12 лютого 2025 року м. Київ
Справа №757/36428/23-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/1506/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Вовк С.В. 20 травня 2024 року у м. Києві, повний текст рішення складений 28 травня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернуласьдо суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень, просила стягнути з відповідача на свою користь борг в сумі 22000, 00 дол США за розпискою від 25 червня 2023 року, що становить еквівалент 804509, 20 грн за курсом НБУ на 15 серпня 2023 року, де 1 дол. США = 36,5686 грн та 72000, 00 грн за додатком до розписки від 25 червня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 25 червня 2023 року відповідачем отримано від позивача 22000, 00 дол. США для будівництва будинку у АДРЕСА_1 . Власниками земельної ділянки за вказаною адресою є сторони. Враховуючи, що будівництво вказаного будинку відповідачем не здійснюється, а подальше спільне проживання є недоцільним, відпадає потреба у здійсненні будь-якого будівництва в подальшому. З метою повернення коштів 31 липня 2023 року позивач надіслала відповідачу поштовими відправленнями вимогу щодо повернення коштів у строк до 10 серпня 2023 року. Відповідач вимогу проігнорував, кошти не повернув.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що зі змісту розписки від 25 червня 2023 року вбачається, що між сторонами відсутні договірні правовідносини за договором позики, оскільки у розписці не зазначено про отримання відповідачем у позику від позивача грошових коштів, його обов'язок повернути ці кошти у певний строк. Так, навпаки, у розписці вказано, що грошові кошти призначені для будівництва будинка на земельній ділянці, яка є спільною власністю сторін.
Не погодилась із вказаним судовим рішенням позивач, представником подана апеляційна скарга, в якій він зазначає про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи у зв'язку з неповним їх з'ясуванням, що призвело до неправильного вирішення справи. Представник позивача вказує на те, що суд першоїінстанції неправильно надав оцінку доказу - розписці від 25 червня 2023 року, що призвело до неправильного визначення характеру правовідносин між сторонам за укладеною розпискою та вирішення спору в цілому. Зазначає, що 25 червня 2023 року відповідач написав розписку, яка посвідчує передання йому позивачем коштів в сумі 22000 доларів США. Метою такої позики є використання коштів для будівництва будинку, який знаходиться у спільній сумісній власності у сторін. Строк повернення коштів у розписці не був встановлений. Сторонами визнається факт укладення розписки від 25 червня 2023 року на суму 22000 доларів США.
Також, відповідач підтверджує той факт, що позивачем направлялася вимога від 31 липня 2023 року щодо повернення коштів, що підтверджується наданою відповідачем у додатках до відзиву копією претензії позивача від 31 липня 2023 року та його відповідь від 31 серпня 2023 року.
Відповідач вимоги щодо повернення коштів проігнорував, кошти не повернув.
Таким чином, розписка від 25 червня 2023 року є договором позики з строком повернення 31 серпня 2023 року, який визначений у порядку ст. 1049 ЦК України.
Стосовно доказів, які надані відповідачем щодо ведення будівельних робіт, то представник зазначає, що вказані докази жодним чином з зобов'язанням за розпискою не пов'язані і вчинялися до укладення розписки та не спростовують факт укладення розписки, отримання відповідачем коштів в сумі 22000 доларів США та обов'язку повернути позивачу кошти. При цьому, отримані кошти позивачем були використані для особистих потреб, а не в інтересах сім'ї чи будівництва будинку.
Представник також зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги і обставини, які спонукали позивача витребувати кошти у відповідача шляхом направлення вимоги у порядку ст. 1049 ЦК України. В позовній заяві позивач зазначала обставини, які підтверджують, що потреба у використанні коштів в цілях будівництва з боку відповідача відпала і такі кошти на будівництво будинку не використовувалися.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує на те, що зі змісту апеляційної скарги не вбачається в чому саме полягає незаконність рішення суду першої інстанції, а викладені в апеляційній скарзі обставини зводяться до звичайної незгоди з прийнятим рішенням без зазначення достатніх аргументів та підстав про незаконність рішення. Представник також вказує, що відповідач заперечує, що між ним та позивачем виникли взаємовідносини позичальника та позикодавця, а також той факт, що розписка від 25 червня 2023 року видана в межах укладеного договору позики.
Зазначає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно з'ясував всі обставини справи та надав їх належну оцінку, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а доводи наведені в апеляційній скарзі безпідставними та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Також представник вказує, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат понесених в суді апеляційної інстанції складатиме 15000,00 грн, а докази понесення вказаних витрат будуть надані в порядку передбаченому ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 , та його представник ОСОБА_4 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 20 травня 2016 року було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб /а.с. 11/.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 липня 2021 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець передає у власність, а покупці приймають у власність земельну ділянку наступним чином: ОСОБА_2 приймає в особисту приватну власність 1/3 частину земельної ділянки, ОСОБА_1 приймає в особисту приватну власність 2/3 частки земельної ділянки та сплачують за неї у відповідних частках грошову суму, обумовлену в цьому договорі. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд /а.с. 6-8/.
В матеріалах справи міститься копія розписки наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 (паспортні дані зазначаються) отримав від своєї дружини ОСОБА_1 (дані паспорта) суму у розмірі 22000,00 тис. дол. США (двадцять дві тисячі доларів США - еквівалент 820000 грн (вісімсот двадцять тисяч гривень) на будівництво будинку у АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 /підпис/» /а.с. 5/.
Також в матеріалах справи міститься копія вимоги ОСОБА_1 адресована ОСОБА_2 наступного змісту: «25 червня 2023 року, Вами, ОСОБА_2 , було отримано від мене, ОСОБА_1 22000,00 дол. США для будівництва будинку у АДРЕСА_1 . Враховуючи, що будівництво вказаного будинку Вами не здійснюється, а подальше спільне проживання є недоцільним, відпадає потреба у здійсненні Вами будь-якого будівництва в подальшому. У зв'язку з цим прошу повернути мені до 10 серпня 2023 року кошти в сумі 22000,00 дол. США готівкою або на мій рахунок за наступними реквізитами (реквізити зазначаються). 31 липня 2023 року ОСОБА_7 /підпис/» /а.с. 9/.
Представником відповідача до відзиву на позовну заяву було долучено копію Додатку до розписки від 25 червня 2023 року наступного змісту «станом на 25 червня 2022 року - 50 тис. грн (п'ятдесят тисяч гривень) /підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /. 27 червня 2023 року - 22 тис грн (двадцять дві тисячі гривень) підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 / /а.с. 65/.
У копії вимоги датованої 30 серпня 2023 року, адресованій ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , зазначено про те, що 25 червня 2023 року ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 було написано розписку та додаток до розписки від 25 червня 2023 року, які обумовлювали поетапне виділення ОСОБА_1 коштів ОСОБА_2 на будівництво будинку. ОСОБА_2 підтверджує, що ним було отримано від ОСОБА_1 кошти на загальну суму 72000,00 грн для будівництва будинку. Щодо суми коштів вказаній в розписці - 22000,00 дол. США ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_1 йому така сума коштів не передавалась та він її не отримував. ОСОБА_2 також вказує на те, що жодних додаткових умов, зокрема зобов'язальних, у розписці та додатку до розписки крім зобов'язань щодо будівництва будинку не було. ОСОБА_2 також зазначає, що сума 72000,00 грн використана ним згідно розписки на будівництво будинку /а.с. 67/.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій із передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 688/3024/17, від 08 вересня 2021 року у справі №163/1531/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20.
За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з вказаних вище норм чинного законодавства та вже усталеної судової практики, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа.
З наведених обставин справи вбачається, що 25 червня 2023 року відповідачем у справі ОСОБА_2 було написано розписку, відповідно до якої він отримав від своєї дружини ОСОБА_1 суму у розмірі 22000,00 доларів США, що становить еквівалент 820000,00 грн, призначення грошових коштів визначено як на будівництво будинку у АДРЕСА_1 .
Також сторонами було підписано Додаток до розписки від 25 червня 2023 року наступного змісту «станом на 25.06.2022 року - 50 тис. грн. (п'ятдесят тисяч гривень). 27.06.2023 - 22 тис грн (двадцять дві тисячі гривень)».
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
В даному випадку, у розписці не зазначено про отримання відповідачем від позивача грошових коштів у борг, а також не визначено обов'язок відповідача повернути ці кошти у певний строк, або за певних умов. У зв'язку з цим, правовідносини, що виникли між сторонами у справі не мають характерних ознак, що притаманні договору позики.
Та обставина, що відповідач не заперечує факту написання цієї розписки не свідчить про те, що вказана розписка є договором позики, оскільки як в судовому так і в позасудовому порядку ним заперечувались обставини укладення між сторонами договору позики.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем направлялася вимога, якою був визначений строк повернення коштів, що вказує на те, що розписка від 25 червня 2023 року є договором позики з строком повернення 31 серпня 2023 року, який визначений у порядку ст. 1049 ЦК України, відхиляють судом апеляційної інстанції, оскільки розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. В даному випадку розписка не відповідає вказаним умовам, оскільки не містить умов отримання відповідачем саме в борг грошей із зобов'язанням їх повернення. За таких обставин, позивачем не підтверджено своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, які спонукали позивача про повернення коштів, не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки в розписці не були встановлені та зазначені умови і строки за яких надані відповідачу кошти підлягають поверненню, та взагалі був відсутній обов'язок щодо повернення вказаних коштів, зокрема, з підстав зазначених позивачем. До того ж самі посилання позивача на спільне життя і спільну діяльність по будівництву будинку спростовуються твердженням позивача про передачу відповідачу коштів у позику.
А отже висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за договором позики, відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наданим сторонами доказам та вірно вирішив справу в межах заявлених позовних вимог та визначених позивачем підстав позову. Тому рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації позивачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києвавід 20 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 11 березня 2025 року.