110 т. 1).
Відповідачем ОСОБА_2 29 грудня 2023 року через систему «Електронний суд» було подано клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з його перебуванням у складі Збройних Сил України. До клопотання відповідачем долучено копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частині) від 01 липня 2022 року №93 про зарахування ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ) до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всі види забезпечення з 01 липня 2022 року, а також копію, а в подальшому і оригінал, довідки від 25 грудня 2023 року №1643/5187 про перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) з 01 липня 2022 року (а. с. 117 - 120, 123 - 124, 148 т. 1).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2024 року зупинено провадження по справі на час перебування відповідача ОСОБА_2 у складі ЗСУ, що переведені на воєнний стан (а. с. 3 - 8 т. 2).
Не погодившись з зазначеною ухвалою, позивач ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2024 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а. с. 98 - 100 т. 2).
В постанові Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року зокрема встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 01 липня 2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується листами військової частини НОМЕР_1 від 29 лютого 2024 року та 01 травня 2024 року, а також довідкою від 29 лютого 2024 року, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_7 (а. с. 205, 207, 220 т. 1), витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2023 року №25 про призначення молодшого сержанта ОСОБА_2 , інструктора штабу НОМЕР_6 механізованого батальйону - офіцером штабу НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та присвоєння йому військового звання - молодший лейтенант (а. с. 206 т. 1), а також інформацією Міністерства оборони України від 29 квітня 2024 року (а. с. 224 т. 1).
Крім того, в постанові Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частині) від 01 липня 2022 року №93 зараховано солдата запасу ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ), який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , стрільцем охорони взводу охорони тактичної групи №6, даний наказ видано на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та наказу Верховного головнокомандувача Збройних Сил України від 22 лютого 2022 року №2 «Про призов резервістів на військову службу та призовом осіб із числа резервістів в особливий період» (а. с. 123 т. 1).
Направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд в постанові від 24 вересня 2024 року вказав, що стороною відповідача не надано докази того, що відповідач виконує бойові завдання у зоні бойових дій, у зв'язку з чим він не має можливості брати участь у розгляді справи, тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі; з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв'язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про наявність обов'язкових підстав для зупинення провадження у справі.
13 січня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження в справі (а. с. 132 - 136 т. 2), мотивоване тим, що в зв'язку з проходженням ним військової служби в ЗСУ та виконанням завдань, пов'язаних з захистом Батьківщини, що підтверджується довідками в/ч НОМЕР_1 від 25 грудня 2024 року № 1643/5307, від 01 червня 2024 року № 6822, від 08 січня 2025 року № 0018, він з об'єктивних причин не може брати участь в розгляді справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, вчасно отримувати поштову кореспонденцію, бути особисто присутнім на судових засіданнях та подавати докази, відзиви, клопотання, заперечення, пояснення та інші процесуальні документи, що мають суттєве значення під час розгляду даної справи. Також слід врахувати і факт, що розлучення батьків для дітей завжди є тяжким психологічним навантаженням, тому судові спори, пов'язані з визначенням місця проживання дитини з одним із батьків є досить чутливою сферою, адже вирішується доля та майбутнє дитини. Не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства, особливо в тому випадку, коли один із батьків створює штучні перешкод у спілкуванні з дитиною. Тому в розгляді даної категорії справ повинні в обов'язковому порядку бути особисто присутніми обоє батьків, а не їх представники.
Вказував, що зупинення провадження по даній справі не призведе до будь-яких негативних наслідків для дитини, яка наразі і так проживає з позивачем ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладеного просив зупинити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України в зв'язку з його перебуванням у складі ЗСУ та виконанням завдань, пов'язаних з захистом Батьківщини.
До клопотання надав копію довідки в/ч НОМЕР_1 від 25 грудня 2024 року № 1643/5307, копію довідки в/ч НОМЕР_1 від 01 червня 2024 року № 6822 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави в зв'язку з військовою агресією рф проти України, копію довідки в/ч НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року № 0018 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави в зв'язку з військовою агресією рф проти України, копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_7 (а. с. 137 - 142 т. 2).
Зупиняючи провадження в справі ухвалою від 25 січня 2025 року, суд першої інстанції керувався п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та виходив із того, що відповідачем повністю доведена та обставина, що він, будучи стороною у справі, перебуває на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, яка переведена на воєнний стан та приймає безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії) на виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 64/2022.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписи цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.
Згідно з пунктом другим цього Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Надалі строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався, зокрема, Законом України № 4220 від 15 січня 2025 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 січня 2025 року № 26/2025, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 8 лютого 2025 року строком на 90 діб до 9 травня 2025 року.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Структура Збройних Сил України визначена статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України», відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України. Бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння) (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України мають своєю метою захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Вони покликані забезпечити об'єктивний розгляд справи.
Судом першої інстанції звернуто увагу, що підставою для скасування Київським апеляційним судом попередньої ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області про зупинення провадження у цій справі згідно зі змістом постанови суду апеляційної інстанції була відсутність доказів того, що відповідач виконує бойові завдання у зоні бойових дій, досліджено та надано належної оцінки як доказам, вже наявним в матеріалах справи, так і новим доказам, наданим ОСОБА_2 разом із клопотанням від 13 січня 2025 року про зупинення провадження в справі, на підтвердження виконання бойових завдань у зоні бойових дій.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем були надані нові докази, які досліджувались Бориспільським міськрайонним судом Київської області, є безпідставними доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не виконано постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року і повторно зупинено провадження в справі з тих самих підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 01 липня 2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та є учасником бойових дій.
Так, відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (про стройовій частині) від 01 липня 2022 №93 про зарахування солдата запасу ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ), який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , стрільцем охорони взводу охорони тактичної групи №6, встановлено, що він виданий на підставі Указу Президента України віл 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та наказу Верховного головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2022 №2 «Про призов резервістів на військову службу та призовом осіб із числа резервістів в особливий період» (а. с. 123 т. 1).
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14 листопада 2023 року №25 молодшого сержанта ОСОБА_2 , інструктора штабу 2 механізованого батальйону призначено офіцером штабу НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та присвоєно йому військового звання - молодший лейтенант (а. с. 206 т. 1).
Крім того, суд першої інстанції встановив, що ця обставина підтверджується листами військової частини НОМЕР_1 від 29 лютого 2024 року та 01 травня 2024 року (а. с. 105, 220 т. 1), інформацією Міністерства оборони України від 29 квітня 2024 року (а. с. 224 т. 1), а також довідками військової частини НОМЕР_1 від 29 лютого 2024 року за №1643/679 (а. с. 207 т. 1) та від 25 грудня 2024 року за №1643/53177 (а. с. 141 т. 2). посвідченням учасника бойових дій від 22 січня 2024 року серії НОМЕР_7 (а. с. 142 т. 2).
Згідно із довідками про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданими військовою частиною НОМЕР_1 від 01 червня 2024 року за №6822 та від 08 січня 2025 року за №0018 молодший лейтенант ОСОБА_2 в період з 14 лютого 2023 року по 11 березня 2023 року, з 15 травня 2023 року по 14 вересня 2023 року, з 30 вересня 2023 року по 20 грудня 2023 року, з 09 березня 2024 року по 07 квітня 2024 року, а також з 01 червня 2024 року по 30 червня 2024 року, з 18 липня 2024 року по 02 грудня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у н.п. Берхівка, Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області, н.п. Діброва Сєвєродонецького району Луганської області, н.п. Часів яр Бахмутського району Донецької області, у Лиманській міській ТГ Краматорського району Донецької області (а. с.137 - 138, 139 - 140 т. 2).
Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
За таких обставин є правильними та вмотивованими висновки суду першої інстанції, що відповідачем повністю доведена та обставина, що він, будучи стороною у справі, перебуває на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, яка переведена на воєнний стан та приймає безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії) на виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 64/2022.
Апеляційний суд відхиляє як нічим не підтверджені припущення позивача щодо підроблення відповідачем наданих ним довідок про проходження військової служби та участь у бойових діях, позаяк учасник справи не може беззаперечно стверджувати про такі обставини, не маючи спеціальних знань, а саме по собі внесення до ЄРДР 16 лютого 2024 року відомостей за заявою ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 подав до суду завідомо підроблені документи, які підтверджують участь останнього у бойових діях, за відсутності відповідного вироку суду, яким би встановлювались відповідні обставини, не є належним доказом подання ОСОБА_2 підроблених документів.
Крім того, апеляційний суд враховує, що документи, які надавалися відповідачем до клопотання про зупинення провадження, оцінювалися в постанові Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року і не були визнані неналежними або недопустимими, а натомість на їх підставі встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 01 липня 2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Апеляційний суд наголошує, що звертаючись до суду з даним позовом, сама ОСОБА_1 повідомляла, вважаючи це однією з підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю, що батько дитини ОСОБА_2 наразі перебуває у лавах ЗСУ, де його можуть вбити, або він може зникнути без вісти (а. с. 2 т. 1), однак після подання відповідачем заяв про зупинення провадження в справі ці обставини заперечується, отже, поведінка позивача в процесі є суперечливою.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не перевірено наявність бойових наказів, журналів бойових дій та рапорти командирів, які мають оцінюватися в їх сукупності для підтвердження інформації, вказаної у довідках відповідача, не брався витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни про учасників бойових дій, інформація про отримання посвідчення учасника бойових дій в реєстрі не перевірялась, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки такі доводи встановлюють для сторони відповідача надзвичайний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування.
Доводи позивача, що за змістом наданих відповідачем довідок з 02 грудня 2024 року ОСОБА_2 не бере участі у заходах захисту Батьківщини, на лінії зіткнення, та може брати участь в судових засіданнях, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки станом на дату постановлення ухвали про зупинення провадження в справі воєнний стан в Україні не скасовано, а отже, не виключено, що відповідач, який проходить військову службу у військовій частині, під час якої періодично бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, в подальшому також буде залучений до участі у бойових діях в разі такої необхідності, і період такого залучення може припасти на дні судових засідань.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_2 безперешкодно подає через електронний суд заяви з ЕЦП по справі, матеріали справи містять належне повідомлення відповідача про рух справи та додані документи, подає заяви та клопотання по справі, з чого є зрозумілим, що відповідач може брати участь в справі в режимі відеоконференції, або через представника, або особисто.
Є нерелевантними посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2024 року в справі № 200/4100/23, оскільки у цих справах предмети позовів суттєво відрізняються, а саме в справі № 200/4100/23 розглядався адміністративний позов військовослужбовця до військової частини про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, щодо ненарахування та невиплати позивачу збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 грн. у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини, які є підставою для обов'язкового зупинення провадження у справі, та керуючись імперативною нормою цивільного процесуального законодавства, дійшов законного та обґрунтованого висновку про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про зупинення провадження порушено п. 11 ч. 2 ст. 2 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки провадження у справі за позовом, що стосується інтересів та захисту прав дитини, зупинено на невизначений термін; порушено ст. 210 ЦПК України, перевищивши розумні строки для розгляду справи; порушено п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, так як в матеріалах справи мають бути докази перебування відповідача у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, а відповідач виконує бойові завдання.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що провадження у справі не підлягало зупиненню з огляду на предмет спору, не приймаються апеляційним судом з огляду на імперативність приписів частини першої статті 251 ЦПК України.
У цьому контексті апеляційний суд також ураховує, що предметом даного спору є визначення місця проживання дитини, яка станом як на момент подачі позову, так і на даний час проживає разом з позивачем.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач має намір і можливість вивезти за межі України дитину, місце проживання якої не зареєстровано в установленому законом порядку, а дитина у разі настання несприятливих обставин може залишитися без майна, без права спадкування, без житла, не забезпечена захистом органу опіки та піклування Дніпровського району в м. Києві за адресою місця проживання, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом як нічим не підтверджені припущення.
Апеляційний суд не приймає доводи позивача, що відповідач не направив до суду заперечень по суті спору, а отже не заперечує проти задоволення її вимог і його клопотання про зупинення провадження є безпідставним, з огляду на те, що заяви про визнання позову ОСОБА_2 не подавались. Враховуючи, що клопотання про зупинення провадження в справі є достатньо вмотивованим, зокрема відповідач посилався на те, що він з об'єктивних причин не може брати участь в розгляді справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, вчасно отримувати поштову кореспонденцію, бути особисто присутнім на судових засіданнях та подавати докази, відзиви, клопотання, заперечення, пояснення та інші процесуальні документи, що мають суттєве значення під час розгляду даної справи, причому в розгляді даної категорії справ повинні в обов'язковому порядку бути особисто присутніми обоє батьків, а не їх представники.
Апеляційний суд не погоджується з позицією позивача стосовно того, що суд першої інстанції помилково зупинив провадження у справі, оскільки відповідно до приписів частини третьої статті 252 ЦПК України суд не зупиняє провадження у справі, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника. Частина третя статті 252 ЦПК України застосовується у випадках, якщо зупинення провадження у справі мало місце на підставі пунктів 1-3 частини першої статті 252 ЦПК України, і не може бути застосована до цих правовідносин, так як суд першої інстанції зупинив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 приймає участь у справі особисто, подає процесуальні заяви по суті справи від свого імені, і не уповноважував будь-яку особу представляти свої інтереси під час розгляду даного позову.
Апеляційний суд зауважує, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом, та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, учасники справи не позбавлені права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідних клопотань.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції порушив забезпечення права ОСОБА_1 на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, оскільки апеляційні скарги, які подавалися нею на ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2024 року та 21 січня 2025 року, були розглянуті по суті та прийнято відповідні процесуальні рішення.
Неможливість касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції, вказаної в п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України після її перегляду в апеляційному порядку передбачена п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, а тому доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права апелянта на касаційне оскарження рішення є неприйнятними.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.