13 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/231/25 пров. № А/857/5084/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Микитюк Р.В., м.Івано-Франківськ) у справі № 300/231/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
13.05.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що сформував позовні вимоги до 18 липня 2022 року включно, тобто до того часу, поки частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Вважає, що право на звернення до суду із позовною заявою у частині вимог до військової частини НОМЕР_1 , відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), не обмежене будь-яким строком, а відтак строк звернення до суду позивачем не пропущено. Що ж стосується позовних вимог, які сформовані до військової частини НОМЕР_2 , то в даному випадку, строки звернення з позовною заявою не пропущені, оскільки ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу даної військової частини 14 жовтня 2024 року, а позовну заяву до суду було подано 13 січня 2025 року. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
21.02.2025 відповідачем (Військова частина НОМЕР_1 ) до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що у позивача було багато часу на своєчасне звернення до суду під час дії редакції статті 233 КЗпП України, чинній до 18.07.2022 включно, а також впродовж трьох місяців після скасування карантину в Україні, на строк дії якого відповідно до пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України продовжувались строки на звернення до суду, передбачені статтею 233 КЗпП України. Зазначеним правом позивач своєчасно не скористався. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Крім того, 25.02.2025 відповідачем (Військова частина НОМЕР_2 ) до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що в спірному випадку позивач не погоджується із розміром грошового забезпечення, який нараховувався та виплачувався позивачу щомісяця в період з 17 березня 2023 року по 20 травня 2023 року. Тобто, в цій справі вимоги позивача стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження позивачем військової служби, а не виплат, що належать працівникові при звільненні. Таким чином, на думку відповідача, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про пропуск позивачем строку на звернення до суду. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлено наступні обставини.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду і доказів поважності причин його пропуску.
21.01.2021 представником позивача, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, подано до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків. У заяві про усунення недоліків представник позивача зазначає, що позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду із позовними вимогами за період з 17.04.2021 по 20.05.2023.
Однак, як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, повідомлені представником позивача обставини не пояснюють та не доводять поважності причин пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 1 ст. 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС відповідно до частини другої якої якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до структури заробітної плати належить основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Колегія суддів зазначає, що позивач просив суд, зокрема, зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 17.04.2021 по 20.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідно року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 14.10.2024 його було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 . У листопаді 2024 року та грудні 2024 представник позивача звернувся до відповідачів із заявами, в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 17.02021 по 20.05.2023 з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідачі відповідей на час звернення до суду не надали.
Апеляційний суд зазначає, що предметом спору в цій справі є порядок обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, із яких позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення. Грошове забезпечення виплачувалося позивачу щомісячно, а тому про ймовірне порушення свого права за квітень 2021 року позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за вказаний місяць. Далі, позивач був обізнаний кожного місяця (травень - грудень 2021 року, січень - грудень 2022 року, січень - травень 2023 року), в якому, на його переконання невірно обчислено розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, за кожний попередній місяць окремо.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «'Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»' від 01.07.2022 за №2352-IX (Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, апеляційний суд зазначає, що строк звернення до суду із позовом, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно п. 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, протягом усього цього періоду дії карантину та три місяці після його скасування, тобто до 01.10.2023 включно, позивач мав право в межах строку оскаржити бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення за періоди з 17.04.2021 по 20.05.2023, проте до суду із цим позовом позивач звернувся 13.01.2025.
Разом з тим, доводи апелянта про те, що позивач при звільненні не отримав письмового повідомлення від Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, тому відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать при звільненні не починався, відповідно не може бути пропущений, є помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'', станом на дату звільнення позивача з військової служби 08.08.2024) про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
В спірному випадку позивач не погоджується із розміром грошового забезпечення, який нараховувався та виплачувався позивачу щомісяця в період з 17.04.2021 по 20.05.2023. Тобто, в цій справі вимоги позивача стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження позивачем військової служби, а не виплат, що належать працівникові при звільненні.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Таким чином, колегія суддів вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а доводи апелянта про дотримання цього строку є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі № 300/231/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний