Апеляційне провадження
№22-з/824/373/2025
11 березня 2025 року місто Київ
справа №752/22044/23
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за апеляційною скаргою представника відповідача Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича - Пахолка Тараса Павловича на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року про залишення без задоволення заяви про розподіл судових витрат, постановлену під головуванням судді Кордюкової Ж.І., повний текст ухвали складено 14 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича, Державного підприємства «Сетам», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсними електронних торгів з продажу нерухомого майна, визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів та акту про проведення електронних торгів,-
У жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсними електронних торгів з продажу нерухомого майна, визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів та акту про проведення електронних торгів.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2024 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1
24 вересня 2024 року до Голосіївського районного суду міста Києва від представника відповідача приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. - Пахолок Т.П. надійшла заява, в якій останній просив стягнути з позивача на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. 100000 грн. витрат на професійну правничу допомогу на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року заяву приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. про розподіл судових витрат залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник відповідача приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. - Пахол ок Т.П. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву задовольнити.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника відповідача Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. - Пахолка Т.П. залишено без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 рокузалишено без змін.
14 лютого 2025року позивач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду заяву, в якій просив стягнути з Гненного Д.А. на його користь витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 12000 грн.
В обґрунтування вимог заяви посилався на те, що він у суді апеляційної інстанції поніс витрати на правову допомогу у розмірі 12000 грн.
17 лютого 2025 року від відповідача Гненного Д.А. через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому останній просив відмовити у стягненні витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що сума витрат є неспівмірною зі складністю справи, наданих адвокатом послуг, витраченим часом та обсягом цих послуг.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Позивач та відповідач Гненн ий Д.А. направили на адресу апеляційного суду заяви, в яких просили розглядати справу у їх відсутність.
Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.4 ст.270 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи заяви, колегія суддів вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VIдоговір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West AllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що попередній розрахунок витрат позивача (аналіз апеляційної скарги, законодавства, підготовка відзиву) становить 8000 грн. та в залежності від кінцевого об'єму наданих юридичних послуг за результатами апеляційного розгляду, в тому числі і участі в судовому засіданні може становити 12000 грн.
14 лютого 2025року позивач подав до Київського апеляційного суду заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 12000 грн.
Заяву про ухвалення додаткового рішення подана з дотриманням вимог ч.1 ст.134 та ч.8 ст.141 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем ОСОБА_1 надано копії: договору про надання професійної правничої допомоги №М/15-10/24 від 15 жовтня 2024 року, укладеного між АО «ЛІГАЛ ФОКС» та ОСОБА_1 ; акту №1 прийому-передачі наданих послуг від 11 лютого 2025 року.
Як вбачається з акту №1 прийому-передачі наданих послуг від 11 лютого 2025 року адвокатом були надані позивачу наступні послуги:
надання правової допомоги: попередні усні та письмові консультації, проведення переговорів з клієнтом - 0,5 год., 1000 грн.;
короткий огляд, аналіз апеляційної скарги - 1 год., 1000 грн.;
аналіз правових питань зазначених в апеляційній скарзі - 0,5 год., 1000 грн.;
вивчення правових позицій - 1 год., 1500 грн.;
складання та подання відзиву на апеляційну скаргу - 9 год., 7500 грн., що разом становить 12000 грн.
Колегія суддів приходить до висновку, що зазначений позивачем ОСОБА_1 у заяві про ухвалення додаткового рішення розмір витрат на професійну правничу допомогу - 12000 грн. є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).
У пунктах 179, 180 постанови від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України (схожі положення містяться у статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Таким чином, беручи до уваги заперечення відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи,колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених позивачем в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
З огляду на вищевикладене,колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А.на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст.133, 141, 268, 270 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Ухвалити додаткове судове рішення наступного змісту.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича, місцезнаходження: місто Київ, проспект Голосіївський, 86/1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 судові витрати понесені на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий:
Судді: