18 лютого 2025 року місто Київ.
Справа № 381/4968/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4790/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2024 року (у складі судді Ковалевська Л.М.)
у справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради, ОСОБА_3 про встановлення факту недобросовісних дій, встановлення факту зловживання правом та позбавлення батьківських прав
У жовтні 2024 року у провадження Фастівського міськрайонного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради, ОСОБА_3 про встановлення факту недобросовісних дій, встановлення факту зловживання правом та позбавлення батьківських прав.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з такою ухвалою ОСОБА_1 25 листопада 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржувану ухвалу скасувати.
Вказує, що суддя Ковалевська Л.М. неодноразово заявляла самовідводи при розгляді справ, які стосувались інтересів, прав та обов'язків ОСОБА_1 та за участю тих же сторін, однак у даній справі такого самовідводу заявлено не було.
Вказує, що зміст рішень судів на які послалась суддя Ковалевська Л.М. не містить інформації про те,що судами апеляційної інстанції та касаційної інстанції по справі 381/4594/21 надавалась оцінка діям відповідачки ОСОБА_2 щодо економічного знущання надОСОБА_1 , зловживання правом на шкоду її інтересам та вчиненню недобросовісних дій,що є підставою для позовних вимог по справі 381/4968/24.
Ухвалою Київського апеляційного судувід 28 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
7 лютого 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, яким просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Звертає увагу, що в справах, де суддя Ковалевська Л.М. заявляла самовідвід, ОСОБА_1 не була стороною, а заявлення самовідводу в справах, де ОСОБА_3 приймає участь в якості третьої сторони не є обов'язком суду.
Вказує, що порівнявши текст позовної заяви від 2021 року та текст позовної заяви від 2024 року можна зробити висновок, що вони суттєво не відрізняються аргументацією та доводами.
У судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_4 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Позивач, треті особи або їхні представники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд виходив із того, що ОСОБА_1 подавався аналогічний позов, який 14 березня 2023 року Фастівським міськрайонним судом Київської області було задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1
15 червня 2023 року постановою Київського апеляційного суду (апеляційне провадження № 22-ц/824/9274/2023) рішення Фастівського міськрайонного суду від 14.03.2023 скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
07 серпня 2024 Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15.06.2023 залишено без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, повторно звертаючись до суду з аналогічним позовом, зазначає ще дві позовні вимоги, перед вимогою про позбавлення батьківських прав, а саме : про встановлення факту недобросовісних дій, встановлення факту зловживання правом.
Суд першої інстанції вважав, що включення до переліку позовних вимог ще двох вимог не може свідчити про те, що в даному випадку позивачем подано новий позов, відмінний від того, що уже розглядався судами трьох інстанцій.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанціїпро наявнісь підстав для закриття провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід'ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).
Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка міститься в статті 6 «Право на справедливий суд».
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19 (провадження № 61-2294св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що критеріями відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є: наявна тотожність спірних правовідносин (спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у різних цивільних справах) та судове рішення по тотожній справі, що набрало законної сили.
При цьому критерій тотожності підлягає оцінці тільки після набрання відповідним рішенням законної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Судом установлено, що ОСОБА_1 вже зверталась з цивільним позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав (справа № 381/4594/21) та посилалась на те, що відповідач, як мати, з 2012 року не цікавиться життям доньки, не допомагає забезпечувати її фінансово, навпаки, відповідач подала до суду позов про стягнення аліментів з батька на утримання дитини, а у подальшому систематично подавала позови про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
14 березня 2023 року Фастівським міськрайонним судом Київської області було задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1
15 червня 2023 року постановою Київського апеляційного суду (апеляційне провадження № 22-ц/824/9274/2023) рішення Фастівського міськрайонного суду від 14.03.2023 скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
07 серпня 2024 Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15.06.2023 залишено без змін.
Підставою для відмови в задоволенні позову у справі № 381/4594/21 вказано, недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини. Апеляційний суд констатував неможливість ствердження щодо втрати взаємозв'язку між матір'ю та дитиною.
Чинним процесуальним законодавством України не допускається подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.
Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 .
Предметом позову у справі є встановлення факту недобросовісних дій, встановлення факту зловживання правом та позбавлення батьківських прав.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 серед іншого посилається на те, що у 2022 році, відповідач виїхала закордон, не переймаючись життям доньки, яка тоді проживала в місті Фастів та яка не мала можливості виїхати, адже за заявою відповідача до батька ОСОБА_1 було застосовано заборону виїзду за кордон. На 5 аркуші позовної заяви зазначає, що з 2021 року до кінця 2024 року ОСОБА_2 продовжує нехтувати материнськими обов'язками та зловживає своїми правами, між позивачем та відповідачем розірвані будь які стосунки.
Дані підстави позову не є аналогічними підставам у справі № 381/4594/21 і не могли ними бути, оскільки попередній позов подано ОСОБА_1 у грудні 2021 року, тобто до початку повномасштабної війни в Україні і розглянуто в березні 2023 року. Відповідно події 2024 року не могли бути предметом судового розгляду.
Однією з цілей застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обставини справи зазначені позивачем (підстави позову) ОСОБА_1 у справі № 381/4594/21та у справі № 381/4968/24 є різними, а отже, оскільки нетотожність хоча б одного з елементів (сторони, підстави або предмету спору) не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору, відсутні підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 186ЦПК України.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на те, що висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, є помилковим, а отже, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи для продовження розгляду до цього ж суду, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 367-369, 371, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 27 лютого 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Поливач