справа № 753/11525/23
провадження № 22-ц/824/3852/2025
головуючий у суді І інстанції Якусик О.В.
11 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, Київське квартирно-експлуатаційне управління про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що він є військовослужбовцем та учасником бойових дій і у 2016 році йому було надано дозвіл на переобладнання за власний кошт та з дотриманням правил техніки безпеки приміщення в будівлі № НОМЕР_2 військового містечка № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, позивачу було надано дозвіл на заселення його та його сім'ї до переобладнаної та пристосованої для проживання нежитлової будівлі, яка розташована на території цього військового містечка.
Як зазначав позивач, він є побутовим споживачем комунальних послуг, в тому числі електроенергії, натомість, відповідач у січні 2023 року повідомив жителів військового містечка, що з січня 2023 року вони мають оплачувати житлово-комунальні послуги за промисловими тарифами.
На думку позивача відповідач неправомірно ставить йому вимогу щодо сплати заборгованості за комунальні послуги в розмірі 20 744,66 грн станом на 1 червня 2023 року. Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач просив суд зобов'язати відповідача здійснити з 1 січня 2023 року перерахунок вартості спожитих ним послуг за тарифами для населення та в подальшому здійснювати нарахування за спожиті комунальні послуги за тарифами для населення.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, Київське квартирно-експлуатаційне управління про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 1 січня 2023 року перерахунок вартості спожитих ОСОБА_1 комунальних послуг за адресою Військове містечко АДРЕСА_2 за тарифами для населення.
В іншій частині - у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 357,87 грн.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник Київського квартирно-експлуатаційного управління - Горбань Р.О. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що дані, які внесені до Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності, є офіційним підтвердженням державою даних про облік та стагус об'єктів державної власності. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна від 16 грудня 2019 року вих. № 10-15-22342, управління яким здійснює Міністерство оборони України, будівля № НОМЕР_2 військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 рахується як господарська будівля « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Згідно із зазначеним витягом Київське КЕУ є балансоутримувачем державного майна згідно переліку.
Звертає увагу, що враховуючи законодавчі вимоги та норми, державою офіційно підтверджено, що спірна будівля № 18 зареєстрована як «майстерня» і вона не є «спеціально-пристосованою казармою», однак, судом першої інстанції проігноровано відомості про зареєстровані речові права держави на спірну будівлю № 18, яка зареєстрована як «майстерня», що містяться у Витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Натомість, суд першої інстанції всупереч підтвердженому державою та зареєстрованому правовому статусу спірної будівлі № 18 , самостійно та без наявності будь-яких доказів надав статус спірній будівлі, як «спеціально пристосована казарма».
Наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про надання спірній будівлі АДРЕСА_4 статусу «спеціально пристосованої казарми».
Вказує, що враховуючи норми Положення № 448, зокрема п. 1.3. для того щоб спірна будівля № 18 набула статусу спеціально пристосованої казарми необхідно здійснити реконструкцію спірної будівлі, однак реконструкція спірної будівлі у встановленому порядку керівними наказами Міністерства оборони України не проводилась.
Вважає, що оскільки відсутні будь-які рішення Міністра оборони України щодо переобладнання спірної будівлі № 18, у Київського КЕУ і в принципі у квартирно- експлуатаційних органів відсутні правові підстави оформити документи, що підтверджують технічний стан спірної будівлі № 18, як спеціально пристосованої казарми, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог в частині покладення обов'язку на КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району оформлення документів що підтверджують технічний стан будівлі починаючи з 2018 року.
Звертає увагу, що позивачем не надано доказів дотримання порядку переобладнання будівлі № 18 військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 , який передбачений рішенням ТВО Міністра оборони України від 21 вересня 2009 № 9557/з.
Дозвіл Міністра оборони України на переобладнання будівлі № НОМЕР_2 військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 в матеріалах справи - відсутній.
На підставі вищевикладеного зазначає, що порядок переобладнання спірної будівлі недотримано, тому відсутні підстави вважати, що спірна будівля переобладнана з дотриманням керівних наказів Міністерства оборони України.
Наголошує, що для оплати комунальних послуг за тарифами для населення така будівля має бути переобладнана з дотриманням відповідного порядку, яке визначено длявійськового майна рішенням ТВО Міністра оборони України від 21 вересня 2009 року № 9557/з, однак у Київського КЕУ, як балансоутримувача будівлі, відсутні документи, які б підтверджували, що спірна будівля має статус переобладнаної будівлі, відсутні документи, які б підтверджували, що спірна будівля є спеціально пристосованою казармою, відповідно і відсутні документи, які підтверджують її технічний стан як спеціально пристосованої казарми. Враховуючи те, що будівля АДРЕСА_4 не переобладнана встановленим порядком, відповідно спірна будівля не може вважатись переобладнаною в розумінні п. 6.2. Інструкції № 737 і відповідно не може вважатись спеціально пристосованою казармою в розумінні п. 5 розділу 4 Інструкції № 380.
Звертає увагу, що переобладнання спірної будівлі відбувалося без дотримання встановленого рішенням ТВО Міністра оборони України від 21 вересня 2009 року№ 9557/з та без відповідного дозволу Міністра оборони України, не має статусу переобладнаної будівлі і відповідно відсутні законодавчі підстави застосовувати та здійснювати нарахування за комунальні послуги за тарифами як для населення.
Також не погоджуючись із указаним рішенням представник Військової частини НОМЕР_1 - Лоскутова В.О. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що військова частина НОМЕР_1 не є виробником/надавачем жодної з комунальних послуг, відповідно не забезпечує комунальними послугами військове містечко № НОМЕР_3 та не укладає договорів про надання житлово-комунальних послуг, а тому не є належним відповідачем у справі.
Вказує, що суд першої інстанції також помилково вважає, що будівлі військового містечка № НОМЕР_3 належать до спеціально пристосованих казарм, адже згідно вищезазначеного витягу з Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна підтверджується, що комплекс будівель військового містечка № НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 не містить об'єкти житлового фонду.
Звертає увагу, що рішенням ТВО Міністра оборони України №9557/з від 21 вересня 2009 року було визначено порядок отримання дозволу на переобладнання нежитловнх приміщень під житло для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей, а саме за погодженням з Головним квартирно-експлуатаційним управлінням (з 2018 року правонаступник - Головне управління майна та ресурсів) та виключно з дозволу Міністра оборони України.
Також наголошує на тому, що факт проживання/користування будівлею № НОМЕР_2 у військовому містечку № НОМЕР_3 , що надана позивачеві відповідно договору №25 від 1 січня 2017 року не є предметом розгляду цієї справи.
8 січня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Міністерства оборони України - Дзюби В.Ю., в якому просить апеляційну скаргу Київського КЕУ задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок та відповідно присвоєно статус «спеціально переобладнаній будівлі» будівлі будівля № НОМЕР_2 військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1.
Зазначає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що оскільки спірне нежитлове приміщення переобладнане для тимчасового проживан з дозволу начальника військового зв'язку Збройних Сил України і не зареєстровано в органах місцевого самоврядування як об'єкт житловогофонду, це дає право позивачу на отримання комунальних послуг за тарифами для населення згідно з абз. 5 пункту 5 розділу IV Інструкції №380.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 Лоскутова В.О. повністю підтримала доводи апеляційних скарг та просила їх задовольнити.
Представник третьої особи: Київського квартирно-експлуатаційного управління Лошак Д.А. в судовому засіданні також повністю підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити.
Представник третьої особи: Міністерства оборони України - Чернецький Р.В. в судовому засіданні також підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 проти доводів апеляційних скарг заперечували, просили залишити їх без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 та представника третьої особи Київського квартирно-експлуатаційного управління не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Начальником військ зв'язку Збройних сил України - начальником Головного управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних сил України на підставі рапорту командира військової частини НОМЕР_1 від 12 жовтня 2016 року №2145 надано ОСОБА_1 дозвіл на переобладнання за власний кошт та з дотриманням правил техніки безпеки приміщення в будівлі № НОМЕР_2 військового містечка № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
26 грудня 2016 року на підставі рапорту ОСОБА_1 командиром військової частини НОМЕР_1 було надано дозвіл на заселення позивача та його сім'ї до пристосованої для проживання нежитлової будівлі, що розташоване на території військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 та укладено з ним договір № 25 від 1 січня 2017 року на проживання в будинку 159/18 по вказаній адресі.
Із копії рапорту ОСОБА_1 від 26 грудня 2016 року слідує, що командир в/ч НОМЕР_1 надав дозвіл ОСОБА_2 та членам його сім'ї на заселення із внесенням відповідних змін в списки осіб, які проживають на території в/ч, з нарахуванням плати за комунальні послуги з 1 січня 2017 року відповідно до керівних документів.
Листом т.в.о. начальника Головного КЕУ Збройних Сил України від 13 травня 2016 року № 1056, адресованого командиру в/ч НОМЕР_1 , повідомлено, що за результатами роботи комісії з перевірки окремих питань використання спеціально пристосованих казарм, будівель і споруд, яка працювала в період з 22 лютого 2016 року по 1 квітня 2016 року відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15 лютого 2016 року № 74 «Про утворення комісії з перевірки окремих питань використання спеціально пристосованих казарм, будівель і споруд» та згідно з рішенням Міністра оборони України від 19 квітня 2016 року № 7554/3 по нежитловим будівлям військового містечка № НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) дозволено тимчасове проживання без права повторного заселення (до моменту забезпечення постійним або службовим житлом) військовослужбовцям, особам звільненим з військової служби у запас або у відставку та членам їх сімей, які перебувають на обліку громадян, що потребують покращення житлових умов, у будівлях №№ 2 (штаб), НОМЕР_4 (штаб), НОМЕР_2 (майстерня), НОМЕР_5 (склад), 44 (цех), 50 (склад), 52 (майстерня).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно комплекс будівель військового містечка № НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 не містить об'єктів житлового фону.
29 грудня 2021 року командир в/ч НОМЕР_1 направив лист начальнику Київського КЕУ у якому повідомив, що за результатами проведеної аудиторської звірки фінансової діяльності в/ч НОМЕР_1 за період з 1 вересня 2014 року до 31 жовтня 2017 року встановлено, що з сім'ями, які проживають на території в/ч укладено договори найму житлових приміщень, розрахунки з проживаючими за спожиті житлово-комунальні послуги здійснюються за тарифами для населення. Нарахування за надані комунальні послуги здійснюється згідно з Інструкцією №380 відповідно до тарифів для населення. У листі викладено прохання щодо перегляду та зміни тарифів на споживання електропостачання для бюджетних організацій та тарифи для споживання електропостачання житлових приміщень будинків, в яких проживають військовослужбовці.
Листом від 24 січня 2023 року командир в/ч НОМЕР_1 повідомив мешканців військового містечка № НОМЕР_3 в/ч НОМЕР_1 , що згідно з розпорядженням Київського КЕУ від 19 січня 2023 року № 517/229 будуть змінені тарифи на комунальні послуги.
Листом від 14 червня 2023 року № 1615 командир в/ч НОМЕР_1 повідомив ОСОБА_1 про те, що рішенням т.в.о. Міністра оборони України від 19 квітня 2016 року № 7554/з визначено дозвіл (погодження) на тимчасове проживання у будівлях військового містечка № НОМЕР_3 без права повторного заселення; оплата за спожиті комунальні послуги та електроенергію у військовому містечку № НОМЕР_3 Київським КЕУ здійснюється за тарифами для бюджетних установ, тому листом від 16 травня 2023 року № 517/2094 доведено встановлені тарифи, які є обов'язковими до застосування для посадових осіб, які здійснюють розрахунок за спожиті комунальні послуги, доведені особовому складу, що проживає на території військового містечка № НОМЕР_3 .
Повідомлено ОСОБА_1 про те, що станом на 1 червня 2023 року заборгованість зі сплати комунальних послуг становить 20 744,66 грн.
Із копії платіжних документів, наданих позивачем, установлено, що позивач сплачував комунальні послуги за період з січня 2023 року до червня 2023 року, а саме: електричну енергію, водопостачання, вивезення сміття. Отримувач коштів - в/с НОМЕР_1 .
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та, зобов'язуючи Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 1 січня 2023 року перерахунок вартості спожитих ОСОБА_1 комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_5 за тарифами для населення, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нежитлове приміщення переобладнане для тимчасового проживання з дозволу начальника військ зв'язку Збройних Сил України і це дає право позивачу на отримання комунальних послуг за тарифами для населення згідно з абз. пункту 5 розділу ІV Інструкції № 380. Відсутність оформлених документів, що підтверджують технічний стан нежитлового приміщення, в якому на законних підставах проживає позивач та члени його сім'ї (наймачі), не є підставою для нарахування їм оплати за спожиті комунальні послуги та електроенергію за тарифами для бюджетних установ. Отже, право позивача порушене та підлягає захисту.
Натомість вимога позивача про зобов'язання відповідача і в подальшому здійснювати нарахування за спожиті комунальні послуги за тарифами для населення задоволенню не підлягає, оскільки вказана вимога передбачає захист прав на майбутнє, що суперечить завданням цивільного судочинства, згідно з яким суд захищає порушене, невизнане або оспорюване право (частина перша статті 2 ЦПК України).
Крім того, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача у частині визнання протиправною бездіяльності щодо незастосування тарифів для населення та протиправними дій щодо вимоги оплати комунальних послуг за промисловими тарифами, оскільки покладення обов'язку на відповідача здійснити перерахунок вартості спожитих послуг у повній мірі відновить порушене право позивача.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з мотивами відмови іншої частини позовних вимог, так само і позивач у відповідній частині рішення суду першої інстанції не оскаржує, тому рішення у наведеній частині не переглядається апеляційним судом.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вимог позову, яка була задоволена з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року, відповідає.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР (далі по тексту ЖК) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 67 ЖК плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно зі статтями 1, 4, 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку встановленому законодавством.
Відповідно до статей 11, 12, 17, 26 Закону України «Про електроенергетику» державне регулювання діяльності в електроенергетиці провадиться шляхом формування тарифної політики відповідно до законодавства.
Статтею 10 Закону України «Про Збройні Сили України», з метою приведення квартиро-експлуатаційного забезпечення військ у відповідність до вимог чинного законодавства, враховуючи порядок фінансування квартирно-експлуатаційного забезпечення, утримання, експлуатації та обліку фондів, наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448, затверджено «Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» (далі - Положення № 488).
Згідно з пунктами 1.3., 2.4. Положення № 488, основними завданнями квартирно-експлуатаційного забезпечення та Київського КЕУ є забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями; участь в організації забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями; здійснення безпосереднього квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин дислокованих у межах відповідальності.
Відповідно до пункту 7.11. Положення № 488 порядок оплати житлово-комунальних послуг та квартирної плати в спеціально пристосованих казармах визначається відповідно до вимог Інструкції № 737.
Інструкція № 737 втратила чинність відповідно до наказу Міністра оборони України від 31 липня 2018 року № 380, яким затверджено Інструкцію № 380.
Пунктами 2, 4 розділу ІV Інструкції затвердженої наказом Міністра оборони України від 31 липня 2018 року № 380 передбачено, що у разі відсутності службових жилих приміщень: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу і не перебувають у шлюбі, розміщуються у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, а сімейні - у сімейних гуртожитках. За відсутності вільних місць в гуртожитку військова частина зобов'язана орендувати їм житло або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення; військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках; іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців, призваних за мобілізацією до укладення ними контракту) військова частина зобов'язана орендувати житло або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення в порядку, визначеному законодавством.
Під гуртожитки виділяються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки, казарми та інші будівлі, які належать до житлового фонду Міноборони та мають бути зареєстровані у виконавчому органі місцевих органів самоврядування.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Інструкції № 380 під спеціально пристосовані казарми виділяються будівлі, які розташовані на території військової частини, для тимчасового проживання військовослужбовців та не зареєстровані у виконавчих органах місцевого самоврядування як об'єкт житлового фонду.
На спеціально пристосовані казарми КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району оформлює документи, що підтверджують їх технічний стан, у яких зазначається кількість місць для проживання. Житлово-побутові умови в таких казармах мають відповідати вимогам, які висуваються до гуртожитків, призначених для проживання одиноких громадян.
У разі розміщення одружених військовослужбовців, осіб офіцерського складу та членів їх сімей або проживання осіб, звільнених з військової служби в запас або відставку, та членів їх сімей (за їх згодою), які залишилися перебувати на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлового приміщення для постійного проживання, оплата комунальних послуг та енергоносіїв здійснюється відповідно до укладених з ними договорів. У таких випадках відшкодування коштів військовій частині, витрачених на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, проводить військовослужбовець за тарифами для населення (абз. 5 пункт 5 розділу ІV Інструкції № 380).
З системного аналізу вказаних вище нормативно-правових актів, якими регулюється порядок надання комунальних послуг та їх вартість, вбачається, що одружені військовослужбовці, особи офіцерського складу та члени їх сімей, які проживають у спеціально пристосованих казармах, будівлях і спорудах, переобладнаних для тимчасового проживання військовослужбовців, не зареєстрованих в органах місцевого самоврядування як житлові приміщення, починаючи з серпня 2018 року, здійснюється відповідно до укладених з ними договорів, а відшкодування коштів військовій частині, витрачених на оплату комунальних послуг та енергоносії, військовослужбовець проводить за тарифами для населення.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, відповідачами не спростовано, що позивач (військовослужбовець) та члени його сім'ї проживають у спеціально переобладнаній будівлі, яка розташована на території в/ч НОМЕР_1 , яка виділена під тимчасове проживання військовослужбовців, на підставі договору найму № НОМЕР_6 , укладеного 1 січня 2017 року між ним та в/ч НОМЕР_1 . На позивача поширюється положення абз. 5 пункт 5 розділу ІV Інструкції № 380 у частині відшкодування ним коштів військовій частині, витрачених на оплату комунальних послуг та енергоносіїв за тарифами для населення.
Доказів зворотнього відповідачем та третіми особами не надано та матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково встановив статус приміщення, у якому проживає позивач та члени його сім'ї, як спеціально переобладнана будівля, не спростовує факту, що позивач туди вселився саме з дозволукомандиром військової частини НОМЕР_1 . Саме командиром було надано дозвіл на заселення позивача та його сім'ї до пристосованої для проживання нежитлової будівлі, що розташоване на території військового містечка № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 та укладено з ним договір № 25 від 1 січня 2017 року на проживання в будинку 159/18 по вказаній адресі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити з 1 січня 2023 року перерахунок вартості спожитих ОСОБА_1 комунальних послуг за адресою Військове містечко АДРЕСА_5 за тарифами для населення.
Безпосередньо умовами договору № 25 від 1 січня 2017 року, який був залучений судом апеляційної інстанції до матеріалів цієї справи, було встановлено порядок оплати комунальних послуг.
Тому доводи апелянтів про те, що на позивача покладається обов'язок відшкодування витрат за утримання будівель майстерні саме за тарифами для утримання нежитлових приміщень не грунтуються на умовах договору та фактично протирічать договірним умовам.
Доводи апеляційної скарги про те, що в порушення порядку надання дозволу на переобладнання нежитлових приміщень під житло та порядку надання дозволу на тимчасове проживання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та членів їх сімей у період з 2009 року по 2018 рік командиром військової частини НОМЕР_1 були надані будівлі і споруди військового містечка № НОМЕР_3 , колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).
Предметом даної справи є позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: Міністерство оборони України, Київське квартирно-експлуатаційне управління про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії внаслідок порушення права споживача.
Правомірність/неправомірність надання дозволу на переобладнання нежитлових приміщень під житло та порядку надання дозволу на тимчасове проживання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та членів їх сімей у період з 2009 по 2018 роки командиром військової частини НОМЕР_1 не є предметом позову у даній справі, тому і не розглядались в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не може в межах справи про оплату житлово-комунальних послуг надавати оцінку законності прийняття вказаних рішень командиром військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, та яким був би встановлений факт неправомірності надання дозволу на переобладнання нежитлових приміщень під житло та порядку надання дозволу на тимчасове проживання військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та членів їх сімей у період з 2009 по 2018 роки командиром військової частини НОМЕР_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач проживає у нежитловому приміщенні, на яке відсутні документи, що підтверджують його технічний стан, тому на позивача не розповсюджується дія положення абз. 5 пункт 5 розділу ІV Інструкції № 380, що є підставою для нарахування комунальних послуг за тарифами для юридичних осіб, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно з абз. 1 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону № 1510-VI від 11 червня 2009 року) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 12 Порядку №1081 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2014 року № 162) службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби. Аналогічна норма міститься у розділі ІV Інструкції № 380.
Згідно з абз. 2 пункту 5 розділу ІV Інструкції № 380 на спеціально пристосовані казарми КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району оформлює документи, що підтверджують їх технічний стан, у яких зазначається кількість місць для проживання. Житлово-побутові умови в таких казармах мають відповідати вимогам, які висуваються до гуртожитків, призначених для проживання одиноких громадян.
З аналізу вищевказаних нормативних актів вбачається, що обов'язком командира в/ч є забезпечення військовослужбовців жилими приміщенням у порядку, визначеному Інструкцією № 380. При цьому Інструкцією № 380 саме на КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району покладено обов'язок щодо оформлення документів, що підтверджують технічний стан казарми, починаючи з серпня 2018 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що будівля № НОМЕР_2 військового містечка № НОМЕР_3 не переобладнана встановленим порядком та не має відповідного статусу в розумінні п. 6.2. Інструкції №737, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 7.11 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 448 від 03.07.2013, порядок оплати житлово-комунальних послуг та квартирної плати в спеціально пристосованих казармах визначається відповідно до вимог Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом МО України від 30 листопада 2011 року № 737, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337 (із змінами), яка втратила чинності 16.10.2018 року.
Чинною Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 року передбачено, що у разі розміщення одружених військовослужбовців, осіб офіцерського складу та членів їх сімей або проживання осіб, звільнених з військової служби в запас або відставку, та членів їх сімей (за їх згодою), які залишилися перебувати на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлового приміщення для постійного проживання, оплата комунальних послуг та енергоносіїв здійснюється відповідно до укладених з ними договорів. У таких випадках відшкодування коштів військовій частині, витрачених на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, проводить військовослужбовець за тарифами для населення (п.5 розділу ІV Інструкції №380).
Командир військової частини видає наказ та укладає з військовослужбовцем договір про надання комунальних послуг, при цьому вартість комунальних послуг та енергоносіїв відшкодовується військовій частині військовослужбовцем за тарифами для населення, крім неодружених військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу військової служби за контрактом, які проживають безоплатно.
У разі відсутності у військовій частині військовослужбовців відповідних категорій, які розміщуються у спеціально пристосованих казармах (переобладнаних будівлях) відповідно до вимог цієї Інструкції, в них можуть тимчасово розміщуватися інші військовослужбовці за їх згодою (п.п. 19-20 Розділу IV Інструкції №380).
Отже, зазначеними нормами матеріального права регламентовано, що військовослужбовці, які проживають в спеціально пристосованих казармах (переобладнаних будівлях), відшкодовують вартість отриманих ними комунальних послуг і спожитих електроносіїв за тарифами для населення, що є соціальною гарантією для військовослужбовців вказаної категорії, яка не може бути звужена.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідача Військової частини НОМЕР_1 та представником третьої особи Київського квартирно-експлуатаційного управління в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 та представника третьої особи Київського квартирно-експлуатаційного управління.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційні скаргі представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 та представника третьої особи Київського квартирно-експлуатаційного управління залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому перерозподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба