Справа № 752/8291/23 Головуючий у суді І інстанції Ольшевська І.О.
Провадження № 22-ц/824/1847/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
12 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2023 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг.
Позов обґрунтувало тим, що 01 серпня 2018 року відповідач підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищевказаних документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
АТ «Універсал Банк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував та своєчасно не здійснював щомісячні мінімальні платежі за кредитом, тому станом на 13 березня 2023 року за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 40 604,45 грн, яка стала простроченою та яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2024 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» 40 604,45 грн заборгованості за тілом кредиту та 2 684,00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на виконання умов укладеного договору про надання банківських послуг від 01 серпня 2018 року позивачем надавалися відповідачу в кредит грошові кошти, однак позичальник свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 13 березня 2023 року в нього утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 40 604,45 грн, наявність якої не спростовано відповідачем належними засобами доказування.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, а в частині сплаченої ним суми у розмірі 30 704,39 грн провадження у справі закрити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що виходячи з позовної заяви та відповіді на відзив АТ «Універсал Банк», сума заборгованості складала 35 599,91 грн, а згодом - 13 березня 2023 року з'явилася сума 40 604,45 грн, хоча в розрахунку відповідного нарахування немає.
03 жовтня 2023 року банком було здійснено договірне списання у розмірі 2 004,39 грн, 12 грудня 2023 року ним перераховано на картковий рахунок 23 000,00 грн, 31 січня 2023 року - 5 000,00 грн, 15 лютого 2024 року - 700,00 грн. Таким чином, станом на 15 лютого 2024 року ним було сплачено 30 704,39 грн, а тому заборгованість складає 4 895,52 грн.
За наведених обставин позивач вважає суд першої інстанції мав закрити провадження у справі в частині сплаченої ним суми заборгованості у зв'язку з відсутністю предмета спору, який існував на момент подання позовної заяви та припинив своє існування під час розгляду справи.
ОСОБА_1 наголошує, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати і часу одержання ним в електронному вигляді Умов і правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту.
Також матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови він розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент підписання ним анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати простроченої заборгованості.
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», які містяться в матеріалах даної справи, не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви.
Позивачем не надано до суду доказів підписання ним Умов і правил надання банківських послуг шляхом накладення електронного цифрового підпису.
З огляду на те, що сторони не обумовили відповідальність за порушення умов договору, внаслідок чого вся заборгованість за кредитом вважається простроченою та нараховуються комісія, штрафи та пеня, які в підписаній анкеті-заяві сторонами не були погоджені.
Стверджує, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Доказів того, чи було задоволено анкету-заяву та відкрито поточний рахунок, чи було видано йому за цим договором платіжний інструмент (банківську картку) у спосіб, що дозволяє однозначно встановити отримання такої картки, та чи встановлено відповідний кредитний ліміт і на яку суму - матеріали справи не містять.
Крім того, відповідач звертає увагу, що починаючи з квітня 2021 року АТ «Універсал Банк» безпідставно списує відсотки за користування кредитними коштами, зокрема: з карткового рахунку НОМЕР_1 за період з 01 жовтня 2020 року по 31 березня 2021 року загальна сума списаних відсотків становила 5 985,27 грн; з карткового рахунку НОМЕР_1 за період з 01 квітня 2021 року по 05 лютого 2023 року - 29 338,73 грн; з карткового рахунку НОМЕР_2 за період з 01 вересня 2022 року по 05 лютого 2023 року - 2 460,92 грн.
З огляду на вищенаведене вважає, що АТ «Універсал Банк» без наявних на те правових підстав списав з його розрахункового рахунку 37 784,92 грн.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 01 серпня 2018 року між ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг «monobank | Universal Bank», відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 5 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_3 .
У анкеті-заяві зазначено, що позичальник погодився з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладення якого він підтверджує і зобов'язується виконувати його умови.
Згідно із пунктом 3 анкети-заяви підписанням цього договору позичальник підтвердив, що ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту (згідно з вимогами діючого законодавства) та отримав їх примірники у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім цього, позичальник беззастережно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, а також, що про таку зміну банк повідомляє його шляхом надіслання повідомлень у мобільний додаток.
Підписанням анкети-заяви ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладання електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Підтвердив, що всі наступні правочини можуть вчинятися ним або банком з використанням електронного цифрового підпису (пункт 6).
Відповідно до пункту 11 анкети-заяви усе листування щодо цього договору відповідач просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Встановлено, що у анкеті-заяві містяться персональні дані ОСОБА_1 , адреса проживання, контактна інформація, соціальний статус, трудова зайнятість, середній дохід, дата та його підпис (а.с. 9).
До анкети-заяви банком долучено Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів (Monobank) та додатки до цих Умов: Тарифи за чорною карткою «Monobank», Паспорт споживчого кредиту «Картка мonobank», Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача (а.с. 12-23).
Відповідно до довідки АТ «Універсал Банк» про наявність рахунку від 21 червня 2023 року щодо клієнта ОСОБА_1 останньому було відкрито рахунок НОМЕР_4 , платіжна картка № НОМЕР_3 , тип рахунку - чорна картка, валюта рахунку - UAH, статус картки - активна (а.с. 60).
Згідно довідки АТ «Універсал Банк» про розмір встановленого кредитного ліміту від 21 червня 2023 року через мобільний застосунок за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 01 серпня 2018 року за карткою № НОМЕР_3 станом на 21 червня 2023 року клієнту ОСОБА_1 було встановлено такі розміри кредитного ліміту: 02 серпня 2018 року - 5 500,00 грн, 07 грудня 2018 року - 4 000,00 грн, 08 грудня 2018 року - 2 000,00 грн, 14 грудня 2018 року - 1 000,00 грн, 17 червня 2019 року - 4 000,00 грн, 12 серпня 2019 року - 6 000,00 грн, 26 серпня 2019 року - 15 000,00 грн, 22 листопада 2019 року - 1 500,00 грн, 24 січня 2020 року - 22 000,00 грн, 01 лютого 2020 року - 35 000,00 грн (а.с. 61).
Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № б/н від 01 серпня 2018 року заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 13 березня 2023 року становить 40 604,45 грн, до якої банком включені залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) та залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) (а.с. 10, 11).
Крім того, позивачем було надано суду банківську виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період із 01 серпня 2018 року по 13 березня 2023 року (а.с. 63-156).
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи висновки місцевого суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , у тому числі анкету-заяву разом з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів (Monobank)та Тарифами, які були надані банком позичальнику через мобільний застосунок, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису відповідача.
У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Під час розгляду справи АТ «Універсал Банк» повідомило суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 уже звертався до суду з позовом до АТ «Універсал Банк» про розірвання договору про надання банківських послуг від 01 серпня 2018 року, у задоволенні якого рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року у справі № 756/7873/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, було відмовлено (а.с. 180, 181).
Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 756/7873/22, яка перебуває у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував укладення з банком договору про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви від 01 серпня 2018 року електронним засобом зв'язку, встановлення кредитного ліміту на платіжну картку та користування кредитними коштами.
Суд апеляційної інстанції вказав, що нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Проте, доказів того, що зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 01 серпня 2018 року припинились, матеріали справи не містять. Позовних вимог про розірвання кредитного договору з підстав, передбачених статтями 651, 652 ЦК України, у цій справі заявлено не було.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновок суду про належне укладення договору та досягнення між сторонами згоди з усіх істотних його умов суперечить судовій практиці, а саме постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), суд визнав нерелевантними, виходячи зі змісту вказаної постанови та установлених обставин спірних правовідносин.
Апеляційний суд зазначив, що у даному випадку послідовність укладення договору про надання банківських послуг ПАТ «Універсал Банк» в рамках проекту «Monobank» передбачає, що без ознайомлення з умовами та тарифами, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 встановлені інші обставини щодо укладання кредитного договору у паперовій, а не в електронній формі Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, посилання апеляційної скарги про неврахування судом правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, безпідставні. Заповненням анкети-заяви позивач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 01 серпня 2018 року, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).
В пунктах 25-28 рішення ЄСПЛ від 31 травня 2012 року у справі «Езертас проти Литви» (заява № 50208/06) вказано, що неврахування національними судами обставин, встановлених рішенням, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, однак яке стосувалося іншого проміжку часу, визначено як надмірний формалізм. ЄСПЛ виходить з того, що така ситуація схожа з подальшим скасуванням остаточного рішення суду, тому тягне за собою порушення принципу правової визначеності.
Отже, судовим рішенням у справі № 756/7873/22, яке набрало законної сили, вже встановлені обставини щодо належного укладення між сторонами кредитного договору, в тому числі погодження Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів (Monobank) і Тарифів за чорною карткою «мonobank» шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність позивачем укладення кредитного договору, видачі кредитної карти та отримання ним грошових коштів на умовах, які зазначені у позовній заяві, є безпідставними.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що на підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, який 01 лютого 2020 року збільшився до 35 000,00 грн, користувався кредитними коштами та періодично погашав заборгованість, що підтверджується наданими позивачем розрахунком заборгованості та випискою по особовому рахунку позичальника.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Встановлено, що взяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором АТ «Універсал Банк» виконало належним чином, надававши ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У свою чергу, взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував, обов'язкові щомісячні платежі в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів своєчасно та у погодженому розмірі не вносив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за вказаним договором.
Колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_1 не надав ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанціїналежних та допустимих доказів на спростування наявності заборгованості перед позивачем за тілом кредиту в розмірі 40 604,45 грн, зокрема, не спростував розрахунок та виписку банку і свій контррозрахунок не надав.
З огляду на вищевикладене, встановивши, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку про обґрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання банківських послуг «monobank» від 01 серпня 2018 року в розмірі 40 604,45 грн.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що починаючи з квітня 2021 року АТ «Універсал Банк» безпідставно списав відсотки за користування кредитними коштами з його карткового рахунку на загальну суму 37 784,92 грн колегія суддів не сприймає, адже всі істотні умови кредитування між сторонами було погоджено в Тарифах за чорною карткою «мonobank», які є однією із складових укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг.
Зокрема, згідно з Тарифами банку пільговий період за карткою «мonobank» встановлюється до 62 днів (діє з моменту виникнення заборгованості до кінця календарного місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, при умові її погашення в повному обсязі); пільгова відсоткова ставка - 0,00001 %; розмір обов'язкового щомісячного платежу за користування кредитними коштами - 4 % від заборгованості (не менше 100 грн, але не більше залишку заборгованості); базова відсоткова ставка - 3,1 % на місяць на залишок заборгованості; збільшена відсоткова ставка на місяць за карткою на суму загальної заборгованості - 6,2 % на місяць (нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості).
При цьому у пункті 3 анкети-заяви позичальник підтвердив, що він ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами, які отримав їх примірники у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
У даному випадку послідовність укладення договору про надання банківських послуг ПАТ «Універсал Банк» в рамках проекту «мonobank» передбачає, що без ознайомлення з Умовами та Тарифами подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
Заповненням анкети-заяви відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 01 серпня 2018 року, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України у сфері захисту права споживачів.
Відповідач безсумнівно розумів зміст та характер надаваних йому банківських послуг, бо тривалий час користувався наданим йому кредитним лімітом, здійснюючи використання наданих кредитних коштів для задоволення власних потреб.
Доводи відповідача про те, що спочатку сума заборгованості складала 35 599,91 грн, а вже 13 березня 2023 року з'явилася сума 40 604,45 грн без відповідного нарахування в розрахунку заборгованості також є необґрунтованими.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунком заборгованості за договором № б/н від 01 серпня 2018 року, залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) станом на 01 січня 2023 року становив 35 599,91 грн, а залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 5 004,54 грн. У подальшому, обидві складові кредитної заборгованості стали простроченими і складали загальну суму 40 604,45 грн, що відображено у відповідних колонках розрахунку (а.с. 11 зворот).
Що ж стосується вимог апеляційної скарги про закриття провадження у справі в частині сплаченої позичальником після звернення кредитора до суду з позовом суми заборгованості у розмірі 30 704,39 грн, то вона також визнається колегією суддів безпідставною.
Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені у статті 255 ЦПК України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Врахувавши викладене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначив, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.
З огляду на наведене, а також ту обставину, що клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору обґрунтоване обставинами, які не стосуються періоду часу, за який АТ «Універсал Банк» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, та виникли після пред'явлення позову про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, який є чинним і не розірваним, та ухвалення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної вимоги апеляційної скарги.
Крім цього, сама по собі незгода відповідача із нарахованою позивачем сумою заборгованості не є підставою для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору між сторонами (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), оскільки у випадку обґрунтованості цих доводів апеляційної скарги може бути підставою для повної та/або часткової відмови в задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, у даному випадку обставини сплати (договірного списання) заборгованості не можуть бути належними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на те, що суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» суму заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2018 року в розмірі 40 604,45 грн, яка виникла станом на 13 березня 2023 року, тобто до часу здійснення боржником відповідних платежів у рахунок погашення боргу за кредитом, відтак внесені відповідачем суми коштів після 13 березня 2023 року можуть лише бути враховані при виконанні рішення суду в добровільному чи примусовому порядку.
Такими чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду та відмови в позові, і які передбачені статтею 377 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу пред'явленого позову про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «monobank | Universal Bank», в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній