13 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 444/2154/24 пров. № А/857/4659/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.
Обрізко І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області (головуючий суддя Зеліско Р.Й.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Жовква 13 січня 2025 року, у справі №444/2154/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Відділу поліції №2 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
21.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Відділу поліції №2 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, просив постанову серії ББА №596202 від 02.04.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП скасувати, а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх тез, а також не надав суду докази на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Суд першої інстанції зауважив, що постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, тому немає підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскільки доказів, які б спростувало факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивачем в межах розгляду даної справи надано не було. На думку суду першої інстанції, оскаржувана постанова винесена у межах повноважень уповноважених осіб відповідача в порядку та у спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин у справі, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 січня 2025 року та позов задовільнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що кваліфікація за ч.4 ст.126 КУпАП можлива лише у випадку, якщо рішення суду про позбавлення права керування транспортними засобами - набрало законної сили на час керування транспортним засобом. Скаржник вказує, що постанова Галицького районного суду від 20.03.2024р. по справі №461/1953/24 була оскаржена в апеляційному порядку - відтак набрала законної сили, лише після апеляційного перегляду справи. Скаржник стверджує, що ОСОБА_1 станом на квітень 2024р. (02.04.2024 ) не вважався таким що вчиняв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 130 КУПАП та не вважався притягнутим до відповідальності за цією статтею та не був позбавлений права керування транспортними засобами. Отже, наведене виключало можливість складання протоколу та кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП. На думку скаржника, судом першої інстанції оскаржуване рішення постановлено із неправильним застосуванням із порушенням приписів ч.2 ст.2 КАС України.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, що 02.04.2024 року о 10:47 год. в смт. Куликів під час патрулювання території обслуговування, екіпажом поліції ВП №2 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області зупинено автомобіль марки «Peugeot Partner» д.н.з. НОМЕР_1 водій якого порушив правила дорожнього руху України, а саме здійснив зупинку т/з в місці виїзду з прилеглої території, чим порушив п.п. 15.9«И» ПДР України (ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду).
Згідно п.2 п.п.2 ст. 25 Закону України «Про національну поліцію» поліція в рамках інформаційно-аналітичної діяльності користується реєстрами та базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України та інших органів державної влади і на момент перевірки гр. ОСОБА_1 було встановлено, що 20.03.2024 року Галицьким районним судом м. Львова останній був позбавлений права керування транспортними засобами, на строк один рік.
Постановою серії БАА №596202 від 02.02.2024 притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 статті 126 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993 (далі Закон № 3353-XII).
Статтею 14 Закону № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
На виконання приписів частини п'ятої статті 14 Закону 3353-XII учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України (далі-ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Статтею 16 Закону 3353-XII визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу якими, зокрема, передбачено, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до приписів п. 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Згідно з пп. «а» п.2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Відповідно до пп. «а» п. 2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону 3353-XII, а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Як визначено частиною 1 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приписами частини 10 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» встановлено заборону керування транспортними засобами особами, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Згідно з частиною 4 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що відповідальність за частиною 4 статті 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, водночас за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, відповідальність визначена частиною 1 статті 126 КУпАП, які поміж собою є різними за складами адміністративні правопорушення.
Як встановлено судом першої інстанції, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП слугувало встановлення інспектором Управління патрульної поліції у Львівській області факту керування позивачем транспортним засобом «Peugeot Partner» д.н.з. НОМЕР_1 02.04.2024 за наявності постанови Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2024, якою позивача позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік.
Так, відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За загальними правилами статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
На виконання положень статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, як це вбачається з матеріалів справи, постановою Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2024 у справі №461/1953/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Відповідно до частини 4 статті 291 КУпАП, постанова про позбавлення права керування транспортним засобом набирає чинності з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, визначеного цим Кодексом, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено за наслідками розгляду справи по суті.
За змістом статті 317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Так, вказана постанова була оскаржена представником Гошевського Володимира Юрійовича в апеляційному порядку та постановою Львівського апеляційного суду від 29.05.2024 у справі № 461/1953/24 постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 20 березня 2024 року в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1ст. 130 КУпАП залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника Шпунта Мар'яна Богдановича - без задоволення.
Отже, апеляційний суд констатує, що оскільки рішення Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2024 у справі №461/1953/24, набрало законної сили 29.05.2024, а тому на момент винесення оскаржуваної постанови 02.04.2024 у даній справі, позивач не вважався таким, що позбавлений права керування транспортним засобом на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
За таких обставин, з урахуванням приписів частини 4 статті 291 та статті 317-1 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки постанова Галицького районного суду м. Львова від 15.04.2024 у справі №461/1953/24 не набрала законної сили на дату прийняття спірної постанови серії ББА № 596202 від 02.04.2024, відтак наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП, слід вважати недоведеним.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що постанова серія ББА №596202 від 02.04.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП закриттю, оскільки станом на 02.04.2024 ОСОБА_1 не набув статусу особи позбавленої права керування транспортним засобом, що виключає наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого пп. «а» п. 2.1. ПДР, та відповідно підстав для притягнення до адміністративної відповідальності передбачених частиною 4 статті 126 КУпАП.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову повністю.
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню всі судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 726,72 грн.
Судом апеляційної інстанції враховано, що наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 № 887), у пункті 4 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення.
Відповідно до пункту 2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.
Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності (пункт 8 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами).
Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, та забезпечує їх цільове використання (пункт 9 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції із змінами).
Тобто, Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує бюджетних коштів, отже не являється їх розпорядником.
У зв'язку з викладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції.
Аналогічна правова позиція щодо суб'єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 січня 2025 року у справі № 444/2154/24 скасувати та позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Відділу поліції №2 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №596202 від 02.04.2024, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400,00 грн, та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (місце знаходження: вул. Федора Ернста, 3, м.Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп. згідно квитанції №30 від 28.05.2024 та за подання апеляційної скарги у розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 коп. згідно квитанції №8227-1470-1596-4587 від 10.02.2025.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко