Єдиний унікальний номер справи № 372/1031/24
Провадження №22-ц/824/2230/2025
13 лютого 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба в справах дітей та сім'ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком,
У лютому 2024 року заявник звернувся до суду із позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком.
На обґрунтування заяви зазначав про те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 в період з 09.10.2009 р. по 04.08.2015 р., рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04.08.2014 р. шлюб між ними було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з батьком і по теперішній час батько самостійно утримує, здійснює повний догляд та виховує дитину без участі матері. На час розірвання шлюбу між сторонами дитині було лише п'ять років проте мати не виявила бажання забрати її проживати до себе, тому з цього часу дитина проживає з батьком. Мати дитини ОСОБА_2 вже багато років після розірвання шлюбу не бере участь у вихованні та догляді за дитиною, фактично відсутня у житті дитини, не відвідувала школу, не цікавилася її успішністю, не відвідувала разом з дитиною заклади охорони здоров'я, фактично самоусунулася від виховання власної доньки. Зазначає, що після початку військових дій на території України мати жодного разу не поцікавилася щодо життя дитини, не виявила бажання вивезти дитину на безпечну територію. Дитина залишилася повністю під опікою лише одного батька. Знаходження на території України з неповнолітньою дитиною є досить небезпечним, а оточуюче положення не дає можливості дитині нормально розвиватися, навчатися. Для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини батько не може вивезти дитину за кордон. Без підтвердження факту того, що заявник самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою донькою без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері заявник не матиме право перетину державного кордону України у період дій військового стану. Крім того вказує, що без підтвердження цього факту заявник може бути у будь-який час мобілізований і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька і матері чи інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатися її повноцінним вихованням.
У зв'язку з викладеним, заявник просить суд встановити факт, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою дитиною - донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_2 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба в справах дітей та сім'ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком, відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, заявник направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком в повному обсязі.
19 листопада 2024 року на адресу апеляційного суду від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, призначене на 13.02.2025 року, з'явився представник позивача.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла такого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 09 жовтня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 серпня 2015 року у справі №372/3037/15-ц було розірвано, рішення не оскаржене та набрало законної сили.
Від шлюбу сторони у справі мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.01.2010 р.
25.12.2023 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Згідно п.1.2. договору батьки домовилися про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір'ю, яка проживає окремо від дитини. п.1.3 договору передбачено, що місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька. У разі зміни місця проживання дитини батько зобов'язується попереджувати матір письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання. П.1.4 договору батько самостійно утримує та повністю виховує свою доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . П.2.1. батько здійснює повне та одноосібне виховання та утримання дитини на власний розсуд без участі матері дитини. П.3.1.1. батько зобов'язався піклуватися про здоров'я дитини, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. П.3.2. Мати зобов'язалася не втручатися у вихованні дитини та не чинить перешкод батькові щодо виконання ним своїх обов'язків за цим договором.
З копії заяви ОСОБА_2 реєстраційний №1734 від 25.12.2023 р. вбачається, що мати малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 повідомила про повне забезпечення, нагляд та утримання її доньки здійснюється її батьком ОСОБА_1 з 2015 р.
Згідно з довідки №444 від 25.12.2023 р. та характеристики ОСОБА_3 навчається в 8-Е класі Академічного ліцею №3 Обухівської міської ради Київської області, виховання дівчинки займається батько ОСОБА_1 , на даний час дитина проживає з батьком.
У копії акту від 25.12.2023 р. зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але за даною адресою не проживає, місце проживання за свідченням свідків за адресою: АДРЕСА_1 .
З копії акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї від 19.01.2024 р. вбачається, що батько ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 та матір'ю ОСОБА_4 проживають в двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 для дитини створено належні умови для виховання, розвитку та проживання.
Згідно з копії акту від 31.01.2024 р. ОСОБА_3 перебуває на утриманні свого батька ОСОБА_1 з серпня 2015 р. по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 , мати дитини ОСОБА_2 за свідченням свідків не бере участі у вихованні дитини.
У письмових поясненнях ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 від 21.01.2024 р., 22.01.2024 р. зазначено, що з 2015 р. ОСОБА_1 опікується своєю донькою ОСОБА_3 , виховує та утримує її, матір вони давно не бачили.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком.
В своїй позовній заяві позивач зазначив про те, що насамперед встановлення факту самостійного виховання ним дитини без участі матері необхідне йому для забезпечення можливості захисту як прав та інтересів дитини, так і його прав та інтересів, зокрема передбачених частиною першою статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто для отримання відстрочки від призову на військову службу, з метою забезпечення належного виховання дитини та можливості виїзду за кордон.
Водночас самої вимоги по суті спору з даного приводу у позовній заяві заявлено не було. Крім того, не було залучено в якості відповідача відповідний державний орган у сфері діяльності вищевказаного Закону.
Колегія суддів зазначає, що суд не може сам залучити належного відповідача, а пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справах з подібними правовідносинами: у постанові від 19 серпня 2020 року (справа № 201/16327/16-ц, провадження № 61-43384св18), у постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 640/10507/18, провадження № 61-18941св20).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
В судовому засіданні в ході розгляду справи апеляційним судом представник позивача зазначала також і про існування спору між позивачем та саме матір'ю дитини - ОСОБА_2 .
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Відповідно до положень ст.4 ЦПК України судовому захисту, в тому числі і в суді апеляційної інстанції, підлягають лише оспорювані, порушені, невизнані права, свободи та інтереси учасників справи.
За таких умов, факт порушення прав позивача тим відповідачем, що був визначений позивачем, є предметом доказування в цій справі.
У той же час, жодного доказу з приводу невизнання чи оспорення ОСОБА_2 прав позивача або їх порушення в ході розгляду справи представлено не було.
Більш того, самим позивачем до суду було надано договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 25.12.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також заяву ОСОБА_2 , відповідно до якої остання повідомляє, що повне забезпечення, нагляд та утримання її доньки ОСОБА_3 здійснюється її батьком ОСОБА_1 з 2015 року.
За таких умов апеляційний суд не вбачає існування жодного спору між сторонами із заявленого питання, що в свою чергу обумовлює відсутність у позивача права на судовий захист з даного приводу.
В постанові від 10.07.2024 р. у справі № 127/16211/23 Верховний Суд також зробив висновок про те, що відсутність спору між батьками про місце проживання дитини передбачає необхідність відмови у задоволенні позову. Хоча в зазначеній справі було заявлено позовну вимогу про визначення місця проживання дитини, тоді як в даній справі позивач вимогу сформулював як встановлення такого факту, по суті суди в обох справах розглядали однотипні питання. Крім того, основним в даному випадку є саме висновок про відсутність можливості судового захисту тих прав, які фактично порушені не були.
За результатами розгляду справи апеляційний суд вбачає створення позивачем штучного спору з метою вирішення питання поза межами правовідносин позивача та заявленого ним відповідача без залучення до участі у справі належного відповідача, що є неприпустимим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько